Хартія ЄС про основні права і її значення

Хартія
ЄС про основні права і її значення

В рамках саміту Європейської ради у Кельні, якій відбувся протягом 4-9 червня
1999 р. було прийнято рішення щодо підготовки Хартії основних прав. Так, в декларації,
яка була опублікована за результатами саміту, підтверджувалось що нинішній стан
розвитку Європейського Союзу потребує консолідації всіх фундаментальних прав на
рівні Союзу у Хартії (п. 44). Також було підтверджено бажання повернутися до цього
питання на саммиті Європейської ради в Тампере, який повинен був відбутися протягом
15-16 жовтня 1999 року.

Отже, на саміті Європейської Ради в Тампері, було запропоновано алгоритм створення
та роботи конвенту, який повинен був виробити текст майбутньої Хартії основних прав.
Так, згідно Тамперської декларації до цього конвенту, мали увійти: п’ятнадцять представників
голів держав та урядів держав-членів (відповідно до кількості держав-членів на той
час у ЄС; один представник президента Європейської комісії; шістнадцять представників
Європейського парламенту, які повинні були бути обрані проміж себе; тридцять представників
національних парламентів (по двоє від кожного Парламенту).

В свою чергу, у статусі спостерігачів було запропоновано запросити двох представників
Суду Європейських співтовариств, та двох представників від Ради Європи, включаючи
одного представника від Європейського суду з прав людини. Також, було запропоновано
запросити Економічний та Соціальний комітет, Комітет регіонів, та омбудсман для
отримання їх точки зору стосовно тексту Хартії.

Щодо механізмів узгодження позицій щодо тексту Хартії, Декларація пропонувала
наступні принципи методи роботи: голова конвенту пропонував порядок роботи; всі
дискусії та документи конвенту повинні були залишатися публічними та бути доступними
для громадськості; конвент створював робочі групи за відповідними напрямками, при
чому доступ до них не може бути обмежений для учасників Конвенту; після того, як
проект Хартії буде готовим, він повинен був бути обговорений на засідання Європейської
ради.

Вже менше ніж за рік, цей проект був одноголосно затверджений на засіданні Європейської
ради у Біарріці, яке тривало з 13 по 14 вересня 2000 року. Після того, як Європейський
парламент 24 листопада 2000 року і Європейська Комісія 6 грудня 2000 року, в офіційному
режимі погодились з текстом Хартії, вже 7 грудня 2000 року, президенти Європейського
парламенту, Ради, та Європейської комісії зробили урочисте проголошення цієї Хартії.

Слід зазначити, що Хартія складається з 54 статей та семи глав. Як слушно зазначає,
український дослідник Н. Б. Толкачова, найважливішою рисою Хартії є її універсальний
характер – каталог прав людини цього документа нормативно закріплює всі категорії
прав людини у всіх сферах суспільного життя: громадянські, політичні, соціальні,
економічні та культурні. Так серед цих прав, можна привести зокрема такі: право
на особисту недоторканість, свобода від рабства та примусового стану, право на повагу
приватного та сімейного життя, право на захист особистих даних, право на вступ до
браку та право створювати родину, право на свободу висловлення думки та свободу
інформації, право на свободу зібрання та асоціацій, право на освіту, право на свободу
підприємницької діяльності, право власності. Також у розділі ІІІ закріпляється,
що всі люди – рівні в своїх правах. Ст. 21 містить заборону на дискримінацію любого
роду. Також, у ст.ст. 39-40 Хартії гарантуються політичні права громадянина ЄС,
включаючи право вибирати та бути обраним на виборах до Європейського парламенту,
та на участь у місцевих виборах в країні постійного перебування.