ТЕМА № 7. Правове регулювання виробничо господарської діяльності аграрних
Зміст сторінки:
ТЕМА № 7. Правове регулювання виробничо господарської діяльності
аграрних товаровиробників
План
1. Поняття та сутність виробничо-господарської діяльності
2. Підсобні підприємства та промисли
1. Поняття та сутність виробничо-господарської діяльності
Виробничо-господарська діяльність – це врегульовані нормами аграрного права відносини, спрямовані на виробництво с/г продукції, її переробку, збереження та реалізацію з метою отримання прибутку. Виробничо-господарська діяльність є базовим інститутом аграрного права і спрямована на реалізацію спеціальної правосуб’єктності – на розвиток основних (рослинництво, тваринництво), додаткових (садівництво, овочівництво, птахівництво, бджільництво) і допоміжних (переробка сировини та продовольства, підсобні промисли) галузей сільського господарства, тобто на здійснення цілей передбачених Статутом.
Співвідношення цих галузей залежить від природно-кліматичних та економічних умов господарства. Напрямок діяльності с/г кооперативів, ФГ, господарських товариств згідно із законом ґрунтується на вільному обранні цими суб’єктами видів діяльності, а не на указівках державних органів. Такі підприємства самостійно визначають напрямки своєї діяльності, спеціалізацію, на свій розсуд обирають партнерів, в тому числі іноземних, розпоряджаються виробленою продукцією і доходами, займаються іншими видами діяльності, не забороненими законодавством.
Державні (комунальні) підприємства також при обранні напрямків с/г діяльності виходять із природно-кліматичних та економічних умов, але цей вибір здійснюється державою (територіальною громадою) як власником.
Спеціалізацію с/г підприємства виділяють за основною, провідною галуззю, на яку припадає найбільша (від 20 %) питома вага в товарній продукції.
Під спеціалізацією у теорії аграрного права розуміють форму суспільного поділу праці, що дістає вияв у територіальному розміщенні та розчленуванні галузі на окремі види виробництва сільськогосподарської продукції й сировини.
Спеціалізація характерна саме для сільськогосподарських підприємств. Виявленням спеціалізації є створення підприємства, яке спеціалізується на виробництві однорідної продукції. Це сприяє найбільш ефективному використанню землі, трудових ресурсів, забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. Розрізняють 3 види спеціалізації господарств: глибокоспеціалізовані господарства з однією галуззю, від якої отримують 60-70% всіх надходжень та 3-4 додаткових; спеціалізовані господарства з 2 основними галузями та 3-4 додатковими; з 3 основними галузями, кожна з яких займає 20% у загальному обсязі виробництва та 3-4 додаткових.
ЗУ “Про с/г кооперацію” визначає господарські правомочності кооперативів (ст.28). Згідно із Статутом, кооператив самостійно визначає основні напрямки господарської діяльності, її спеціалізацію, здійснює її планування. Він самостійно реалізує свою продукцію, надає послуги за цінами та тарифами, які встановлюються ним самостійно або на договірній основі. Виробничо-господарська діяльність здійснюється на засадах самофінансування та прибутковості. Рівень виробничо-господарської діяльності залежить від впровадження у виробництво досягнень науки та техніки, високоврожайних сортів с/г культур, нових порід тварин. Такі ж права надані ФГ відповідно до ст. 26 ЗУ “Про ФГ”.
Поряд із розвитком рослинництва та тваринництва с/г підприємства можуть здійснювати переробку с/г продукції як самостійно, так і шляхом кооперації. Для більш повного та рівномірного використання трудових ресурсів, а також місцевих сировинних ресурсів, підвищення прибутковості виробництва на підприємствах можуть створюватися підсобні виробництва та промисли. С/г підприємства можуть укладати угоди з будь-якими суб’єктами підприємництва та громадянами. Як юридичні особи вони можуть приймати участь у міжгосподарській діяльності, в тому числі шляхом створення спільних підприємств або на договірних засадах.
До виробничо-господарської діяльності відноситься також діяльність, пов’язана із реалізацією продукції, виробленої на підприємстві. Здійснення всіх цих видів діяльності забезпечує с/г підприємствам господарську самостійність та свободу дій.
Правове регулювання спеціалізації с/г виробництва відбувається за допомогою загальних та спеціальних законів та підзаконних актів. До загальних відноситься Господарський кодекс України, ЗУ “Про господарські товариства”.
Спеціальні: ЗУ “Про пріоритетність розвитку соціальної сфери села і АПК в н/г”, згідно з яким с/г підприємства самостійно визначають напрямки та структуру с/г виробництва, а значить і його спеціалізацію та обсяги. Вони можуть здійснювати свою діяльність як самостійно так і шляхом кооперування.
ЗУ “Про насіння та садівний матеріал”, “Про охорону прав на сорти рослин”, “Про карантин рослин” встановлюють, що насінництво – це галузь рослинництва, завданням якої є розведення насіння високоврожайних сортів, збереження та покращення їх чистосортності, біологічних та врожайних властивостей. Суб’єктами насінництва є фізичні та юридичні особи, яким надано право займатися виробництвом, реалізацією та використанням насіння.
ЗУ “Про племінне тваринництво” здійснює правове регулювання спеціалізації тваринництва. Суб’єктами цієї діяльності є селекційно-гібридні центри, іподроми та інші підприємства незалежно від форм власності, які мають ліцензію на право займатися племінною справою.
На рівні підзаконних актів – це постанова КМУ від 16.06.1993 р. “Про заходи щодо покращення насінництва с/г культур”, “Про заходи щодо стабілізації та розвитку тваринництва і птахівництва на 2001-2004 роки” від 17.07.2001 р.
Спеціалізація конкретних с/г підприємств визначається їх установчими документами, зокрема Статутом.
Основні принципи здійснення виробничо-господарської діяльності закріплені у ГК України, ЗУ “Про с/г кооперацію”, “Про ФГ” і ними виступають:
– принцип вільного вибору напрямків діяльності;
– самостійне розпорядження виробленою продукцією та доходами;
– вільний вибір партнерів;
– право на об’єднання з іншими підприємствами;
– самостійне планування своєї діяльності.
2. Підсобні підприємства та промисли
Підсобні виробництва та промисли належать до категорії допоміжних галузей виробництва, їх основне завдання – забезпечити найбільш повне та продуктивне використання трудових ресурсів (особливо сезонний надлишок робочої сили), місцевих матеріальних та сировинних ресурсів, які маються у господарстві, а також відходів промислового виробництва і таким чином покращити фінансовий стан господарства, збільшити виробництво продукції та прибутковість господарства. Такі виробництва та промисли розподіляються на внутрішньогосподарські та міжгосподарські.
Внутрішньогосподарські функціонують на правах структурного виробничого підрозділу, а міжгосподарські – створюються підприємствами та функціонують як самостійні суб’єкти з правами юридичної особи. Обидва види є власністю с/г підприємства в цілому, або пропорційно внесеної їм частки майна або коштів.
Підприємство може створювати підсобні виробництва на засадах кооперації з промисловими підприємствами, об’єднаннями та організаціями, а також створювати з іноземними партнерами спільні підприємства.
Діяльність підсобних виробництв та промислів відбувається на підставі ГК України, ЗК, ЛК, ВК, Статуту господарства, що його утворило, а також на підставі “Примірного положення про підсобні виробництва та промисли в колективних, державних с/г підприємствах, міжгосподарських організаціях та інших агропромислових формуваннях” схвалений Всеукраїнською Радою КСП та затв. Мін.с/г та продовольства в березні 1994 р. На локальному рівні діяльність підсобних господарств регулюється Положенням про підсобні виробництва та промисли, яке приймається на підставі “Примірного положення”.
Згідно із ГК України поряд із виробництвом с/г продукції с/г підприємства та об’єднання можуть займатися будь-якими видами діяльності не забороненими законом. Предметом діяльності цих підприємств може бути переробка с/г сировини, плодів, ягід, грибів, виробництво будівельних матеріалів, склотари, меблі, художніх виробів. Утворюються підсобні виробництва у с/г кооперативі рішенням загальних зборів, в державних (комунальних) підприємствах за наказом директора, а в міжгосподарських підприємствах рішенням зборів уповноважених господарств – учасників.
Підсобні виробництва та промисли здійснюють свою діяльність згідно із самостійно розробленою та затвердженою підприємством структурою виробництва продукції на підставі внутрішньогосподарських відносин.
Підприємства, які створили підсобні виробництва та промисли:
– закріплюють за ним обладнання, транспорт, інвентар, будівлі та інше майно, а також земельні ділянки;
– забезпечують їх нормативно-технічною документацією;
– затверджують структуру виробництва;
– вживають заходи щодо забезпечення їх матеріально-технічними ресурсами;
– закуповують в інших підприємствах та в населення с/г продукцію для подальшої її обробки;
– здійснюють заходи щодо додержання ТБ, вимог виробничої санітарії.
Підсобне господарство реалізує свою продукцію та надає послуги за цінами та тарифами, які встановлюються їм самостійно або на договірній основі.
Роботи в підсобних виробництвах виконуються переважно особистою працею членів господарства. Допускається прийняття громадян за трудовим договором. Підсобні виробництва самостійно визначають форми та системи оплати праці їх працівників з подальшим узгодженням та затвердженням правлінням с/г підприємства, керівником державного с/г підприємства або радою уповноважених господарств-учасників. Тривалість та розпорядок робочого дня, порядок надання вихідних, оплачуваних відпусток регулюється Правилами внутрішнього розпорядку.
Загальне керівництво підсобними промислами, контроль за їх діяльністю здійснюється правлінням або керівником сг підприємства. Безпосереднє керівництво здійснює завідувач виробництва або начальник цеху. Вони несуть відповідальність за організацію виробництва, використання матеріальних ресурсів, випуск та реалізацію продукції, а також за можливе погіршення екологічної обстановки внаслідок господарської діяльності.
Оскільки основна мета діяльності с/г підприємств – виробництво с/г продукції, а підсобні виробництва – це допоміжна галузь, то діяльність підсобних виробництв має відповідати таким вимогам:
– у суспільному виробництві с/г підприємства доля цих виробництв має бути незначною (до 50%), це означає, що основні та додаткові галузі не повинні поглинатися допоміжною галуззю, або підніматися до її рівня;
– загальний обсяг виробництва та доходи отримані від підсобних виробництв мають бути значно нижчі основних та додаткових галузей;
– робота в них повинна виконуватися не на шкоду основним та додатковим галузям.
Для здійснення окремих видів діяльності підсобні виробництва повинні отримати ліцензію (виробництво тютюнових та алкогольних виробів).
Ліквідація підсобних виробництв відбувається за рішенням загальних зборів, за наказом директора, за рішенням зборів уповноважених господарств-учасників.
3. Планування с/г виробництва
Виробничо-господарська діяльність с/г підприємства здійснюється на підставі планів, які розробляються з урахуванням розвитку виробництва. Згідно із законодавством України суб’єкти господарювання самостійно планують свою діяльність і визначають перспективи розвитку виходячи із попиту на вироблену продукцію. Тобто, планування діяльності с/г підприємств здійснюється з урахуванням державних замовлень та інших угод укладених підприємствами з контрагентами.
Перехід від командно-адміністративної системи до ринкової означає відмову від директивного планування-закону, коли перспективне планування відбувалось за принципом “від досягнутого” і застосування індикативного планування, яке має рекомендаційний характер.
Ефективність виробничо-господарської діяльності залежить від реалізації перспективних планів сг підприємств. На сьогодні вони можуть витупати у вигляді бізнес-плану підприємства. В бізнес-плані визначаються загальні напрямки діяльності підприємства на термін від 1 до 5 років, розробляються шляхи здійснення наміченого. Підприємство забезпечує постійний контроль за виконанням визначених в бізнес-плані показників. Бізнес-план характеризується гнучкістю та оперативністю. Постановою КМУ від 16.06.1998 р. “Про особливості проведення санації підприємств АПК” розроблений макет Бізнес-плану, в якому перелічені основні питання, які повинні бути відображені в бізнес-плані с/г підприємства. До таких питань належать:
1) план виробництва підприємства (перелічуються основні види продукції, обсяги випуску, частка кожного в загальному обсязі, її оптова ціна);
2) план розвитку асортименту продукції (пропозиції щодо його зміни);
3) дослідження ринку (підприємства, що виробляють аналогічну продукцію, вивчення конкурентів та їх продукції);
4) план збуту (основні споживачі продукції, асортимент, ціна);
5) фінансовий план (сума витрат на придбання обладнання, нових технологій, термін придбання, розрахункові відносини в процесі господарської діяльності та виконання договірних обов’язків, кредитні відносини, баланс грошових витрат і надходжень);
6) вплив на природне середовище (визначаються заходи щодо охорони землі та інших природних ресурсів, з тим, щоб виробництво не відбилося на екологічній обстановці);
7) програма зменшення ризику та страхування (передбачаються заходи щодо зменшення ризику у випадку настання форс-мажорних обставин). Цей макет може бути використаний усіма сг підприємствами.
Планування може бути поточним (оперативним), воно передбачає реалізацію завдань, що закріплені в перспективному річному плані. Оперативними планами регламентуються види господарської діяльності підприємства та його структурних підрозділів. Вони необхідні для забезпечення узгодженості дій всіх підрозділів під час проведення с/г робіт. Вони охоплюють найважливіші ділянки с/г робіт: посівна, жнива, обробіток землі.
Робочі плани не є складовою частиною річного плану, але сприяють його виконанню, їх основне завдання – забезпечення своєчасного проведення с/г робіт.
Наряди-завдання – це завершальний етап внутрішньогосподарського планування. Такі плани діють як правило протягом 5-10 днів. До членів господарства вони доводяться в усній формі. На їх основі керівник структурного підрозділу розставляє кадри, техніку, дає конкретні доручення працівникам.
4. Правове забезпечення виробництва високоякісних та безпечних продуктів. Страхування ризиків сг виробництва
Конкурентоспроможність продукції українських с/г підприємств залежить від її якості та екологічної безпеки.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про якість та безпеку харчових продуктів і продовольчої сировини” від 23.12.1997 р. якість харчового продукту визначається як сукупність властивостей харчового продукту, що визначає його здатність забезпечувати потреби організму людини в енергії, поживних та смакоароматичних речовинах, стабільність складу і споживчих властивостей протягом терміну придатності
Держава на законодавчому рівні встановлює жорстокі перепони для проникнення на ринок неякісної продукції, захищає споживача від неякісної та екологічно небезпечної продукції. Прийнято такі акти ЗУ “Про пестициди та агрохімікати” від 02.03.1995 р., “Про захист прав споживачів” від 05.12.1991 р., “Про якість та безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини” від 23.12.1997 р., “Про стандартизацію” від 17.05.2001 р., постанова КМУ “Про організацію проведення сертифікації продукції” від 27.02.1992 р., постанова КМУ “Про удосконалення контролю якості та безпеки харчових продуктів” від 09.11.1996 р.
Основними принципами державної політики щодо забезпечення якості та безпеки харчових продуктів та продовольчої сировини є:
– пріоритетність охорони здоров’я людини, визнання його права на належну якість та безпеку харчової продукції;
– створення гарантій безпеки для здоров’я людини під час виготовлення, ввезення, транспортування, зберігання, реалізації, використання продуктів харчування;
– державний контроль за виробництвом, транспортуванням, реалізацією харчових продуктів та продовольчої сировини;
– стимулювання впровадження нових безпечних технологій виготовлення продукції;
– встановлення відповідальності виробників, продавців харчової продукції за виготовлення та реалізацію продукції, у випадку невідповідності її стандартам, санітарним та ветеринарним нормам.
Неякісними, небезпечними для здоров’я продуктами є продукти, які вміщують шкідливі, токсичні речовини, гормональні препарати та продукти їх розпаду, що містять харчові добавки, які не мають висновків санітарно-гігієнічної експертизи та не дозволені до використання, що містять сторонні предмети та домішки, упаковка яких не відноситься до матеріалів, дозволених до контактів з харчовими продуктами, порушені умови зберігання та термін придатності. Такі продукти підлягають вилученню з обігу.
Якість та безпечність продукції має бути підтверджена сертифікатом відповідності, висновком державної санітарно-гігієнічної експертизи та ветеринарним дозволом для продуктів тваринного походження або карантинним дозволом для продукції рослинного походження.
Закон ставить певні вимоги до маркування харчової продукції. Забороняється реалізація та використання продукції без маркування українською мовою, яка повинна містити інформацію про: назву продукту, склад, енергетичну цінність, дату виготовлення, термін придатності, умови зберігання, найменування виробника.
Харчові продукти та продовольча сировина підлягають обов’язковій сертифікації.
Важливу роль у забезпеченні високої якості та екологічної безпеки с/г сировини та продуктів харчування мають відповідні нормативно-технічні документи, державні та галузеві стандарти, ТУ. З метою юридичного забезпечення якості продукції багатьма країнами прийняте рішення про єдину систему стандартизації, метрології та сертифікації на міжнародному рівні.
Чинні нормативно-технічні документи передбачають особливі вимоги до вирощування та виробництва с/г продукції, встановлюються показники, яким вони мають відповідати (сахаристість, маслянистість, вміст вологи). Наприклад, коли використовуються імпортне насіння, необхідно, щоб воно відповідало стандартам країни вирощувача та виробника, з тим, щоб можливе було їх використання в наших кліматичних умовах. Встановлені конкретні вимоги щодо екологічної безпеки української та імпортної продукції рослинництва та тваринництва. Це зумовлено застосуванням різних засобів захисту рослин та тварин, стимуляторів росту, які заборонені в цих країнах.
Новим способом та умовою забезпечення належної якості с/г продукції є система штрихового кодування. Положення про штрихове кодування товарів затверджено наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі від 27.08.1996 р. Відсутність сертифікації та кодування здешевшує с/г продукцію на зовнішньому ринку на 30-60%, держава втрачає до 60 млн. доларів США щорічно.
Державне регулювання в сфері якості сг продукції здійснюють Інспекція по заготівлях та якості, хлібна інспекція, Держкомітет по стандартизації, метрології та сертифікації, Міністерство охорони здоров’я та інші органи.
Виробництво с/г продукції значною мірою залежить від природних умов. Вони можуть позитивно впливати на становище с/г виробництва і в такому разі це сприяє досягненню високих результатів. Але ж природні умови можуть бути і неблагоприємними і тоді с/г виробництво потерпає значних втрат. Щоб уникнути катастрофічних ситуацій, існує інститут страхування.
Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у випадку настання певних випадків за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів. У зв’язку з специфікою с/г виробництва встановлені правила про обов’язкове страхування врожаю с/г культур та багаторічних насаджень.
Згідно із ЗУ “Про стимулювання розвитку с/г на період 2001-2004 р.р.”, обов’язкове страхування врожаю с/г культур і багаторічних насаджень здійснюється державними с/г підприємствами, а стосовно врожаю зернових культур і цукрових буряків – с/г підприємствами всіх форм власності. Частково страхові платежі компенсуються за рахунок Держбюджету у розмірі не менше 50% витрат, понесених с/г підприємствами.
Страхування відбувається згідно із ЗУ “Про страхування” в редакції від 04.10.2001 р. та постанови КМУ “Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності” від 11.07.2002 р. № 1000. Обов’язкове страхування сільськогосподарських тварин відбувається відповідно до Порядку і правил проведення обов’язкового страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2003 р. № 590.