Громадські об’єднання та громадяни як суб’єкти адміністративного права

Тема 5. Громадські об’єднання та громадяни як суб’єкти адміністративного права

План:

1. Громадяни України як суб’єкти адміністративного права

2. Адміністративно-правовий статус іноземців та осіб без громадянства

3. Поняття і види громадських об’єднань

1. Громадяни України як суб’єкти
адміністративного права

Відповідно до Конституції України1 людина, її права та
свободи є найвищою цінністю. Визнання, дотримання та захист прав і свобод людини
і громадянина є обов’язком держави. Кожний громадянин України володіє на її
території всіма правами та свободами і несе рівні обов’язки, передбачені
Конституцією України.

Адміністративно-правовий статус громадянина України
встановлюється обсягом і характером його адміністративної правосуб’єктності,
яку становлять адміністративна правоздатність і адміністративна дієздатність.

Адміністративна правоздатність — це визнана законом за
громадянином фактична можливість бути суб’єктом адміністративного права,мати
права та обов’язки адміністративно-правового характеру. Адміністративна
правоздатність виникає з моменту народження людини. Її обсяг встановлюють і
змінюють за допомогою адміністративно-правових норм. Вона підтверджується
документами про громадянство — паспортом громадянина України, а для осіб до 16
років — свідоцтвом про народження.

Адміністративна дієздатність є другою складовою частиною
адміністративної правосуб’єктності. При цьому адміністративна правоздатність є
основою адміністративної дієздатності громадян, оскільки вона складає умови, за
яких реалізуються їх суб’єктивні права та обов’язки.

Адміністративна дієздатність — це визнана законом
спроможність громадян своїми діями набувати та здійснювати права й виконувати
обов’язки адміністративно-правового характеру. В повному обсязі адміністративна
дієздатність настає з досягненням 18-річного віку. Разом із тим, вона виникає і
по досягненні 16-річного віку — одержання паспорта й дотримання правил
паспортної системи, охорона природи тощо. Адмі ністративна дієздатність може
наставати в деяких випадках і до досягнення 16-річного віку.

Особисті права і свободи громадянина — це можливість
задоволення його особистих потреб. До особистих прав належать: право на повагу
до гідності, право на свободу та особисту недоторканність, свободу пересування,
право вільного вибору місця проживання, право вільно залишати територію
України; право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої
кореспонденції; право на спростування недостовірної інформації про себе і
членів своєї сім’ї тощо. Політичні права і свободи громадян виражаються в їх
можливостях реалізувати свої волевиявлення щодо об’єднання в політичні партії,
проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, про що завчасно
сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, та
інші права і свободи.

Соціально-економічні права громадян також стають можливими
у зв’язку з використанням норм адміністративного права. Це забезпечення
можливості зайняття підприємницькою діяльністю, реалізації права на працю,
відпочинок, соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту і здоров’я
(статті 42-49, 53 Конституції України).

До змісту адміністративно-правового статусу входять також
обов’язки. Це обов’язки захисту незалежності й територіальної цілісності
України, несення військової служби, шанування державних символів України,
обов’язки не шкодити природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані
збитки, подавати щорічно до податкових інспекцій за місцем проживання
декларації про особистий майновий стан та доходи за минулий рік у порядку,
встановленому законом, та сплачувати податки і збори.

Громадяни України, реалізуючи свої права, свободи і
покладені на них обов’язки в сфері управління вступають в
адміністративно-правові відносини з державними органами, їхніми підрозділами та
посадовими особами, а також з іншими суб’єктами адміністративного права.

Адміністративно-правові відносини громадян з іншими
суб’єктами адміністративного права можуть виникати:

— на основі реалізації громадянами належних їм прав у сфері
управління;

— у зв’язку з виконанням покладених на громадян обов’язків
у сфері управління;

— при захисті прав, свобод і законних інтересів громадян;

— при порушенні (невиконанні) громадянами правових
обов’язків.

2. Адміністративно-правовий
статус іноземців та осіб без
громадянства

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус
іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов’язки
іноземних громадян і осіб без громадянства, які перебувають в Україні, а також
встановлює порядок їх
в’їзду в Україну
та виїзду з
України, є Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без
громадянства» від 22 вересня 2011 р. № 3773-VI1.

Відповідно до нього іноземець — це особа, яка не перебуває
у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав, а
особа без громадянства — це особа, яку жодна держава відповідно до свого
законодавства не вважає своїм громадянином.

Iноземці та особи без громадянства користуються
національним режимом, тобто мають ті самі права і свободи та виконують ті самі
обов’язки, що і громадяни України, за виключенням певних обмежень, визначених
Конституцією, законами України, а також міжнародними договорами України, згода
на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Iноземці та особи без громадянства є рівними перед законом
незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та
національної приналежності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру
занять, інших обставин.

Особливості адміністративноправового статусу
біженців.

Особливою категорією іноземних громадян виступають особи,
які з певних причин не можуть знаходитись у межах країни їхнього громадянства,
оскільки подальше перебування пов’язане із загрозою для їх життя, здоров’я або
свободи. Оскільки такі особи є, по суті, іноземцями, то на них поширюються усі
положення, викладені вище стосовно прав, обов’язків та обмежень іноземців та
осіб без громадянства. У той самий час, підстави, з яких вони перебувають на
території України, зумовлюють їх відмінний від інших іноземців
адміністративно-правовий статус.

Біженець — особа, яка не є громадянином України і внаслідок
обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси,
віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної
соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї
громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не
бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи
громадянства (підданства) і перебуваючи
за межами країни
свого попереднього постійного
проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених
побоювань.

Додатковий захист — форма захисту, що надається в Україні
на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули до
України або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися до
країни громадянської належності або країни попереднього постійного проживання
внаслідок обставин, які загрожують їх життю, безпеці чи свободі.

Особа, яка потребує додаткового захисту — особа, яка не є біженцем
відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 р. і Протоколу щодо статусу
біженців 1967 р. та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа
змушена була прибути до України або залишитися в Україні внаслідок загрози її
життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування
щодо неї смертної кари, або виконання вироку про смертну кару, чи тортур,
нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

Особи, які потребують
тимчасового захисту, —
іноземці та особи без громадянства, які постійно
проживають на території країни, що має спільний
кордон з Україною,
які масово вимушені
шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії,
іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних
чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у
певній частині або на всій території країни походження.

Тимчасовий захист — форма захисту, що є винятковим
практичним заходом, обмеженим у часі, і надається в Україні іноземцям та особам
без громадянства, які масово прибули до України з країни, що має спільний кордон
з Україною, і не можуть повернутися до країни постійного проживання.

3. Поняття та види громадських об’єднань

Суб’єкти адміністративно-правових відносин реалізують свої
права і обов’язки не тільки індивідуально, а й колективно, об’єднуюючи фізичних
осіб та юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і
свобод, задоволення суспільних,
зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних та інших
інтересів.

Колективна форма задоволення потреб громадян є звичайним у
свтовій практиці явищем.
Це достатньо самостійні
утворення, у справи яких держава, як правило, втручається
найменшим чином.

Громадські об’єднання органічно вплітаються в тканину
суспільних і, перш за все, адміністративно-правових відносин. Без них неможливо
уявити саму організацію суспільства, механізм здійснення народовладдя в
Україні. Iншими словами, демократія без різноманітних громадських об’єднань
неможлива.

Форми
суспільної активності громадських
організацій виражені в їх
діяльності, тому поняття
«громадські об’єднання» є
узагальнюючим, що відображує різноманітність цих форм у реальному житті
суспільства.

Легалізація
громадських об’єднань

Відповідно до ст. 12. Закону України «Про громадські
об’єднання» громадське об’єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі
статусом юридичної особи, підлягає реєстрації в порядку, визначеному
Законом України «Про
державну реєстрацію юридичних
осіб та фізичних осіб — підприємців»,
з урахуванням особливостей,
установлених цим Законом.

Реєстрація громадського об’єднання здійснюється безоплатно
органами виконавчої влади,
на які відповідно
до законодавства покладені повноваження з питань реєстрації
громадських об’єднань, за місцезнаходженням громадського об’єднання.

Припинення діяльності громадського об’єднання здійснюється:

1) за рішенням громадського об’єднання, прийнятим вищим
органом управління громадського об’єднання, шляхом саморозпуску або
реорганізації шляхом приєднання до іншого громадського об’єднання такого самого
статусу;

2) за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск)
громадського об’єднання.