Брахманізм і буддизм

Брахманізм і буддизм

Політичним ідеалом брахманізму була своєрід­на теократична держава, де цар править під керівництвом жер­ців, визнає вищість релігійного закону над світським. За допо­могою таких ідей брахмани боролись за свою політичну гегемонію в суспільстві.

Основні елементи держави: государ, міністр, сіль­ська місцевість, укріплені міста, скарбниця, військо, союзники.

Згідно з ідеологією брахманізму кожна варна повинна слідувати своєму боговстановленому порядку (дхармі).

В «Рігведі» дається релігійне освячення поділу суспільства на чотири стани, що походили з перволюдини Пуруші.

(До вищих варнів належали ” двічі народжені ”– брахмани, кшатрії, вайшьї. Перші дві варни – володіють правом управляти державними справами. Вони могли вивчати тексти релігійних творів, знати їх розпорядження і ритуали. Пізніше з’явилась пригнічена варна – шудри, “раз народжені”.)

Згідно з брахманістським праворозумінням нерозривним є зв’язок права і ритуалу, що зафіксовано і у Законах Ману.

Пануюча брахманська ідеологія викликала неприйняття і кри­тику з боку засновника буддизму в VI ст. до н. є. Сиддхартхи Гаутами, прозваного Буддою (Просвітлений).

Визнання буддизмом морально-духовної рівності всіх людей заперечувало брахманський принцип нерівності людей у сус­пільному житті. «Не по народженню треба вирізняти освічених, знатних і низьких, а по життю їх», — підкреслюється в буддій­ських писаннях. Заперечувалася і думка про Бога як верховну особистість і морального правителя світу, першоджерело зако­ну. На відміну від традиційно-теологічного брахманістського тлу­мачення дхарми, буддизм трактував її як керуючу світом приро­дну закономірність, природний закон («Вічний Закон»).

Він обмежує роль і масштаби покарання, підкреслює неприпустимість застосування покарання безвинно, стверджує: шлях законності — шлях справедливості, істини, добра.