Концепція політичних рішень А. Етціоні

Концепція політичних рішень А. Етціоні

А. Етціоні розглядав державні рішення
не лише як результат діяльності еліти та бюрократії, але як результат діяльності
різних спільнот. Він враховував соціальний контекст прийняття рішень: суспільні
процеси, свідомість, структуру влади, суспільні норми, цінності тощо. На його думку, у прийнятті політичного
рішення потрібно здійснити «горизонтальне» сканування питання для виявлення важливих
секторів, а лише потім надійде черга «вертикального» сканування – аналізу альтернатив
розв’язання складо- вих цього питання.

Тобто у підході поєднано ра- ціональний
аналіз певних важливих елементів та менш докладний аналіз інших. Згодом у праці «Моральний вимір» А.
Етціоні висунув ідею про важливу для прийняття рішень роль цінностей та емоцій,
а не раціональності

А.Етціоні запропонував компромісний
варіант між раціона­льною та емпіричною моделями. На його думку, процес прийняття
рішень включає в себе спочатку “сканування” всіх можливих варіантів найбільш
ефективного вирішення завдання, після чого щодо де­талей, зазвичай, приймається
вже більш вузький підхід “повільного просування вперед”.

Американський соціолог А.
Етціоні обгрунтував теорію комунітаризму – “активного суспільства”,
відзначаючи значення мобілізаційних сил колективів та товариств. Діяльнісний підхід дозволив визначити
місце в політичних процесах рядових учасників, а не тільки політичних еліт.

Ресурси
влади – це всі ті засоби, використання яких забезпечує вплив на об’єкт влади відповідно
до цілей суб’єкта. Ресурси можна класифікувати на утилітарні, примусові, нормативні.

Економічні
ресурси – це матеріальні цінності, що необхідні для суспільного виробництва та споживання.
Це гроші, засоби виробництва, земля, корисні копалини, продукти харчування тощо.

Соціальні
ресурси дають змогу впливати на соціальний статус людини. До них відносяться, наприклад,
матеріальний добробут, кар’єра, престиж, освіта, медичне обслуговування, соціальна
захищеність.

До
культурно-інформаційних ресурсів належать знання та інформація, а також засоби їх
отримання й розповсюдження (заклади освіти і науки, ЗМІ, заклади культури). Деякі
дослідники вважають, що XXI ст. стане століттям панування інформаційних ресурсів
влади.

Політико-силові
ресурси – це державний апарат фізичного примусу (армія, карні органи тощо).

Важливо
відзначити, що і сама людина є специфічним ресурсом влади (демографічні ресурси).
Людина створює всі інші ресурси влади. Людина може виступати знаряддям влади як
засіб впливу на інших людей. Тобто людина може виступати і суб’єктом, і об’єктом
влади.