Михайло Грушевський – центральна постать українського державотворення
Михайло Грушевський – центральна постать українського
державотворення початку ХХ століття
Центральною постаттю
в українській політико-правовій думці кінця XIX – першої третини XX ст. був Михайло Сергійович Грушевський (1866-1934), видатний український історик, політико-правовнй діяч, автор
кількох конституційних проектів та майже 2000 наукових праць.
Народився 17 вересня
1866 р. у Холмі, Польща, в сім’ї вчителя. Дитячі роки проходили далеко від
рідних міст – у Ставрополі на Кавказі. Великий вплив на нього мав батько, який
навчив сина співати українські пісні, знати історію рідного краю, народу. Це у
Грушевського залишилося на все життя. В 1880 р. навчається в Тифліській гімназії.
Вищу освіту здобув у
Київському університеті Святого Володимира. Одним із його викладачів, який
багато йому допоміг, був відомий український історик В. Б. Антонович, під
керівництвом якого Грушевський зробив перші кроки в науці. На третьому курсі університету
його наукова робота була відзначена золотою медаллю, а у травні 1894 р. успішно
захищає магістерську дисертацію. Запрошують до Львівського університету, де
очолив кафедру української історії. З 1895 по 1913 р. керував науковим
товариством ім. Т. Г. Шевченка і видавав «Збірник записок». Вийшло 100 томів. З
1903-1907 рр. Грушевського запрошують читати лекції в Парижі, Лондоні, Берліні,
Лейпцигу тощо.
1 вересня 1914 р.
Грушевський їде до Києва, де намагається перетворити «Наукове товариство ім. Т.
Г. Шевченка» на Українську Академію Наук. Але починається перша світова війна,
яка застала Грушевського в Карпатах. З великими перешкодами він повертається до
Києва. Його арештували та посадили в Лук’янівську в’язницю, звинуватили його в
антивоєнних поглядах, назвали це «антиросійською» діяльністю, В лютому 1915 р.
етапом вислали до Сибіру. Через рік, як світовому вченому, дозволили переїхати
до університету в Казань, а потім переводять в Московський університет під
постійний нагляд поліції.
У Москві Грушевський
видає журнал «Промінь». Його запропонували бути кандидатом від Києва на
виборах до Державної Думи. Зустрічався з М. Горьким, О. Керенським, В. Фігнер
та ін. 11 березня 1917 р. М. Грушевський повертається до Києва, де очолює
створену 4 березня Центральну Раду. Рішенням від 15 березня 1917 р. над будником
вчителя і педагогічного музею, місцем знаходження Центральної Ради, було
піднято Національний жовто-блакитний прапор. Грушевський проводить активну
політичну, правову та наукову діяльність в Києві.
Його основна робота –
десятитомна «Історія України-Руси», найбільша історіографічна праця про
український народ, яка увійшла до скарбниці світової історіографії. Роботу
«Історія України-Руси» називають ще історичним посвідченням чи паспортом
українського народу. В ній М. Грушевський завершив концептуальне обгрунтування
політичної та правової історії українства. М. Грушевський відкинув традиційну
схему і московську династичну генеалогію С. Соловйова, В. Ключевського,
довівши, що українці, росіяни і білоруси походять не з однієї «колиски», а
кожний із них має власне коріння.
Історію України М.
Грушевський веде від Київської Русі через Галицько-Волинське князівство, далі
– литовсько-руську добу, період визвольних змагань козацько-гетьманських часів
і Переяславського договору з Московським царством.
Історія великоруська,
за М. Грушевським, починається зі свого кореня – Володимиро-Московського
князівства, яке еволюціонувало під найсильнішим впливом Київської Русі.
Загальноросійської історії, як і загальноросійської народності, не існує: це
штучна конструкція.
Період Київської
держави є давнім періодом української політико-правової історії, київські князі
– українськими князями, культура ХІ-ХІІ ст. – українською культурою. Договори
Київської Русі з Візантією, «Руська правда» – українське право. Саме
українські племена започаткували Київську державу.
Завдяки старанням М.
Грушевського значно просувалась уперед теорія та практика українського
конституціоналізму. Під його головуванням Центральна рада прийняла чотири
Універсали.
Перший універсал
(червень 1917 р.). «Не розриваючи з державою російською, хай народ український на своїй землі має право сам
порядкувати своїм життям».
Другий Універсал (липень 1917 р.). Проголошено прагнення України до автономії в складі Росії. Право на справедливе представництво у Центральній
раді інших народів, які живуть в
Україні. Право формування перших
окремих військових частин України.
Третій Універсал (листопад 1917
р.). Проголошено Україну Українською Народною
республікою (УНР) у складі
Російської республіки. Поставлено
питання про негайні мирні переговори з Радою народних комісарів Росії. Проголошувалися всі демократичні
свободи: «слова, друку, віри і т.д.».
У грудні 1917 р., в Харкові, за наказом Леніна, більшовики скликали І Всеукраїнський з’їзд Рад і проголосили, що з’їзд Рад робітників
і солдат оголошує рішучу боротьбу
Центральній Раді і що Україна не є УНР, а частина Російської Республіки. 25 грудня 1917 р. проголосили, що в
Україні встановлюється Радянська влада
і діють тільки закони Російської Федерації, а місто Харків проголошувалося столицею радянської України.
У відповідь на ці дії 22 січня 1918 р. Центральною Радою у Києві було проголошено Четвертий Універсал, в якому заявлялось, що УНР
стає «самостійною, від нікого
незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу».
29 квітня 1918р.- останнє засідання Центральної ради, на якому ухвалено
проект Конституції УНР. Нова Конституція УНР передбачала посаду президента. Відповідну посаду, як
голова Центральної Ради, на цей
час обіймав М. С. Грушевський. Тому його вважають Першим президентом України.
29-30 квітня 1918 р. в Києві відбувається «Гетьманський переворот», до влади прийшов гетьман Павло
Скоропадський. У «Грамоті до всього українського народу» було проголошено розпуск Центральної Ради.
Грушевський відходить від політичних
справ і знаходиться на нелегальному становищі у Києві.
З березня 1919 р. почалася еміграція в житті
Грушевського. Прага, Берлін, Женева, Париж, читає лекції, займається науковою діяльністю,
але не поривав зв’язки з Україною. В березні 1924 р. за рішенням радянського
уряду, великого вченого, політичного та правового діяча запрошують повернутись
до Києва. Грушевський погоджується та повертається, де його обирають
Академіком Української академії наук, а у 1929 – дійсним членом
Академії наук СРСР.
В рамках наукових розробок проблем держави та права М. Грушевський дав
визначення таких категорій:
1. Політична теорія.
2. Політичні процеси.
3.
Політичні інститути.
4. Політична культура.
Розробив проект конституції
перебудови Російської імперії:
1. Децентралізація держави
2. Надання на місця
широкої національної територіальної автономії.
3. Парламентське правління.
4.
Поділ влади на законодавчу, виконавчу, судову.
5. Права і свободи людини.
Свої ідеї він намагався впроваджувати в практику, що знайшло відображення
у чотирьох Універсалах Центральної Ради та проекті Конституції УНР.
У березні 1931 р. М. Грушевського змушують переїхати до Москви, де його
заарештували, але через деякий час випустили. 25 листопада 1934 р.
Грушевського змушують їхати на відпочинок на лікування у Кисловодськ, де він
раптово помер. Всі його наукові роботи, а це як ми знаємо понад 2 тисячі,
сховали у спецсховища, а його ім’я викреслили за наказом Сталіна, більшовиків,
КПРС на десятки років з історії та науки. Навішали на Грушевського різні
ярлики, що ворог, шпигун, націоналіст тощо. Але його наукова спадщина сьогодні
відроджена.