Підготовка і тактичні правила пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів

Підготовка і тактичні правила
пред’явлення для впізнання живих осіб, трупів, предметів та інших об’єктів

Забезпечення повноти й достовірності
отриманої проведенням пред’явлення для впізнання інформації досягається належним
підготуванням цієї слідчої дії.

До підготовчих заходів (системи процесуальних, тактичних
та організаційно-допоміжних дій) відносять:

• попередній допит особи (осіб), яка
  буде впізнавати;
• аналіз наявної слідчої ситуації
  та внесення тактичного рішення щодо потреби в проведенні пред’явлення для впізнання
  та визначення його завдань;
• підбір і підготування об’єктів для
  пред’явлення для впізнання;
• підбір учасників слідчої дії – понятих,
  осіб, разом з якими буде пред’являтися впізнаваний об’єкт (надалі називатимемо їх
  статистами), а також групи забезпечення: працівників міліції (у разі потреби), спеціалістів
  тощо;
• вибір місця, часу, визначення й
  забезпечення інших умов проведення пред’явлення для впізнання;
• вибір і підготування необхідного
  комплексу технічних засобів (зв’язку, транспорту, фіксації ходу та результатів слідчої
  дії та ін.);
• у разі потреби провести консультації
  з відповідними спеціалістами без запрошення або із запрошенням їх до участі у слідчій
  дії, обумовивши умови прибуття на місце її проведення;
• у разі потреби передбачити забезпечення
  охорони підозрюваного (обвинуваченого), який перебуває під вартою, або щодо якого
  передбачаються її застосування негайно після завершення слідчої дії та інші заходи.

Тактика пред’явлення для впізнання

Для всіх видів пред’явлення для впізнання
існують загальні правила щодо проведення цієї слідчої дії:

• особою, яка буде впізнавати, може
  бути лише людина (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений, підсудний), котра
  особисто, тобто безпосередньо, відповідним способом (зором, слухом, на дотик, за
  запахом, на смак тощо) сприймала об’єкт і може його впізнати;
• об’єкт пред’являється для впізнання
  якомога скоріше і в натурі (скоріше – щоб уникнути забування його суб’єктом впізнавання
  і щоб уникнути видозмінення об’єкта. Будь-яка модель (копія) об’єкта так чи інакше
  звужено відображає оригінал);
• обов’язковою є участь понятих, яких
  повинно бути не менше двох, а конкретна їх кількість визначається слідчим виходячи
  з тактики і виду пред’явлення для впізнання;
• як уже наголошувалося, об’єкт пред’являється
  в групі однорідних;
• до пред’явлення для впізнання особа
  не повинна бачити у присутності слідчого об’єкт впізнання.

Коли ж свідок або потерпілий побачить
людину, котру раніше спостерігав у зв’язку із вчиненням злочину, наприклад, під
час переслідування злочинця «по гарячих слідах» разом із працівниками міліції або
в ході «прочісування» певної території негайно після злочину, слідчий може прийняти
такі рішення:

а) якщо працівники слідства передбачали
таку ситуацію, допитали таку особу, взяли з собою понятих, а сам пошук відбувався
у людних місцях (аеропорт, вокзал тощо), то після вказівки з боку свідка чи потерпілого
на конкретну людину може бути виконано процесуальне пред’явлення для впізнання;

б) якщо з певних причин умови для
процесуального оформлення впізнавання відсутні, однак свідок чи потерпілий переконливо
вказує на конкретну людину чи інший об’єкт як на тих, які спостерігав за обставин
злочину, необхідно негайно допитати свідка, потерпілого про всі обставини впізнавання,
зазначивши, у ході яких дій це мало місце і хто з працівників міліції був присутнім
при цьому;

– потерпілий і свідок попереджаються
про кримінальну відповідальність (свідок за статтями 384, 385, а потерпілий лише
за ст. 384 КК);

– впізпавачеві не можна ставити навідні
запитання та оголошувати дані ним раніше показання (щодо прикмет, ознак, вигляду
об’єкта впізнання), після огляду впізнавач обов’язково повинен заявити, чи він когось
або щось впізнає і за якими ознаками;

– повторне пред’явлення для впізнання
не є доцільним, окрім випадків, про які вже йшла мова раніше.

Будь-який вид пред’явлення для впізнання
містить комплекс певних дій, що провадяться в такій послідовності:

• розміщення об’єктів на місці проведення
  слідчої дії за відсутності виізнавача, але в присутності понятих, захисника чи представників
  впізнаваної та впізнавальної особи (коли такі беруть участь у слідчій дії);
• роз’яснення учасникам слідчої дії
  їхніх прав та обов’язків, передбачених законом, а також сутності слідчих дій, що
  проводяться;
• виклик впізнавача до місця проведення
  пред’явлення для впізнання. Якщо ця особа є потерпілим або свідком, вона попереджається
  про кримінальну відповідальність, відповідно до статей 384, 385 КК;
• пропозиція впізнавачеві оглянути
  об’єкти і вказати серед них той, про якого він раніше допитувався;
• фіксація ходу і результатів слідчої
  дії.

А зараз розгляньмо особливості тактики
проведення пред’явлення для впізнання залежно від об’єкта, що впізнається.

Пред’явлення для впізнання живої особи

Необхідність проведення пред’явлення
для впізнання живої людини може виникнути за таких ситуацій:

• допитуваний пояснює, що з особою,
  про яку він дав показання, він не знайомий, але запам’ятав її і в змозі впізнати;
• допитана особа повідомляє певні
  відомості, пов’язані з розслідуваною подією про будь-кого зі своїх знайомих, але
  останній заперечує факт знайомства і заявляє, що допитана особа йому не знайома;
• коли необхідно встановити особу
  людини, яка не має документів, або пред’явила не свої документи;
• допитуваний знає в обличчя особу,
  про яку дає свідчення, але не може повідомити про неї жодних даних;
• коли впізнавальна особа знайома
  з впізнаваним, але не може назвати його прізвища, імені, по батькові або неправильно
  їх називає.

Пред’явлення для впізнання особи в
натурі за зовнішнім виглядом проходить за переліченими вище загальними правилами,
з урахуванням таких особливостей:

• першими заходять поняті, інші учасники
  (захисник, представники, спеціалісти і статисти);
• запрошують впізнаваного і пропонують
  йому зайняти будь-яке місце серед статистів;
• останнім заходить впізнавач.

Слідчий пропонує йому уважно оглянути
пред’явлених осіб і вказати, чи когось із них впізнає. Впізнавач без обмеження в
часі оглядає цих осіб.

Слідчий на прохання впізнавача або
з власної ініціативи може запропонувати пред’явленим для впізнання (впізнаваному
та статистам) змінити позу, вчинити якісь дії або ж змінити освітлення.

Після огляду впізнавач заявляє, чи
впізнає кого-небудь із пред’явлених і за якими ознаками (з короткою заявою про обставини,
за яких той спостерігав чи знав впізнану особу).

Коли впізнавач не знає прізвища впізнаної
ним особи, слідчий пропонує останній назвати себе та дає можливість зробити коротку
заяву щодо показань впізнавача.

У випадках, коли виникає необхідність
гарантування особистої безпеки особи, що впізнає, пред’явлення для впізнання проводиться
поза візуальним спостереженням особи, яку впізнають за правилами ч. 4 ст. 174 КПК.

Окрім цього, наголосимо ще ось на
чому:

• не можна одночасно пред’являти декільком
  впізнавачам одного впізнаваного;
• коли відбувається пред’явлення для
  впізнання однієї особи по черзі декільком впізнавачам, слідчий повинен надати впізнавачам,
  можливість за його бажанням змінювати своє місце серед статистів;
• коли проводиться пред’явлення для
  впізнання декількох осіб одному впізнавачеві, це повинно відбуватися відокремлено
  щодо кожного впізнаваного.

Зустрічне пред’явлення для впізнання – слідча дія за ситуації,
коли основні учасники (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений) як з боку
впізнавача, так і з боку впізнаваного бажають впізнати один одного.

Тактика проведення цього різновиду
пред’явлення для впізнання має такі особливості:

– у слідчій дії беруть участь одночасно
дві процесуальні особи: обвинувачений – потерпілий, свідок – обвинувачений чи в
інших варіантах незалежно від процесуального статусу. Вказані учасники поперемінно
(за чергою) виступають у рамках однієї слідчої дії в ролі впізнавача та впізнаваного;

– також формуються дві групи учасників,
у кожній з яких впізнавана і виізнавальна особи, не менше двох статистів, стільки
ж понятих і слідчий чи його помічник. Розташовуються групи в різних приміщеннях.
У послідовності, визначеній основним учасником тієї з груп, що перебуває за межами
кабінету слідчого, учасники цієї групи заходять до кабінету чи іншого визначеного
для цього приміщення;

– розташувавшись навпроти учасників
іншої групи, за вказівкою слідчого групи взаємно оглядають одна одну. Потім будь-яка
з груп виводиться слідчим в інше приміщення;

– основні учасники (тобто впізнавана
і впізнавальна особи) роблять у присутності своїх понятих заяви про те, чи вони
когось впізнали і за якими ознаками;

– на завершення обидві групи знову
збираються в одній кімнаті разом, де впізнавачі та впізнавані повторюють уже в присутності
всіх учасників зроблені раніше висновки з уточненням зафіксованих у нам’яті ознак
впізнання та обставин, за яких вони спостерігали один одного у зв’язку з кримінальною
подією.

Пред’явлення для впізнання трупів

Тактичні особливості цього різновиду
пред’явлення для впізнання є такими:

– пред’явлення для впізнання проводиться
або в морзі, або на місці події;

– з огляду на специфіку об’єкта впізнання
закон не вимагає пред’явлення для впізнання трупа людини з однорідними об’єктами.

Не буде порушення цієї тактико-етичної
вимоги і тоді, коли внаслідок аварії чи іншої масової загибелі людей на місці події
в процесі впізнання перебуває багато трупів людей, оскільки спеціальних дій з боку
слідчого для підбору однорідних об’єктів пред’явлення для впізнання не проводилося;

– коли виявляють труп невідомої особи,
передовсім із використанням ЗМІ та криміналістичних обліків намагаються встановити,
хто з місцевих мешканців останнім часом зник безвісти.

Коли є заявники зникнення людини,
їх допитують як про обставини зникнення, так і про зовнішність зниклого. Тільки
за умови збігу цих ознак з ознаками виявленого трупа останній пред’являється заявникам
для впізнання, яке відбувається здебільшого у морзі. За такої ситуації працівники
моргу також є учасниками впізнання;

– якщо на трупі є ушкодження (внаслідок
посмертних явищ чи дій злочинця), за вказівкою слідчого судмедексперт виконує «туалет»
і реставрацію трупа, максимально можливо надаючи йому зажиттєвого вигляду;

– спершу труп пред’являється заявникам,
за негативного результату – іншим особам. Хоча можлива ситуація, за якої труп пред’являється
мешканцям довколишніх населених пунктів на місці його виявлення ще до його відправлення
в морг. Це робиться з метою економії часу та можливості оперативного встановлення
особи трупа. Зрозуміло, що попередній допит таких впізнавачів не проводиться, оскільки
невідомо, про кого повинен розповідати допитуваний;

– труп пред’являється для впізнання
на місці його виявлення, зазвичай у тому ж одязі, в якому він був одягненим на момент
виявлення, хіба що є інформація про перевдягнення злочинцем трупа, з метою ускладнити
встановлення особи загиблого;

– коли слідча дія відбувається в морзі
(особливо за участі осіб, які могли добре знати загиблого), то труп пред’являється
без одягу та предметів і речей, що були в момент його виявлення при ньому. Ці об’єкти
(сумки, прикраси, протез, тростина тощо) пред’являються для впізнання окремо, за
правилами пред’явлення для впізнання предметів тощо;

– під час впізнавання трупа людини
відкритим залишається тільки його обличчя, інші частини накриваються простирадлом.
Впізнавач у разі потреби може оглянути й інші (частини трупа, особливо якщо він
заявляє, що на них можуть бути індивідуалізуючі ознаки (родимки, шрами, татуювання,
стоматологічні сліди тощо).

Своєчасне пред’явлення трупа людини
для впізнання слугує основною тактичною передумовою, яка забезпечує оперативне встановлення
особи загиблого.

Якщо труп пред’явити для впізнання
неможливо (немає осіб, котрим є сенс його пред’явити), або коли проведені пред’явлення
виявилися безрезультатними, то до дання дозволу на поховання трупа слідчий повинен
виконати ще такі дії:

– труп фотографують за правилами сигналетичного
знімання (причому до і після «туалету» і реконструкції трупа); коли на трупі є особливі
прикмети, вони також детально фотографуються;

– труп дактилоскопують;

– вилучають і зберігають одяг, взуття,
речі та предмети, знайдені при трупі, протези зубів і кінцівок та деякі інші біологічні
об’єкти (у разі потреби). Інколи практикують виготовлення посмертної маски трупа;

– детально описують у протоколі огляду
зовнішність і прикмети загиблого, його носильних речей та ін.

Копії відповідних процесуальних документів
скеровуються в інформаційні центри для постановки невпізнаного трупа в криміналістичні
обліки, а оригінали документів, предмети трупа зберігаються до можливого їх пред’явлення
для впізнання та відновлення процедури встановлення особи загиблого тощо.

Пред’явлення для впізнання речей

Загальний порядок пред’явлення для
впізнання речей визначено ст. 229 КПК.

У ході допиту впізнавача, окрім іншого,
з’ясуванню підлягають: найменування і призначення предмета, спосіб виготовлення,
інші загальні та окремі ознаки, що можуть виникнути у ході виготовлення предмета
чи його експлуатації (дефекти обробки, сліди ремонту, зношеності тощо).

Як уже зазначалося, предмети пред’являються
в групі однорідних (однорідність – це: загальне призначення, одне найменування,
форма, колір, однаковий ступінь зношеності). Щоби зручно розрізняти предмети, пред’явлення
для впізнання до кожного з них прикріплюється бірка з номером, про що робиться відмітка
у протоколі (зазначається, який саме номер надано кожному з предметів).

Показ одного предмета, зокрема унікального,
не може слугувати як пред’явлення для впізнання ні за формою, ні за суттю. Саме
тому унікальні речі (предмети) не пред’являються.

Упізнаваний предмет, а також підібрані
однорідні предмети без впізпавача, але в присутності понятих розставляються в місці
проведення слідчої дії в довільній формі.

Документи так само пред’являються
для впізнання серед схожих.
Окрім цього, слід мати на увазі:

– документ впізнається за загальним
видом, графікою та загальним зоровим видом текстівки;

– загальні та окремі ознаки письма
(почерку і письмової мови) не можуть слугувати підставою для пред’явлення для впізнання
документа (звичайно, мова йде про письмові документи), оскільки їх аналіз проводиться
винятково почеркознавчою та авторо-знавчою експертизами.

Пред’явлення для впізнання ділянок
місцевості та приміщень

Таке пред’явлення для впізнання проводиться,
коли є заява особи про те, що вона у змозі впізнати ділянку місцевості або приміщення.

Впізнавання приміщення проводиться
за ознаками: планіру-вапиям, розміром і формою, кількістю, розміром і формою вікон
і дверей, особливостями підлоги та стелі, меблів тощо.

Впізиавачеві надається можливість
відвідати декілька однорідних (схожих) ділянок місцевості чи приміщень, серед яких
є те приміщення чи ділянка, які потрібно впізнати. Бажано, щоб на цих об’єктах перебувала
і впізнавана особа (коли стоїть і таке завдання).

Пред’явлення для впізнання тварин

Тварини – це домашня худоба, птахи,
свійські та інші домашні тварини, тактика пред’явлення для впізнання яких має деякі
особливості:

– тварини пред’являються серед інших
одного роду, віку, масті, угодованості тощо, місцем пред’явлення для впізнання може
бути скотний двір, поле, вигін, де пасеться стадо;

– впізнавач оглядає всіх тварин, беручи
до уваги породу, масть, вгодованість, вік, вагу, наявність тавра, речей, що є при
тварині, фізичні особливості й дефекти, особливості дресирування;

– важливою показовою ознакою слугує
реагування тварини (птаха) на присутність впізнавача та на його сигнали. Тому дозволяється
кликати тварину, називаючи її на прізвисько.