Роль держави в політичній системі суспільства

2. Роль держави
в політичній системі суспільства

 Характер взаємодії держави і політичної системи – це важливий показник стану суспільства в цілому, а також виконання завдань та перспективних планів розвитку, які стосуються сучасного суспільства. Протилежність політичних поглядів приводить до конфліктного стану соціальних суб’єктів, дисбалансу у задоволенні життєво важливих потреб, що знаходять свій прояв у таких негативних формах як громадянська війна, революція, обмеження правового статусу людини, узурпація влади певною політичною силою тощо. Для запобігання та попередження таких ситуацій потрібен певний механізм узгодження взаємодії діяльності соціальних суб’єктів, який би упорядкував певним чином їх діяльність, використовуючи певні правові засоби впливу. Таким механізмом, здатним поєднати зусилля різних соціальних груп є держава зі всіма характерними її ознаками. 

Отже, незважаючи на визнання
провідної ролі держави в організації суспільного життя, вона є одним із суб’єктів
політичної системи, носієм політичної влади, на що і слід у даному питанні особливо
звернути увагу.

З методологічної точки зору, висвітлення
місця держави в системі політичних відносин слід починати з характеристики її основних
властивостей, що дозволяють виділити її серед інших соціальних суб’єктів особливим
статусом, а саме:

– державна влада володіє ознаками суверенітету, обумовленого
наявністю суверенітету народу (нації), який утворює державу. Суверенітет держави
як політико-правова характеристика державної влади характеризує її з позицій єдності,
неподільності, верховенства, панування стосовно відношення до інших видів соціальної
влади, в тому числі і влади окремих політичних чи інших формувань;

– повноваження держави обмежується кордоном на певній
території, тобто державна влада має територіальний характер. Це означає, що територія
впливу політичної та державної влади співпадають. Необхідно зазначити, що держава
серед інших суб’єктів політичної системи наділена державно-владними (управлінськими)
повноваженнями;

– держава – це суверенна, політико-територіальна організація
влади, яка використовує засоби правового примусу та заохочення. Правові санкції
– є одним із дієвих, але не головним засобом реалізації владних розпоряджень держави.
Їх загальний характер має виключне значення для упорядкування діяльності всіх сфер
суспільного життя;

– на відміну від інших соціальних суб’єктів держава
виступає єдиним представником всього населення країни, який уособлює у своїй діяльності
загальнонаціональні інтереси та представляє населення країни у міжнародних відносинах,
виступає від його імені;

– держава за своїми ознаками нагадує інші соціальні організації, але вона значно відрізняється від них за масштабами своєї діяльності, розвиненістю організаційної структури. Особливо необхідно звернути увагу на матеріально-технічну, фінансову, кадрову забезпеченість державних структур. Таких можливостей щодо розпорядження матеріальними ресурсами держави не має жодна політична організація; 

– держава за допомогою права узгоджує інтереси різноманітних
суб’єктів та груп і гарантує взаємну відповідальність громадянина й держави, що
визначає громадянина як рівноправного партнера держави.

Отже, державна діяльність в системі
політичних відносин характеризується різним напрямками та формами її здійснення,
що особливо проявляється у взаємодії державної влади з іншими суб’єктами політичної
системи – націями, рухами, партіями, громадськими об’єднаннями, народними ініціативами
тощо.

У той же час слід зауважити, що
держава здійснює взаємний вплив на елементи політичної системи. Це стосується ідеологічної,
нормативної та процесуальної основи життя суспільства. Так, формалізація та розповсюдження
політичної ідеології в суспільстві спираються на засоби здійснення державної влади,
завдяки чому набувають поширення, визнання, підтримки, офіційного характеру існування
тощо. Як приклад, згадаємо історію становлення та розповсюдження в Україні політичних
ідей формування правової держави, громадянського суспільства, які набули державно-владної
підтримки лише наприкінці ХХ століття, а згодом стали офіційною державною доктриною,
програмним елементом загальнонаціонального розвитку.