Поняття, властивості та принципи адміністративної відповідальності
Зміст сторінки:
Тема 1. Поняття, властивості та принципи адміністративної відповідальності
1. Поняття, особливості та підстави адміністративної відповідальності
2. Принципи адміністративної відповідальності
3. Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів юридичної відповідальності
1. Поняття, особливості та підстави адміністративної відповідальності
Поняття адміністративної відповідальності її зміст і
обсяг до сьогоднішнього часу залишається одним з найбільш суперечливих питань
української адміністративно-правової науки.
Активність дискусій щодо зазначеної правової
категорії значною мірою обумовлена, по-перше, широтою застосування терміну
“адміністративна відповідальність” у юридично-науковій,
правозастосовній, загальноосвітній сферах і на побутовому рівні, по-друге,
двоїстою позицією законодавця, який використовує цей термін у численних
нормативних актах, але не дає його визначення.
Чинний КУпАП, який містить розділ 2 під назвою
“Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність”,
у статті 9 сформулював визначення адміністративного правопорушення, а відносно
адміністративної відповідальності обмежився вказівкою на те, що її мірою є
адміністративне стягнення (стаття 23 “Мета адміністративного
стягнення”).
Фактично
нормативно-правове визначення такої категорії як «адмінністративна
відповідальність» в чинному законодавстві відсутнє. А усі дефініції
адміністративної відповідальності як правило надаються у наукових виданнях та
мають дослідницький характер.
Наприклад, юридична енциклопедія у статті «Адміністративна
відповідальність» визначає що: адміністративна відповідальність – вид юридичної
відповідальності громадян і службових осіб за вчинені ними адміністративні
правопорушення.
У юридичній літературі можливо зустріти такі
визначення:
а) адміністративна відповідальність – це застосування
до правопорушника заходів примусу (Л. В. Коваль, Ю. П. Битяк, В. В. Зуй та
інші);
б) адміністративна відповідальність – це визначення
обмежень майнових, а також особистих благ і інтересів за здійснення
адміністративних правопорушень (Є. В. Додін та інші);
в) адміністративна відповідальність – це сукупність
адміністративних правовідносин, які виникають у зв’язку із застосуванням до суб’єкта проступку адміністративних стягнень (І. П.
Голосніченко та інші).
На думку В.К. Колпакова переліченим дефініціям бракує
відсутність вказівок про виконання суб’єктами протиправних дій вживаних за їх вчинення
заходів адміністративного примусу, що є істотним компонентом будь-якої
відповідальності, зокрема і адміністративної. Адже відповідальність настає
лише тоді, коли правопорушником виконані встановлені компетентною особою
заходи впливу, або реалізовані іншим чином.
Виходячи з викладеного, адміністративна відповідальність
– це передбачене законодавством, примусове, з додержанням встановленої
процедури, застосування правомочним суб’єктом до осіб, які вчинили
адміністративні проступки заходів впливу, реалізація яких юридично визнана.
Адміністративна відповідальність, так само як й інші
види юридичної відповідальності настає за наявністю нормативних, фактичних і
документальних підстав:
– нормативні (правові) підстави утворюють норми за якими діяння визнається
адміністративним проступком (правопорушенням), визначаються заходи примусу за
виконання складу проступку, суб’єкти відповідальності і юрисдикції, правила, за якими
накладаються і виконуються стягнення, забезпечується законність, права
учасників провадження тощо;
– фактичні підстави це юридичні факти, пов’язані з проступком, зокрема, це факт вчинення
проступку і факт виконання заходів відповідальності, крім того, до них
відносяться факти затримання, огляду, подання звернень, визнання доказами
фактичних даних тощо;
– документальні (процесуальні) підстави – це наявність документів, оформлених відповідно до
встановлених вимог та за визначеною законодавством процедурою, в першу чергу,
це протокол про адміністративне правопорушення і постанова по справі про
адміністративне правопорушення, а також сюди відносяться акти, довідки,
звернення, облікові документи тощо.
Нормативного акту, який би вміщував всі юридичні
нормі, що утворюють підстави адміністративної відповідальності, або хоча б
подавав їх перелік, не існує. Зазначені
підстави визначаються вимогами значної кількості нормативно-правових актів:
кодексів, окремих законів, положень, правил та інших актів.
Певні вказівки на їх систему спостерігаються у
Кодексі України про адміністративні правопорушення. Так, у статті 2 КУпАП
встановив, що законодавство України про адміністративні правопорушення
складають:
а) Кодекс України про адміністративні правопорушення;
б) інші закони про адміністративні правопорушення
(такі закони, до включення у КУпАП, застосовуються безпосередньо і на них
поширюються положення КУпАП).
Наприклад, у ст. 2 КУпАП міститься положення про те, що: питання щодо адміністративної
відповідальності за порушення митних правил регулюються Митним кодексом
України. Ця норма корелюється нормами статті 487 Митного кодексу України, з
яких випливає, що правове забезпечення провадження у справах про порушення
митних правил у певних випадках здійснюється Кодексом України про
адміністративні правопорушення.
Крім того, прикладом закону, який містить норми щодо
адміністративної відповідальності, які застосовуються безпосередньо (не
включені до КУпАП) може слугувати Закон України «Про приватизацію державного
майна», який у ст.29 встановив адміністративну відповідальність посадових
осіб органів приватизації у вигляді штрафу за безпідставну відмову у прийнятті заяви про приватизацію;
порушення строків розгляду заяви про приватизацію; порушення умов і порядку
проведення конкурсу, аукціону, продажу акцій (часток, паїв); порушення умов і
порядку передачі акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації,
корпоратизації тощо.
Важливі положення щодо нормативного забезпечення
відповідальності за адміністративні проступки містить стаття 8 КУпАП “Чинність закону про відповідальність за
адміністративні правопорушення“, яка встановлює, що:
– притягнення до відповідальності здійснюється
за нормами, які діють під час і за місцем вчинення правопорушення;
– закони, які пом’якшують або скасовують
відповідальність мають зворотну силу (поширюються на правопорушення, вчинені до
їх видання);
– закони, які встановлюють або посилюють
відповідальність, зворотної сили не мають;
– провадження по проступкам ведеться на підставі
закону, що діє під час і за місцем розгляду справи.
Особлива увага приділяється питанням виявлення й усунення причин та умов,
які сприяють адміністративним правопорушенням (ст.6 “Запобігання
адміністративним правопорушенням”), а також дотриманню законності у цій
сфері (ст.7 “Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за
адміністративні правопорушення”). Зокрема встановлені такі способи забезпечення
законності, як:
– систематичний контроль з боку вищестоящих
органів і посадових осіб;
– прокурорський нагляд;
– право оскарження.
Важливе значення для забезпечення законності
адміністративної відповідальності належить положенням, які визначають
обставини, що виключають адміністративну відповідальність (ст.17), а також
звільняють від неї (ст. 21, 22).
Обставини,
що виключають адміністративну відповідальність прямо прописані у ст. 17 КУпАП:
1) стан
крайньої необхідності — це
вчинення дій з ознаками адміністративного проступку для
усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку,
власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо
ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо
заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода;
2) стан
необхідної оборони — це вчинення дій з ознаками
адміністративного проступку при
захисті державного або громадського порядку, власності, прав і свобод громадян,
установленого порядку управління від протиправного посягання шляхом заподіяння
посягаючому шкоди, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної
оборони, а перевищенням меж необхідної оборони закон визнає явну
невідповідність захисту характерові і суспільній шкідливості посягання.
3) стан
неосудності — це вчинення дій з ознаками адміністративного
проступку особою, яка не могла
усвідомлювати свої дії або керувати ними внаслідок хронічної душевної хвороби,
тимчасового розладу душевної діяльності, слабоумства чи іншого хворобливого
стану.
Звільнення
від адміністративної відповідальності є
результатом висновку суб’єкта, який розглядає справу, про:
1)можливість
передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської
організації або трудового колективу уразі колихарактер вчиненого проступку і особи правопорушника свідчить про доцільність
застосування до нього заходів громадського впливу (ст.21 КУпАП). У даному випадку випадку особа, яка вчинила
адміністративне правопорушення, звільняється від адміністративної
відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або
трудового колективу. Про заходи громадського впливу, застосовані до осіб, які
вчинили правопорушення, передбачені статтею 51, частиною першою статті 129,
частинами першою і другою статті 130, статтями 156, 173, 176, 177, 178 — 180
КУпАП, власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган,
або громадська організація повинні не пізніш як у десятиденний строк з дня
одержання матеріалів повідомити орган (посадову особу), який надіслав матеріали.
2) визнання малозначності проступку (ст.22 КУпАП). В даному
випадку орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити
порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Враховуючи викладені положення можливо дійти
висновку, що ознаками адміністративної
відповідальності є:
1) притягнення до адміністративної відповідальності
можливо тільки в результаті вчинення адміністративного проступку;
2) адміністративна відповідальність полягає в
застосуванні до винних адміністративних стягнень. У ст. 23 КУпАП “Мета
адміністративного стягнення” зазначено, що адміністративне стягнення є
міра відповідальності;
3) мета адміністративної відповідальності полягає:
а)
у вихованні особи в дусі додержання законів, поваги до правил співжиття;
б)
запобіганні здійснення нових проступків;
4) право притягнення до адміністративної
відповідальності надано багатьом суб’єктам, серед яких — органи державної
виконавчої влади, місцевого самоврядування, суди (ст. 213 КУпАП “Органи (посадові
особи), уповноважені розглядати справи про адміністративні
правопорушення”);
5) акт про притягнення до адміністративної
відповідальності може прийматися:
а) індивідуально (судді і посадові особи
відповідних органів);
б) колегіально шляхом голосування (виконавчі комітети й
адміністративні комісії);
6) законодавством встановлений особливий порядок
притягнення до адміністративної відповідальності (складання протоколу, збір і
оцінка доказів, винесення постанови і т. ін.);
7) норми, що регламентують адміністративну
відповідальність, містяться у різних за своєю правовою природою актах:
а)
кодексах;
б) законах;
в) правилах.
Правила можуть затверджуватися Кабінетом
Міністрів, органами виконавчої влади, встановлюватися рішеннями місцевих рад і
навіть корпоративними актами.
2. Принципи адміністративної відповідальності
Принцип (від лат. principium — початок, основа) — це основне вихідне
положення будь-якого вчення, науки, світогляду тощо.
Принципи адміністративної відповідальності — це основні положення, закріплені в
Конституції та інших законах України, на яких базується порядок притягнення
винних осіб до адміністративної відповідальності.
До принципів адміністративної
відповідальності належать:
— верховенство права;
— законності;
— доцільності;
— обґрунтованості;
— невідворотності;
— своєчасності;
— справедливості;
— гуманізму;
— індивідуалізації покарання;
— відповідності провини та
покарання тощо.
Верховенство права — є пріоритетним у правовій державі. Цей принцип полягає в тому, що
адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до
адміністративної відповідальності ґрунтується на конституційних принципах та
правових презумпціях, які зумовлені виконанням і дією саме принципу
верховенства права в Україні. Конституція України має найвищу юридичну силу,
закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції
України і повинні відповідати їй (ч.2 ст.8 КУ).
Принцип верховенства права є, за
своєю суттю, принципом природного права як сукупності ідеальних, духовних і
справедливих понять про право. Визнання конституційним принципом верховенства
права означає, що закони держави, як і їх застосування, повинні відповідати
праву як мірі загальної та рівної для всіх свободи та справедливості. Крім
того, в законах має обмежуватись свавілля як фізичних, юридичних осіб, так і
держави задля загального добра.
Принцип верховенства права
означає, що свобода громадян має забезпечуватись таким правовим порядком, коли
ніхто не змушує робити чогось, не передбаченого законом, а людина, її права і
свободи визнаються найвищою цінністю. Принцип верховенства права означає також,
що не держава утворює право, а право є основою життєдіяльності та існування
держави в особі її органів, посадових осіб і інших організацій.
Принцип законності полягає,
по-перше, в тому, що адміністративна відповідальність настає лише за ті діяння,
які передбачені законом, по-друге, притягати до адміністративної
відповідальності мають право тільки передбачені законом компетентні органи,
по-третє, органи публічної адміністрації при вирішенні питання про притягнення
винної особи до адміністративної відповідальності повинні керуватися законом і
здійснювати свої повноваження в рамках передбаченої законодавством компетенції.
Принцип законності адміністративної відповідальності закріплюється у ст.7
КУпАП.
Принцип доцільності. Зміст
конкретизуючого рішення, прийнятого на основі адміністративного розсуду, не в
усіх випадках випливає прямо з нормативного припису. Це об’єктивно зумовлює
існування принципу, що полегшує пошук уповноваженим суб’єктом потрібного
рішення. Так, ст.21 КУпАП закріплює, що особа, яка вчинила
адміністративний проступок, може бути звільнена від адміністративної
відповідальності з передачею матеріалів на розгляд громадської організації або
трудового колективу, якщо з урахуванням характеру вчиненого правопорушення та
особи правопорушника до нього доцільно застосувати захід громадського впливу.
Згідно зі ст.22 КУпАП орган (посадова особа), уповноважений вирішувати
справу, може звільнити правопорушника від адміністративної відповідальності і
обмежитись усним зауваженням при малозначності адміністративного проступку. У
доцільності звільнення правопорушника від адміністративної відповідальності за
мотивами малозначності його проступку можуть переконувати різноманітні
обставини, що пом’якшують відповідальність, у тому числі й умови, що дозволяють
досягти виховних і попереджувальних цілей без застосування заходів
адміністративного впливу, зокрема факт відсутності у порушника стійких
антигромадських установок.
Принцип обґрунтованості полягає в тому,
що довільне притягнення особи до адміністративної відповідальності не
допускається. Правозастосовні органи повинні встановити сам факт вчинення
адміністративного проступку, а також встановити інші обставини справи, які
мають значення для кваліфікації адміністративного проступку та індивідуалізації
адміністративної відповідальності. Також вибір конкретної міри
адміністративного стягнення повинен бути обґрунтований на ретельному вивченні
матеріалів справи та при врахуванні пом’якшуючих та обтяжуючих обставин справи.
Принцип обґрунтованості безпосередньо не закріплений у КУпАП, однак випливає з
його положень. Так, ст.251 КУпАП встановлює, що доказами у справі про
адміністративне правопорушенняє будь-які фактичні дані, на основі яких у
визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність
адміністративного проступку, винність даної особи в його вчиненні та інші
обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Принцип невідворотності передбачає
неминучість настання адміністративної відповідальності для особи, яка вчинила
адміністративний проступок. Невідворотність адміністративної відповідальності
залежить більшою мірою від налагодженості роботи правоохоронних органів, від
професіоналізму працівників, уповноважених притягати до відповідальності і
застосовувати санкції. Адміністративний проступок, на який не відреагувала
держава, заподіює правопорядку серйозної шкоди. Безкарність правопорушника
заохочує їх на вчинення нових проступків і подає негативний приклад іншим
нестійким особам.
Принцип своєчасності адміністративної
відповідальності означає можливість притягнення правопорушника до
відповідальності протягом строку давності, тобто періоду часу, не занадто
віддаленого від факту правопорушення. Строки давності застосування до особи
адміністративних стягнень регулюються ст.38 КУпАП, яка закріплює, що
адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як через два місяці
здня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про
адміністративні правопорушення відповідно до КУпАП підвідомчі суду (судді).
Якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до КУпАП чи інших
законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніше як
через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому
правопорушенні — не пізніше як через три місяці з дня його виявлення.
Адміністративні стягнення за вчинення корупційного правопорушення може бути
накладено протягом трьох місяців з дня виявлення, але не пізніше одного року з
дня його вчинення. У разі відмови в порушенні кримінальної справи або закриття
кримінальної справи, але за наявності в діях порушника ознак адміністративного
правопорушення адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше як
через місяць з дня прийняття рішення про відмову в порушенні кримінальної
справи або її закриття.
Після закінчення термінів
давності можливість накладення адміністративного стягнення виключається. Також
необхідно зазначити той факт, що строки давності, передбачені ст.38
КУпАП, є абсолютними, тобто вони ніким не можуть бути продовжені, а їх пропуск,
незалежно від причин, однозначно виключає накладення адміністративного
стягнення. Однак практика свідчить про інше — строки давності притягнення
до адміністративної відповідальності порушуються. I причина тут не тільки в
некомпетентності, халатності, недбалості органу (посадової особи), що приймає
рішення у справі, що порушує принцип законності та своєчасності
адміністративної відповідальності, а й у незнанні законодавства про
адміністративну відповідальність самим правопорушником і відсутності
відповідного контролю з боку громадськості за діяльністю органів
адміністративної юрисдикції, які вправі притягати винних до адміністративної
відповідальності.
Принцип справедливості проявляється в тому, що законодавець, передбачаючи санкцію за
адміністративне правопорушення, повинен виходити зі ступеня суспільної
небезпеки даного протиправного діяння. Так, якби за викидання сміття та інших
предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, за прохід по залізничних коліях у
невстановлених місцях (ч.3 ст.109 КУпАП) законодавство
встановлювало адміністративні стягнення у вигляді виправних робіт або
адміністративного арешту, то можна було б стверджувати, що в даному випадку
порушується принцип справедливості, оскільки ступінь суспільної небезпечності
діяння не відповідає мірі адміністративної відповідальності за його вчинення.
Принцип справедливості адміністративної відповідальності проявляється і в тому,
що передбачені у ст.24 КУпАП заходи адміністративного стягнення і в
ст.24 КУпАП заходи впливу, що застосовуються до неповнолітніх,
не спрямовані на приниження людської гідності. Крім цього, справедливість
адміністративної відповідальності проявляється в тому, що, за загальним
правилом, закон зворотної сили не має, проте у випадках скасування або
пом’якшення адміністративної відповідальності закон має зворотну силу. Також
справедливість проявляється і в тому, що притягнути особу до адміністративної
відповідальності двічі за одне й те саме правопорушення не можна (ст.61
Конституції України).
Принцип гуманізму. Його суть полягає у повазі до гідності і прав особи. Виходячи із принципу
гуманізму, чиновникам забороняється, прикриваючись формальними процесуальними
приписами, принижувати гідність особи, ущемляти її найменші потреби та
інтереси. Правозастосування існує лише для того, щоб реалізувати права та
обов’язки громадян. А засоби, як відомо, повинні відповідати меті—
безпечному існуванню та розвитку особи у суспільстві. Вибір процедурних форм,
що не відповідають цій меті, гальмує або взагалі заважає реалізації ідей
гуманізму. Крім того, гуманізм є критерієм правильності рішення, а також
проявляється в обставинах, що виключають провадження в справі про
адміністративне правопорушення (наприклад неосудність особи, стан крайньої
необхідності). Достеменно визначена істина у справі має оцінюватись згідно з
моральними принципами.
Принцип індивідуалізації покарання вимагає відповідності між заходом впливу до правопорушника, що обирається,
і ступенем суспільної небезпеки адміністративного проступку. Застосування цього
принципу тісно пов’язано з індивідуалізацією адміністративної відповідальності
залежно від ступеня суспільної небезпеки проступку і властивостей
правопорушника. Цей принцип безпосередньо не закріплений у КУпАП, однак
випливає з його положень. Наприклад, ч.2 ст.33 КУпАП закріплює, що
при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого
проступку, особу порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що
пом’якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідність провини та покарання вимагає, щоб при виборі конкретного заходу адміністративного стягнення
враховувались всі обставини вчиненого правопорушення і особа порушника.
Реалізації зазначеного принципу сприяє закріплення в законодавстві можливості
вибору адміністративного стягнення із кількох можливих (альтернативні санкції)
або конкретного розміру стягнення в межах передбачених мінімуму і максимуму
(відносно визначені санкції), виходячи із характеру правопорушення і особи
винного.
Розглянутий принцип пояснюється
так: що шкідливішим є правопорушення, то більш суттєвий вид адміністративного
стягнення має застосовуватися компетентними органами (посадовими особами). Для
прикладу реалізації на практиці цього принципу слід указати, що порушення
правил поведінки на повітряному судні, а саме, невиконання особами, які
перебувають на повітряному судні, розпоряджень командира судна тягне за собою
попередження або накладення штрафу від одного до п’яти неоподатковуваних
мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.112 КУпАП). Водночас злісна
непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена
громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону,
військовослужбовця через їхню участь в охороні громадського порядку тягне за
собою накладення штрафу від восьми до п’ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або громадські роботи на строк від сорока до шістдесяти годин,
або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням
двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з
урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано
недостатнім, — адміністративний арешт на строк до п’ятнадцяти діб
(ч.1 ст.185 КУпАП).
3. Відмежування адміністративної відповідальності від інших видів
юридичної відповідальності
Адміністративну відповідальність
не можна сприймати інакше, ніж у контексті з іншими видами відповідальності, бо
синтезуючим началом тут є необхідність відповідати за власні дії, протиправні
вчинки, брати на себе вину за їх наслідки. Незважаючи на наявність спільних
рис, що притаманні будь-якому виду юридичної відповідальності, адміністративна
відповідальність, у той самий час, відрізняється від інших видів юридичної
відповідальності. До критеріїв
розмежування можна віднести:
а) підстави притягнення до адміністративної
відповідальності;
б) коло суб’єктів, які наділені
правом порушення та розгляду справ про адміністративні правопорушення;
встановлення адміністративної відповідальності;
в) правові наслідки;
г) процесуальна процедура;
ґ) санкції.
Адміністративна відповідальність відмежовується від кримінальної за наступними ознаками:
1) адміністративна відповідальність настає за вчинення адміністративного
правопорушення, склад якого визначається як законами (КУпАП, Митний кодекс
України, Закон України «Про об’єднання громадян»), так і підзаконними актами
(рішення органів місцевого самоврядування). Кримінальна відповідальність настає
за вчинення злочину, склад яких визначається виключно нормами Кримінального
кодексу України;
2) правом порушення справ про адміністративні правопорушення, як і правом
розгляду таких справ наділене широке коло суб’єктів публічної адміністрації.
Правом порушення кримінальних справ, наділені виключно органи дізнання і
попереднього слідства, визначені КПК України, та органи прокуратури, а правом
розгляду — виключно суди. Що стосується суб’єктів, які встановлюють
юридичну відповідальність, то, на відміну від кримінальної відповідальності,
яка встановлюється виключно Верховною Радою України, адміністративна —
встановлюється й іншими суб’єктами публічної адміністрації (органами місцевого
самоврядування);
3) до кримінальної відповідальності притягуються лише фізичні особи, а до
адміністративної — як фізичні особи так і юридичні особи;
4) притягнення особи до адміністративної відповідальності і застосування до
неї адміністративних санкцій не призводить до таких наслідків, як судимість, що
в подальшому проявляється в певних обмеженнях її правосуб’єктності (наприклад
вільний виїзд за межі України);
5) адміністративна відповідальність реалізується як у позасудовому, так і в
судовому порядку, кримінальна — тільки в судовому;
6) притягнення особи до адміністративної відповідальності відбувається в
коротші строки та за спрощеною процедурою (можливість накладення
адміністративного стягнення на місці вчинення протиправного діяння, без
складання протоколу про адміністративне правопорушення — ст.258
КУпАП).
Слід також зазначити, що кримінальна відповідальність має пріоритет
перед відповідальністю адміністративною. У ч.2 ст.9 Кодексу
України про адміністративні правопорушення зазначається, що адміністративна
відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, якщо ці
порушення за своїм характером не тягнуть відповідно до закону кримінальної
відповідальності.
Адміністративна відповідальність відмежовується від цивільно-правової
за такими ознаками:
1) в інституті адміністративної відповідальності діє презумпція невинності, а
в цивільній— презумпція вини;
2) метою притягнення до адміністративної відповідальності є виховання особи і
запобігання вчинення правопорушень в подальшому та іншими особами,
цивільної — в першу чергу, відшкодування шкоди;
3) адміністративна відповідальність належить до компетенції органів публічної
адміністрації та їх посадових осіб, а цивільно-правова — до компетенції
судів;
4) заходами цивільної відповідальності суспільні відносини, як правило,
захищаються за рахунок майна винного з метою відновити попередній майновий стан
потерпілої сторони, а заходи адміністративної відповідальності, як і
кримінальної, спрямовані також проти особи порушника;
5) нормативні підстави адміністративної та цивільно-правової відповідальності
регулюються різним законодавством — адміністративним та цивільним.
Відмінності за фактичними підставами полягають у специфіці конкретних складів
адміністративного та цивільного проступків — об’єкта протиправного
посягання, правових наслідків їх вчинення.
Об’єктом цивільних протиправних
дій є майнові відносини, які захищаються у судовому порядку. Об’єкт
адміністративних протиправних дій інший — суспільні відносини в сфері
публічного адміністрування, які захищаються як у судовому, так і у позасудовому
порядку владою відповідних органів та посадових осіб.
Адміністративна відповідальність
відрізняється від цивільної і наслідками протиправного діяння. Якщо для адміністративних
правопорушень такий елемент, як протиправний наслідок (матеріальна шкода) не
завжди є обов’язковим, то склад цивільного правопорушення, як правило, його
передбачає;
6) адміністративна відповідальність настає переважно у позасудовому порядку в
короткі строки або навіть на місці вчинення проступку, натомість
цивільно-правова не може мати місця без відповідного звернення заінтересованої
сторони до суду з позовом. Строки притягнення до цивільно-правової
відповідальності, на відміну від адміністративної, — до 3 років, вони
можуть перериватися, подовжуватися, поновлюватися тощо.
Значна схожість
спостерігається між адміністративною та дисциплінарною відповідальністю. Вони мають приблизно однакову ступінь суспільної небезпеки.
Характеризуються такими рисами, як винність, протиправність, караність.
Свідченням про їх близькість є
позиція законодавця, який у ст.15 КУпАП встановлює, що особи, на яких
поширюється дія дисциплінарних статутів, за адміністративні правопорушення
несуть дисциплінарну відповідальність.
Вона підкріплюється роз’ясненнями
Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на
постанови у справах про адміністративні правопорушення», де зазначено, що
притягнення посадових осіб і громадян до дисциплінарної відповідальності за
вчинені ними правопорушення не виключає застосування до них заходів
адміністративного стягнення за ці самі порушення і не звільняє від обов’язку
відшкодувати заподіяну ними шкоду.
Разом із тим, актуальною потребою
є визначення ознак, за якими адміністративна
відповідальність відрізняється від дисциплінарної, а саме:
1) головною ознакою, яка обумовлює всі інші відмінності між адміністративною
та дисциплінарною відповідальністю, є їх різна правова природа. Свій вираз вона
знаходить у тому, що обов’язок додержуватись правил, за порушення яких
передбачена адміністративна відповідальність, на відповідних суб’єктів
покладається владно. Обов’язок додержуватись правил, за порушення яких
передбачена дисциплінарна відповідальність, відповідними суб’єктами приймається
на себе добровільно.
Так, природа адміністративної
відповідальності — публічно-правова. Вона настає при порушенні
загальнообов’язкових правил, які встановлюються публічною адміністрацією. Такі
правила є юридичним виразомузагальнень про соціально-корисну поведінку
суб’єктів суспільних відносин. Вони містяться у законах і діють у межах всієї
країни, незалежно від територіальних, інституціональних, етнічних, майнових,
демографічних, виробничих та інших особливостей регіонів і їх населення. За
допомогою цих правил здійснюється зміцнення законності, запобігання
правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання
Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян,
до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності
перед суспільством. А також охорона і захист прав і свобод громадян, власності,
конституційного ладу України, прав ізаконних інтересів підприємств,
установ і організацій, встановленого правопорядку.
Загальнообов’язкові правила
підлягають виконанню усіма суб’єктами, незалежно від особистих уявлень про
доречність тих чи інших вчинків. Їх порушення передбачає юридичну
відповідальність (адміністративну відповідальність).
Природа
дисциплінарної відповідальності — цивільно-правова. Вона виникає за умови, що сторони уклали трудовий договір і дійшли згоди
щодо взаємних прав і обов’язків, які будуть добровільно виконуватись.
Невід’ємною складовою таких узгоджень є зобов’язання дотримуватись внутрішнього
трудового розпорядку (встановлених у межах організації правил дисципліни) і
нести за її порушення відповідальність. Слід визначити, що дисциплінарний
проступок — це порушення дисципліни, яка діє у межах конкретної
організаційної структури. У цьому контексті дисципліна — це сукупність
нормативних приписів, які регулюють обов’язки сторін трудових правовідносин.
Юридична енциклопедія дає таке визначення дисциплінарному проступку:
протиправне невиконання або неналежне виконання працівником своїх трудових
обов’язків, за що до нього може бути застосовано дисциплінарне стягнення. Таким
чином, у адміністративній та дисциплінарній відповідальності різні за своєю
сутністю об’єкти посягання. Так, об’єкти посягання адміністративного
правопорушення характеризуються загальнодержавним масштабом і значенням
(конституційний лад, встановлений правопорядок, власність, права громадян). А
об’єкти посягання дисциплінарного правопорушення локалізовані трудовим
договором у межах конкретної організаційної структури. Загальним об’єктом тут
буде дисципліна праці. Безпосередніми об’єктами — окремі її елементи.
Наприклад, правила використання робочого часу, організація трудового процесу на
підприємстві, правила використання майна власника, правила пропускного режиму,
правила надання інформації, правила проходження обов’язкового медичного огляду
тощо.
Слід зазначити, що у ряді
випадків трудові обов’язки й обов’язки загальні (адміністративно-правові)
можуть збігатися. Це стосується водіїв, працівників торгівлі тощо. У таких
випадках, вчинені ними порушення є водночас дисциплінарними і
адміністративними;
2) адміністративна відповідальність здійснюється за законодавством про
адміністративні правопорушення, яке на даний час виступає окремою законодавчою
галуззю. Тут дається визначення адміністративного правопорушення, описуються
конкретні склади, встановлюється підвідомчість щодо розгляду справ, докладно
регламентуються процесуальні питання тощо. Дисциплінарна відповідальність
окрему галузь законодавства не утворює. Вона прямо або побічно виражається в
нормативному матеріалі адміністративного, трудового, виправно-трудового й інших
галузей права. Це, наприклад, Кодекс законів про працю України від
10грудня 1971р. (статті40, 41, 139, 140, 147);
Кримінально-виконавчий кодекс України від 11липня 2003р.
(статті68, 82 інші); закони України «Про охорону праці» від
14жовтня 1992р. (ст.19); «Про колективні договори і угоди»
від 1липня 1993р. (статті17, 18, 19); статути і положення про
дисципліну (наприклад, «Дисциплінарний статут служби цивільного захисту» від
5березня 2009р., «Дисциплінарний статут Державної служби
спеціального зв’язку та захисту інформації України» від 4вересня
2008р., «Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» вiд
22лютого 2006р.).
Центральне місце серед
перелічених нормативних актів належить Кодексу законів про працю. Він слугує
орієнтиром для всіх інших актів, які встановлюють дисциплінарну
відповідальність.
На відміну від чітко виписаних
складів адміністративних правопорушень, склади дисциплінарних проступків
визначаються у найзагальнішому вигляді. Так, Дисциплінарний статут Збройних Сил
України визнає дисциплінарним правопорушенням порушення військовослужбовцем
військової дисципліни або громадського порядку. Дисциплінарний статут органів
внутрішніх справ визнає дисциплінарним проступком невиконання чи неналежне
виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни;
3) адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної
характеристикою суб’єкта, який вчинив протиправне діяння. Суб’єктом
адміністративного проступку є осудна особа, яка досягла 16-річного віку і
виконала описаний у законі склад адміністративного проступку. Таким чином,
головними ознаками суб’єкта адміністративного проступку є вік, осудність,
винність. А суб’єктом дисциплінарного проступку може бути лише особа, що
перебуває у трудових відносинах з роботодавцем. Така особа може бути як
повнолітньою, так і неповнолітньою. Головною ознакою суб’єкта дисциплінарного
проступку є перебування у трудових відносинах з роботодавцем. Відсутність цієї
ознаки виключає визнання особи суб’єктом дисциплінарного проступку;
4) адміністративні проступки відрізняються від дисциплінарних
захарактеристикою суб’єкта, який має право їх розглядати і виносити
рішення. Так, суб’єктом розгляду дисциплінарних справ є керівник колективу, в
якому працює правопорушник. Між ними (керівником і порушником дисципліни)
обов’язково існують стійкі організаційні зв’язки типу «начальник — підлеглий». А
суб’єктом розгляду справ про адміністративні правопорушення є носій
функціональної влади, повноваження якого чітко визначені і зафіксовані у
законодавстві. Між ним і правопорушником немає стійких організаційних зв’язків.
Отже, адміністративна
відповідальність становить особливий вид юридичної відповідальності.
Адміністративній відповідальності властивий ряд специфічних рис, які
відрізняють її від інших видів юридичної відповідальності. Традиційно правову
відповідальність пов’язують із застосуванням заходів державного примусу,
розглядають її як передбачену санкціями правових норм реакцію на правопорушення,
як реалізацію, застосування і здійснення санкцій. Застосування заходів
юридичної відповідальності тягне для правопорушника обтяжливі наслідки
майнового, морального, особистісного чи іншого характеру, які він зобов’язаний
перетерпіти і фактично претерпіває. Тим самим правопорушник «тримає відповідь»
перед державою за неправомірну поведінку.