ТЕМА № 8. Правовий стан сільськогосподарських кооперативів

ТЕМА № 8. Правовий стан сільськогосподарських кооперативів

План

1. Поняття та основні ознаки СГК

2. Види СГК, принципи їх діяльності

3. Право власності СГК. Неподільний та пайовий фонди

4. Реорганізація та ліквідація СГК

1. Поняття та основні ознаки СГК

Для встановлення сутності поняття СГК треба визначитися із поняттям “кооператив”. Слід зазначити, що вперше поняття “кооператив” в законодавстві Росії було закріплено в Положенні про кооперативні товариства та їх спілки, що було прийнято Державною Думою 20.03.1917 р. Так, кооперативом визнавалося товариство, з перемінним складом та капіталом, що має своєю метою сприяння матеріальному та духовному благополуччю своїх членів завдяки спільній організації різного роду господарських операцій або праці своїх членів.

Зрозуміло, що за сучасних умов поняття “кооператив” є дещо іншим. Визначено воно і в статуті Міжнародного кооперативного альянсу 1966 р. На законодавчому ж рівні в ст. 1 ЗУ “Про кооперацію” від 10.07.2003 р. встановлено, що кооперативом є юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі членства для  ведення  спільної  господарської та іншої діяльності з метою задоволення своїх економічних, соціальних та  інших потреб на засадах самоврядування.

Якщо ж перейти до визначення поняття “СГК”, то зрозуміло, що це є кооператив, який має специфічні риси. Більшість дослідників, говорячи про поняття СГК, називають такі його ознаки:

– використання земля в якості основного засобу виробництва;

– ведення с/г діяльності;

– перебування в сільській місцевості;

– задоволення потреб переважно сільського населення;

– особливості членських, внутрішніх правовідносин.

Не вдаючись до глибокого аналізу усіх цих ознак, слід сказати, що специфічною виступає ведення ним с/г діяльності, що відбувається із використання земля с/г призначення у якості основного засобу с/г виробництва. Усі інші ознаки не є суттєвими.

З аналізу норм ЗУ “Про стимулювання розвитку сг-ва на період 2001-2004 рр.”, ЗУ “Про фіксований с/г податок” можна дійти висновку, що ведення с/г діяльності – це виробництво с/г продукції, її переробка та реалізація (збут) та (або) обслуговування с/г виробництва.

Отже, відповідно до ст. 1 ЗУ “Про с/г кооперацію” від 17.07.1997 р. сільськогосподарським кооперативом визнається юридична особа, утворена фізичними  та/або юридичними особами, що є сільськогосподарськими товаровиробниками, на засадах добровільного членства та об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно  членів  кооперативу.

На підставі викладеного можна назвати такі ознаки СГК:

– добровільність об’єднання;

– членський характер об’єднання;

– рівноправність членів кооперативу;

– обов’язкова участь членів у діяльності кооперативу (трудова – у СГВК, у господарських операціях – в СГОК);

– пайовий характер майна кооперативу;

– основна мета діяльності – задоволення матеріальних та інших потреб членів;

– досягнення мети шляхом здійснення спільної господарської діяльності;

– ведення с/г діяльності.

 

2. Види СГК, принципі їх діяльності

СГК, відповідно до норм ЗУ “Про с/г кооперацію”, залежно від цілей, завдань та характеру діяльності, підрозділяються на виробничі та обслуговуючі. У літературі для їх визначення використовують різні терміни: для перших – “горизонтальні”, “кооперативи першого рівня”, для других – “вертикальні”, “межфермерські”, “кооперативи другого рівня”. Якщо виробничі кооперативи об’єднують громадян, то обслуговуючі – виробників с/г продукції (як громадян, так і юридичних осіб).

У ЗУ “Про с/г кооперацію” закріплено, що сільськогосподарський виробничий кооператив – юридична особа, утворена шляхом об’єднання фізичних осіб, які є сільськогосподарськими товаровиробниками, для спільного виробництва продукції сільського, рибного і лісового господарства на  засадах  обов’язкової  трудової  участі у процесі виробництва.

Таким чином, серед ознак СГВК можна назвати:

1) специфічний вид діяльності – виробництво продукції сільського, рибного і лісового господарства;

2) обов’язкова трудова участь членів в його діяльності.

У названому Законі закріплено, що СГВК здійснюють свою діяльність на принципах підприємництва з метою отримання доходу. Але, як відомо, одним з обов’язкових принципів підприємницької діяльності є отримання не доходу, а прибутку. Також Закон “Про с/г кооперацію” не називає жодного підвиду СГВК, що не є оправданим. Можна назвати такі різновиди СГВК (залежно від предмету діяльності): рослинницькі, тваринницькі, лісівницькі, рибницькі.

Що стосується СГОК, то це кооператив, створений для надання послуг переважно членам кооперативу та іншим особам з метою провадження їх сільськогосподарської діяльності.

Ознаками СГОК виступають:

1) особливий вид діяльності – обслуговування с/г виробництва його членів;

2) безпосередня участь товаровиробників с/г продукції;

3) обов’язкова участь членів у господарській діяльності кооперативу.

Залежно від виду діяльності СГОК підрозділяються на переробні, заготівельно-збутові, постачальницькі, сервісні тощо. Можливим є створення багатофункціональних кооперативів шляхом об’єднання декількох видів діяльності.

Деякі норми ЗУ “Про с/г кооперацію” стосовно СГОК протиріч ять одні одним. Так, ці кооперативи не мають на меті отримання прибутку, а, відповідно вони не є суб’єктами підприємницької діяльності, а з іншого боку їх державна реєстрація проводиться у порядку, передбаченому для суб’єктів підприємницької діяльності.

В цілому с/г кооперативи засновуються не менше ніж трьома засновниками (громадянами України або юридичними особами України) на установчих зборах, проходять державну реєстрації і мають права юридичної особи.

Слід зауважити, що в цілому у світі більш стрімко розвивається саме обслуговуюча кооперація, а не виробнича. Такі ж процеси характерні й для України, підтвердженням чому є хоча б прийняття Міністерством аграрної політики України 31.08.2000 р. Концепції розвитку с/г обслуговуючих кооперативів.

Що стосується принципів кооперативної діяльності, то вони закріплені в ст. 3 ЗУ “Про с/г кооперацію” та до них належать:

– добровільність членства в кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

– обов’язкова участь членів у діяльності кооперативу;

– відкритість і доступність членства;

– демократичний характер управління, рівні права у прийнятті
рішень за правилом “один член кооперативу – один голос”;

– обмеження виплат часток доходу на паї;

– розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх
участі в діяльності кооперативу;

– контроль членів кооперативу за його роботою.

 

3. Право власності СГК. Неподільний та пайовий фонди

Якщо казати про правовий режим майна кооперативу, то згідно ст. 20 ЗУ “Про с/г кооперацію” кооператив є власником усього належного йому майна. Але як вірно відмічає В.І. Семчик, з питання співвідношення права власності СГК та майнових прав його членів, робляться різні висновки:

1) оскільки власність кооперативу створюється за рахунок майна – власності фізичних осіб, які є його членами, то останні є співвласниками майна;

2) у зв’язку із тим, що кооператив визнаний суб’єктом права власності на майно, його члени втрачають право власності на його частку (пай), яку вони передали кооперативу;

3) члени кооперативу є власниками майнового паю, який вони передали кооперативу, та можуть розпоряджуватися ним на свій розсуд.

Однак не можна погодитися із цими точками зору. Суб’єктом права власності є сам СГК. Особи, що передали своє майно у вигляді майнового внеску, втрачають право власності на це майно. Між с/г кооперативом та його членами виникають зобов’язальні правовідносини, зміст яких отримав назву “право на пай”. Це право вимоги як різновид зобов’язального права. Це право полягає у можливості вимагати отримання паю у випадку виходу з кооперативу. Право на пай виникає з моменту виникнення членських правовідносин і припиняється воно з моменту отримання від кооперативу вартості паю.

Переходячи до розгляду особливих майнових фондів СГК, слід зазначити, що взагалі майновий фонд – це визначена, виокремлена частина майна, що має своє цільове (господарське) призначення.

Специфікою створення та функціонування СГК є те, що за рахунком їх майна формуються такі спеціальні фонди як неподільний та пайовий.

Неподільний та пайовий фонди – це дві противаги, на підставі яких формуються майнові відносини СГК та їх членів.

Неподільний фонд створюється за рахунок вступних внесків та мана кооперативу (за виключенням землі). Пайові внески членів до нього не включаються. Цей фонд має назву “неподільний” оскільки в класичній кооперації він ніколи не розподіляється між членами (навіть при ліквідації кооперативу).

Якщо раніше серед ознак неподільного фонду колгоспів називали неподільність, незменшуваність, постійне збільшення та цільове використання, то на сьогодні ними виступають:

1) особливі джерела його формування (вступні внески та майно кооперативу);

2) неподільність (члени кооперативу не мають права претендувати на його частину);

3) цільове використання (його кошти мають використовуватися на загальнокооперативні цілі).

Щодо пайового фонду – то він створюється за рахунок пайових внесків членів кооперативу. Пайовий внесок – це грошові кошти та матеріальні ресурси у вартісному вираженні, які вносяться членами кооперативу для створення та діяльності кооперативу.

За сучасних умов правовий режим пайового фонду характеризується такими ознаками:

1) специфічні джерела його утворення (обов’язкові та додаткові пайові внески);

2) його подільність та поворотність внесків (у випадку припинення членства повертається пай);

3) нарахування у встановлених розмірах відсотків з доходу кооперативу.

До пайового фонду (як і до неподільного) зараховується не конкретне майно, а його вартість.

Відповідно до ст. 25 ЗУ “Про с/г кооперацію” у разі виходу з кооперативу член кооперативу має право на отримання майнового паю натурою, грішми або, за бажанням, цінними  паперами  відповідно до його вартості на момент виходу, а земельної ділянки – в натурі (на місцевості). Термін та інші умови отримання  паю  встановлюються  статутом  кооперативу,  при  цьому термін  отримання  паю  не  може перевищувати двох років, а відлік цього  терміну  починається  з  1  січня  року,  що наступає після моменту виходу (виключення) із кооперативу.

Слід відмітити, що на відміну від інших фондів, неподільний та пайовий фонди існують протягом часу існування самого кооперативу. Вони формуються одночасно з його створенням та ліквідуються при припинення діяльності кооперативу.

 

4. Реорганізація та ліквідація СГК

Припинення діяльності СГК відбувається шляхом його реорганізації або ліквідації. Цим питання присвячені норми розділу ХІ ЗУ “Про с/г кооперацію”.

Кооператив може бути реорганізований за рішенням загальних зборів. З моменту реорганізації, що відбувається шляхом перетворення, злиття, приєднання, розділу, кооператив припиняє свою діяльність. Усі його права та обов’язки переходять до правонаступника.

Щодо ліквідації, то кооператив ліквідується:

1) за рішенням загальних зборів членів кооперативу;

2) за рішенням суду або господарського суду.

Ліквідація кооперативу здійснюється ЛК, що створюється органом, що прийняв рішення про ліквідацію.

З дня призначення ЛК до неї переходять повноваження щодо управління справами кооперативом.

Майно кооперативу, що залишилося після розрахунків з бюджетом, кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості їх паїв.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив таким, що ліквідований, з моменту виключення його з державного реєстру.