Адміністративно-правові відносини

1. Поняття адміністративно-правових відносин

Адміністративні
правовідносини  – це суспільні
відносини, що виникають у сфері державного управління та врегульовані нормами
адміністративного права.

Оскільки
адміністративні правовідносини є різновидом правовідносин, їм притаманні
загальні риси останніх, зокрема:

– вони є вольовими
суспільними відносинами, тобто право, що регулює їх, які впливають на
свідомість і волю людей, спрямовує їх поведінку у відповідності з інтересами
суспільства;

– вони є суспільними
відносинами, врегульованими нормами права. Без права, його норм не було б
правовідносин;

– учасники
правовідносин наділені суб’єктивними правами і несуть юридичні обов’язки. І
перші, і другі виникають відповідно до вимог норм права, що визначають коло
суб’єктивних прав і обов’язків;

– правовідносини – це
спосіб конкретизації норм права, оскільки саме в ньому права та обов’язки
завжди прив’язані до певної ситуації, конкретні і належать певним суб’єктам;

– правовідносини – це
такі суспільні відносини, реалізація яких забезпечується можливістю
застосування адміністративного примусу.

2. Особливості адміністративно-правових відносин

Адміністративні
правовідносини характеризуються рядом особливостей:

– вони, як правило, є
«владовідношеннями», оскільки виникають в результаті здійснення державного
управління, тобто державно-владного впливу однієї сторони на іншу для
досягнення певної мети;

– обов’язковим
учасником адміністративних правовідносин виступає державний орган або посадова
особа, наділена певними державно-владними повноваженнями;

– вони виникають з
ініціативи однієї зі сторін, і згода іншої сторони при цьому не потрібні. Іноді
вони виникають всупереч бажанню іншої сторони;

– вони, як правило,
виникають за принципом «влада – підпорядкування»;

– адміністративні
правовідносини – це управлінські правові відносини, оскільки вони виникають у
зв’язку з функціонуванням і діяльністю органів виконавчої влади, тобто при
здійсненні державного управління;

– у разі порушення
однією зі сторін своїх обов’язків, відповідальність наступає не перед іншою
стороною, а перед державою в особі її державних органів або посадових осіб;

– спір, що виникає
між учасниками адміністративних правовідносин, розглядається як в судовому, так
і в адміністративному порядку.

3. Види адміністративно-правових відносин

Адміністративні
правовідносини характеризуються великою різноманітністю залежно від суб’єктного
складу, характеру та видів управлінської діяльності, від того, які функції
державного управління реалізуються. В адміністративній науці прийнято розділяти
адміністративно-правові відносини на види залежно від тієї чи іншої підстави
класифікації.

За своїм
характером адміністративні правовідносини діляться на регулятивні та охоронні. Перші виникають з таких життєвих ситуацій, які не суперечать нормам права. Виникнення других пов’язане з діями, що суперечать певним нормам права.

Залежно від
характеру обов’язків правовідносини поділяються на активні і пасивні. У правовідносин активного типу вмістом обов’язків є здійснення певних позитивних активних дій (показання свідків, виконання своїх обов’язків та ін.). Правовідносини пасивного типу передбачають утримання від вчинення певних дій (не порушувати громадський порядок і громадську безпеку та ін.).

За напрямками
діяльності в адміністративній науці виділяють:

–
адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади загальної
компетенції (КМУ, Рада міністрів АРК);

–
адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади галузевої
компетенції щодо суб’єктів управління, що знаходяться в їхньому віданні;

–
адміністративно-правові відносини органів виконавчої влади міжгалузевої
компетенції надвідомчого характеру з вирішення спеціальних питань, здійсненню
контрольно-наглядових повноважень;

– адміністративно-правові
відносини внутрішньо-організаційного характеру конкретного державного органу та
підприємств, установ, організацій, безпосередньо підпорядкованих йому.

Загальноприйнято виділяти такі види адміністративних правовідносин як вертикальні і горизонтальні.

Вертикальні правовідносини характеризуються наявністю в однієї зі сторін державно-владних повноважень стосовно іншої сторони (наприклад, працівник ДАІ наділений державно-владними повноваженнями по відношенню до особи, керуючому транспортним засобом, при порушенні ним правил дорожнього руху). Саме вертикальні правовідносини найкраще виявляють сутність адміністративно-правового регулювання та особливості адміністративного права. Для даного виду відносин характерні: нерівність сторін, підпорядкованість однієї сторони іншій, наявність організаційної підпорядкованості або її відсутність; підконтрольність.

Основною особливістю горизонтальних адміністративних правовідносин є те, що сторони безпосередньо не підпорядковуються один одному, займають, як правило, однакове правове становище (наприклад, два міністерства координують свою діяльність за рішенням конкретного питання).

Залежно від методів адміністративно-правового регулювання виділяють субординаційні, координаційніта реординаційніадміністративні правовідносини.

Субординаційні правовідносини виникають тоді, коли одна зі сторін правомочна здійснювати розпорядчі або контрольні повноваження по відношенню до іншої сторони (наприклад, в державній службі). 

Координаційні правовідносини характеризуються тим, що державно-владні повноваження сторін спрямовуються на загальну діяльність для досягнення певної мети або вирішення спільних завдань (наприклад, Міністерство внутрішніх справ України і Служба безпеки України координують свою діяльність по боротьбі з корупцією). 

Особливість реординаційних правовідносин полягає в тому, що об’єкт управління наділений правом звертатися до суб’єкта управління щодо здійснення ним певних дій, тобто має місце зворотний зв’язок в державному управлінні (наприклад, для виконання державного завдання об’єкт управління правомочний вимагати від суб’єкта управління його фінансування).

4. Склад адміністративно-правових відносин

Структура адміністративних правовідносин включає в себе суб’єкти, об’єкт і зміст.

Суб’єктом адміністративних правовідносин можуть бути як фізичні особи (громадяни України, іноземці, особи без громадянства), так і юридичні
особи (державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, громадські організації, політичні партії, релігійні організації та ін.).

Для того, щоб бути суб’єктом адміністративних правовідносин, необхідно володіти адміністративною правосуб’єктністю, тобто адміністративною правоздатністю, адміністративною дієздатністю та адміністративною деліктоздатністю.

Адміністративна
правоздатність – це здатність особи мати права і обов’язки у сфері державного управління. У фізичних осіб вона настає з моменту реєстрації народження і закінчується смертю особи. Її не можна відняти або передати. В адміністративній науці існує точка зору щодо того, що особа може бути тимчасово позбавлена адміністративної правоздатності (наприклад, у випадку адміністративного арешту особа позбавляється права свободи пересування).

Адміністративна
дієздатність – це здатність особи самостійно реалізовувати свої права і обов’язки у сфері державного управління. У фізичних осіб виділяють повну, часткову і обмежену дієздатність. Повна адміністративна дієздатність настає з 18 років за умови, що особа є осудною, тобто воно розуміє значення своїх дій та може ними керувати.

Часткова дієздатність
настає, як правило, з 16 років, за умови осудності даної особи. Однак при цьому
слід зазначити, що в жодному нормативно-правовому акті не вказується цей вік. У
ряді випадків часткова дієздатність може настати після досягнення молодшого
віку (наприклад, школярі).

Адміністративна
деліктоздатність – це здатність особи нести адміністративну відповідальність за свої вчинки. Вона, за загальним правилом, настає після досягнення 16 років. Одночасно необхідно зазначити, що в ряді випадків адміністративна деліктоздатність може наступати в більш старшому віці (17 років – для призовників).

Щодо адміністративної
правосуб’єктності юридичних осіб слід зазначити, що вона настає з моменту створення державного органу або реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності. Її обсяг визначається законом, положенням, статутом. На відміну від фізичних осіб адміністративна право- і дієздатність юридичних осіб настає одночасно. Іноді для її настання, крім реєстрації, необхідно ще отримати дозвіл (ліцензію) на заняття відповідною діяльністю.

Об’єктом адміністративних правовідносин є те, заради чого
виникають власне правовідносини: поведінка, воля, свідомість, матеріальні
цінності, нематеріальні блага та ін.

Зміст адміністративних правовідносин складають суб’єктивні юридичні права і обов’язки. Суб’єктивні юридичні права – це міра дозволеної поведінки, яка забезпечується державою (свобода переміщення, право на державну службу, право на звернення та ін.). Юридичні обов’язки – міра необхідної поведінки, яка забезпечується державою. При цьому, в одних випадках особа повинна утриматися від вчинення деяких дій (дрібного хуліганства, невиконання своїх обов’язків, порушення дисципліни); в інших, навпаки, зробити їх (отримати дозвіл на заняття певним видом діяльності, своєчасно розглянути звернення і ін.).

5. Адміністративно-правові відносини та юридичні факти

Підставою для
виникнення адміністративних правовідносин виступають юридичні факти, тобто такі
життєві обставини, з якими закон пов’язує їх виникнення, зміна та припинення.
Такі факти є юридичними, тому що, по-перше, на їх наявність вказує норма права
(гіпотеза), по-друге, з настанням цих фактів закон пов’язує настання певних
юридичних наслідків: виникнення, зміна, припинення.

За наслідками всі юридичні
факти діляться на правостворюючі, правозмінюючі, правоприпиняючі. По вольовому
ознакою вони діляться на події та дії. Події – це такі юридичні факти, що не
залежать від волі суб’єктів правовідносин (смерть людини, стихійне явище,
закінчення строку давності та ін.). Дії, на відміну від подій, залежать від
волі і свідомості людини, оскільки вони здійснюються ним з певною метою.

Дії бувають:

– Правомірними:

а) юридичні акти
індивідуального характеру – укази і розпорядження Президента України,
розпорядження місцевих державних адміністрацій та ін .;

б) юридичні вчинки –
видача ліцензій, документа на право керування транспортним засобом та ін.;

– Неправомірні:

а) адміністративні
проступки;

б) дисциплінарні
проступки, за які, за нормами адміністративного права, настає дисциплінарна
відповідальність.