ПЕРЕДМОВА

ПЕРЕДМОВА

Даний підручник створений відповідно до типової програми з нормативної дисципліни “Основи охорони праці”, яка була затверджена Міністерством освіти України 31 липня 1997 року, і розрахований на вивчення цієї дисципліни студентами загально-інженерних, економічних, педагогічних та різних гуманітарних спеціальностей вищих закладів освіти України. Він також може бути корисним для широкого загалу інженерію-технічних працівників різних галузей промисловості.

У підручнику, крім загальнообов’язкових питань, згідно типової навчальної програми нормативної дисципліни “Основи охорони праці”, розглядаються соціальні та економічні аспекти охорони праці. До книги включено новий розділ “Фізіологія та психологія праці”, що є важливим для підготовки педагогічних кадрів та підвищення кваліфікації керівників різних рівнів, бо містить відомості про вплив на трудову діяльність психологічного клімату в колективі, причини виникнення психологічних стресів, психологічної втоми та ін.

Враховуючи, що сучасне виробництво, установа, організація не можуть обходитися без комп’ютерної техніки, робота на якій вимагає дотримання певних норм і правил безпеки, до підручника включено відомості про охорону праці користувачів персональних комп’ютерів. Також наведені норми та правила безпеки щодо іонізуючих, неіонізуючих та лазерних випромінювань, що утворюються при роботі різних фізичних та електричних приладів та установок. Знання цих правил забезпечує зменшення виробничого травматизму та професійних захворювань.

Останній розділ присвячений вивченню питань надання першої долікарської допомоги потерпілим при нещасних випадках та в екстремальних ситуаціях.

Автори вважають, що окремі розділи підручника можуть бути використані для фахової підготовки та спеціалізації з охорони праці випускників вищих навчальних закладів освітньо-кваліфікаційних рівнів “спеціаліст” та “магістр”.

Автори та видавці висловлюють вдячність рецензентам: д. м. н., професору, завідувачу кафедри охорони праці Національного аграрного університету В. Г. Цапку та д. т. н., заступнику директора Інституту харчової хімії і технології HAH України С. П. Циганкову, а також к.т.н., доц. В. В. Запарному за цінні поради, надані під час підготовки підручника до видання. Підручник підготували:

– доктор технічних наук, професор (Національний університет харчових технологій) М. П. Гандзюк;

– доктор хімічних наук, професор (Академія державної податкової служби України) Є. П. Желібо;

– кандидат технічних наук, доцент (НТУ У “Київський політехнічний інститут”) М. О. Халімовський (при підготовці частини V “Пожежна безпека” безпосередню участь брав доцент кафедри охорони праці і довкілля НТУУ “Київський політехнічний інститут” О. І. Полукаров).

ВСТУП

Основи охорони праці – нормативна дисципліна, яка вивчається з метою формування у майбутніх фахівців із вищою освітою необхідного в їхній подальшій професійній діяльності рівня знань та умінь із правових та організаційних питань охорони праці, основ фізіології, гігієни праці, виробничої санітарії, безпеки процесів праці та пожежної безпеки, визначеного відповідними державними стандартами освіти, а також активної позиції щодо практичної реалізації принципу пріоритетності охорони життя та здоров’я працівників щодо результатів виробничої діяльності.

Курс “Основи охорони праці” як комплексна дисципліна базується на теоретичних положеннях природничих (фізика, хімія, математика, медицина) та суспільних (економіка, соціологія, психологія, право) наук. Важливе місце в структурі охорони праці займають зв’язки з безпекою життєдіяльності, ергономікою, фізіологією та психологією праці, технічною естетикою та ін.

Історія розвитку науки про охорону праці пройшла довгий шлях свого становлення. Охорона праці як самостійна спеціальна дисципліна формувалася протягом більш ніж семидесяти років. Вперше ця дисципліна була впроваджена в 1929 році в Московському інституті залізничного транспорту. До 1966 року охорона праці викладалась у межах окремих спеціальних та інженерних дисциплін, а як самостійна дисципліна – лише в деяких інститутах.

У 1966 році цей курс був офіційно впроваджений у навчальні програми всіх інженерних спеціальностей, а всім технічним вищим навчальним закладам було запропоновано створити кафедри охорони праці.

Основи науки про охорону праці закладалися протягом багатьох століть. У 1742 р. вийшла робота М. В. Ломоносова “Первые основания металлургии или рудных дел”, в якій розроблено теорію природної вентиляції шахт, а також наведені рекомендації з безпеки при використанні драбин і сходин, та щодо застосування робочого одягу. В книзі “Очерки рабочих движений” (1901р.) І. М. Сеченов визначив фізіологічні критерії, за якими можна було встановити тривалість робочого дня. Це була перша книга з фізіології праці. Книга першого професора гігієни Московського університету Ф. Ф. Ерисмана “Курс гігієни” (1887 р.) і 19-томне видання “Материалы по исследованию фабрик и заводов Московской губернии” за його редакцією значно збагатили вчення про гігієну праці. Лікар А. В. Погожев видав у 1902-1903 pp. перший російський журнал “Промышленность и здоровье”, а також заснував перший у Росії соціальний музей.

У 1882 р. на з’їзді Технічного товариства проф. В. Л. Кірпічов зробив доповідь “Про заходи запобігання при поводженні з машинами і приводами”, в якій виклав результати досліджень технологічних процесів у машинобудуванні. Великий внесок у питання безпеки праці внесли визначні вчені – інженери Росії – професори П. К. Худяков, M. А. Павлов.

Академік А. А. Скочинський досліджував причини пожеж та вибухів у вугільній промисловості, академік H. Н. Семенов розробив теорію вибуху й горіння. Академік М. Є. Зелінський запропонував ефективну конструкцію протигаза.

Академік М. Є. Жуковський розробив аеродинамічну теорію, яка дозволила робити розрахунки вентиляційних систем. Над питанням захисту людини від несприятливого впливу небезпечних і шкідливих факторів працювали відомі вчені Л. І. Медведь, І. В. Соколов-Петрянов, Н. Д. Золотницький, Н. А. Стрельчук, П. А. Долін та ін.

Фундаментальні та прикладні проблеми охорони праці, ідентифікації професійної небезпеки розглядаються у працях академіка Б. О. Патона, професорів К. Н. Ткачука, Г. Г. Гогіташвілі та ін.

Значний внесок у розвиток охорони праці внесла Міжнародна організація праці (МОП) – одна з найдавніших міжнародних організацій, яка була створена у 1919 році і розвивалася спочатку як автономна інституція при Лізі Націй, а з 1946 року – як перша спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй.

До основних напрямів діяльності МОП належать: участь у міжнародно-правовому регулюванні праці шляхом розроблення та ухвалення нормативних актів (конвенцій і рекомендацій) з питань умов праці та життя працівників; розроблення та здійснення міжнародних цільових програм, спрямованих на вирішення важливих соціально-трудових проблем (зайнятість, умови праці та ін); надання допомоги державам – членам МОП в удосконаленні національного трудового законодавства, професійно-технічної підготовки працівників, поліпшенні умов праці тощо шляхом здійснення міжнародних програм технічного співробітництва, проведення дослідницьких робіт та видавничої діяльності.

МОП прийняла більше 180 конвенцій і понад 190 рекомендацій з різних соціально-трудових проблем. На цей час Україна ратифікувала 50 конвенцій МОП, серед яких – найважливіші нормативні акти, що стосуються основоположних прав людини та охорони праці.

Налагоджено співробітництво в галузі охорони праці з Європейським Союзом. Так, у рамках програми Тасіз ведуться роботи над проектом “Сприяння в забезпеченні охорони праці в Україні (з метою підвищення рівня ефективності)”. Основні напрями цього проекту включають: удосконалення нормативної бази в галузі охорони праці; створення інформаційного центру агітації та пропаганди з питань охорони праці; відпрацювання на підприємствах механізму економічних розрахунків, направлених на створення безпечних і здорових умов праці.

У відповідності з Угодою про співробітництво в галузі охорони праці спеціалісти України разом зі спеціалістами інших держав СНД проводять загальну роботу з удосконалення Системи стандартів безпеки праці, розробки та узгодження нормативної бази щодо охорони праці для країн СНД.

Дослідженнями з питань безпеки праці та виробничого середовища, управління і нагляду за охороною праці, координацією робіт у науково-технічній сфері охорони праці займається створений у 1994 році Національний науково-дослідний інститут промислової безпеки та охорони праці (ННДІПБОП).

Державна політика України щодо охорони праці виходить із конституційного права кожного громадянина на належні безпечні і здорові умови праці та пріоритету життя і здоров’я працівника по відношенню до результатів виробничої діяльності. Реалізація цієї політики має забезпечити постійне поліпшення умов і безпеки праці, зменшення рівнів травматизму та професійної захворюваності.

22.10.2001 р. наказом Мінпраці № 432 була затверджена і впроваджується в життя Концепція управління охороною праці, в якій визначені шляхи реформування управління охороною праці в Україні.

Постановок) Кабінету Міністрів України від 14 серпня 2006 р. №1195 урядовий орган державного управління – Державний департамент промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, що діяв у складі Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, перетворено в центральний орган виконавчої влади Державний комітет України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду.

За будь-якої діяльності людини існує ризик отримати травму чи набути захворювання. Людина, яка володіє професійними навичками та знаннями правил безпеки, враховує цей ризик і застосовує заходи, які його зменшують або зовсім виключають. Тому вивчення дисциплін, що стосуються охорони праці (основи охорони праці та охорона праці в галузі), сприяє зменшенню виробничого ризику та збереженню життя і здоров’я багатьох людей.

Мета дисципліни “Основи охорони праці” – формування у майбутніх фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “бакалавр” необхідного в їх професійній діяльності рівня знань та умінь, які відповідають державним стандартам освіти і дають можливість професійно орієнтуватися в питаннях організації виробничого процесу, що відповідає всім нормам і правилам безпеки. Вивчення дисципліни передбачає, що студент користується, крім підручника, законодавчою та нормативною базою України про охорону праці, а також спеціальною і навчальною літературою.

Надалі, на етапі підготовки фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня “спеціаліст” за професійно орієнтованими програмами на базі знань дисциплін “Безпека життєдіяльності”, “Основи охорони праці” та профілюючих дисциплін, планується поглиблене вивчення питань охорони праці в галузі, яку студент обрав для подальшої діяльності.

Найбільш вживані терміни та визначення, що застосовуються в підручнику (згідно з ДСТУ 2293-99):

Охорона праці – система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі трудової діяльності.

Виробнича санітарія – це система організаційних, гігієнічних і санітарно-технічних заходів та засобів запобігання впливу шкідливих виробничих чинників на працівників.

Гігієна праці – галузь практичної та наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я працівників, зумовлений умовами праці, і на цій основі обґрунтовує заходи і засоби щодо збереження і зміцнення здоров’я працівників, профілактики несприятливого впливу умов праці.

Небезпечний (виробничий) чинник – це такий чинник, вплив якого на працівника в певних умовах призводить до травм, гострого отруєння, різкого погіршення здоров’я або до смерті.

Шкідливий (виробничий) чинник – це такий чинник, вплив якого за певних умов може призвести до захворювання, зниження працездатності і (або) негативного впливу на здоров’я нащадків. Прим. Залежно від кількісної характеристики (рівня, концентрації тощо), тривалості впливу, шкідливий виробничий чинник може стати небезпечним.

Безпека – стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.

Рівень безпеки ~ оцінка безпеки, обґрунтована величиною прийнятного ризику.

Промислова безпека – безпека від аварій на виробничих об’єктах і наслідків цих аварій.

Небезпека – потенційне джерело шкоди.

Безпечні умови праці; безпека праці – стан умов праці, за якого вплив на працівника небезпечних і шкідливих виробничих чинників усунуто або вплив шкідливих чинників не перевищує гранично допустимих значень.