Перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення

17.5 Перегляд постанови у справі про
адміністративне правопорушення

Перегляд постанови у справі про адміністративне правопо­рушення є
важливою гарантією захисту прав, свобод та інтере­сів як особи, що притягається
до адміністративної відповідаль­ності, так й потерпілої сторони. Перегляд
постанови — це фор­ма перевірки законності та обґрунтованості прийнятого
рішення, виправлення помилок і недоліків у роботі органів ад­міністративної
юрисдикції. Перегляд постанови є фундамен­тальною стадією провадження у справах
про адміністративні правопорушення і відбувається у тих випадках, коли особа,
що притягається до адміністративної відповідальності, або потер­пілий незгодні
з винесеною щодо них постановою.

Перегляд постанови у справі про адміністративне правопо­рушення
здійснюється в порядку провадження за скаргою або опротестування. З прийняттям Кодексу адміністративного су­дочинства
України вбачається, що з’явилася можливість пере­гляду постанови й в порядку провадження за позовом (п.
2 ч. 1 ст. 18 КАС України).

Перегляд постанови у порядку
провадження за скаргою. Пра­во на оскарження
постанови про адміністративне правопору­шення мають: особа, щодо якої винесено
постанову; потерпі­лий; їх законні представники та за їх дорученням захисник
шляхом подання скарги. Закон не встановлює обов’язкової форми та змісту скарги,
проте деякі реквізити згідно з п. 3 пос­танови Пленуму Верховного Суду України
«Про практику роз­гляду судами скарг на постанови у справах про адміністративні
правопорушення» від 24 червня 1988 р. № 6 обов’язково мають бути. Скарга
повинна містити такі дані:

— відомості про заявника (особи,
до якої застосовано стяг­нення потерпілого);

— найменування органу (посадової
особи), дії якого оскар­жуються;

— дата винесення постанови;

— викладення обставин, якими
заявник обґрунтовує свої заперечення та докази, що стверджують їх.

Якщо скарга не відповідає необхідним для її вирішення ви­могам,
застосовуються загальні правила процесуального прова­дження, встановлені ст.
108 КАС України, ст. 121 ЦПК України.

Порядок оскарження постанови та подання скарги на пос­танову у справі
про адміністративне провадження врегульовано ст. 288 КУпАП (у справах про
порушення митних правил — ст. 393 МКУ), згідно з якою:

1) постанову адміністративної
комісії оскаржують до вико­навчого комітету відповідної ради;

2) рішення виконавчого комітету
сільської, селищної, місь­кої ради — до відповідної ради;

3) постанову іншого органу
(посадової особи) про накла­дення адміністративного стягнення — до вищестоящого
органу (вищестоящої посадової особи).

На розсуд заявника скарги у всіх наведених випадках пос­танову
(рішення) може бути оскаржено й до районного, район­ного у місті, міського чи
міськрайонного суду, рішення якого, як і постанова про накладення стягнення, є
остаточним і ос­карженню в порядку провадження у справах про адміністра­тивні
правопорушення не підлягає (ч. 2 ст. 287 КУпАП).

Отже, законодавець дає можливість заявнику скарги звер­нутися з
оскарженням постанови про накладення адміністра­тивного стягнення до вищестоящого органу (вищестоящої поса­дової особи), якщо це простіше і доступніше для заявника, або використати своє
конституційне право (ст. 55), звернувшися безпосередньо
до суду.

На практиці можливий інший варіант оскарження, хоча за­кон цього не
вимагає, а саме: заявник оскаржує постанову про накладення адміністративного
стягнення до вищестоящого ор­гану (вищестоящої посадової особи) і у разі
відмови у позитив­ному її вирішенні звертається до суду.

Оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення
відбувається до районного, районного у місті, місь­кого чи міськрайонного суду,
оскільки розгляд зазначеними су­дами справи про адміністративне правопорушення
та притяг­нення до адміністративної відповідальності здійснюється за правилами
провадження у справах про адміністративні право­порушення судами загальної
юрисдикції, а не адміністративни­ми судами. Це обумовлено оперативністю
виконавчо-розпоряд­чої діяльності органів і потребує вчасного втручання у вирішен­ня
справи у зазначені законом конкретні, порівняно невеликі, строки, що виключає
зволікання у розгляді справи чи оскар­женні постанови у справі, з одного боку,
а з іншого — дозволяє забезпечити вимоги статей 29 та 41 Конституції України.

За загальним правилом, скарга подається протягом десяти днів із дня
винесення постанови до органу (посадової особи), який виніс постанову у справі
про адміністративне проваджен­ня. Скарга, що надійшла, протягом трьох діб
надсилається ра­зом із справою до органу (посадової особи), який правомочний її
розглядати, або до суду, якщо скарга адресована йому.

Десятиденний строк оскарження постанови обчислюється з дня винесення
постанови, а у разі оскарження постанови від­повідно до ст. 288 КУпАП — до
виконкому відповідної ради або до вищестоящого органу (посадової особи), але
скарга по­зитивного вирішення не отримала і заявник змушений зверну­тися зі
скаргою до суду, то перебіг строку для звернення до суду обчислюється з
наступного дня після прийняття рішення у скарзі цим органом (посадовою особою).

Порушення встановленого десятиденного
строку оскарження постанови за загальним процесуальним правилом не може бути
підставою для відмови у прийнятті скарги. Однак скарга і доку­менти, подані
після закінчення цього строку, згідно з п. 4 поста­нови Пленуму Верховного Суду
України «Про практику розгляду судами скарг на постанови у справах про
адміністративні право­порушення» від 24 червня 1988 р. № 6 відповідно до ст.
100 КАС України або ч. 2 ст. 72 ЦПК України залишається без розгляду, якщо
орган (посадова особа) чи суд правомочні розглядати спра­ву, не знайдуть
підстав для поновлення строку, хоча ст. 289 КУпАП норми про залишення скарги
без розгляду не містить.

Перегляд постанови за
протестом. Постанова про ад­міністративне правопорушення може бути
опротестована про­курором. Право прокурора брати участь у розгляді справ про
адміністративні правопорушення та опротестовувати постано­ви у цих справах
передбачено статтями 250 та 290 КУпАП, а право вносити подання у справах про
порушення митних пра­вил — також ч. 8 ст. 393 МКУ.

Наявність інституту опротестування дуже
важливо для за­хисту прав, свобод та інтересів громадян. Адже відповідно до ч.
2 ст. 287 КУпАП постанова районного, районного у місті, міського чи
міськрайонного суду про накладення адміністра­тивного стягнення є остаточною і
оскарженню у порядку про­вадження в справах про адміністративні правопорушення
не підлягає. Така постанова суду згідно з ч. 1 ст. 294 КУпАП може бути
скасована чи змінена за протестом (поданням) прокурора самим суддею або
незалежно від наявності протесту (подання) — головою вищестоящого суду.

У цьому зв’язку органи (посадові
особи), суди не вправі відмовляти у прийнятті протесту (подання) навіть у тому
ви­падку, коли прокурор не брав участі в розгляді справи.

Протест (подання) прокурора має бути
розглянутий орга­ном (посадовою особою), судом, який виніс постанову за пра­вилами,
передбаченими статтями 292, 293 КУпАП.

Копія протесту (подання) прокурора на
постанову в справі про адміністративне правопорушення з повідомленням про час і
місце його розгляду направляється особі, стосовно якої вине­сено постанову,
потерпілому, їх законним представникам, за­хиснику, який брав участь у розгляді
справи.

Подання в установлений строк скарги чи принесення про­курором протесту
(подання) зупиняють виконання постанови про накладення адміністративного
стягнення до розгляду скар­ги або протесту. Виняток становлять випадки коли:

1)штраф стягнуто на місці вчинення
правопорушення;

2) винесено постанову про
застосування заходу стягнення у вигляді попередження;

3) винесено постанову про
застосування заходу стягнення у вигляді адміністративного арешту.

Орган (посадова особа), суддя, який одержав скаргу чи протест на
постанову в справі про адміністративне правопору­шення і відповідні до неї
матеріали (тобто саму справу про ад­міністративне правопорушення) у
десятиденний строк пере­віряє: 1) чи накладене адміністративне стягнення
правомочним органом; 2) чи є в діях даної особи ознаки проступку, за який
законом передбачена адміністративна відповідальність, і вина у його вчиненні;
3) чи не сплив строк давності для притягнення до адміністративної
відповідальності; 4) чи правильні висновки органу (посадової особи), який виніс
постанову, про тяжкість вчиненого проступку і обтяжуючі обставини; 5) чи враховані
пом’якшуючі обставини, майновий стан винного.

Після розгляду скарги чи протесту (подання) орган (поса­дова особа),
суддя приймає одне із таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а
скаргу або протест — без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий
розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах,
передбачених законом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з
тим, однак, щоб стягнення не було посилене.

У разі встановлення, що постанову винесено органом (по­садовою особою),
неправомочним вирішувати цю справу, пос­танова скасовується, а справа
надсилається на розгляд компе­тентного органу (посадової особи).

Копія рішення у скарзі або протесті на постанову протягом трьох днів
надсилається заявникові та іншим зацікавленим особам. Про результати розгляду
протесту ставиться до відома прокурор.

Рішення у скарзі на постанову у справі про адміністративне
правопорушення може бути опротестоване прокурором. Про­тест вноситься до
вищестоящого органу (вищестоящої посадо­вої особи) щодо органу (посадової
особи), який прийняв рі­шення у скарзі.

У разі скасування постанови із закриттям справи про ад­міністративне
правопорушення особі, яка незаконно була при­тягнута до відповідальності, на
підставі цього самого рішення повертаються усі стягнуті суми, оплатно вилучені
і конфіско­вані предмети, а у разі неможливості їх повернення повертаєть­ся їх
вартість, скасовуються усі інші обмеження, пов’язані з незаконною постановою.
Відшкодування шкоди, завданої гро­мадянинові незаконним накладенням
адміністративного стяг­нення у вигляді адміністративного арешту або виправних
робіт, проводиться в порядку, встановленому законом.

Перегляд постанов у порядку
адміністративного судочинства (провадження за позовом). Положення
п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС Ук­раїни про те, що місцевим загальним судам як
адміністратив­ним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рі­шень,
дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до
адміністративної відповідальності, дає підстави вважати, що особа, стосовно
якої винесено поста­нову про притягнення до адміністративної відповідальності,
потерпілий від вчиненого адміністративного правопорушення, їх законні
представники, а також захисник, який брав участь у розгляді справи, за їх
дорученням, мають право звернутися до адміністративного суду з позовом про
оскарження неправомір­них дій суб’єктів владних повноважень у справах про
притяг­нення до адміністративної відповідальності.

Йдеться не про перегляд постанови про накладення ад­міністративного
стягнення за правилами провадження у спра­вах про адміністративні
правопорушення, а про можливість оскарження рішень, дій чи бездіяльності
органів владних пов­новажень, їх посадових осіб, вчинених під час розгляду і
вине­сення рішення у справі про адміністративне правопорушення. Це може бути,
наприклад, відмова органа владних повнова­жень щодо перегляду справи за
правилами провадження у справах про адміністративні правопорушення; неправильне
за­стосування органом владних повноважень норм матеріального чи процесуального
права при розгляді й вирішенні справи про адміністративне правопорушення, й ці
недоліки за правилами провадження у справах про адміністративні правопорушення
не усунуто; зволікання у розгляді справи про адміністративне правопорушення;
відшкодування завданої шкоди неправомір­ними діями органа владних повноважень у
справах про притяг­нення до адміністративної відповідальності тощо.

У цьому зв’язку не має сумніву, що дії чи бездіяльність суб’єктів
владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної
відповідальності, їх рішення — постанови у справи про адміністративне
правопорушення — є предметом оскарження в адміністративному суді шляхом подання
ад­міністративного позову.

Разом із тим, дискусійним залишається питання щодо ос­карження
постанови районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду про
накладення адміністративного стяг­нення, оскільки суд за ознаками п. 7 ч. 1 ст.
3 КАС України не належить до суб’єктів владних повноважень. Проте дискусії на­уковців
і практиків останнім часом у спеціальній літературі щодо компетенції
адміністративних судів підводять до виснов­ку, зробленого Р. О. Куйбідою, що з
метою забезпечення поло­жень Європейської конвенції про захист прав людини і
осново­положних свобод, прав і свобод гарантованих ст. 55 Конституції України,
та для цілей захисту прав особи від порушень з боку суду у вигляді
бездіяльності суд необхідно відносити до суб’єктів владних повноважень. Отже,
постанова зазначених судів загаль­ної компетенції про накладення
адміністративного стягнення, яка є остаточною і оскарженню в порядку
провадження у спра­вах про адміністративні правопорушення не підлягає, може
бути оскаржена у порядку адміністративного судочинства через подання
адміністративного позову, а далі може бути використа­но апеляційний та
касаційний механізм оскарження.

На відміну від скарги, адміністративний позов може бути поданий до
адміністративного суду протягом одного року з дня, коли особа дізналася або
повинна була дізнатися про по­рушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст.
99 КАС Украї­ни). Для адміністративного прозову законодавством встанов­люються
певні форма, зміст і вимоги, недотримання яких тягне за собою залишення
позовної заяви без руху або її повернення. В адміністративному позові одночасно
може бути заявлена ви­мога про відшкодування завданої шкоди.

Порядок і умови здійснення адміністративного судочинства викладено у
розділі III даного посібника.

Отже, перегляд постанови у справі про адміністративне правопорушення
може бути здійснений в:

а) адміністративному (інстанційному) порядку шляхом по­дання скарги до
вищестоящого органу (посадової особи);

б) змішаному порядку шляхом подання скарги до вищесто­ящого органу
(посадовій особі), а у разі незадовільного вирі­шення — до суду;

в) в судовому порядку за скаргою на органи, уповноважені розглядати
адміністративні справи;

г) в порядку адміністративного судочинства шляхом подан­ня позову до
органів владних повноважень з приводу їх рішень, дій чи бездіяльності у справах
про притягнення до адміністра­тивної відповідальності.

Таким чином,
постанова у справі про адміністративне пра­вопорушення у певних випадках за
наявності відповідних умов може пройти всі інстанції адміністративного й
судового оскар­ження, а заявник скарги — одержати гарантований, повний і
всебічний розгляд справи та здійснити захист особистих прав, свобод та
інтересів.

 

17.6 Виконання постанови у справі про
адміністративне правопорушення

Постанова про накладення адміністративного стягнення є обов’язковою для
виконання державними і громадськими ор­ганами, підприємствами, установами,
організаціями незалежно від форм власності, посадовими особами та громадянами.

Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення — є
завершальною стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення,
зміст якої полягає в практичній реалізації обмежень особистого, морального і ма­теріального
характеру, передбачених призначеним правопо­рушнику стягненням.

На відміну від рішень інших видів (форм) судочинства, які, за загальним
правилом, підлягають виконанню після закінчен­ня строку апеляційного та
касаційного оскарження, постанова про накладення адміністративного стягнення
підлягає вико­нанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП та
іншими законами України (ст. 299 КУпАП).

У разі оскарження постанови про накладення адміністра­тивного стягнення
особою, щодо якої її винесено, потерпілим, їх законними представниками чи за їх
дорученням захисником або опротестування прокурором, її виконання підлягає
після залишення скарги або протесту без задоволення. Це правило не поширюється
на випадки накладення стягнення у вигляді по­передження, а також коли штраф
стягнуто на місці вчинення адміністративного правопорушення, оскільки
попередження вважається виконаним з моменту оголошення постанови, а штраф — з
моменту його стягнення і видання установленого зразка відповідного документа.

Постанова про накладення адміністративного стягнення має бути звернута до виконання органом (посадовою особою),
який виніс постанову.

{lang_content_nav} звернення постанови до виконання становить певну діяльність
органу (посадової особи), який виніс конкретну пос­танову і складається з
наступного:

1) своєчасне вручення (надсилання)
правопорушникові копії постанови про накладення адміністративного стягнення;

2) роз’яснення правопорушникові
порядку та умов вико­нання постанови;

3) своєчасне надсилання постанови
органу-виконавцю;

4) здійснення контролю за
виконанням постанови про на­кладення адміністративного стягнення та вирішення
інших пи­тань — відстрочка виконання, припинення виконання, давність виконання
постанови тощо.

Постанова про накладення адміністративного стягнення виконується
уповноваженими на те органами у порядку, вста­новленому КУпАП та іншими
законами України. До органів, що здійснюють безпосереднє виконання постанов,
належать:

1) Державна виконавча служба
(державні виконавці здійс­нюють: примусове виконання постанов про стягнення
штрафу; виконання постанов про оплатне вилучення предмета, який став знаряддям
вчинення або безпосереднім об’єктом ад­міністративного правопорушення;
виконання постанов про конфіскацію предмета, який став знаряддям вчинення або
без­посереднім об’єктом адміністративного правопорушення, та грошей, одержаних
внаслідок вчинення адміністративного пра­вопорушення; виконання постанов про
відшкодування майно­вої шкоди у порядку виконавчого провадження);

2) органи внутрішніх справ (їх
посадові особи здійснюють: виконання постанов про позбавлення права керування
транс­портними засобами; виконання постанов про застосування ад­міністративного
арешту);

3) органи Держаного департаменту
України з питань вико­нання покарань (здійснюють виконання постанов про застосу­вання
виправних робіт);

4) Головна державна інспекція
України з безпеки судно­плавства (здійснює виконання постанов про позбавлення
пра­ва керування річковими і маломірними суднами);

5) органи мисливського господарства
(здійснюють вико­нання постанов про позбавлення права полювання);

6) інші органи, визначені статтями
222—244¹⁵ КУпАП, що мають право розглядати справи про
адміністративні правопо­рушення та виносити у них постанови (здійснюють:
виконання постанов про накладення адміністративного стягнення у ви­гляді
попередження; виконання постанов про накладення штрафу на місці вчинення
адміністративного правопорушення, а також контроль за виконанням постанови про
накладення адміністративного стягнення).

За загальним правилом, постанова підлягає виконанню з моменту її
винесення (ч. 1 ст. 299 КУпАП). Але за наявності обставин, що роблять
неможливим виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у
вигляді адміністра­тивного арешту чи виправних робіт або ускладнюють їх вико­нання
(наприклад, хвороба правопорушника, сімейні питання, питання, пов’язані з
працевлаштуванням, тощо), орган (посадо­ва особа), який виніс постанову, може
її виконання відстрочити строком до одного місяця. Аналогічно вирішується
державним виконавцем питання щодо відстрочки виконання постанови про накладення
адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Законодавець передбачає обставини (ст. 302 КУпАП), з на­станням яких,
орган (посадова особа), який виніс постанову про накладення адміністративного
стягнення, припиняє її ви­конання, а разом з тим — й провадження з виконання
поста­нови. До цих обставин належать: 1) видання акта амністії, якщо він усуває
застосування адміністративного стягнення; 2) скасу­вання акта, який встановлює
адміністративну відповідальність за даний проступок; 3) смерть особи, щодо якої
винесено пос­танову про накладення адміністративного стягнення.

Постанова повинна бути звернута до виконання протягом трьох місяців з
дня її винесення. Якщо постанова за цей час не була звернута до виконання, крім
випадків конфіскації товарів — безпосередніх предметів порушення митних правил,
які під­лягають конфіскації незалежно від часу вчинення або виявлен­ня
порушення митних правил (ст. 328 МКУ), то вона не підля­гає виконанню (ст. 303
КУпАП). У разі зупинення виконання постанови у зв’язку з оскарженням чи
опротестуванням або відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупи­няється
до розгляду скарги чи протесту або до закінчення стро­ку відстрочки.

Залежно від конкретного виду адміністративного стягнення провадження з
виконання постанови мають певні особливості.

Постанова про винесення попередження вважається вико­нанню з моменту її
оголошення правопорушнику органом (поса­довою особою), який виніс постанову. За
порушення на транс­порті, перераховані у ч. 3 ст. 306 КУпАП, попередження може
оформлятися способом, встановленим Міністерством внутрішніх справ України або
Міністерством транспорту та зв’язку України.

Постанова про накладення штрафу вважається виконаною з моменту
фактичної сплати штрафу. Штраф має бути сплаче­ний правопорушником не пізніш як
через п’ятнадцять днів із дня вручення йому постанови про накладення стягнення,
або з дня повідомлення про залишення скарги або протесту без задо­волення, або
з дня закінчення відстрочки виконання.

У разі відсутності самостійного заробітку в осіб віком від шістнадцяти
до вісімнадцяти років, які вчинили адміністратив­не правопорушення, штраф
стягується з батьків або осіб, які їх замінюють.

При стягнення штрафу на місці вчинення правопорушення порушникові
видається квитанція встановленого зразка, яка є документом суворої фінансової
звітності.

У разі несплати штрафу у строк, установлений ст. 307 КУпАП, постанова
про накладення штрафу надсилається до відділу державної виконавчої служби за
місцем проживання правопорушника або за місцем знаходження його майна для
примусового виконання.

Постанова про оплатне вилучення предмета вважається ви­конаною з
моменту вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім
об’єктом адміністративного пра­вопорушення, його реалізації в установлену
порядку та повер­ненні колишньому власникові суми, вирученої від реалізації
предмета з відрахуванням витрат, пов’язаних з проведенням виконавчих дій.

Постанова про конфіскацію предмета, грошей вважається виконаною з
моменту вилучення для конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або
безпосереднім об’єктом ад­міністративного правопорушення, та грошей, одержаних
внаслідок вчинення адміністративного правопорушення, реалі­зації та передачі
цього предмета або грошей у власність держа­ви чи знищення предмета в
установленому порядку.

Постанова про позбавлення спеціального права вважається виконаною з
моменту фактичного вилучення посвідчення на право керування транспортними
засобами, право керування річковими і маломірними суднами, право полювання.

Якщо в результаті розгляду скарги буде прийнято рішення про скасування
постанови і закриття справи або заміну позбав­лення спеціального права іншим
заходом стягнення, вилучене посвідчення повертається особі, у якої його було
вилучено.

При сумлінному ставленні до праці і зразковій поведінці особи,
позбавленої на певний строк спеціального права, орган (посадова особа), який
застосував таке стягнення, за клопотан­ням громадської організації чи трудового
колективу, може ско­ротити строк позбавлення спеціального права, після закінчен­ня
не менш як половини призначеного строку.

Обчислення строку позбавлення спеціального права здійс­нюється з дня
фактичної здачі або вилучення документа про надання спеціального права.

Після закінчення призначеного строку, а також у разі його скорочення
особі, щодо якої було застосовано стягнення у ви­гляді позбавлення спеціального
права, повертаються в установ­леному порядку вилучені у неї документи. Вилучене
посвідчен­ня водія транспортного засобу повертається особі, яку було позбавлено
права керування транспортними засобами, після проходження нею перевірки знань
правил дорожнього руху в Державній автомобільній інспекції (ч. 2 ст. 321
КУпАП).

Постанова про застосування виправних робіт вважається виконаною з часу
фактичного закінчення строку відбування стягнення за місцем постійної роботи
правопорушника. Відбу­вання виправних робіт обчислюється часом, протягом якого
порушник працював і з його заробітку проводилось відрахуван­ня в дохід держави.
Кількість днів, відпрацьованих правопо­рушником, має бути не менше кількості
робочих днів, що при­падають на встановлений судом календарний строк стягнення.

До строку відбування стягнення зараховується час, протя­гом якого
правопорушник не працював із поважних причин, але йому відповідно до закону
виплачувалася заробітна плата і, звісно, здійснювалися певні відрахування із
заробітної плати в дохід держави. До цього строку зараховується: час хвороби;
час, наданий для догляду за хворим; час, проведений у відпустці по вагітності й
пологах.

У разі ухилення особи від відбування виправних робіт, за­стосованих за
вчинення дрібного хуліганства, постановою судді невідбутий строк виправних
робіт може бути замінено штра­фом від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів
доходів громадян або адміністративним арештом з розрахунку один день арешту за
три дні виправних робіт, але не більш як на п’ятнадцять днів (ст. 325 КУпАП).

Постанова про застосування адміністративного арешту вва­жається
виконаною після фактичного відбування адміністра­тивного арешту в місцях, що їх
визначають органи внутрішніх справ. До відбування адміністративного арешту
зараховується строк адміністративного затримання.

Особам, підданим адміністративному арешту, за час пере­бування під
арештом заробітна плата за місцем постійної робо­ти не виплачується.

Постанова в частині відшкодування майнової шкоди вва­жається виконаною
з моменту фактичного відшкодування шко­ди. Постанова в частині про
відшкодування майнової шкоди є виконавчим документом і підлягає виконанню
правопорушни­ком не пізніш як через п’ятнадцять днів із дня вручення йому
копії. У разі невиконання постанови у частині відшкодування майнової шкоди у
встановлений строк, застосовуються правила примусового виконання у порядку
виконавчого провадження.

Звісно,
що адміністративно-деліктні провадження потребу­ють певного вдосконалення і
закріплення усіх стадій на зако­нодавчому рівні.