Тема ІІ. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКУ ДОБУ

Тема ІІ. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У ЛИТОВСЬКО-ПОЛЬСЬКУ ДОБУ
(ХІV- перша половина ХVІІ ст.)

1. Причини виникнення та склад українського козацтва

2. Суспільно-політичний устрій Запорізької Січі. Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

1. Причини виникнення та склад українського козацтва

Виникнення козацтва припадає на кінець 15 ст. Слово козак у перекладі з тюркської мови означає “вільна людина”. Перша ймовірна згадка про українських козаків датується 1489 р., коли козаки згадувалися в польській хроніці М.Бельського. Хоча про козаків існують і більш ранні повідомлення .

Чинники, які обумовили формування козацтва наступні:

1) посилення в Україні феодального та національного гноблення;

2) за пороги спрямовувалася хвиля сезонних здобичників – відхідників, деякі з яких оселялися в степу з метою його господарського освоєння. З іншого боку феодали селили за порогами своїх кріпаків, яких звільняли на 15-20 років від податків;

3) на процес формування козацтва мав вплив і зовнішній фактор.

В 1449 р., після розпаду Золотої орди, на Кримському півострові утворилося Кримське татарське ханство (столиця Бахчисарай), яке згодом увійшло під протекторат Туреччини. Панувала там династія ханів Гіреїв. Протягом другої половини ХV- ХVІ ст. кримські татари здійснили в Україну не менш 110 набігів (особливо постраждало Поділля), захопивши за цей час в полон близько 570 тис. осіб. Для захисту від татар та турків в районі Великого Лугу та Дикого поля українці створювали військові залоги, які влаштовували засіки – січі.

Отже, на Січ, головним чином, йшли українські селяни, а також міщани, православне духовенство. Лави козацтва поповнювала і шляхта, яка втратила свої маєтки.

Серед козацтва можна виділити певні групи. Низові козаки, якіконтролювали значну частину Степової України, нараховували 40-50 тис. чоловік. Їх основні риси:

1) родинний принцип організації (земляцтво, побратимство, демократизм);

2) своєрідний морально етичний кодекс поведінки (високий соціальний статус свободи, мужньої поведінки і навпаки низький – спокійного способу життя, мирної праці), а також аскетизм, релігійність;

3) відсутність кріпацтва;

4) формальна рівність всіх членів козацької громади, можливість брати участь у виборах старшини;

5) колективне землеволодіння (козаки кожен рік розподіляли між собою земельні ділянки, кидаючи жереб, а гетьман (він розпоряджався земельним фондом) закріплював це своїм рішенням.

Головний їх промисел – набіги на татар (мета – взяти здобич, визволити полонених, відтіснити подалі від своїх кордонів), хоча займалися вони й рибальством, охотою, випасом коней, худоби.

Городове козацтво – його організаторами були старости прикордонних міст: черкаські – Полозович у 1520 р. та Дашкевич, хмельницький – Лянцкоронський; канівський – Д.Вишневецький, барський – Претвич. Міські козаки складали до 80% населення Каневу, Черкас, Бара. Вони платили старостам за торгівельні операції десяту частину прибутків.

Реєстрове козацтво. Намагання поляків встановити контроль над козацтвом, розколоти його, використати як найманців у війську й викликало появу реєстру. В 1572 р. польський король Сигізмунд ІІ вперше створив реєстр у кількості 300 чоловік. Король Стефан Баторій у 1578 р. визначив реєстр у 600 козаків. Потім чисельність реєстру зростала до 1, 3, 6 тис. козаків. Реєстр поділявся на полки по 500 чоловік (всього їх було 6). Реєстр мав самоврядування – за згодою з урядом козаки обирали гетьмана реєстру, полковників та сотників. Першим гетьманом був шляхтич Ян Бадовський, другим – Орішевський. Таким чином, узаконювалася ідея козацького імунітету. Реєстрові козаки також отримували від польського уряду платню, зброю, вони мали змогу володіти землею, позбавлялися кріпацтва. Реєстровці були достатньо заможні. Їх зазвичай набирали з городових козаків. У складі польського війська вони неодноразово брали участь у війнах із Швецією, Туреччиною, Росією. Так, у 1618 р. гетьман реєстровців П.Сагайдачний з 20 тис. козаків ходив з поляками на Москву. Він захопив Путівль, Єлецьк, розбив на річці Ока військо князя Волконського. В 1621 р. 40 тис. козаків гетьмана Сагайдачного вирішили на користь Польщі долю Хотинської битви з турками.

Але поляки при першій нагоді, коли не існувало загрози війни, намагалися козацький реєстр скоротити. Це пояснювалося тим, що реєстровці неодноразово повставали проти польського уряду. В цьому плані можна згадати повстання 1591-1593 рр., яке очолив гетьман реєстрового козацтва К.Косинський.  Як заявляв в той час один з польських політиків: козаки подібні до нігтів і як тільки вони занадто відростуть, треба їх зрізати. Інший сучасник констатував: «Беззаперечно, що козаки були для Речі Посполитої найнебезпечнішою отрутою і водночас її найміцнішим щитом».

2. Суспільно-політичний устрій Запорізької Січі. Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – першої половини ХVІІ ст.

Внутрішня нестабільність Польщі, чвари між шляхтою дали можливість козакам побудувати власну політичну структуру. Військова-політична організація низового козацтва – Запорізька Січ (це також назва їх столиці, дерев’яної фортеці) вперше була створена у 1554 р. канівським старостою Д.Вишневецьким (Байдою) на острові Мала Хортиця. Вона займала сучасну територію Херсонської, Дніпропетровської та Запорозької областей. Січ мала демократичну організацію. Раз на рік козаки обирали власну старшину – кошового отамана, військового суддю, писаря, осавула, обозного та інших чиновників. Всього відомо про існування в Україні 8 січей – Томаківської 1557-1593 рр., Базавлуцької 1593-1647, Микитинської 1647-1652, Чортомлицької 1652-1709, Кам’янської 1709-1711, Олешківської 1711- 1734, Нової (Підпилинської) 1734-1775 рр. Остання з них зруйнована за наказом Катерини ІІ у 1775 р. В адміністративному плані Січ поділялася на 8 паланок на чолі із полковниками. У військовому плані тут існував поділ на курені, яких було 38. Їх очолювали курінні отамани.

Створена низовими козаками організація мала й інші ознаки державності. Так, запорожці вели власну зовнішню політику. Зокрема підтримували зносини з іншими країнами. В 1595 р. на Січ прибув австрійський посол Е.Лясота з пропозицією спільних бойових дій проти Туреччини. В наступному році на Січ із закликом до війни з турками прибув папський легат Комулович. В 1600 р. запорожці відправили послів у Москву для ведення переговорів з царем Борисом Годуновим. В 1604 р. цар дає січовикам гроші та зброю, заохочуючи до походу у Крим. Здійснюючи напади на татарські та турецькі володіння, козаки сварили своїми діями Польщу і Туреччину (з цього приводу султан неодноразово скаржився у Варшаву на козаків). В 1625 р. польський король повідомляв сейм, що козаки ігнорують владу, «ані магістратів по містах, ані старостів не слухають, самі собі права встановлюють, урядовців не визнають, в державі другу державу заводять».

Таким чином в 16 ст. виникла козацька демократична республіка. Значення її в історії українського народу полягало в наступному:

1) Січ продовжила традиції державотворення в українських землях;

2) вона була центром антифеодальної і національно-визвольної боротьби, звідси починалися всі повстання, сюди тікали кріпаки, йшли скарги на панів. Серед козацько-селянських виступів слід згадати: повстання 1594-1596 рр. під приводом С.Наливайко, повстання Жмайла 1625 р., повстання, яке очолив Тарас Трясило в 1630 р., взяття козаками Івана Сулими в 1635 р. польської фортеці Кодак, повстання під приводом Павлюка та Гуні в 1637р., повстання на чолі з Остряниним в 1638 р.;

3) Січ зіграла велику роль у боротьбі проти татаро-турецької агресії;

4) козаки виступали проти католицької експансії, на захист православ’я (в 1620 р. на чолі з Сагайдачним козацтво записалося у Київське братство), зберігали стійки ознаки українського етносу.