Криміналістична класифікація і характеристика статевих злочинів

Криміналістична класифікація і характеристика статевих злочинів

Стаття
152. Зґвалтування

1. Зґвалтування, тобто статеві
зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням
безпорадного стану потерпілої особи.

2. Зґвалтування, вчинене повторно
або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених статтями 153
– 155 цього Кодексу.

3. Зґвалтування, вчинене групою
осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього.

4. Зґвалтування, що спричинило
особливо тяжкі наслідки, а також зґвалтування малолітньої чи малолітнього.

Стаття
153. Насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом

1. Задоволення статевої пристрасті
неприродним способом із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування
або з використанням безпорадного стану потерпілої особи 

2. Те саме діяння, вчинене
повторно або групою осіб, або особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів,
передбачених статтями 152 або 154 цього Кодексу, а також вчинене щодо неповнолітньої
чи неповнолітнього, –

3. Те саме діяння, вчинене
щодо малолітньої чи малолітнього або, якщо воно спричинило особливо тяжкі наслідки

Стаття
154. Примушування до вступу в статевий зв’язок

1. Примушування жінки чи чоловіка
до вступу в статевий зв’язок природним або неприродним способом особою, від якої
жінка чи чоловік матеріально або службово залежні.

2. Ті самі дії, поєднані з
погрозою знищення, пошкодження або вилучення майна потерпілої (потерпілого) чи її
(його) близьких родичів або розголошення відомостей, що ганьблять її (його) чи близьких
родичів.

Стаття
155. Статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості

1. Статеві зносини з особою,
яка не досягла статевої зрілості.

2. Ті самі дії, вчинені батьком,
матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником, особою, на яку покладено
обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про нього, або якщо вони спричинили
безплідність чи інші тяжкі наслідки.

Стаття
156. Розбещення неповнолітніх

1. Вчинення розпусних дій
щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку.

2. Ті самі дії, вчинені щодо
малолітньої особи або батьком, матір’ю, вітчимом, мачухою, опікуном чи піклувальником,
особою, на яку покладено обов’язки щодо виховання потерпілого або піклування про
нього.

Криміналістична характеристика
зґвалтувань

Зґвалтування, тобто статеві
зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням
безпорадного стану потерпілої особи, відповідальність за вчинення якого передбачена
ст. 152 КК, є найбільш тяжким злочином проти статевої свободи та статевої недоторканості
особи. Під терміном «потерпіла особа» у чинному законодавстві розуміються жінка,
чоловік, неповнолітня або неповнолітній, малолітня або малолітній.

Специфіка розслідування цих
злочинів обумовлюється їх характером, необхідністю детального вивчення не тільки
обставин самої події та потерпілої особи, підозрюваних (обвинувачених), а й різноманітних
сторін їх особистого життя, у тому числі інтимного. Складність розслідування злочинів,
передбачених ст. 152 КК, полягає передусім у тому, що потерпіла особа, як правило,
заперечує проти розголошення факту зґвалтування, і в зв’язку з цим нерідко висуває
клопотання про зберігання таємниці самої події від близьких та інших осіб (подруг,
товаришів по роботі, членів родини). Таке клопотання, іноді досить обґрунтоване, в цілому ускладнює
процес розслідування. Складність розслідування цих злочинів обумовлена також тим,
що потерпіла особа, як правило, психологічно не підготовлена до викладення подробиць
зґвалтування, на її поведінку часто впливають такі чинники, як сором, страх, матеріальна
або службова залежність, що, в свою чергу, потребує особливого підходу до встановлення
психологічного контакту між нею та слідчим.

Розслідування
ускладнюється також тим, що потерпіла особа іноді тривалий час після зґвалтування
не звертається із заявою до слідчих органів. Несвоєчасність подання заяви утруднює
розшук злочинця і встановлення самого факту злочину. Однак і відразу після зґвалтування
(внаслідок психічного чи фізичного стану) потерпіла особа, як правило, не може брати
участь у деяких слідчих діях (пред’явленні для впізнання, очній ставці та ін.),
які дуже важливі для з’ясування обставин вчиненого злочину і провини злочинця.

Нерідко потерпілими
від зґвалтування є неповнолітні, а насильниками — особи, які проживають з ними в
одній родині, де стосунки між дорослими бувають надзвичайно складними.

Особливо важко
з’ясувати поведінку потерпілої особи, що передувала зґвалтуванню. Іноді вона у випадках,
коли існує реальна загроза сексуального нападу, поводиться необережно, розв’язко.
Така поведінка потерпілої може бути активною (вживання спиртного, відокремлення
з насильником, прояви ласки) або пасивною (недостатньо активна протидія), що вводить
насильника в оману.

Необхідно також
враховувати, що після порушення кримінальної справи на потерпілу особу, як правило,
здійснює вплив винний або його родичі (умовляння, обіцянка одружитися, пропонування
грошей, подарунків тощо).

На практиці трапляються
випадки, коли потерпілі на стадії розслідування викривають винуватця, дають свідчення
про факт зґвалтування, але в судовому засіданні, під впливом родичів чи інших заінтересованих
осіб, відмовляються від даних раніше показань.

Криміналістична
характеристика складається з таких елементів:

а) спосіб вчинення
та приховання злочину;

б) найбільш характерні
сліди, пов’язані з насильством;

в) особа злочинця;

г) особа потерпілої
(чи потерпілого);

ґ) місце і час
вчинення злочину;

д) обстановка
злочину.