Поняття, значення і види допиту

Поняття, значення і види
допиту

Допит — це процесуальна дія, яка являє
собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний
процес спілкування осіб, котрі беруть у ньому участь, спрямований на одержання інформації
про відомі допитуваному факти, що ма­ють значення для встановлення істини у справі.

Допит є найбільш поширеним
способом одержання доказів. Мета допиту полягає в одержанні повних показань,
що об’єктивно відображають дійсність. Ці показання є джерелом доказів, а фактичні
дані, які в них містять­ся, — доказами.

Процесуальний порядок допиту
регламентовано нормами КПК (ст. ст. 107, 143-146, 166-171, 201, 300, 303, 304, 307,
308, 311), додержання яких є обов’язковим. Недодержання процесуальних правил проведення
допиту є порушенням закону і
тягне за собою недійсність проведеної дії та неприпустимість одержаних показань
як джерела доказів.

Згідно зі ст. ст. 143, 167
КПК допит можна проводити у місці про­вадження досудового слідства або за місцем
перебування допитуваного, як правило, у денний час. Допитувані дають показання віч-на-віч
зі слідчим, за винятком випадків, прямо передбачених у законі (присутність захисника,
педагога, законних представників неповнолітнього та ін.).

Перед допитом слідчий у разі
необхідності упевнюється в особі допитуваного, роз’яснює йому його права та обов’язки,
з’ясовує відо­мості анкетного характеру. Свідок попереджається про кримінальну відповідальність
за відмову від давання показань та за давання завідомо неправдивих показань. Конституція
України у ст. 63 проголошує імунітет свідка: «Особа не несе відповідальності за
відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів,
коло яких визначається законом».

Коло тих обставин, які слідчий
має намір з’ясувати шляхом допиту, називається предметом допиту. До їх числа
належать обставини, пов’язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення,
часом, наслід­ками та ін.), які підтверджують або спростовують винність у його вчинен­ні
певних осіб та мотиви їхніх дій. Практично предметом допиту можуть бути будь-які
обставини, що мають значення для встановлення істини у справі.

Залежно від різних підстав
допит може бути поділений на ті чи інші види.

Так, залежно від процесуального становища допитуваного роз­різняють допит таких осіб, як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений,
підсудний, експерт.

За
віковими особливостями допиту­ваного допит поділяється на допит неповнолітнього, допит дорослого,
допит особи похилого віку.

За
послідовністю проведення — допит первинний, повторний (з’ясовуються обставини, про які допитуваний вже давав
показання під час попереднього допиту); додатковий (одер­жання показань щодо обставин,
про які не йшлося під час попередніх допитів).

За
суб’єктом проведення — допит, який проводиться слідчим, дізнавачем, прокурором, суддею. Особливими різновидами
допиту є допит під час очної ставки та перехресний допит.