Права та обов’язки подружжя

Права та обов’язки подружжя

На основі шлюбу, зареєстрованого державним ор­ганом
реєстрації актів цивільного стану, виникають права та обов’язки подружжя. За
змістом їх можна поділити на дві великі групи: особисті немайнові та майнові.

Особисті немайнові
права та обов’язки подружжя

Між чоловіком і жінкою, які уклали шлюб, виника­ють досить
різноманітні відносини немайнового харак­теру, проте не всі вони регулюються
нормами права. Якщо ми розглядатимемо такі їх відносини, як взаємна повага,
любов, почуття дружби і моральна підтримка — це відносини особисті немайнові,
але право як таке майже не впливає на них. Переважно ця сфера відно­син
подружжя регулюється нормами моралі, етики, релігійними нормами.

Чоловік і дружина під час перебування у шлюбі ко­ристуються
всіма правами, якими наділена особа в да­ному суспільстві. Вони мають право на
повагу до гідності, недоторканність життя, здоров’я, особистості тощо. Однак ці
права захищаються нормами інших га­лузей права: конституційного, цивільного,
криміналь­ного і т. ін.

Якщо ж розглядати немайнові відносини подружжя, що
врегульовані нормами сімейного права, то це досить конкретні права та
обов’язки, які реалізуються виключ­но в сімейних відносинах.

Сімейний кодекс встановлює цілий ряд особистих немайнових
прав подружжя, серед яких:

1. Право на материнство. Материнство — це забез­печена
законом можливість жінки здійснювати реп­родуктивну функцію (народжувати
дітей), належним чином утримувати їх та виховувати. Небажання чо­ловіка мати
дитину або нездатність його до зачаття дитини може бути причиною розірвання
шлюбу. Поз­бавлення жінки можливості народити дитину (репро­дуктивної функції)
у зв’язку з виконанням нею конс­титуційних, службових, трудових обов’язків або
в результаті протиправної поведінки щодо неї є підста­вою для відшкодування
завданої їй моральної шкоди. Вагітній дружині мають бути створені у сім’ї умови
для збереження її здоров’я та народження здорової дитини. Відповідно до ч. 3
ст. 51 Конституції України материнство охороняється державою.

2. Право на батьківство, за яким чоловік має пра­во
на батьківство. Батьківство в праві визначається як факт походження дитини від
певного чоловіка, юридично посвідчений записом в державних орга­нах РАЦСу про
народження. Відмова дружини від народження дитини або нездатність її до
народжен­ня дитини може бути причиною розірвання шлюбу. Позбавлення чоловіка
можливості здійснення реп­родуктивної функції у зв’язку з виконанням ним
конституційних, службових, трудових обов’язків або в результаті протиправної
поведінки щодо нього є підставою для відшкодування завданої йому мо­ральної
шкоди.

3. Право дружини та чоловіка на повагу до своєї
індивідуальності, за яким дружина та чоловік мають рівне право на повагу до
своєї індивідуальності, своїх звичок та уподобань. Індивідуальність особи — це
не­повторна своєрідність людини. Індивідуальність є невід’ємною частиною її
фізичного буття. Вона ро­бить людину не абстрактною особою, а окремим, не­повторним,
своєрідним членом суспільства.

4. Право дружини та чоловіка на фізичний та духов­ний
розвиток, за яким дружина та чоловік мають рівне право на фізичний та
духовний розвиток, на здобуття освіти, прояв своїх здібностей, на створення
умов для праці та відпочинку. Здійснюючи закріплене в ст. 52 СКУ рівне право на
фізичний розвиток, подружжя має створювати в сім’ї належні умови для такого
розвитку. Це не тільки заняття спортом, а й дотримання чистоти в оселі,
удосконалення знарядь праці і побуту, спрямо­вування зусиль на позбавлення від
негативних звичок, здійснення інших заходів щодо зміцнення фізичного розвитку
кожного з подружжя.

Духовний розвиток можна розуміти як діяльність, спрямовану на пізнання духовних багатств, накопи­чених
людством. Можуть бути різні напрями такого пізнання — це і здобуття загальної
та спеціальної освіти, удосконалення
природних здібностей, пог­либлення
релігійного світогляду тощо.

5. Право дружини та чоловіка на зміну прізвища. Так,
якщо при реєстрації шлюбу дружина, чоловік зберегли дошлюбні прізвища, вони
мають право пода­ти до державного органу реєстрації актів цивільного стану,
який зареєстрував їхній шлюб, або відповідно­го органу за місцем їхнього
проживання заяву про об­рання прізвища одного з них як їхнього спільного
прізвища або про приєднання до свого прізвища прізвище другого з подружжя. У
разі зміни прізвища державний орган реєстрації актів цивільного стану видає
нове Свідоцтво про шлюб.

6. Право дружини
та чоловіка на розподіл обов’язків та спільне вирішення питань життя сім’ї, за яким дру­жина, чоловік мають право розподілити між собою обов’язки в сім’ї.
Усі найважливіші питання життя сім’ї мають вирішуватися подружжям спільно, на
засадах рівності. Дружина, чоловік мають право противитися усуненню їх від
вирішення питань життя сім’ї. Вва­жається, що дії одного з подружжя стосовно
життя сім’ї вчинені за згодою
другого з подружжя.

7. Право дружини та чоловіка на особисту свободу, за яким дружина та чоловік мають право на вибір місця свого
проживання. Вони мають право
вживати заходи, які не заборонені законом і не суперечать мо­ральним
засадам суспільства щодо підтримання шлюбних відносин. Зрештою, кожен з
подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення
шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до
стате­вого зв’язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є
порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканність і
може мати наслідки, встановлені законом.

В Україні діє закон «Про попередження насиль­ства в сім’ї»,
за яким насильство в сім’ї визначається як будь-які умисні дії
фізичного, сексуального, пси­хологічного чи економічного спрямування одного
члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують
конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять
йому мо­ральну шкоду, шкоду його фізичному чи психічному здоров’ю. Цей закон
встановлює спеціальні заходи з попередження насильства в сім’ї. До них
належать:

1. Офіційне попередження про неприпустимість вчинення
насильства в сім’ї. Члену
сім’ї, який вчинив насильство в сім’ї, виноситься це попередження, за умови відсутності
в його діях ознак злочину, служ­бою дільничних інспекторів міліції або
криміналь­ною міліцією у справах дітей, про що йому повідом­ляється під
розписку. Офіційне попередження може бути винесено осудній особі, яка на момент
його ви­несення досягла 16-річного віку. У разі вчинення по­передженою особою
насильства в сім’ї, після отри­мання нею офіційного попередження, ця особа
направляється до кризового центру для проходження корекційної програми, а також
щодо неї у випадках і в порядку, передбачених вказаним законом, може бу­ти
винесено захисний припис. Проходження корекційної програми для такої особи є
обов’язковим.

2. Взяття на профілактичний облік особи, щодо
якої було винесено офіційне попередження про неп­рипустимість вчинення
насильства в сім’ї. Облік здійснюється службою дільничних інспекторів міліції
або кримінальною міліцією у справах дітей.

3. Захисний припис. Особі, яка вчинила насильство в
сім’ї після отримання офіційного попередження про неприпустимість вчинення
насильства в сім’ї, діль­ничним інспектором міліції або працівником
кримінальної служби у справах дітей за погодженням з начальником відповідного
органу внутрішніх справ і прокурором може бути винесений захисний припис.

Захисний припис може бути винесений до осудної особи, яка на
момент його винесення досягла 16-річного віку. Цим приписом особі, стосовно
якої він винесений, може бути заборонено чинити певну дію (дії) по відно­шенню
до жертви насильства в сім’ї, а саме:

– чинити
конкретні акти насильства в сім’ї;

– отримувати
інформацію про місце перебування жертви насильства в сім’ї;

– розшукувати
жертву насильства в сім’ї, якщо жертва насильства за власним бажанням перебуває
у місці, що невідоме особі, яка вчинила насильство;

– відвідувати
жертву насильства в сім’ї, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного
проживання членів сім’ї;

– вести телефонні
переговори з жертвою насиль­ства в сім ї.

Зазначені
обмеження встановлюються на термін до 90 діб з дня погодження захисного припису
з про­курором.

4. Стягнення з
особи, яка здійснила насильство в сім’ї, коштів на утримання жертв цього
насильства спеціалізованих установах для жертв насильства в сім’ї. Рішення
про стягнення зазначених коштів приймається судом.

Особистому немайновому праву одного з подруж­жя відповідає
обов’язок іншого подружжя. Він поля­гає в тому, що зобов’язана особа не має
права переш­коджати управомоченій особі у здійсненні нею особистих немайнових
прав. На подружжі лежить обов’язок турбуватися про сім’ю. Це означає, що дру­жина
та чоловік зобов’язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між
собою та іншими членами сім’ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби,
взаємодопомоги. Чоловік зобов’язаний утверджувати в сім’ї повагу до матері, а
дружина зо­бов’язана утверджувати в сім’ї повагу до батька. Дру­жина та чоловік
відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім’ї за свою поведінку в
ній. Вони зобов’язані спільно дбати про матеріальне за­безпечення сім’ї.

Майнові права та обов’язки подружжя

В майні подружжя виокремлюють їх
загальне май­но, яке належить їм обом на праві спільної сумісної власності, та
особисте — належить кожному з них ок­ремо, є особистою приватною власністю
одного з них.

Особистою приватною власністю
дружини або чо­ловіка є майно:

– набуте кожним до шлюбу;

– подароване одному з них або
успадковане за час шлюбу;

– набуте од­ним з них за кошти,
які належали йому особисто; речі індивідуального користування, в тому числі
коштов­ності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спіль­них коштів
подружжя;

– премії, нагороди, які один з
них одержав за особисті заслуги;

– кошти, одержані як відшкодування
за втрату (пошкодження) речі, що нале­жала одному з них, а також як
відшкодування завданої моральної шкоди;

– страхові суми, одержані одним з
них за обов’язковим або добровільним особистим страхуванням.

Якщо річ, що належить одному з
подружжя, плодоносить, дає приплід або дохід (дивіденди), то він і є власником
цих плодів, приплоду або доходу (дивідендів). Майном, яке належить чоловікові
або дружині на праві особистої приватної власності, кожен з них володіє,
користується і розпоряджається са­мостійно, на власний розсуд.

Суд може визнати особистою
приватною власністю дружини або чоловіка майно, що набуте одним з них під час
їхнього окремого проживання у зв’язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Майно, набуте подружжям за час
шлюбу, нале­жить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності, незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення
домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку
(доходу). Припускається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального
користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об’єкти права спільної сумісної власності — це за­робітна
плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя і внесені до
сімейного бюджету або внесені на його особистий рахунок у банківську (кре­дитну)
установу. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім’ї, то гроші,
інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим дого­вором,
є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно
збільшилося у своїй вартості внаслідок спіль­них трудових або грошових затрат
або затрат другого з подружжя, то воно у разі спору також може бути визнане
судом об’єктом права спільної сумісної влас­ності подружжя.

Дружина та чоловік мають рівні права на во­лодіння,
користування і розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної
власності. Всі питання, пов’язані з таким майном, в тому числі роз­порядження
ним, вони вирішують за взаємною зго­дою. При укладенні договорів одним з
подружжя вва­жається, що він діє зі згоди іншого. Дружина або чоловік вправі
звертатися до суду з позовом про виз­нання договору недійсним, якщо він
укладений дру­гим з подружжя без її (його) згоди, і якщо цей договір виходить
за межі дрібного побутового. Подружжя мо­же укласти договір про порядок
користування май­ном, що їм належить на праві спільної сумісної влас­ності.

У разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної
власності подружжя, частки дружини та чо­ловіка є рівними, якщо інше не
визначено домов­леністю між ними або шлюбним договором, тобто кож­ному з них
належить ¹/₂ частина майна. Суд при вирішенні спору про
поділ майна може відступити від принципу рівності часток подружжя, якщо для
цього є поважні причини, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне
забезпечення сім’ї, приховував, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його
на шкоду інтересам сім’ї. Частка одного з них може бути збільшена і в тому
разі, якщо з ним проживають діти, а також неп­рацездатні повнолітні син або
дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для
забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але шлюб між ними не
зареєстровано, то майно, набу­те ними за час спільного проживання, також нале­жить
їм на праві спільної сумісної власності, якщо письмовим договором між ними вони
не встановили для себе інших правил.