2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ ”БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДИСЦИПЛІНИ “БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ

2.1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

На цей час безпека життєдіяльності не має розвиненої теорії, яка б характеризувалась налагодженими конкретними сукупностями ідей, поглядів, концепцій. Однак, окремі її елементи існують і можуть бути використані за призначенням. Характерним для будови теорії є те, що всі її твердження поділяються на дві групи [16]. Перша з них — вихідна, формулює фундаментальні закони чи властивості об’єкта і складає основи теорії. Друга група — похідна — формулює закони і властивості, які залежні від фундаментальних. Глибина теорії залежить від щільності логіки, зміст якої кладеться в основу зв’язку другої групи тверджень відносно першої.

Конкретно до першої групи належать сформульовані нижче закони, принципи, правила та аксіоми з безпеки життєдіяльності, а також центральний об’єкт нашого вивчення — людина (її стан) — фундаментальні її властивості (фізіологічні, біологічні та інші).

У пізнавальному відношенні — теорія узагальнює об’єктивні факти за рахунок опису і пояснення закономірностей реальної дійсності. Теорія (її основи) формує стиль мислення, який завжди є конкретним для будь-якої науки.

Основний стиль мислення в безпеці життєдіяльності складається з:

— виявлення загроз для людини;

— визначення характеру і ознак впливу на людину, а також змін в її стані, що мають місце в результаті такого впливу;

— оцінки діючих загроз;

— виявлення діючих (чи необхідності розробки нових) нормативно-законодавчих актів, що регулюють безпеку за наявністю конкретних загроз;

— розробки заходів безпеки;

— методів і змісту оцінки заходів безпеки;

— реалізації всіх вищезгаданих складових шляхом відбудови і функціонування системи управління безпекою життєдіяльності.

2.1.1. Базові уявлення дисципліни

Базовими уявленнями дисципліни “Безпека життєдіяльності” е знання про стан людини здебільшого у вигляді термінів і визначень. Зміни в стані людини формують зміни в середовищі (в широкому розумінні цього слова) як щодо позитивних, так і щодо негативних явищ. Негативні явища в найгіршому вигляді можуть бути викликані катастрофами, аваріями, загибеллю людей та ін.

Небезпека — це процеси, явища, речі, які мають негативний вплив на життя і здоров’я людини. Небезпеки за характером можуть мати природне і антропогенне походження. Природні небезпеки обумовлені стихійними явищами, кліматичними умовами, рельєфом місцевості й ін.

У більшості випадків діяльність людини негативно впливає на довкілля. Людина, вирішуючи свої завдання матеріального забезпечення, безперервно завдає шкоди середовищу. Інтенсифікація діяльності людини підвищує рівень і кількість антропогенних небезпек у вигляді виникнення небезпечних та шкідливих факторів.

Всі види небезпек, які формуються в процесі взаємодії людини з навколишнім середовищем, змінюють його стан. Середовище, за своїм характером, знаходиться в стані тривалої динамічної рівноваги і е складною саморегулюючою системою. При цьому сфери біологічної стійкості характеризуються достатньо вузькими межами змін небезпечних (у т. ч. травмуючих і шкідливих факторів) середовища.

Фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні (соціальні) фактори як небезпечні і шкідливі в процесі праці людини класифікує ГОСТ 12.0.003-74.

Шкідливий фактор — негативний вплив на людину, який призводить до погіршення самопочуття чи захворювань.

Травмуючий фактор — негативний вплив на людину, який призводить до травм чи летального (смертельного) наслідку.

На рис. 2.1 наведено характер залежності екологічної системи від інтенсивності дії факторів середовища (екологічних факторів). Стійкість екологічних систем до екстремальних впливів визначається, крім інтенсивності впливу шкідливого чи небезпечного фактору (його об’єму, чи концентрації, чи тривалості дії), також здатністю цих факторів до руйнування оточуючого середовища і ступенем їх біотрансформацій в організмах.

Фактор екологічний — будь-яка умова середовища, на яку жива істота реагує пристосувальними реакціями (за межами пристосувальних здатностей знаходяться летальні фактори). Склад та характер факторів наведено на рис. 2.2 [32].

Комплекс визначених небезпек і відповідних факторів формують в біосфері специфічне середовище — техносферу. В умовах формування техносфери мають місце негативні впливи, які обумовлені такими елементами, як машини, будівлі та інше, а також дією людини (Л}) — стан людини в цьому випадку визначають комфортні умови (рис. 2.3, с. ЗО). 

Рис. 2.1. Залежність стійкості біосистем від інтенсивності дії екологічних факторів [35] 

Рис. 2.2. Класифікація факторів середовища (екологічних факторів) 

Рис. 2.3. Характер змін стану людини і середовища в процесі соціально-економічного розвитку суспільства:

Л, — початковий стан людини, що характеризується комфортними умовами (характер взаємодій встановлено рис. 2.6, с. 36);

Л2 — стан людини в біосистемі у визначеному просторі за визначеним терміном існування системи, коли мають місце впливи небезпечних і шкідливих факторів.

Рівень впливів небезпек на середовище визначається рівнем розвитку техносфери, промисловості, сільського господарства й іншого, що фактично відображає економічне і соціальне становище суспільства і його розвиток, тому система впливів на біосферу визначається також і соціально-економічними факторами середовища (в цьому випадку це середовище утворене суспільством з відповідним рівнем його розвитку).

Характер взаємовідносин між визначеними об’єктами і факторами впливу наведено на рис. 2.3, (лівий верхній кут). Внаслідок людської діяльності організація біосистеми зазнала змін.

Ці зміни реалізуються у визначеному просторі за якийсь термін і формують стан безпеки (небезпеки), що, відповідно, впливає на людину (Л2) — стан людини в біосистемі у визначеному просторі за визначеним терміном, (рис. 2.3). Співвідношення між станом Л1 і Л2 дає змогу визначити варіанти стану людини і середовища залежно від рівня ГДК та ін.

Таким чином, слід визначити, що в процесі своєї діяльності людина постійно впливає на навколишнє середовище, суспільство, довкілля, середовище сільськогосподарського підприємства та ін. Результати таких впливів відображають відповідні небезпеки відносно людини, суспільства, довкілля, середовища сільськогосподарського підприємства та ін. Дія таких небезпек проявляється через вплив конкретних небезпечних і шкідливих факторів. Небезпечні і шкідливі фактори впливають безпосередньо на об’єкт чи елемент середовища, на систему чи органи людини тощо.

На рис. 2.4 наведено структуру СЗБЖ. На схемі показано взаємодію підсистем за прямими і зворотними зв’язками.

Всі визначені підсистеми (1—8) тісно взаємопов’язані. Можливість роботи системи базується на впровадженні цих зв’язків та повному використанні підсистем за своїм призначенням.

2.1.2. Забезпечення безпеки від дії небезпечних та шкідливих факторів

Основним завданням безпеки життєдіяльності є визначення і реалізація надійних засобів захисту і заходів, необхідних і достатніх для реалізації умов виживання. Розв’язання такого завдання можливе тільки з позицій системного підходу, який реалізує одночасно комплексні розв’язки у всіх сферах матеріального виробництва і життєдіяльності суспільства.

Виконання поставлених завдань досягається на основі аналізу стану безпеки на трьох рівнях взаємодій. 

Рис. 2.4. Структура СЗБЖ. Зв’язки прямого і зворотного формування системи

1. На першому рівні розглядається існування і встановлення взаємодій в системі “природа — суспільство”.

2. На другому — визначаються небезпеки, які мають місце при функціонуванні вищезгаданої системи.

3. На третьому рівні визначаються небезпечні фактори, що формують небезпеки і безпосередньо впливають на об’єкт (суспільство, людину, довкілля і т. ін.).

У загальному вигляді визначено три рівні пошуку, що складають системний підхід у здійсненні аналізу безпеки (див. рис. 2.5).

Відповідно до діючих небезпек, небезпечних та шкідливих факторів формується зміст СЗБЖ, яка утворюється з таких підсистем:

1) науково-методологічного забезпечення — вирішує питання теоретичних основ (їх елементів), що дають змогу сформувати уявлення про процеси, які мають місце в практиці встановлення безпеки;

2) проектно-конструкторського та технологічного забезпечення — формує умови безпеки при проектуванні та експлуатації обладнання, системи машин та технологій сільськогосподарського виробництва;

3) організаційно-методичного забезпечення — формує оптимальні побудови форми організації виробничих процесів за принципами встановлення безпеки;

4) правового регулювання — формує передумови розробки законодавчо обґрунтованих засобів і заходів безпеки та ін.;

5) комплексного контролю стану безпеки — дає можливість своєчасно впроваджувати заходи попередження, ліквідації небезпек і поліпшення стану безпеки;

6) інформаційного забезпечення — реалізує принципи накопичення, передавання, зберігання та дозування інформації;

7) кількісної оцінки і прогнозування — формує апарат і методи оцінки для визначення об’єктивного стану безпеки життєдіяльності;

8) оптимального управління — формує управлінський простір методів та заходів, які у своїй сукупності сформують комфортні умови життєдіяльності людини.

Комплексний підхід ґрунтується на всеохоплюючому розгляді і обліку впливів на людину, середовище. До середовищ в цьому разі належать: сільськогосподарські помешкання (суспільство, що мешкає на цій території), територія (робочої зони) сільськогосподарських підприємств, довкілля та територія дії надзвичайних ситуацій. 

Рис. 2.5. Зміст рівневого пошуку розвитку небезпек у процесі життєдіяльності.

При цьому необхідно розглядати три елементи, що формують безпеку життєдіяльності:

— стан людини;

— стан середовища;

— характер взаємодій.

Розглядаючи системи впливів, треба використовувати відповідну систему небезпечних факторів, які впливають і формують стан людини, а також механізми їх впливів на ці три елементи.

При цьому небезпечний фактор (за змістом) виконує роль універсального елемента, який дає змогу визначити вплив, стан, систему взаємодій і систему реалізації безпеки життєдіяльності. Суть взаємодій при забезпеченні безпеки людини подано на рис. 2.6, с.36.