Поняття адміністративного права та його місце у правовій системі України

Тема 1. Поняття адміністративного права та його місце у правовій системі України

Виходячи
з того, що право — це науково
обґрунтовані уявлення про дозволи і заборони в сфері життєдіяльності людини, що
виникли в результаті взаємодії свідомості і буття і закріпилися у нормативній
(юридичній) формі як регулятори належного чи припустимого поводження, ними є:
а) нормативність, б) формальна визначеність і б) державна забезпеченість.

Адміністративне
право є однією з
провідних галузей у правовій системі України, а також складним
соціально-юридичним утворенням, в якому відображаються матеріальні, ідеологічні,
моральні та інші відносини, що існують у суспільстві. Воно, насамперед,
покликане відстоювати державні інтереси і є необхідним інструментом у справі
демократичних перетворень.

В адміністративному праві виділяють загальну, особливу
і спеціальну частини.

Загальна частина об’єднує норми, що закріплюють основні принципи управління, правове становище суб’єктів, форми і методи їх діяльності, адміністративний процес, способи забезпечення законності в державному управлінні.

Особлива
частина — норми, що регулюють
управління народним господарством, транспортом, соціально-культурним
будівництвом, зв’язком тощо.

Спеціальна
частина — норми, що регулюють
адміністративно-правову діяльність суб’єктів управління конкретними сферами.
Наприклад, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ, адміністративна
діяльність органів митного контролю тощо.

2.
Поняття і зміст предмета адміністративного права

У
суспільній практиці виділяють три основні види управління:

а)
технократичне — управління технікою, механізмами, машинами;

б)
біологічне — управління живими організмами рослин i тварин;

в)
соціальне — управління людьми та їх колективами.

Соціальне управління — це управління, яке
здійснюється у людському суспільстві. Його фактичними суб’єктами і об’єктами є
люди. Воно виступає інструментом, за допомогою якого організується спільна
діяльність людей. Таким чином, управління є об’єктивною потребою соціальних
колективів і має місце у будь-якому суспільстві.

Складовими
публічного управління є:

1. Державне управління, де суб’єктом виступає
держава в особі сформованих нею структур (державних органів). Вони у відносинах
представляють державу.

2. Місцеве самоврядування, де суб’єктами
виступають недержавні структури, які сформовані територіальними громадами
(органи місцевого самоврядування). Вони у відносинах представляють громаду.

2. Громадське управління, де суб’єкти діють
від свого імені і на підставі своїх статутів.

Під державним
управлінням розуміють специфічну діяльність держави, що виявляється
функціонуванні низки уповноважених структур (органів), які безперервно,
планомірно, владно i в рамках правових установлень впливають на суспільну
систему з метою її вдосконалення відповідно до публічних інтересів.

Відносини адміністративних
послуг

Відносини адміністративних послуг (або
сервісні чи реординаційні) виникають у зв’язку із зверненнями фізичних,
юридичних або інших колективних осіб, до носія владних повноважень, щодо
реалізації суб’єктом звернення своїх прав, свобод та законних інтересів шляхом
прийняття владного рішення.

Адміністративна послуга — результат здійснення
владних повноважень уповноваженим суб’єктом, що відповідно до закону забезпечує
юридичне оформлення умов реалізації фізичними, юридичними або іншими
колективними особами прав, свобод і законних інтересів за їх заявою (видача
дозволів (ліцензій), сертифікатів, посвідчень, проведення реєстрації тощо).

3. Метод адміністративного
права

Під
методом адміністративного
права слід розуміти сукупність прийомів (способів, засобів) впливу за допомогою
яких встановлюється юридично владне i юридично підвладне положення суб’єктів у
правовідносинах. Таким чином, характерною ознакою адміністративно-правових відносин
є те, що їх виникнення обумовлено юридичною нерівністю сторін.

До прийомів, які використовуються в
адміністративно-правовому регулюванні, належать приписи, заборони і дозволи.
Вони містяться в адміністративно-правових нормах.

Приписи — це покладення прямого юридичного
зобов’язання чинити тi чи iншi дії в умовах, які передбачені нормою.

Заборони — це також фактично приписи,
але іншого характеру, а саме: покладення прямих юридичних обов’язків не чинити
тих чи інших дій в умовах, передбачених правовою нормою.

Дозволи — юридичний дозвіл чинити в
умовах, передбачених нормою, тi чи iншi дії, або утриматися вiд їх вчинення за
своїм бажанням.

Адміністративно-правовий і цивільно-правовий
методи регулювання відрізняються лише питомою вагою практичного використання
того чи іншого регулятивного прийому.

Таким чином, метод адміністративно-правового
регулювання, це не проста сукупність приписів, заборон і дозволів. Це їх
сукупність у відповідній пропорції, пропорції, яка забезпечує владне і
підвладне положення сторін у відносинах.

4. Джерела та принципи
адміністративного права

Як і в будь-якій галузі права, в
адміністративному праві використовується система понять чи понятійний апарат.
Кожне з понять позначається відповідним терміном. Найбільш загальним є термін
“адміністративне право”. Адміністративне право може розумітися як: а) як галузь
права, б) як галузь законодавства в) як галузь юридичної науки, г) як навчальна
дисципліна.

Як
галузь права, адміністративне право — це система юридичних засобів (норми, відносини, законодавство,
методи, форми, компетенція суб’єктів, способи реалізації норм), якими
формуються сфера публічних інтересів суб’єктів суспільства, організується і
забезпечується виконавчо-розпорядча діяльність публічної адміністрації
відповідно до цих інтересів.

Як
галузь законодавства адміністративне право найчастіше розглядається як сукупність
нормативно-правових актів, у яких знаходять зовнішнє вираження
адміністративно-правові норми.

Як
галузь юридичної науки адміністративне право являє собою систему теоретичних положень,
обґрунтувань і тлумачень, що отримані в результаті дослідження сутності і
змісту (генетичних основ, соціального призначення, предмета, методу, функцій,
норм, відносин, компетенції суб’єктів і т.д.) адміністративно-правових
категорій, шляхом застосування наукових методів пізнання
(порівняльно-правового, історико-правового, формально-логічного,
соціологічного, статистичного, системно-функціонального, логіко-семантичного й
ін.).

Предметом
науки адміністративного праває закономірності, особливості, колізії і проблеми в сфері публічних інтересів
суб’єктів суспільства і діяльності публічної адміністрації.

Як
навчальна дисципліна адміністративне право — це система знань про адміністративно-правову
галузь, науку і законодавство, що викладені в навчальних програмах, методичних
матеріалах і навчальній літературі.

Основний
понятійний апарат адміністративного права складається з науково-правових понять двох видів.
По-перше, з понять запозичених з інших правових сфер. По-друге, власних понять.

Джерела адміністративного права

Під джерелом адміністративного права розуміють
зовнішню форму вираження його норм.

З
огляду на зазначене, джерелами адміністративного права є:

1. Конституція України (Основний Закон)

2. Міжнародні договори ратифіковані Верховною Радою
України

3. Законодавчі акти України:

а) закони України

б) кодифіковані акти (кодекси, положення,
статути)

4. Постанови Верховної Ради України, що
містять адміністративно-правові норми

5. Укази і розпорядження Президента України

6. Нормативні акти, що приймаються органами виконавчої влади:

а) нормативні постанови і розпорядження
Кабінету Міністрів України;

б) положення, статути, правила, інструкції,
інші акти, затверджені Кабінетом Міністрів України

в) нормативні накази, інструкції керівників
центральних органів виконавчої влади

7. Нормативні накази керівників державних
підприємств, об’єднань, установ і організацій

8. Розпорядження місцевих державних
адміністрацій (їхніх голів).

9. Нормативні акти місцевих Рад, їхніх
виконавчих органів (наприклад: рішення, що передбачають у випадку їхнього
порушення адміністративну відповідальність)

10. Міжурядові угоди України з іншими
державами і міжнародно-правові акти, ратифіковані і визнані нашою державою.

11. Акти судових органів.

Сукупність джерел адміністративного права є
специфічною системою, компоненти якої зв’язані один з одним. Ознаки системи
джерел адміністративного права наступні:

а) усі вони засновані на нормах Конституції і
законів, що мають юридичну чинність;

б) нормативні акти вищих органів служать
юридичною базою для нормативних актів органів нижчого підпорядкування, що також
є джерелами адміністративного права;

в) нормативні акти вищих органів, як джерела
адміністративного права, мають більшу юридичну силу порівняно з актами, що приймаються
суб’єктами нижчого підпорядкування.

Принципи адміністративного права

Принципи адміністративного права — це керівні
засади, які визначають зміст і спрямованість адміністративно-правового
регулювання суспільних відносин.

Серед
принципів адміністративного права можна виділити загальні і спеціальні. Загальні принципи мають фундаментальне
значення для всієї галузі. Ними є:

• науковість
(об’єктивність) адміністративного права;

• верховенство
конституційних положень щодо норм адміністративного права;

• верховенство
норм законів щодо адміністративно-правових норм, які містяться у інших
нормативних актах;

• пріоритетність
прав та свобод людини і громадянина;

• узгодженість
адміністративного законодавства з природним правом;

• відповідність
адміністративного законодавства міжнародним договорам;

• повнота
регулювання статусів суб’єктів адміністративного права;

• забезпечення
юридичної відповідальності за порушення адміністративно-правових норм;

• мінімізація
втручання публічної адміністрації в особисте життя людини.

5. Взаємодія адміністративного права з іншими галузями
права

Найбільше тісно адміністративне право
взаємодіє з конституційним правом. Конституційне право закріплює основи
організації і функціонування суб’єктів публічної влади, їхнє місце в державному
механізмі; права і свободи людини.

Адміністративне право тісне взаємодіє з
цивільним правом. Як і цивільне, адміністративне право регулює певну частку
відносин майнового характеру (наприклад, вилучення товарів з обігу, вилучення
за митними правилами). Однак норми цивільного права регулюють ті відносини, у
яких сторони рівноправні, а норми адміністративного права відносини, що
будуються на юридичній підвладності однієї сторони іншій стороні.

Адміністративне право тісне зв’язано з фінансовим правом. Власне фінансове
право своїм народженням зобов’язано державному, адміністративному і частково
цивільному праву. Фінансове право регулює відносини в сфері фінансової
діяльності держави, насамперед у діяльності по акумулюванню і розподілу коштів,
що складають національний доход держави.