Початок становлення української державності

Початок
становлення української державності. Княгиня Ольга та розвиток права

Особливістю
формування права часів становлення Київської Русі було те, що в силу конкретних
історичних умов (географічне положен­ня, особливості господарства, побуту)
розклад первіснообщинного суспільства у слов’ян затримався. За часом він
співпав з падінням рабовласницького суспільства. Тому в процесі становлення
основ права у слов’ян:

1. Рабовласницький лад в житті не набув розвинутої фор­ми.

2. Рабство носило домашній, патріархальний характер.

3. Правові відносини
складалися між вільними людьми, родоплемінною знаттю, вільними общинниками,
кабальними людьми.

Право захищало в осно­вному:

1. Життя.

2. Привілеї.

3. Майно
правлячої верхівки.

4. Вільних общинників.

Найбільша кількість правових норм стосувалася майнових взаємовідносин:

1. Забезпечення прав
володіння.

2. Користування май­ном.

3. Право
власності.

4. Право збирати данину.

5. Право на полюддя.

6. Майнові права сім’ї.

7. Різні податки та інші.

Таким чином,
найдавнішим джерелом права в Україні був звичай, який набув значення неписаної
правової норми. Значна кількість норм звичаєвого права ввійшла в майбутні
писані джерела права як: «Руська Правда», «Статут Великого Князівства
Литовського», «Міжкнязівські договори» та інші.

IX століття
стало початком феодальної формації, що проіснувала на Русі тисячу років. З того
часу усі соціальні, ідеологічні та політико-правові процеси відбувалися в
рамках цієї формації і нею визначалися. Період феодалізму пройшов у своєму
розвитку декілька етапів. Ранній феодалізм – охопив ІХ-ХІ ст. Він становив
собою перехідний період від первісного суспільства до феодального. В цей період
центральна влада була неспроможна обмежити права місцевої знаті. В містах, що
були, як правило, центрами племінних князівств, сиділи місцеві князі, які
знаходилися у васальній залежності від Києва і виплачували данину та залучалися
як союзники для участі у закордонних походах. Київська держава являла собою
тоді своєрідну асоціацію «світлих» і «великих» князів, які перебували «під
рукою» великого київського князя.

Поступово
сформувалася ранньофеодальна монархія, особливістю якої стало те, що
первіснообщинний лад тут змінився безпосередньо на феодальний, оминаючи рабовласництво.
Початок київської держав­ності, як писав М. С. Грушевський, був тісно
пов’язаний з інтересами князівської торгівлі, і це привело до того, що пізніше
державні інтереси тісно переплелися з торговими, а купецький клас з урядовим.

Еволюція
Київської держави йшла шляхом розширення і розгалу­ження системи «руських»
намісників і їхніх гарнізонів. Управління і суд були джерелами прибутків.
Збільшення числа княжих намісників та їх апарату давало можливість збільшувати
дружину, а приріст дружини давав можливість збільшити число гарнізонів і
адміністративних пунктів, розширювати і зміцнювати адміністративну мережу
держави. Певне значення для централізації влади мала й така зовнішня ознака, як
те, що великий київський князь привласнив собі в IX ст. існуючий на Сході титул
хакан (каган), відповідний західноєвропейському – імператор.

Прийняття
християнства та поширення теологічної літератури на Русі. За версією «Повісті
временних літ» монаха Нестора-літописця, після смерті братів полян Кия, Щека,
Хорива влада в Києві і державі по прямій лінії перейшла до двох інших братів – Аскольда (Оскольда) і Діра.Особливо відзначився і залишився в історії князь Аскольд. Ма­буть за характером
ця людина войовнича і непосидюча. Практично все своє свідоме життя керівником –
князем він провів у походах. Дір весь час залишався в Києві – приглядати і
керувати державою.

На світанку
18 червня 860 року руський флот з 200 лодій раптово вдерся до бухти
Константинополя – Золотий Ріг. На чолі флоту був сам князь Аскольд. Він зі своїм
військом оточили столицю Візантійської імперії, захопили все навкруги і тримали
її в облозі 7 днів. Все, що було навколо міста, знищили і спалили, а населення
взяли в полон. Про це написав особисто патріарх Константинополя Фотій в
історичному документі «Окружне послання», який взяв на себе керівництво обо­роною
міста, так як імператор Михайло Третій мабуть був у великому страху. «Навала
русів, жах, невідомий ворог, з країни північної, місто ледве не підняли на
списи. Жорстокі, немилосердні, голоси їх шумлять як море». Таку ситуацію
спостерігав Фотій з кріпосної стіни міста Кон­стантинополя. Князь Аскольд
поставив вимогу через своїх представників здати місто. А якщо ворота не
відкриють буде штурм і не буде пощади.

Імператор
Константинополя Михайло Третій та патріарх Константинопо­ля Фотій всю ніч
молилися в церкві на Влахерні перед Богородицею, а вранці відкрили ворота і
пішли на зустріч Київському князю Аскольду та почали переговори. Так уперше
Київське князівство середини IX ст., попередник Давньоруської держави,
сповістило середньовічний світ про своє існування і початок боротьби за
першість з Візантійською імперією на Чорному морі. Внаслідок переговорів було
укладено мабуть перший дипломатичний мир­ний договір, який вивів із «небуття»
нову державу у Європі.

Київський
князь Аскольд здійснив чотири походи на Візантійську імперію.

I. 860 р. –
підписано мирний договір. Візантія платить дань. Аскольд і його найближче
оточення та частина війська за власним бажанням приймають християнство.

II. 863 р. – похід на
Принцівськи острови в Мармуровому морі.

III. 866 р. – невдалий похід.
Буря в Чорному морі розбила кораблі русичів. «В Києві був плач великий».

IV. 874 р. – новий вдалий
похід, нова данина, коштовності, прянощі та ін.

На Русі при
Аскольді у 867 р. було засновано першу християнську єпархію в Києві і відбулося
часткове хрещення верхівки суспільства.

Як пише
Нестор-літописець у «Повісті временних літ» у 862 р. два князі Києва, два брати
Аскольд і Дір, залишили дружину свого князя рюрика в Новгороді, а самі з військом
поплили Дніпром вниз. У 879 р. князь Рюрик помер, його син Ігор ще
неповнолітній і керувати містом Новгородом не мав права. Його регентом і
опікуном став Олег, який заявив, що до повноліття Ігоря буде від його імені
керувати дружиною і містом Новгородом. Слава князів Аскольда і Діра не давала
спокою Олегу. Особливо мучили його заздрощі стосовно Аскольда, якого знала вже
Європа, Візантійська імперія.

За час
регенства при Ігорі, Олег повністю взяв владу у Новгороді. У 882 р.
переодягнувши у вбрання купців дружину, себе, варягів, фінів, незадоволених
слов’ян та інших найманців, прихвативши малого Ігоря вони поплили до Києва.
З’являється Олег на березі притоки Дніпра, річки Почайни біля Києва. Ставить
намети, різні шатри, розкладає то­вари, ніби приїхали купці і обманом запрошує
на зустріч Київських князів Аскольда і Діра з боярами та іншим керівництвом
міста. Олег дає команду і найманці їх всіх вбивають. Після цього Олег спокійно
заходить зі своєю дружиною в місто Київ і перебирає владу до своїх рук.

Таким чином,
після вбивства Києвичів Аскольда і Діра у Києві встановлюється внаслідок
перевороту нова династія – Рюриковичів. Тому що після смерті Олега влада в
Києві переходить до Ігоря Рюриковича. Але ми повинні знати, що Олег після
перевороту і захоплення Київського престолу не скоро передав владу Ігорю. В
Києві Олег очолив «язичницьку боярську опозицію» проти християнства і став
знищувати християн, так як сам був язичником. Тож, 882 р. – прийнято вважати
першим династичним переворотом. Замість династії Києвичів, яка зі­йшла з
історичної арени, з’являється, через перехідну постать Олега, династія
Рюриковичів.

За час свого
князювання Олег (882-912 рр.) в Києві приєднав до Русі – сіверян,
древлян, уличів, тиверців, північні племена кривичів, радимичів, новгородських
слов’ян. Здійснив два походи на Візантію і заключне з нею нові вигідні договори
в 907 і 911 роках. Підтвердив договір Аскольда 860 р., за яким Візантія
продовжувала платити данину. Нестор-літописець у «Повісті временних літ»
стверджує, що у 911 р. на піці своєї могутності Олег на головній брамі Візантії
прибив свій щит. В історії Олега прозвали «Віщим», а його слова, які він
промовив, залишились вічно: «Хай буде Київ матір’ю градом руським». Помер Олег
у 911, чи то в 912 р.

Після смерті
Олега великим Київським князем став Ігор (875- 945 рр.), роки
князювання – (912-945). Ігор одружився на Ользі, яка була слов’янкою. У них
народилося два сина – Гліб і Святослав. У 914 р. Ігор організував похід проти
древлян, які намагалися вийти з-під його влади. Потім зробив два великих походи
на Візантійську імперію.

І похід 941
р. – не приніс бажаного успіху.

II похід 944
р. – імператор Візантії підписав з Ігорем мирний договір і продовжив платити
данину. Під час цього походу в 944 р. частина війська присягала на мечі перед
богами язичниками Перуном і Волосом. Друга частина – християнська, присягала в
церкві Святого Іллі. Це свідчить про те, що в Києві була вже християнська
громада. Ігор толерантно ставився до християнства.

Після
вдалого походу на Візантійську імперію в 945 році вирішив піти збирати полюддя
на землі древлян. Зібравши один раз, під впливом своїх радників і дружинників
князь Ігор повернувся вдруге. Древляни дуже розлютилися, вбили князя Ігоря, а
дружину знищили. Зі смер­тю Ігоря закінчився перший етап розвитку державності і
того права на Русі, яке існувало в той час. Але, що цікаво:

1. Виникла і
діяла своя система права.

2.
Підписувалися і укладалися мирні міжнародні дого­вори.

3. В
договорах застосовувалися і які положення, як «закон язика нашого», «закон
руський».

Після смерті
Ігоря державу очолила дружина князя Ольга, від імені свого
малолітнього сина Святослава. За своє правління Ольга (945— 964 рр.), як
керівник держави, перше, що зробила – рушила війною на древлян і жорстоко
розправилася з ними навесні 945 р. Штурмом взяла головне місто древлян
Іскоростень та знищила древлянських князів і зачинщиків. Але Ольга розуміла, що
час в державі робити великі ре­форми, щоб не допускати більше таких проблем.

1. Вона
розділила влас­ність, землі та доходи на:

а).
Державні, що належали державі в цілому,

б).
Приватні, що належали князю.

2. Данину з
древлян поділила на три частини: дві треті посилались до Києва і йшли до
державної скарбниці, одна третя – до Вишгорода (місто, у власності княгині) і
йшла в її осо­бисту скарбницю.

3. Створює
органи, які виконують судові функції.

4. Створює
апарат зі збору данини.

5. Створює
князівські адміністрації на підконтрольних землях, шляхом переведення місцевої
знаті у ста­тус княжих бояр.

6. Вперше
був встановлений єдиний розмір податку

7. Ольга
припинила всі війни.

8. На перше
місце вийшла дипломатія.

Найважливішим
досягненням княгині Ольги можна вважати про­ведені у 946-947 рр.
адміністративно-судові реформи. Суть реформ полягала в узаконенні системи
погостів – адміністративних, фінансо­вих, судових центрів; у нормуванні
повинностей і у виданні «уроків» та «статутів», якими могли б керуватися при
стягненні данини і чинити суд представники влади на місцях.

У «Повісті
временних літ» про Ольгу писали, що дуже вродлива, енергійна, хитра і передусім
мудра правителька. Про Ольгу говори­ли, що у неї «чоловічий розум». Вона
жорстоко помстилася за смерть князя і свого чоловіка. Але вона зрозуміла, що в
державі Київська Русь великий безлад. Її можна вважати першим реформатором в
державі. Ольга також стежила за тим, щоб її підлеглі не позбавлялися всіх
засобів до існування і відтак могли знову сплачувати данину. Вона закріпила за
княжою казною виняткові права на багаті хутровим звіром землі, Ольга в такий
спосіб забезпечила себе і своїх синів постійним притоком прибутків. Аби краще
знати свої неозорні володіння, вона часто подорожує державою до великих міст і
земель, де чітко встановлювала територіальні межі через свої «реформи», з яких
через певні проміжки часу мала збиратися означена кількість данини. У зовнішніх
зносинах Ольга віддає перевагу дипломатії перед війною.

Для
переговорів із ві­зантійським імператором у 955 р. чи то у 957 р. княгиня Ольга
керівник Київської Русі у супроводі великого посольства (більше 100 осіб), їде
до Константинополя. Те, що наймогутніший правитель християнського світу
погодився зустрітися з Ольгою, свідчить про зростаюче значення Києва та
Київської Русі. Ольгу прийняв сам імператор, який був зачаро­ваний її красою та
розумом. Вперше у відносинах між Київською Руссю та Візантійською імперією були
встановлені:

1.
Дипломатичні відноси­ни.

2. Прийнято
рішення про християнізацію Русі.

3. Ольга
офіційно прийняла християнство, в Софіївському соборі Візантійської імперії.

І так, в
часи правління княгині Ольги дуже зріс міжнародний ав­торитет Київської
держави, що проявилося в наступних діях Ольги:

1. Була
проведена глибока внутрішня реформа економіки, яка потім протягом існування
Київської держави не змінювалась.

2.
Впорядкува­ла фінансову систему держави.

3. Визначила
розмір збирання данини по меду, воску, яким Русь торгувала з іншими державами.

4. Визна­чила
місця добування хутра, яке продавали як «валюту» або «золото» іншим державам.

5. Визначила
«єдине» місце куди звозити всю данину.

6. Більше 20
років Ольга керувала з Києва всією державою та сусідніми племенами, які самі
перешли під її «руку» і за цей час не було випадку економічних здирств і
незадоволення підданих.

7. За роки
правління Ольги її держава без війни розширила свої кордони.

8. Древлянського
князя Мала не вбила, а поселила під «домашній арешт» в граді Любечі.

9. Діти Мала
– Добриня і Малуша жили при дворі Ольги і вона їх ви­ховувала як своїх дітей.

10. Коли
Малуша підросла, Ольга призначає її при своєму дворі керувати та відповідати за
всі скарби держави. Вона займає посаду «ключниці».

11. Робить
хитрий дипломатичний крок для примирення з древлянами: женить свого сина
Святослава на Малуші, від шлюбу якого народився син – князь Володимир Красне
Сонечко.

Святослав (правління державою 964-972 рр.) за своїм покликанням він більше був воїном ніж
політиком чи державним діячем. Все своє активне життя провів у військових
походах, які не завжди приносили користь і авторитет державі. Він практично не
жив в Києві, адже був мужнім воїном. Святослав не прийняв кращі традиції матері
– княгині Ольги в керівництві державою, навіть стосовно християнства. Після
одного із невдалих військових походів влаштував у Києві християнські погроми. В
969 році знову військова поразка, в 970-971 роках не було успіху в поході, на
який розраховував Святослав. Він розлютився на всіх християн, які були в його
дружині, звинуватив їх у своїй поразці і «не пощадив» навіть свого «єдиного
брата Гліба». Віддав усіх на різні ка­тування. Повертаючись додому в 972 р . в
районі дніпровських порогів загинув від печенігів, які діяли за вказівками
Візантії.

Багато
вчених, істориків, політичних та правових діячів, в тому числі і М. С.
Грушевський, дійшли висновку, що зі смертю князя Ігоря і вступу на княжий
престол його дружини Ольги в 945 році закінчився перший етап у розвитку
державності на Русі.