2.7. Основні критерії типології держав

2.7. Основні критерії типології держав

Тип держави — це система істотних рис, властивих всім державам, які належать
певній групі.

У сучасній науці існує кілька
підстав для типології (кла­сифікації) держав. Перш за все, з урахуванням тривалого історичного розвитку державності розрізняють історичні типи держав.

Існують й інші критерії для типології держав. Відповід­но до форм держави протиставляються монархія та респуб­ліка, єдині (унітарні) та федеративні держави. Залежно від принципу побудови держави і ступеня участі в цьому процесі громадян розрізняють державу-у станову та дер­жаву-корпорацію. Держава-установа будується зверху вниз. Участь громадян в
цьому процесі є мінімальною, біль­ше того, в ній реалізується принцип державної опіки над людьми. Тому державу-установу часто називають патерна-лістською (від лат. «pater» — батько). Держава-корпорація будується від низу до верху, вона
заснована на участі само­стійних суверенних індивідів. Таку держава можна назвати партисипітарною (відангл. «participation» —участь).

Відповідно до типів
державно-політичного режиму роз­різняються демократичні та автократичні держави. Демо­кратична держава позиціонує себе як правління народу, яке здійснюється в безпосередній та
представницькій фор­мах, на основі конституції. Форма правління — монархія або республіка — в цьому сенсі значення не має. Автокра­тична держава виступає як влада окремого правителя (групи, партії), не зв’язана волею народу та конституцією. Різновидами автократичної держави є партійна та дикта­торська держави. Партійна держава
підпорядкована ці­лям та інтересам однієї партії. Як правило, партійний і державний апарати в ній злиті воєдино (нацистська Німеч­чина — як найбільш характерний приклад). Диктатура постає як організаційне оформлення одноосібної влади. Диктатура — стародавнє явище, відоме з римських часів. У сучасному світі до таких держав
відносять Кубу, Північ­ну Корею, багато
африканських держав.

Стосовно релігії та церкви розрізняють світські, клери­кальні, теократичні та атеїстичні держави. Світська дер­жава базується на принципі розподілу сфер впливу церкви та держави. Релігійні організації не мають права
втруча­тися у державні справи, а держава, у свою чергу, гарантує свободу совісті і невтручання у внутрішні справи релігійних організацій. Інколи офіційний статус світської держави закріплюється конституційно (Україна, Росія, Німеччина, Франція).

Клерикальна держава також передбачає свободу
совісті своїх громадян, але при цьому має офіційну релігію та церкву. Церква не зливається повністю з державою, але має ряд юридичних повноважень, які традиційно відносяться до держави (реєстрація актів цивільного стану, контроль угалузі освіти, релігійна цензура засобів масової інформації). У клерикальній державі офіційна церква має право брати участь в політичному житті, зокрема — мати представни­цтво в
органах влади (наприклад, духовні лорди у верхній палаті британського
парламенту). До таких держав відно­сять Велику Британію, Норвегію, Швецію. Слід зазначити, що реальна вага релігійних інститутів в політичній системі та державі зараз є незначною.

У теократичній державі державна влада належить церкві (іншому релігійному об’єднанню), релігійні тексти є основним джерелом права, а норми релігії мають пріори­тет перед нормами права та іншими соціальними нормами. Глава держави виступає одночасно як релігійно-духовний
лідер. До таких держав належать Іран, Саудівська Аравія, Марокко.

Атеїстичні держави відрізняються гоніннями на
релі­гію, церкву та її священнослужителів. Атеїзм (точніше, безбожність) є офіційною ідеологією, відступ від якої,
при­наймні, не рекомендується, а то й карається. Саме така ситуація існувала колись у соціалістичних державах.

З інших підстав для типології важливим є розподіл дер­жав за принципом співвідношення між державою і правом. За цим критерієм розрізняються правова держава та етатистпська держава; за принципами фінансування — бюро­кратичні та податкові держави.

Останнім часом деякі учені (С.О.Комаров)пропонують як підставу для типології держав особистісний підхід, а саме — міру економічної,
соціальної, політичної і духовної (культурної) свободи особистості.