Публічна служба. Посадові та службові особи публічної служби

Тема 4. Публічна служба. Посадові та службові особи публічної служби

План:

1. Поняття та види публічної служби

2. Державна служба, як різновид публічної служби. Посада в державній службі

3. Обмеження при проходженні публічної служби

1. Поняття та види публічної служби

Спроби
дослідження проблематики публічної служби в сучасній Україні почалися відносно
недавно, хоча ще у 50-х роках ХХ сторіччя відомий український правник Юрій
Панейко визначав поняття «публічної служби» виходячи з визначення держави як
«корпорації публічних служб», а відтак публічна служба має змінюватися
відповідно до потреб «загального інтересу».

В законодавстві
України термін «публічна служба» донедавна взагалі не застосовувався. Натомість
використовуються два інших поняття: «державна служба» та «служба в органах
місцевого самоврядування».

Вперше термін
«публічна служба» в сучасній Україні на законодавчому рівні використано
Кодексом адміністративного судочинства України, де визначено, що публічна
служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність
суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба,
дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної
Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Очевидно, це визначення є
надмірно широким і викладено лише в цілях цього Кодексу. Адже від публічної
служби, як мінімум, необхідно відокремлювати діяльність політиків на державних
політичних посадах та суддів. За своєю природою ці посади не є службовими.

Отже,
першим проблемним моментом у окреслені чітких меж поняття публічної служби є
необхідність розмежування політичних та адміністративних (службових,
чиновницьких) посад в органах виконавчої влади та в органах місцевого
самоврядування.

Види
публічної служби. Багатофункціональність держави визначає внутрішню диференціацію
публічної служби. Двома основними видами публічної служби є служба в органах
державної влади (державна служба) та служба в органах місцевого самоврядування
(муніципальна служба).

В
Україні до мілітаризованої служби відносять військову державну службу – у
Збройних Силах України, Службі безпеки України та правоохоронну (воєнізовану)
державну службу – в органах внутрішніх справ (міліції), державній прикордонній
службі тощо. Після запровадження повноцінної муніципальної міліції її теж можна
буде розглядати, як частину мілітаризованої служби.

Інший вид
публічної служби становить служба професійного апарату чиновників, тобто осіб,
що забезпечують функціонування органів державної влади та органів місцевого
самоврядування. В країнах Європи цей вид служби зазвичай називається цивільною
службою, що також дозволяє відмежувати її від служби мілітаризованої та
якнайкраще відповідає основному обов’язку цих службовців – служіння
суспільству. Акцент на цивільному характері служби зроблено у багатьох країнах,
наприклад, у Законі Латвії «Про державну цивільну службу», Законі Польщі «Про
цивільну службу», Законі Російської Федерації «Про державну цивільну службу» та
ін..

Отже, публічна
служба — це професійна, політично нейтральна діяльність осіб, на
адміністративних посадах в органах виконавчої влади та органах місцевого
самоврядування. До публічної служби можна також відносити професійну,
неполітичну діяльність в апаратах інших органів державної влади: глави держави,
парламенту, судів тощо.

2. Державна служба, як різновид публічної служби. Посада в
державній службі

Аналізуючи Закон
України «Про державну службу» можна сформулювати слідуючи основні особливості
державної служби:

а) державна
служба є часткою або одною з сторін організаційної діяльності держави;

б) ця
організаційна діяльність спрямована на комплектування особового складу органів
та інших державних установ і правове регулювання роботи державних службовців;

в) змістом
діяльності державних службовців є практична реалізація завдань і функцій
держави.

На основі
зазначеного можна таким чином визначити поняття державної служби.

Державна служба
як різновид публічної служби, є часткою(стороною) діяльності держави по
організації та правовому регулюванню особового складу державних органів і інших
державних установ та безпосередня діяльність особового складу – державних
службовців по практичному та безпосередньому здійсненню завдань і функцій
держави.

Наведене
визначення державної служби охоплює її найбільш суттєві сторони, до того ж
показує в першу чергу на наявність в інституті служби елементу організаційної
діяльності держави підкреслює значення державної служби.

Як правовий
інститут державна служба у чималій кількості аспектів –
адміністративно-організаційних основ, змісті державно-службової діяльності і
характері вимог до службовців – виходить за межі трудових відносин. Це дає
змогу вести мову про державну службу як про комплексний правовий інститут.

Державна служба в
Україні – це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних
органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та
одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.

Посада є
невід’ємним компонентом служби як юридичного інституту, оскільки кожний
громадянин, що вступив на державну службу, займає посаду, котра характеризує
рід трудової діяльності. Посада утворюється у розпорядчому порядку. Правовими
актами компетентних органів визначаються її назва, місце у службовій ієрархії,
порядок заміщення.

Не можуть бути
обраними або призначеними на посаду в державному органі та його апараті особи,
які:

• визнані у
  встановленому порядку недієздатними;
• мають
  судимість, що є несумісною із зайняттям посади;
• у разі
  прийняття на службу будуть безпосередньо підпорядковані або підлеглі особам,
  які є їх близькими родичами чи свояками.

Прийняття на
державну службу, просування по ній службовців, стимулювання їх праці, вирішення
інших питань, пов’язаних із службою, проводиться відповідно до категорій посад
службовців, а також згідно з рангами, які їм присвоюються.

Основними
критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий
рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на
конкретній посаді, роль і місце посади в структурі державного органу.

Посада – це юридичний опис соціального стану особи,
яка посідає її. Законодавець у правових формулюваннях визначає соціальну роль
особи, яка вступила на посаду. І це дає можливість зробити висновок про те, що
організаційна структура апарату управління являє собою структуру формалізованих
«соціальних позицій», юридичне закріплених ролей.

За допомогою посади забезпечується персоналізація
управлінських функцій і правозобов’язань. Чіткий розподіл праці між посадами
має велике значення для професіоналізації апарату і підвищення рівня
компетентності його службовців.

3. Обмеження при проходженні
публічної служби

Законодавець встановлює особливий правовий режим
проходження публічної служби, що обумовлено важливим соціальним призначенням
цієї служби задля реалізації як завдань та функцій держави, так і публічного
інтересу.

Загальними є обмеження щодо організації та
проведення страйків, вчиненню дій, які можуть зашкодити авторитету органу
публічної влади.

Спеціальні
обмеження пов’язані із дією антикорупційного законодавства в Україні, яке в
першу чергу спрямовано на запобігання проявам корупції в органах публічної
влади.

Особам,
які є службовцями публічної служби забороняється використовувати свої службові
повноваження та пов’язані з цим можливості з метою одержання неправомірної
вигоди або у зв’язку з прийняттям обіцянки/пропозиції такої вигоди для себе чи
інших осіб, у тому числі:

1) неправомірно сприяти фізичним або юридичним особам
у здійсненні ними господарської діяльності, одержанні субсидій, субвенцій,
дотацій, кредитів, пільг, укладанні контрактів (у тому числі на закупівлю
товарів, робіт і послуг за державні кошти);

2) неправомірно сприяти призначенню
на посаду особи;

3) неправомірно втручатися в діяльність органів державної
влади, органів місцевого самоврядування або посадових осіб;

4) неправомірно
надавати перевагу фізичним або юридичним особам у зв’язку з підготовкою
проектів, виданням нормативно-правових актів та прийняттям рішень,
затвердженням (погодженням) висновків.

Крім того
встановлені обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності.
Представникам публічної служби, забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною
або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової і творчої
діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із
спорту), якщо інше не передбачено Конституцією або законами України;

2) входити
до складу органу управління чи наглядової ради підприємства або організації, що
має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з
управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній
громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді
товариства (спостережній раді), ревізійній комісії господарського товариства),
якщо інше не передбачено Конституцією або законами України.

Передбачене
цією частиною обмеження щодо вартості дарунків (пожертв) не поширюється на
дарунки (пожертви), які:

1) даруються (здійснюються) близькими особами;

2)
одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні
виграші, призи, премії, бонуси.

Сучасна держава характеризується багатоманітністю
завдань і функцій, від професійного і чіткого здійснення яких залежить
існування всієї політичної системи. Весь світовий досвід і стан суспільних
відносин, навіть у найдемократичніших державах, свідчить, що сучасне
суспільство не може нормально функціонувати і розвиватися поза державою і
встановленими нею межами. Цим і обумовлюється необхідність кваліфікованого і
потужного державного апарату.