Аналіз дихотомії «публічний» / «приватний» Г. Арендт

Аналіз дихотомії «публічний» / «приватний» Г. Арендт

Розгортання антитези «публічне –
приватне», існує з часів античної філософії, воно знайшло своє відображення в роботах
Г. Арендт, де під приватним автор розуміла сферу домашнього господарства, в якому
домінують праця та виготовлення речей; до публічного відносила сферу людського
вчинку / дії.

У концепції Г. Арендт публічна сфера,
розглянута в контексті полісної державності, представляється фундаментальним аспектом
життя людини, середовищем для людського розвитку – формування кращого і унікального
в ньому, а держава – продуктом публічної діяльності людей. Універсальні характеристики
публічної сфери як простору, в якому можлива діяльність людини у взаємодії з іншими
суб’єктами на основі загальнозначущих норм і цінностей, виділені Х. Арендт, стали
відправною теоретичною тезою для дослідження взаємообумовленості і взаємозалежності
публічної сфери і публічної політики.

Аналіз грецької дихотомії публічного
і приватного, зроблений Ганною Арендт, можна підсумувати таким набором антонімів:

Х. Арендт протиставляє публічності
сферу приватного життя, що підкорена необхідності підтримувати біологічне існування
і пов’язаним із нею ризикам корисливості та егоїзму. Приватне життя людина має просто
тому, що існує, а ось щось специфічно людське можна вбачати тільки у житті публічному.
Все «домогосподарство» опиняється у сфері приватного тому, що воно завдячує своїм
існуванням лише співжиттю людей, а от для існування публічного потрібно щось більше.

Х. Арендт наголошує на тому, що
публічна сфера повинна бути чітко відмежована від приватної разом із приватною
власністю та мотивами приватного збагачення. «Просте розрізнення між приватним і
публічним відповідає сфері домогосподарства з одного боку, простору політичного
з іншого, а ці області існували як різні, строго відокремлені одна від одної одиниці
щонайменше з початку античного міста-держави», вважає Х. Арендт. Публічне набуває
всіх рис омріяної афінської демократії як сфера, де люди захищають інтереси суспільства
в цілому, а власні справи, пов’язані із необхідністю забезпечувати життєдіяльність
індивідів, залишають осторонь. При цьому приватне описується як життя у власному
домі, тобто дещо таке, що має просторову форму що можна залишити позаду, із чого
можна вийти. Власне «Відсутність прірви, яку давні повинні були перетинати, щоб
перевершити вузьку область домогосподарства і “піднестись” до області
політики є сутнісно сучасний феномен». Таким чином, визначення публічного як сфери
політичної дії включає в себе і вимогу існування такої прірви, а значить чіткої
межі із приватним.

Х. Арендт вважає, що криза публічного
виникає разом із виходом домогосподарства із приватної сфери у простір суспільного.
Таку конфігурацію суспільства, коли економічна діяльність виходить за межі приватного
та стає головним спільним інтересом, тим єдиним, що хвилює всіх, вона називає соціумом:
«Соціум є та форма спільного життя, де залежність людини від їй подібних заради
самого життя і нічого іншого досягає публічної значущості і де внаслідок цього види
діяльності, що служать лише підтриманню життя, не тільки виступають на відкритій
публічній сцені, а й сміють визначати собою обличчя публічного простору». За допомогою
такого термінологічного повороту сучасне нам суспільне життя характеризується як
таке, що позбавлене публічного.