2.6. Основні закономірності походження держави і права

2.6. Основні закономірності походження держави і права

Проблема походження держави і права до цього
дня за­лишається дискусійною. Множинність теоретичних дослі­джень в цій галузі
свідчить про те, що ця проблема не зна­йшла, і, очевидно, ніколи і не знайде
однозначного рішен­ня, через що вельми приблизними
є уявлення про законо­мірності цього процесу.

Один з аспектів цієї проблеми — хронологічне співвід­ношення виникнення держави і права. На цей рахунок існує дві основні точки зору. Переважна більшість
вітчизняних дослідників стоять на
позиціях одночасного становлення цих соціальних явищ. У зарубіжній науці
є загальновизна­ною істиною те, що право є
старшим за державу (до цієї точки
зору нині схиляються російські учені В.Г.Графський, С.С.Алексеев, А.В.Поляков). Правовий звичай виник
на­багато раніше, ніж закон,
установлений державною владою. Звичаєве
право спочатку — це знаряддя підтримки поряд­ку без участі державної влади. До основних заходів і санк­цій
в первісному суспільстві можна віднести засудження з боку громадської думки роду-племені, вигнання, у разі якого людина перетворювалася на ізгоя, і тому її
можна було вбити, як дикого звіра.
Існували також помста і при­мирливі
процедури і, нарешті, штрафи. Тобто, право ви­никло на власному ґрунті — на підставі забезпечення нормального функціонування людського
колективу. Саме тому додержавне
(природне) право властиве всім без ви­нятку соціальним спільнотам.

Що ж до держави, то вона
виникла лише там, де були певні сприятливі умови у вигляді поєднання кількох чин­ників:

1) географічний чинник. Державні форми організації суспільства виникли тільки там, де
клімат був помірно теплим або помірним, де існували
значні джерела прісної води, а також види флори
і фауни, придатні до одомашнення і селекції. Тільки у такому разі можливе ведення відтворюючого господарства при тому
мізерному інвентарі, яким володіла давня людина;

2) технологічний чинник. Пунктом відліку тут служить освоєння металу. Без металевих
знарядь праці і, що не менш важливо, без
металевої зброї суспільство не в змозі виробляти
надлишковий продукт, захищати себе і завойовувати інших. Історії невідомі держави,
жителям яких були б абсолютно невідомі метали;

3) економічний чинник. З одного боку, в умовах привласнюючого господарства державне
управління було не­ потрібне, було «зайвим».
Тільки перехід до виробництва поставив на порядок денний питання про професійне управління суспільством. З іншого боку,
без появи надлишкового продукту було б неможливо
забезпечувати життєве існування цих управлінців;

4) соціальний чинник. Технологічний прогрес веде до появи надлишкового продукту і, що ще
більш важливо, збільшує можливості вилучення
не тільки надлишкового, а й частини необхідного
продукту у населення. Суспільство розшаровується у різних
напрямах (за віруваннями, май­ном, рівнем знань). Держава виникає тільки в соціально неоднорідному суспільстві;

5) демографічний чинник. Незначна щільність населення означає
відсутність контактів між колективами людей, через що держава —надмірна
реальність вона, просто кажучи, не потрібна.
Збільшення щільності населення, а давнині відомі навіть демографічні вибухи, різко підсилювало контакти, а отже, — і конфлікти.
З’явилася потреба в посереднику, яким
виступила держава. З демографічним чинником
пов’язаний:

6) чинник зовнішнього
насильства і зовнішньої небезпеки. Необхідність оборони подекуди стала
вирішальним чинником створення держави (наприклад, Велике князівство Литовське);

7) психологічний чинник.Людині властиві, з
одного боку, агресивність і
прагнення до лідерства, до слави, з іншого боку — бажання віддатися під захист, бути захищеним та улюбленим, відчувати себе частинкою
колективу. Виділення лідера,
здатного очолити крупні соціальні зміни, теж відіграло видатну роль в процесі утворення держави.

Таким чином, виникнення
держави сталося внаслідок сприятливого поєднання різноманітних чинників, на одно­му полюсі яких — природне географічне середовище, а на другому — людська особистість.

У процесі становлення
державності посилилася потреба в правовому регулюванні. Зокрема, воно було потрібне для закріплення статусу жерців,
воєначальників, чиновників, для забезпечення масовості і деперсоніфікації вказівок державної влади. Право набуло
позитивного (волевстановленого) характеру. Воно
стало інструментом владарювання правлячої еліти.

Сучасна наука налічує не менше шести умовних
стадій соціальних і культурних змін, які
супроводжуються кро­ками по шляху
становлення державної організації і права. У різних народів ці
стадії припадають на різний час, але {lang_content_nav} стадій і їх послідовність можна вважати закономір­ностями
становлення держави і державного права:

1) оформлення соціально-біологічної
ієрархи. Соціальні функції в родовій общині
формуються за віко статевою ознакою. На цій стадії всі члени роду безумовно рівні один одному в правах і обов’язках у виконанні загальних справ.Але в цій спільності вже існує лідерство.
Лідером ставав той, хто умів робити
щось особливе і був щедрим у роздачі членам роду колективно здобутого
продукту;

2) формування соціально-культурної
ієрархи. Вікостатевий поділ доповнюється
поділом на вищих і нижчих. Вищі користуються привілеями у відправленні загальних справ роду, їхні розподільні, релігійні або військові
повноважен­ня безперечні. Лідерство
перетворюється на соціальну функцію. Непорушність ієрархії охороняється головним чином релігією та громадською думкою. Це вже повністю суспільна влада, здатна примусити окремих своїх
членів діяти на користь спільності
всупереч особистим бажан­ням.

І перша, і друга стадії
повністю проходять в умовах нео­літу (неолітичної революції);

3) формування економіко-соціальної
ієрархії. Нерівність приводить до стійко
нерівного розподілу продуктів споживання усередині спільноти. На цій стадії особливо стає очевидною головна функція
влади в колективі — перерозподіл продуктів, здобутих усім родом. Окрім розподільчо-організаційної виникає друга
найдавніша функція влади: охорона
встановленого порядку. На цій стадії етнічна спільність виступає як плем’я, достатньо виразними є грані права: правила вигнання і
прийому чужоземців, до тримання вимог
суспільства, шлюбно-сімейне право;

4) становлення над
громадських владних структур. При стійко прогресуючому виробництві
продуктів, які перерозподіляються владою,
при нормальному рівні демографічного розвитку, за відповідних екологічних умов можливе об’єднання у велику
племінну спільність. Лідери-старійшини наділені стійкими і конкретними функціями, їх визначають або виборним шляхом,
або змаганням, але вже стає можливою й узурпація (тобто
захоплення влади). На цій стадії оформляються
племінні структури на чолі з ієрархією
вождів, із релігійними символами, з єдиними культурними правилами і обрядами;

5) протодержава (прототип держави, ще не держава за формою, але вже виконує функції політичної влади).
За своєю головною ознакою — наявністю влади одного вождя (англ. chief) — протодержава одержала в сучасній
науці назву чифдом. У
загальному вигляді чифдом був об’єднанням соціальних спільнот (родів та/або племен) на певній території під владою одного правителя.

Процес управління на цій
стадії вже безумовно відтворює і посилює соціальну нерівність, ця нерівність стає історич­ним чинником, який по-своєму впливає
на еволюцію влади. Економічну основу
управління складає загальний контроль над ресурсами, які стають ніби незмінним володінням дер­жавної організації. Перерозподіл цих ресурсів правителем перетворюється на регулярні роздачі
і зворотне отримання у вигляді данини як
державної повинності. Матеріальні вигоди одержує вже не весь рід, а ті його шари, які при­четні до політичної структури. Розрив
в соціальному ста­тусі стає політичним:
чифдом неминуче еволюціонує в ранню державу, яка складає завершальну, шосту стадію становлення державності.