Етапи розширення ЄС та їх вплив на інституційний розвиток Європейського Союзу

Етапи розширення ЄС та їх вплив на інституційний
розвиток Європейського Союзу

Першими учасниками європейської інтеграції
були шість держав Західної Європи: Бельгія, Італія, Люксембургу, Нідерланди, ФРГ,
Франція. Перше розширення Європейських Співтовариств трапилось на початку 70-х рр.
ХХ ст., коли до лав Європейських співтовариств приєдналися Великобританія, Данія
та Ірландія.

У 80-х рр., кількісний склад держав-членів
збільшився з 9 до 12, зокрема, у 1981 р. вступила Греція, а в 1986 р. – Іспанія та
Португалія. Після створення Європейського Союзу, відбулось декілька хвиль розширення.
Так, у 1995 р., членами об’єднання стали Австрія, Фінляндія, Швеція.

У 2004 р. відбулось найбільше розширення з моменту початку інтеграційного процесу, зокрема до ЄС приєдналися Латвія, Литва,
Естонія, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Кіпр, та Мальта.

У 2007 р. до ЄС вступили Болгарія та
Румунія. Останнє розширення ЄС відбулося 1 липня 2013 року, коли до лав ЄС приєдналася
Хорватія. Таким чином, на разі сукупна кількість держав, які входять до об’єднання
склала 28.

Слід зазначити, що відповідно до ст.
49 ДЄС, будь-яка європейська країна, яка поважає цінності ЄС, і зобов’язується їх
втілювати у життя, може звернутися із заявою про приєднання її в члени Союзу. У
цьому разі, Європейський парламент і національні парламенти сповіщаються про таку
заяву. Держава-заявниця направляє свою заяву до Ради; Рада діє одноголосно після
консультації з Комісією і після отримання згоди від Європейського парламенту, який
ухвалює постанову кваліфікованою більшістю членів, що входять до його складу. Враховуються
критерії відповідності вимогам, встановленим Європейською радою.

Умови прийняття і зміни, які таке прийняття тягне для Договорів, на яких базується
Європейський Союз, є предметом домовленостей між державами-членами і державою-заявницею.
Така угода підлягає ратифікації усіма державами-членами відповідно до конституційних
вимог кожної з них.

Варто звернути увагу, що зі змінами Лісабонського договору, держави-члени отримали
право вийти із складу ЄС (ст. 50 ДЄС).

Слід зазначити, що вступив нових членів, зумовив динамічний розвиток інституційної
структури ЄС. Так, протягом останніх років, інститути ЄС перебувають у стадії реформування
з метою збільшити їх ефективність та легітимність. Також, зростання кількості держав-членів
Європейського Союзу зумовило необхідність пошуку оптимальних шляхів реформування
системи прийняття рішень в рамках інституційної структури ЄС, зокрема у Раді ЄС.