Суб’єкти конституційного права

Укладач: 

Старший викладач кафедри конституційного та міжнародного права НАВС – В.В. Редькін

4. Суб‘єкти
конституційного права

Суб’єкти
конституційно-правових відносин – це особи, спільноти людей,
органи, організації тощо, які згідно з приписами конституційно-правових норм є
носіями суб’єктивних юридичних прав і обов’язків. Суб’єктами конституційного
права повинні володіти правоздатністю і дієздатністю.

Суб‘єкт конституційного права – це потенційний носій прав і обов‘язків, передбачених нормами галузі.

Суб‘єкти
конституційного права поділяються на дві великі групи:

1) фізичні особи;

2) суспільні утворення (юридичні
особи).

До першої
групи суб‘єктів відносяться:

– Громадяни – на відміну від депутатів і виборців, громадяни мають не
спеціальну, а загальну політичну (конституційну) правоздатність. Обсяг
конституційної правоздатності громадян є вихідним і звичайно ширшим, ніж у
інших категорій населення.

– Іноземці й особи без громадянства (“не громадяни”) – вони теж наділені
певними правами і несуть обов‘язки.

– Депутати загальнонаціональних представницьких органів – їх
конституційна правосуб‘єктність має особливий
характер і пов‘язана з компетенцією
відповідного органу. Депутати – не посадові особи, вони репрезентують
представницький орган і водночас є його складовою частиною.

Виділяють також групи
депутатів, що мають право:

а) утворювати парламентські фракції;

б)
звертатись з запитом до уряду;

в) групової депутатської законодавчої
ініціативи.

– Виборці – мають спеціальну правоздатність (в Італії, наприклад, групи виборців є
суб‘єктами права законодавчої
ініціативи).

До другої
групи суб‘єктів належать:

– Держава – в суспільних відносинах, що регулюються нормами
конституційного права, державі належить особлива роль. Вона виступає в якості
регулятора суспільних відносин, перш за все як носій правотворчої влади. Як
правило, сама держава не стає однією з сторін цих відносин. Вона встановлює
яким повинно бути правовідношення між
суб‘єктами права і забезпечує виконання
прав і обов‘язків, що визначають зміст
вказаного припису. Інколи держава виступає в якості учасника певних суспільних
відносин (наприклад: у відносинах федеративної держави з суб‘єктами
федерації; правовідносини, пов‘язані з громадянством;
відносини у сфері судочинства). Держава діє або через державні органи, або
через референдум.

– Органи держави як суб‘єкти конституційного права
наділяються певною компетенцією згідно з покладеними на них завданнями (видання
законів, контроль за діяльністю інших органів, виконання законів). В цих
відносинах органи держави виступають як:

– носії владних повноважень, або

– підпорядковані суб‘єкти, а інколи

– рівноправні учасники договірних відносин.

– Територіальні спільноти – реалізують свої права або через
свої органи, або безпосередньо шляхом референдуму.

– Політичні партії – порівняно недавно стали наділятись правосуб‘єктністю
(інституціоналізуватись). Їх правовий статус визначається:

а) в конституціях
(Франція);

б) в законах про політичні партії (Німеччина, Болгарія);

в) в інших
законах (Мексика – закон про вибори).

Правосуб‘єктність профспілок визначається конституціями (ст.39 Італія, ст.28 Японія) і/або
звичайними законами.

– Церква (в деяких країнах) – у Великобританії монарх – глава церкви і
призначає духовних лордів у палату лордів; церква наділяється правом
законодавчої ініціативи з питань її діяльності.

Усі вищезазначені
суб’єкти є учасниками конституційно-правових відносин.

Конституційно-правові
відносини – це суспільні відносини, врегульовані
конституційно-правовими нормами, тобто відносини, суб’єкти яких наділяються
взаємними правами і обов’язками згідно з приписами конституційно-правових норм.

Конституційно-правові відносини мають єдину для всіх правовідносин структуру – суб’єкт, об’єкт і зміст.

Об’єкт конституційно-правового
відношення – це явище, матеріальна чи нематеріальна
(духовна) реальність, з приводу якої виникає суспільний стосунок, що
регулюється конституційно-правовою нормою. До об’єктів можна віднести
територію, владу, майно.

{lang_content_nav} конституційно-правових
відносин характеризується складною структурою. Умовно в
конституційно-правовому відношенні вирізняють юридичний (суб’єктивні права та
юридичні обов’язки) і матеріальний (фактична поведінка суб’єктів) зміст.

Юридичні факти – конкретні життєві обставини, з якими конституційно-правові норми пов’язують
виникнення, зміну або припинення конституційно-правових відносин. Юридичні
факти формулюються у гіпотезах конституційно-правових норм і залежно від їх
зв’язку з індивідуальною волею суб’єкта поділяються на дві групи: події та дії.

Події – це юридичні факти, що не залежать від волі суб’єктів (наприклад, досягнення
громадянином вісімнадцятирічного є підставою виникнення правовідносин з
реалізації активного виборчого права).

Дії – це юридичні факти, що залежать від волі та свідомості суб’єктів
конституційно-правових відносин. Під кутом зору законності дії поділяються на
правомірні та неправомірні. Правомірні дії зумовлюють виникнення у суб’єктів прав та обов’язків, передбачених
конституційно-правовими нормами. При цьому правомірні дії також поділяються на
дві групи: юридичні акти і юридичні вчинки. Юридичні акти – правомірні дії, що здійснюються суб’єктами з метою
вступу їх у певні конституційно-правові відносини, а юридичні вчинки – правомірні дії, що безпосередньо не спрямовані на
виникнення, припинення або зміну конституційно-правових відносин, але тягнуть
за собою такі наслідки. Неправомірні дії – юридичні факти, що суперечать вимогам конституційно-правових норм. Вони
можуть стати підставою для притягнення відповідних посадових осіб та органів
публічної влади до відповідальності.

Дії й акти суб’єктів можуть створювати підстави для виникнення і
припинення конституційно-правових відносин, а також до конституційно-правової
відповідальності і застосування санкцій.

Конституційно-правова (конституційна) відповідальність як форма
юридичної відповідальності має особливості, пов’язані насамперед з характером
конституційно-правового регулювання. Однак існують особливості і більш
загального характеру.

Юридична відповідальність у цілому має два аспекти:

• негативний;
• позитивний.

Негативний аспект відповідальності пов’язаний з тим, що державний примус застосовується з приводу
вчинення правопорушення.

Позитивний аспект зумовлений загальними ознаками права, і відповідальність пов’язується з усіма
без винятку моментами його дії, а не тільки з правопорушенням і застосуванням
санкцій.

Отже юридична відповідальність виникає не тільки у зв’язку з дією
охоронних, а й установчих норм. Обмеженість ролі і значення охоронних норм у
системі конституційного права аж ніяк не свідчить про відсутність юридичної
відповідальності.

Існує і власне конституційно-правова відповідальність з притаманним
тільки їй механізмом колом суб’єктів і санкціями. Така відповідальність
звичайно пов’язана з діями безпосередньо політичного характеру і має відповідну
природу. Поняття конституційно-правової відповідальності вужче, ніж поняття
відповідальності за порушення норм конституційного права. Водночас ця форма
юридичної відповідальності не пов’язана лише з порушенням
конституційно-правових норм. Підставами для притягнення до
конституційно-правової відповідальності можуть бути порушення норм інших
галузей права зокрема кримінального.

Конституційно-правова відповідальність може існувати і за умов, коли
норми права взагалі не порушуються, але мають місце дії, які розцінюються як
негативні у політичному плані. Прикладом може служити політична
відповідальність уряду. Конституційно-правовій відповідальності підлягають усі
суб’єкти відповідної галузі, крім держави в цілому. Найчастіше таку
відповідальність несуть органи державної влади.

Одним з основних різновидів конституційно-правової відповідальності є
відповідальність суб’єктів (носіїв) виконавчої влади і насамперед уряду та його
членів. Така відповідальність має дві конкретні форми. Це власне політична
відповідальність уряду перед парламентом і відповідальність у порядку так
званого імпічменту або в рамках подібних до нього процедур.

Існують і інші різновиди конституційно-правової відповідальності,
Наприклад, відповідальність депутатів перед представницьким органом
відповідальність у структурі державного механізму за ієрархією органі влади,
відповідальність, що випливає із статусу громадянства, тощо.

Конституційно-правовій відповідальності властиві такі специфічні санкції:

1) усунення з посади і примусова відставка;

2) дострокове припинення повноважень депутата за рішенням
представницького органу, а також дисциплінарні санкції, передбачені
парламентськими регламентами:

3) скасування і припинення дії актів;

4) позбавлення громадянства:

5) по вбавлення державних нагород тощо.