Ефективнiсть норм права

5. Ефективнiсть
норм права

У юридичній літературі розповсюджені концепції, які
трактують поняття ефективності права як результативності правових норм по відношенню
до запланованих цілей. Найбільш відпрацьованою концепцією цієї групи є функціонально-цільова. Її прихильник І.А.
Іконицька під ефективністю правових норм розуміє відношення між фактично досягнутим
результатом і тією ціллю заради якої були прийняті відповідні правові приписи.

Тобто здається, що досліджуючи кінцеві правові результати,
та їх співвідношення з цілями існуючих правових приписів можна визначити ефективність
дії правових норм.

Основним мірилом (еталоном оцінки) ефективності правової
норми є та ціль, заради досягнення якої ця норма створювалась.

Для того, щоб ширше розглянути соціальну ефективність
права, треба говорити не тільки про цілі і результати правових норм, а й необхідно
встановити в якій мірі результат дії правової норми причино пов’язаний з соціальною
ефективністю правової норми, тобто з якісним її змістом.

Іншими словами, ми стикаємося з актуальною проблемою
ролі конкретної норми права, її зміста як одного з факторів, який впливає на отримання
соціального корисного результату.

Значення норми права в соціальній ефективності права
відображає причинно-функціонально-цільова
концепція. Прихильник цієї концепції І.М. Петров звертається до аналізу удосконалення
правової норми.

Європейська традиція підходу до сутності права методологічно
виходить, по-перше, з поняття волі особистості та її прав як абсолютного виразу
права, а по-друге, з погляду на кожне правове явище як на прояв певної соціальної
доцільності. Відповідно до цього реалізацію прав людини слід розглядати як абсолютний
оцінний критерій соціальної ефективності права.

Правова норма може виражати реальну дійсність як у
відповідності з її об’єктивними закономірностями, так і всупереч їм. В останньому
випадку норма починає з більшою чи меншою активністю заважати розвиткові суспільства.
Навряд чи можна твердити, що в таких ситуаціях норма неефективна. В даному разі
йдеться про так звану «негативну ефективність», ефективність права із знаком «мінус».
Дія правових норм може мати «негативну ефективність» тоді, коли в результаті такої
дії віддаляється досягнення намічених нормою права цілей.

Соціально неефективним слід визнати ті правові норми,
дія яких у плані наближення до поставленої мети прирівнюється до нуля, які хоча
й «працювали», але «працювали» марно.

Проблема ефективності права розглядається також з суто
юридичної сторони, як результативність юридичної форми. З цієї точки зору представляє
особливий інтерес відповідь на питання, яка дієвість, результативність всієї сукупності
юридичних засобів, включених у механізм правового регулювання, наскільки ефективні
той або інший спосіб, метод, тип регулювання.

Підводячи підсумок, треба зазначити, що соціальна ефективність
норм права досягається через такі фактори:

• фаховий рівень суб’єктов правотворчості і правозастосування;
• морально-етичні цінності суб’єктов правотворчості
  і правозастосування;
• належну якість змісту (обгрунтованість, доцільність,
  економічність, соціальну корисність) нормативно – правового акту;
• уміле використання всього арсеналу технічних засобів
  та правил юридичної техніки;
• результативність роботи юридичних органів, стан юридичної
  практики;
• рівня правової свідомості та правової культури суб’єктів
  правотворчості і правозастосування;
• використання заходів примусу і відповідальності.