Усиновлення

Усиновлення

Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім’ю особи на правах дочки чи
сина, що здійснене на підставі рішення суду. Рішення суду не вимагається при
усиновленні дитини, яка є громадянином України, але проживає за її межами.
Усиновлення такої дитини здійснюється в консульській установі або дипломатич­ному
представництві України. Якщо усиновлювач не є громадянином України, для
усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл урядового органу державного управління з
усиновлення та захисту прав дитини.
Таким органом є Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини.
Усиновлення іно­земцем дитини, яка є громадянином України, здійснене у
відповідних органах держави, на території якої прожи­ває дитина, є дійсним за
умови попереднього одержання дозволу цього департаменту.

Усиновленою може бути дитина, тобто особа, якій не
виповнилось 18 років. У виняткових випадках суд може постановити рішення про
усиновлення повнолітньої осо­би, яка не має матері, батька або була позбавлена
їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний статі усиновлювача,
зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне
значення.

Усиновлення дитини провадиться, якщо єдиний або обидва
батьки:

— померли;

— невідомі;

— позбавлені батьківських прав;

— визнані у судовому порядку недієздатними, ;
безвісно відсутніми чи оголошені померлими;

— дали згоду на усиновлення дитини в письмовій :
формі;

— понад шість місяців не проживають разом з дитиною
та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не
виявляють щодо дитини і батьківської уваги і турботи.

Відповідно підставами для усиновлення є:

а) свідоцтво про смерть одного або обох батьків;

б) копія рішення суду про позбавлення батьківських прав
одного чи обох батьків;

в) рішення суду про визнання батьків недієздатними, ’!
безвісно відсутніми чи оголошення їх померлими;

г) письмова згода батьків на усиновлення дитини;

ґ) документи, які підтверджують, що батьки ухиляються без
поважних причин від участі в її вихованні та утриманні.

Чинне законодавство визначає мінімальний вік, з якого
можливе усиновлення. Так, дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі
охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може
бути усиновлена після досягнення нею двомісяч­ного віку. У випадку, якщо дитина
була підкинута чи знайдена, її можна усиновити після спливу двох місяців з часу
її знайдення.

Сімейний кодекс України забороняє при усиновленні
роз’єднувати рідних братів та сестер. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення,
суд за згодою ор­гану опіки
та піклування може постановити
рішення про усиновлення когось
із них або усиновлення їх різними особами.
Якщо усиновлення для дитини не є
таємним, брат та сестра мають право знати
про нове місце її про­живання.

Усиновлювачем дитини
може бути дієздатна особа віком не молодша двадцяти одного року, за винятком,
коли усиновлювач є родичем дитини. Крім того, слід знати, що усиновлювачем може
бути особа, що старша за дитину, яку вона бажає усиновити, не менш як на п’ят­надцять
років. Різниця у віці між усиновлювачем та ди­тиною не може бути більшою ніж
сорок п’ять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може
бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Усиновлювачами можуть бути подружжя. Усиновлю- вачами ие
можуть бути особи однієї статі.

Особи, які не перебувають у шлюбі між собою, не мо­жуть
усиновити одну і ту ж дитину. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд
може постановити рішення про усиновлення ними дитини.

Якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв’язку з
усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути
один чоловік або одна жінка. Тобто закон не виключає можливості уси­новлення
дитини одним чоловіком чи однією жінкою, якщо мати (батько) у зв’язку з
усиновленням втрачають правовий зв’язок з дитиною.

 

Не можуть бути усиновлювачами
особи, які:

— обмежені у дієздатності;

— визнані недієздатними;

— позбавлені батьківських прав, якщо ці права не
були поновлені;

— були усиновлювачами (опікунами, піклувальника­ми,
прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було
скасовано або виз­нано недійсним (було припинено опіку, піклування чи
діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімей­ного типу) з їхньої вини;

— перебувають на обліку або на лікуванні у
психонев­рологічному чи наркологічному диспансері;

— зловживають спиртними напоями або наркотични­ми
засобами;

— не мають постійного місця проживання та
постійного заробітку (доходу);

— страждають на хвороби, перелік яких затвердже­ний Міністерством охорони
здоров’я України;

— є
іноземцями, які ие перебувають у шлюбі, крім ви­падків, коли іноземець є родичем дитини;

— були
засуджені за злочини проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої
свободи та статевої недо­торканості особи, проти громадської безпеки, громадсь­кого
порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних
речовин, їх аналогів або прекур­сорів, а також за злочини, передбачені статтями
148,150, 150, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу
України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку
судимість за вчинення інших злочинів;

— інші особи, інтереси яких суперечать інтересам
дитини.

За наявності кількох осіб, які виявили бажання уси­новити
одну і ту ж дитину, переважне право на її усинов­лення має громадянин України:

1. в сім’ї якого виховується дитина;

2. який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка
усиновлюється;

3. який усиновлює кількох дітей, які є братами, сест­рами;

4. який є родичем дитини;

5. подружжя.

Чинне законодавство визначає порядок обліку дітей, які
можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклування чи на виховання в сім’ї
громадян, а також облік громадян, які бажають усиновити дитину. Щодо обліку
таких дітей зазначимо лише, що керівники закладів, у яких перебувають діти, які
можуть бути усиновлені, передані під опіку, піклу­вання чи на виховання в с
ім’ї громадян, службові особи ор­ганів опіки та піклування, а також інші особи,
яким стало відомо про дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського
піклування, зобов’язані протягом семи робочих днів пода­ти інформацію про них
до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та
Севастополі держав­них адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у
містах рад.

Облік осіб, які бажають усиновити дитину, ведеться відділами
та управліннями районних, районних у містах Києві та Севастополі державних
адміністрацій, виконав­чих комітетів міських, районних у містах рад, на які
покла­дається безпосереднє ведення справ щодо опіки та піклу­вання,
Міністерством у справах молоді, сім’ї та тендерної політики Автономної
Республіки Крим, службами у спра­вах неповнолітніх обласних, Київської та
Севастополь­ської міських державних адміністрацій, а також урядовим органом
державного управління з усиновлення та захисту прав дитини у порядку,
встановленому Кабінетом Міністрів України. Облік іноземців та осіб без громадян­ства,
які бажають усиновити дітей, ведеться виключно урядовим органом державного
управління з усиновлення та захисту прав дитини також у порядку, встановленому
Кабінетом Міністрів України.

Досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох
батьків. За таких обставин усиновлення дити­ни здійснюється за вільною згодою
її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може
надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку. Закон
застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення їх дитини.
Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усинов­лення дитини батьками,
опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною. Письмова згода
батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої
згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.

Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на
усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Лише в окремих випадках закон дозволяє проведення
усиновлення без згоди батьків дитини. Так, усиновлен­ня дитини провадиться без
згоди батьків, якщо вони:

— невідомі;

— визнані безвісно відсутніми;

— визнані недієздатними;

— позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка
усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків усиновлення дитини може бути
проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад
шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи
та піклування, не виховують та не утримують її.

В силу ст. 220 СК України на усиновлення дитини од­ним із
подружжя потрібна письмова згода другого з под­ружжя, засвідчена нотаріально.
Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умо­вою
здійснення усиновлення.

Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з
подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за
наявності інших обста­вин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть
також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму
окремого проживання подруж­жя (ст.
120 СКУ).

На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або
піклування, як і на усиновлення дитини, над батька­ми якої встановлено опіку
або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від
згоди батьків.

Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на уси­новлення
дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Якщо суд
встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, воно може бути
проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 222 СК України в разі усиновлення дитини,
яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров’я або у навчальному
закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Без згоди цих закладів
усиновлення може бути проведене, якщо суд встановить, що воно відповідає
інтересам дитини.

Справи про усиновлення дітей, які проживають на те­риторії
України, розглядаються районним (міським) су­дом за місцем проживання
усиновлюваної дитини або за місцем проживання заявника (заявників). Особа, яка
ба­жає усиновити дитину, подає до суду заяву про усинов­лення. Форма такої
заяви — письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ЦПК України. Подання
заяви че­рез представника не допускається.

До заяви додається висновок органу опіки і піклування про
доцільність усиновлення та відповідність інтересам ди­тини, а у разі
усиновлення одним з подружжя також пись­мова згода на це другого з подружжя.

Заявник (заявники) у разі зміни свого рішення може
відкликати заяву про усиновлення. Така заява може бу­ти відкликана особисто
заявником (заявниками) до наб­рання чинності рішенням суду про усиновлення.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд
постановляє рішення. Постановляючи рішення про уси­новлення дитини, суд
враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

а) стан здоров’я та матеріальне становище особи, яка бажає
усиновити дитину, її сімейний стан та умови про­живання, ставлення до виховання
дитини;

б) мотиви, па підставі яких особа бажає усиновити дитину;

в) мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бу­ти
усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

г) взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та
дитини, а також те, як довго ця особа вже опікується дитиною;

г) особу дитини та стан її здоров’я;

д) ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

При дотриманні всіх умов, встановлених СКУ (ба­жання усиновлювача; згода
дитини; згода іншого з подружжя; згода батьків дитини; згода опікуна, піклуваль­ника;
згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу), здатності особи, яка
бажає усиновити дитину, забезпечити стабільні та гармонійні умови її життя суд
постановляє рішення, яким оголошує цю особу усиновлювачем дитини.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про уси­новлення,
відносяться на рахунок заявника (заявників).

Усиновлення вважається здійсненим у день набрання чинності
рішенням суду про усиновлення. Для внесення змін до акта про народження
усиновленої дитини копія рішення суду надсилається до відділу реєстрації актів
цивільного стану за місцем винесення рішення, а в справах про усиновлення дітей
іноземними громадянами — також до Центру по усиновленню дітей при Міністерстві
освіти України.

За бажанням усиновлювача державний орган реєстрації актів
цивільного стану видає на підставі рішен­ня суду Свідоцтво про усиновлення.

Зрозумілим у більшості випадків є прагнення усиновлювачів до
того, щоб ніхто, у тому числі й сам усиновлений, не знали, що усиновлювачі не є
його рідними батьками. То­му закон закріплює право на таємницю усиновлення і пе­редбачає
ряд заходів, які її забезпечують.

Особа має право на таємницю перебування на обліку тих, хто
бажає усиновити дитину, пошуку дитини для усиновлення, подання заяви про
усиновлення та її розг­ляду, рішення суду про усиновлення. Дитина, яка уси­новлена,
має право на таємницю, в тому числі і від неї са­мої, факту її усиновлення.
Особа, яка була усиновлена, має право після досягнення нею чотирнадцяти років
на одержання інформації щодо свого усиновлення.

Усиновлювач має право приховувати факт усиновлен­ня від дитини, яка ним усиновлена, і
вимагати нерозголошення цієї
інформації особами, яким стало відомо про неї як до, так і після досягнення дитиною повноліття. Якщо
усиновлюється дитина, яка не досягла семи років, служ­бові особи при виявленні
її згоди на усиновлення зо­бов’язані вживати заходів щодо забезпечення таємниці
усиновлення від самої дитини.

Особи, яким у зв’язку з виконанням службових обов’язків
доступна інформація щодо усиновлення (пере­бування осіб, які бажають усиновити
дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про
усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснен­ня нагляду за дотриманням
прав усиновленої дитини то­що), а також інші особи, яким став відомий факт
усиновлення, зобов’язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення
для самої дитини не є таємним.

Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою
усиновлювача, крім випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам,
суду у зв’язку з цивіль­ною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні.
Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність,
встановлену законом.

Ряд важливих заходів, спрямованих на забезпечення таємниці
усиновлення, передбачено ст. ст. 229-231 Сімейного кодексу України. Це — право
усиновлювача бути записаним матір’ю (батьком) дитини; право на зміну відомостей
про місце народженій та дату народження ди­тини; право на зміну прізвища, імені
та по батькові уси­новленої особи.

Так, за бажанням особи, яка подає заяву про усинов­лення,
вона може бути записана у Книзі реєстрації на­роджень матір’ю, батьком дитини
або повнолітньої осо­би на підставі рішення суду. Якщо усиновлюється дитина,
яка досягла семи років, то для запису усиновлювача матір’ю, батьком потрібна згода дитини. Згода ди­тини на запис
усиновлювача матір’ю, батьком дитини не вимагається, якщо вона проживає в сім’ї
усиновлювачів і вважає їх своїми батьками. При вирішенні питання про запис у
Книзі реєстрації народжень суд обов’язково вра­ховує інтереси дитини і
задовольняє заяву усииовлювача у рішенні про усиновлення, якщо такий запис
відповідає інтересам дитини.

Якщо усиновлювач був записаний матір’ю, батьком усиновленої
ним дитини, то за наявності підстав, перед­бачених законом, він може бути
позбавлений батьків­ських прав або поновлений у батьківських правах.

У виняткових випадках, коли іншими гарантованими законом
заходами неможливо забезпечити таємницю уси­новлення, особа, яка подала заяву
про усиновлення, може звернутися з проханням змінити відомості про місце на­родження
та дату народження дитини. У рішенні про усиновлення суд змінює такі відомості,
якщо це відповідає інтересам дитини. При цьому дата народження дитини може бути
змінена не більш як на шість місяців.

На підставі рішення суду про усиновлення до актово­го запису
про народження дитини або повнолітньої осо­би державний орган реєстрації актів
цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про на­родження
з урахуванням цих змін. Свідоцтво про наро­дження, яке було видано раніше,
анулюється.

З метою забезпечення таємниці усиновлення закон допускає
зміну прізвища, імені та по батькові особи, яка усиновлена. Про такі зміни суд
зазначає у рішенні про усиновлення. Якщо усиновлюється повнолітня особа, її
прізвище, ім’я та по батькові можуть бути змінені у зв’язку з усиновленням за
заявою усиновлювача та уси­новленої особи.

Прізвище та по батькові дитини змінюються, якщо
усиновлювачами є одночасно жінка та чоловік і якщо во­ни записуються батьками
дитини. Якщо усиновлювач записується батьком дитини, відповідно змінюється по
батькові дитини.

За заявою усиновлювачів може бути змінено також ім’я дитини.
Згода дитини для такої зміни є обов’язко­вою. Не вимагається згода дитини на
зміну її імені у ви­падку, коли вона живе в сім’ї усиновлювачів і звикла до
нового імені.

З фактом усиновлення закон пов’язує настання пев­них
правових наслідків. Так, з моменту здійснення уси­новлення припиняються
особисті та майнові права і обов’язки між батьками та особою, яка усиновлена, а
та­кож між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини
однією особою ці права та обов’язки можуть бути збережені за бажанням матері,
якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є
жінка.

Якщо після смерті одного з батьків дитини або розірвання
шлюбу з особою, визнаною судом недієздатною, другий з батьків дитини вступив у
повторний шлюб і його дружина, чоловік у повторному шлюбі бажають усиновити
дитину, баба, дід дитини з боку того з батьків, хто помер або визнаний
недієздатним, рідні брати, сест­ри дитини мають право подати до суду заяву про
збере­ження між ними та дитиною, яку усииовлюють, право­вого зв’язку. Суд
розглядає таку заяву одночасно із заявою про усиновлення і задовольняє її, якщо
це відповідає інтересам дитини.

З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові
та майнові права і обов’язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому — між
її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням.

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього
обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у та­кому ж обсязі, який мають батьки
щодо дитини. Так са­мо усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і
накладає на неї обов’язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина
щодо своїх батьків.

Дитина, яка усиновлена, зберігає права на пенсію, інші
соціальні виплати, а також на відшкодування шко­ди у зв’язку з втратою
годувальника, які вона мала до усиновлення.

Усиновлення може бути визнане за рішенням суду недійсним,
якщо:

— воно було проведене без згоди дитини та
батьків, якщо така згода була необхідною;

— усиновлювач не бажав настання прав та
обов’язків, які виникають у результаті усиновлення (фіктивне уси­новлення);

— воно було проведене на підставі підроблених доку­ментів;

— відсутня письмова нотаріально засвідчена згода
од­ного з подружжя на усиновлення дитини другим
із под­ружжя;

— відсутня письмова згода опікуна або
піклувальника на усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування,
а також на усиновлення дитини, над батька­ми якої встановлено опіку або
піклування;

— відсутня
письмова згода закладу охорони здоров’я або навчального закладу на усиновлення
дитини, яка не має батьків і перебуває у такому закладі.

Крім цього, якщо одним із подружжя усиновлена ди­тина
другого з подружжя, усиновлення може бути виз­нане недійсним за рішенням суду,
якщо буде встановле­но, що на момент усиновлення другий із подружжя не мав
наміру продовжувати з ним шлюбні відносини.

Недійсне усиновлення анулюється з моменту його здійснення і
має певні юридичні наслідки. У разі визнан­ня усиновлення недійсним
припиняються права та обов’язки, які виникли раніше і встановлені законом для
усиновлювача, його родичів та усиновленої дитини. Крім того, відновлюються
права та обов’язки між дити­ною, її батьками та іншими родичами за походженням.
Дитина, яка не досягла
чотирнадцяти років, за бажанням батьків
або інших родичів передається їм. У разі визнан­ня усиновлення недійсним щодо дитини, яка досягла чо­тирнадцяти років, місце її подальшого проживання виз­начається за її згодою.

У разі якщо
передання дитини батькам або іншим ро­дичам неможливе, вона передається на
опікування орг ну опіки та піклування.

У разі визнання
усиновлення недійсним відновлюються прізвище, ім’я та по батькові дитини,
які вона мала до усиновлення. За
бажанням дитини вона має право надалі іменуватися прізвищем, ім’ям та
по батькові, які вона одержала у зв’язку з усиновленням.

Суд може постановити рішення про стягнення аліментів на
дитину з особи, яка була її усиновлювачем, на строк не більш як два роки, якщо
дитина не має батьків або батьки не мають змоги її утримувати, за умови, що
усиновлювач може надавати матеріальну допомогу.

Крім визнання усиновлення недійсним закон визна­чає випадки
скасування усиновлення. Усиновлення мо­же бути скасоване за рішенням суду,
якщо:

— воно суперечить інтересам дитини, не
забезпечує їй сімейного виховання;

— дитина страждає недоумством, на психічну чи
іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на
час усиновлення;

— між усиновлювачем і дитиною склалися, незалеж­но
від волі усиновлювача, стосунки, які роблять немож­ливими їхнє спільне
проживання і виконання усиновлю­вачем своїх батьківських обов’язків.

Скасування усиновлення не допускається після досяг­нення дитиною
повноліття. Усиновлення може бути скасо­ване після досягнення дитиною
повноліття, якщо проти­правна поведінка усиновленого, усиновлювача загрожує
життю, здоров’ю усиновлювача, усиновленого або інших членів сім’ї.

Усиновлення повнолітньої особи може бути скасова­но судом за
взаємною згодою усиновлювача і усиновле­ного або на вимогу одного з них, якщо
сімейні відносини між ними не склалися.

Усиновлення скасовується від дня набрання чинності рішенням
суду.

Як і визнання усиновлення недійсним, скасування усиновлення
також має правові наслідки.

У разі скасування
усиновлення припиняються на май­бутнє
права та обов’язки, що виникли у зв’язку з усинов­ленням між дитиною та усиновлювачем і
його родичами. Відновлюються права та
обов’язки між дитиною та її батьками,
іншими родичами за походженням.

Якщо усиновлення
скасоване, дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо
це немож­ливо, — вона передається на опікування органові опіки та піклування.

Після скасування
усиновлення дитина має право на збереження прізвища, імені та по батькові, які
вона одер­жала у зв’язку з усиновленням. За бажанням дитини їй присвоюється
прізвище, ім’я, по батькові, які вона мала до усиновлення.