Система норм права Європейського Союзу

3. Система норм права Європейського Союзу

Більш повне уявлення про систему права
ЄС та закономірності її формування може дати класифікація його норм. Це пов’язано
з тим, що регулювання процесів європейської економічної інтеграції в межах Євросоюзу
здійснюється за допомогою системи норм, кожна з яких являє собою первинний складовий
елемент цієї системи. Пізнання системи норм права Євросоюзу дає більш глибоке розуміння
юридичної природи цього права та закономірностей функціонування всього організаційно-правового
механізму європейської інтеграції даного типу.

При класифікації норм права Євросоюзу слід брати до уваги те, що її критеріями
можуть бути:

– соціально-правові характеристики норм та їхня роль у здійсненні інтеграції;

– особливості предметної сфери дії норм або об’єкта їх регулювання;

– формально-юридичні ознаки норм;

– ступінь юридичної сили норм;

– зміст нормативних приписів та властивості їх регулятивних функцій;

– організаційно-цільова спрямованість норм та особливості їх регулюючого впливу;

– методи та способи здійснення приписів норм.

На підставі зазначених критеріїв класифікація має на меті: виявлення найбільш
важливих суттєвих та формальних характеристик усіх різновидів норм, що наводяться;
поділ норм на групи, шляхом встановлення порядку співвідношення та зв’язків між
ними для того, щоб легше було пізнати закономірності побудови всієї системи даних
норм; визначення ролі кожної з груп норм у функціонуванні механізму правового регулювання
інтеграційних процесів у межах Євросоюзу з метою пізнання закономірностей регулятивного
впливу цих норм як системи; встановлення тенденцій розвитку їх системи.

І. Види норм відповідно до їхніх соціально-правових
характеристик та їх ролі у здійсненні інтеграції

Відповідно до даного критерію норми, що регулюють відносини держав-учасниць
Євросоюзу та самого інтеграційного об’єднання, є основними і служать найбільш важливим інструментом здійснення
інтеграції.

Норми ж, якими регулюються відносини держав-учасниць та Євросоюзу з іншими суб’єктами
міжнародного права, є допоміжнимиі лише частково впливають на здійснення інтеграції в рамках Євросоюзу. Важливо також,
що ці норми можуть регулювати відносини як між однотипними за своєю соціальною суттю
суб’єктами, так і різнотипними.

Таким чином, виходячи із соціально-правової характеристики й ролі цієї груп
норм у здійсненні європейської інтеграції в рамках Євросоюзу, норми першої з них
можна визначити як функціонально необхідні,
а другої — як додаткові.

Функціонально необхідні норми створені
однотипними за своєю соціальною суттю суб’єктами. Вони покликані регулювати відносини
між переважно високорозвиненими європейськими державами.

Як приклад, можна вказати на норми установчих документів, які надають державам-учасницям
Євросоюзу залежно від їхньої формату та рівня економічного розвитку різну кількість
голосів при ухваленні в Раді Євросоюзу деяких постанов, що безпосередньо покладають
на держави, яким вони адресовані, певні зобов’язання, без їхнього додаткового волевиявлення
(ст. 238 Договору про функціонування ЄЄ).

Функціонально
необхідні норми становлять основу всієї системи норм, які регулюють інтеграційні
відносини в рамках Євросоюзу.

Додатковими є норми, які регулюють відносини держав-учасниць та самого Євросоюзу
з іншими суб’єктами міжнародного права.

Вони покликані створити оптимальні зовнішні умови для функціонування механізму
правового регулювання даного типу економічної інтеграції.

Прикладами допоміжних норм є норми угод про асоціацію (наприклад, норми Договору
про ЄЕС або договорів про асоціацію і стабілізацію з Балканськими країнами, норми
угод з країнами, що розвиваються, норми торговельних угод з третіми країнами).

II. Види норм відповідно до особливостей
предметної сфери їх дії чи об’єкта регулювання

Предметною сферою дії правових норм,
які регулюють процеси європейської інтеграції в рамках Євросоюзу, є вся система
відносин, що існують між державами-учасницями, інтеграційним об’єднанням, фізичними
та юридичними особами, задіяними у здійсненні інтеграційних заходів.

На підставі цих особливостей можна виділити такі основні групи норм:

– норми, які регулюють відносини між суб’єктами інтеграції в атомній промисловості;

– норми, які регулюють взаємовідносини учасників у галузі сільського господарства;

– норми, що регулюють здійснення митної політики;

– норми, спрямовані на забезпечення вільного пересування осіб, послуг та капіталів;

– норми, що регулюють здійснення спільної торгівельної політики;

– норми, які регулюють відносини суб’єктів інтеграції в галузі конкуренції;

– норми, які регулюють відносини у сфері соціальної політики;

– норми, що регламентують здійснення спільної валютної політики, тощо.

III. Види норм за формально-юридичними
ознаками

Така класифікація віддзеркалює індивідуальні особливості різних елементів юридичної
форми даних норм. Вона дозволяє пізнати особливості та можливості регулювання, які
закладені у формальних характеристиках цих норм.

До числа найважливіших формально-юридичних
ознак правових норм, що регулюють процеси інтеграції в системі Євросоюзу, належать
такі елементи:

– типи суб’єктів норм;

– типи форм (джерел) норм;

– кількісний склад суб’єктів норм;

– термін дії норм;

– об’ємно-функціональний характер зобов’язань, що фіксуються в нормах;

– спосіб вираження нормативних приписів.

Розглянемо найважливіші особливості цих груп норм.

За типом суб’єктів, що створюють
норми права Євросоюзу, всі норми можна поділити на три групи:

1. Норми напрацьовані тільки
державами.

Прикладами таких норм є:

– норми договорів про ЄС та функціонування Євросоюзу;

– норми, що вносять зміни до цих актів;

– норми угод, укладених з огляду на приписи установчих договорів, а також угод,
укладених представниками держав-учасниць у рамках Ради Євросоюзу.

2. Норми, напрацьовані тільки
інтеграційним об’єднанням.

Серед них необхідно розрізняти:

— норми юридичних актів ЄС, які регулюють
діяльність його органів. Вони закріплюються в правилах процедури органів Євросоюзу,
постановах щодо скасування тих або інших органів та створення нових тощо.

— норми юридичних актів інтеграційного
об’єднання, що адресуються державам-учасницям Євросоюзу, фізичним і юридичним особам.
До них можна віднести норми більшості постанов інститутів Євросоюзу та ЄС.

— норми угод, які укладаються між
інститутами Євросоюзу (наприклад, норми міжінституційних угод про вдосконалення
бюджетного процесу, фінансових прогнозів).

3. Норми змішаного характеру, напрацьовані державами-учасницями та ЄС.
Прикладом можуть слугувати норми угод, які стосуються питань місцеперебування на
території цих держав органів (інститутів) ЄС.

Відповідно до положень установчих договорів більшість інтеграційних заходів
у рамках ЄС має здійснюватися за допомогою норм, що напрацьовуються органами об’єднання.

Відповідним чином зменшується значення норм, що напрацьовуються тільки державами
і які становлять порівняно невелику частину всієї сукупності норм права Євросоюзу.
Це посилює контроль за діяльністю суб’єктів права Євросоюзу з боку його інститутів.

За типом форм (джерел) норми, які регулюють
інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, можна поділити на чотири групи:

– договірні;

– резолюційні;

– звичаєві;

– юдикаційні.

1. Договірні норми закріплюються в різного роду угодах держав-учасниць
та самого Євросоюзу (статутах, конвенціях, протоколах, актах представників держав,
що засідають у Раді Євросоюзу, тощо) незалежно від їх назви. Серед договірних норм
слід розрізняти:

— договірні норми, сторонами яких
є тільки держави-учасниці Євросоюзу;

— договірні
норми, сторонами яких є держави-учасниці та ЄС;

— договірні норми, сторонами яких
виступають органи об’єднання.

Вони покликані слугувати, насамперед, основою і правовим інструментом розвитку
інституційного механізму Євросоюзу, а також одним із засобів імплементації положень
договорів про європейське інтеграційне об’єднання.

2. Резолюційні норми фіксуються в різного роду постановах (регламентах,
директивах, рішеннях, рекомендаціях, висновках тощо) Євросоюзу. Серед резолюційних
норм необхідно розрізняти:

— норми, що забезпечують функціонування
механізму ЄС та регулюють окремі питання його діяльності. До них належать норми
положень стосовно органів Євросоюзу, а також норми правил їх процедури, рішень щодо
компетенції будь-якого з органів, його чисельного складу тощо;

— норми, що безпосередньо регулюють
здійснення інтеграційних заходів у рамках Євросоюзу. Такі норми закріплені у більшості
постанов інститутів ЄС, які адресуються державам-учасницям, їх фізичним та юридичним
особам, європейським співтовариствам;

— норми, що забезпечують співробітництво
між ЄС та іншими суб’єктами міжнародного права. До них належать норми постанов компетентних
органів ЄС про затвердження угод, укладених державами-учасницями та Союзом з іншими
суб’єктами міжнародного права. Вони покликані надавати чинності положенням таких
угод. Однією з особливостей здійснення даного типу європейської інтеграції є укладання
ЄС від свого імені міжнародних угод (зокрема, про торгівлю та тарифи), норми яких
безпосередньо зобов’язують держав-учасниць в силу ухвалення інститутами Євросоюзу
актів про затвердження, тобто без попередньої згоди цих держав. Це є результатом
передачі повноважень з боку держав-учасниць ЄС у зовнішньоекономічній сфері.

Резолюційні норми є основним засобом функціонування інституційного механізму
Євросоюзу.

3. Звичаєві норми виникають з мовчазної згоди суб’єктів у ході здійснення
ними інтеграції в межах Євросоюзу.

Серед них слід розрізняти:

— традиційні
звичаєві норми, що виникають у взаємовідносинах держав-учасниць;

— норми,
які формуються на підставі взаємовідносин держав-учасниць та ЄС;

— норми,
які виникають у взаємовідносинах інститутів ЄС (наприклад, норми, що регулюють проведення
періодичних звітів перед Європарламентом з боку інших інститутів Євросоюзу, виникли
у формі звичаїв).

У цілому, роль звичаєвих норм відносно невелика та обмежена, насамперед, заповненням
прогалин, які не врегульовані договірними або резолюційними нормами.

4. Юдикаційні норми закріплюють моделі належної поведінки та спрямовані
на відновлення порушеного правопорядку. Їх поява пов’язана із специфікою правового
регулювання в системі Євросоюзу, що здійснюється на умовах забезпечення верховенства
права, а також вирішення суперечок, які виникають між суб’єктами даного типу інтеграції,
за допомогою наднаціональних органів і, насамперед, Суду ЄС. Для винесення Судом
ЄС рішень, які мають обов’язковий характер, достатньо скарги лише однієї сторони
— держави-учасниці, інтеграційного об’єднання, фізичної або юридичної особи.

Серед юдикаційних норм слід розрізняти:

— норми, спрямовані на врегулювання
конфліктів усередині об’єднання. Вони закріплюються в рішеннях Суду ЄС, які стосуються
розв’язання суперечок між органами Євросоюзу;

— норми, спрямовані на врегулювання
конфліктів між ЄС та державами-учасницями, а також між самими державами-учасницями;

— норми преюдиціальних роз’яснень Суду ЄС, адресовані національним судам держав-учасниць
європейських інтеграційних об’єднань (ст. 267 Договору про функціонування ЄС).

Юдикаційні норми є важливим засобом
правозастосування в рамках Євросоюзу. Вони також є основою для формування прецедентного
права ЄС.

Відповідно до термінів дії норми, що регулюють інтеграційні процеси в рамках
Євросоюзу, поділяють на безстрокові та строкові.

До безстрокових належать
норми, дія яких жодним чином не обмежена будь-яким формальним терміном.

Безстроковий характер найчастіше надають багатостороннім договорам та резолюційним
нормам, які встановлюють звичайний режим співробітництва, та тим, що розраховані
на багаторазове застосування (наприклад, норми договорів про заснування Євросоюзу,
що встановлюють цілі, принципи та завдання співробітництва сторін щодо здійснення
інтеграції).

Окрім цього, до безстрокових норм завдяки особливостям
їх формування належать також звичаєві норми.

Строковими є норми, дія яких
розрахована на визначений термін.

Серед таких слід розрізняти норми:

– з опосередковано визначеним терміном
дії та точно встановленим терміном такої дії. Останні, у свою чергу, поділяються
на довгострокові, які розраховані на 10-20 років (наприклад, норми Договору про
заснування Європейського Співтовариства, дія яких була обмежена рамками 12-річного
перехідного періоду);

– середньотермінові, розраховані на
5-6 років (приміром, норми Конвенції 1951 року щодо постанов перехідного періоду,
встановленого на 5 років);

– короткострокові, розраховані на
1-2 роки (наприклад, норми постанов, що ухвалюють щорічний бюджет ЄС).

Відповідно до об’ємно-функціонального характеру своїх приписів правові норми,
які регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, доцільно поділити на 1) загальнорегулятивні
та 2) конкретні (індивідуальні).

До загальнорегулятивних належать
норми багаторазової дії, покликані регулювати відносини в ситуаціях, що повторюються.
Вони бувають безстроковими або довгостроковими та діють аж до їх скасування
Судом ЄС або анулювання за взаємною згодою (такими, зокрема, є більшість норм, що
визначають правові засади діяльності інститутів Євросоюзу).

Конкретні або індивідуальні норми являють
собою норми разової дії для даного конкретного випадку.

Вони зазвичай мають короткотерміновий характер та припиняють свою дію після
досягнення бажаного результату (наприклад, норми рішень Комісії, які дозволяють
державі-учасниці запроваджувати запобіжні заходи у випадках важкого економічного
стану).

Якщо загальнорегулятивні норми встановлюють правила поведінки, якими сторони
повинні керуватися при врегулюванні взаємовідносин в певних галузях, то конкретні
норми визначають індивідуалізовані правила та обов’язки сторін для даного випадку.

Відповідно до засобів вираження нормативних приписів правових норм, які регулюють
інтеграційні процеси в рамах Євросоюзу, серед слід вирізняти:

– однозначні;

– альтернативні;

– відсилочні;

– банкетні норми.

До однозначних належать
норми, приписи яких закріплюють кваліфікацію такого варіанта поведінки, що вимагається
(дозволяється або забороняється) чи є бажаною.

Такими нормами є багатосторонні та, як правило, безстрокові загальнорегулятивні
норми (наприклад, норми установчих договорів про ЄС).

До альтернативних належать
норми, приписи яких надають Євросоюзу або державам-учасницям право вибору одного
з кількох варіантів поведінки, що в них зазначені (приміром, норми, що надають інститутам
Євросоюзу право вибрати одну із форм постанов).

Відсилочні норми — це норми,
приписи яких закріплюють лише загальний опис поведінки, яка вимагається або є бажаною,
але безпосередньо відсилають до конкретної угоди, звичаю, постанови інтеграційного
об’єднання, норми національного права, що містить детальну кваліфікацію такої поведінки.

Подібного виду норми забезпечують можливість використання раніше напрацьованих
норм. Приміром, відсилочних норм можуть слугувати норми ст. 164 Договору про заснування
Євроатому, приписи якого відсилають до чинних у кожній державі-учасниці правових
норм для здійснення примусового виконання рішень Комісії ЄС щодо накладання на підприємство
грошових зобов’язань.

Бланкетні норми — це норми,
приписи яких, окрім загального опису поведінки, яка є обов’язковою або є бажаною,
вміщують невизначені вказівки на норми, які вже прийняті, можуть бути чи повинні
бути прийняті з метою регламентації поведінки, що згадується у бланкетній нормі
(наприклад, норми ст. 341 Договору про функціонування ЄС: «Місцезнаходження інститутів
Співтовариства визначається за спільною згодою урядів держав-учасниць»).

IV. Види норм відповідно до ступеня
юридичної сили

Як творці норм суб’єкти міжнародного права можуть надавати їм різний ступінь
юридичної сили. Залежно від останнього правові норми, що регулюють інтеграційні
процеси в рамках Євросоюзу поділяють на імперативні та диспозитивні.

Імперативним нормам надається
найбільш важливе значення, і від них суб’єкти не в змозі відступати ані у своїх
взаємовідносинах, ані у нормах, що ними приймаються.

Імперативні норми є критерієм оцінки юридичної чинності всіх інших норм і можуть
бути скасовані лише наступною нормою, що має такий самий характер. Прикладами таких
норм є безумовно-обов’язкові норми загального порядку, що встановлюють умови функціонування
внутрішнього ринку в рамках Євросоюзу. Імперативні норми — це, як правило, договірні,
загальні, безстрокові, однозначні норми.

Диспозитивні норми здебільшого
є договірними, двосторонніми або спільними, строковими нормами, які повинні відповідати
імперативним нормам і які припускають можливість інших варіантів поведінки, ніж
це передбачено їх приписами.

Наприклад, норми, які дозволяють державам-учасницям за певних обставин відступати
від положень установчих договорів.

Попередньо підсумовуючи, зазначимо, імперативні норми – це, як правило, договірні,
загальні, безстрокові, однозначні норми.

Диспозитивні норми здебільшого є договірними, двосторонніми або груповими, строковими
нормами, які повинні відповідати імперативним нормам і які припускають можливість
інших варіантів поведінки, ніж це передбачено їх приписами (наприклад, норми, які
дозволяють державам-учасницям за певних обставин відступати від положень установчих
договорів).

Якщо імперативні норми спрямовані на забезпечення розвитку інтеграції в цілому,
то роль диспозитивних норм полягає у реалізації конкретних інтеграційних заходів
з урахуванням їхньої специфіки.

Ступінь юридичної сили правових норм, які регулюють
інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу, може бути зумовлена:

– їх змістом;

– наданими їм юридичними властивостями;

– характером та рівнем органів, що їх напрацьовують.

Тому норми можна групувати залежно від ієрархії органів держави та органів інтеграційного
об’єднання, яка обумовлена обсягом компетенції даних органів.

Оскільки вирішальна роль у здійсненні європейської інтеграції, яка відбувається
в рамках Євросоюзу, належить постановам інститутів Євросоюзу, то важливе значення
тут має ієрархія норм інституційного механізму (наприклад, норми регламентів, які
ухвалюються з метою здійснення делегованих чи виконавчих повноважень, мають меншу
юридичну силу, ніж норми однойменних актів, які приймаються на основі законодавчої
процедури).

Від юридично обов’язкових треба відрізняти рекомендаційні норми, які, хоча й не мають зобов’язальної сили,
тим не менш, входять до системи права Євросоюзу, тісно з нею пов’язані та відіграють
важливу роль у механізмі правового регулювання інтеграційних процесів у рамках ЄС.

Рекомендаційні (факультативні) норми – це норми,
приписи яких фіксують моделі доцільної поведінки, що є бажаними, а не юридично обов’язковими. Тому приписам
рекомендаційних норм притаманний не облігаторний[1],
а факультативний характер.

Особливість рекомендаційних норм виявляється у тому, що держави-учасниці або
органи Євросоюзу, яким вони адресовані, мають право, але не обов’язок, діяти відповідно
до приписів таких норм.

У рамках Євросоюзу практика напрацювання рекомендаційних норм набула поширення.
Ці норми відіграють значну роль у справі прискорення процесів європейської інтеграції
та забезпечення однакового застосування норм права Євросоюзу. На перших етапах розвиту
європейських співтовариств вони ухвалювались у галузі митного співробітництва держав-учасниць
у ході реалізації постанов про перехідний період.

Засобами фіксації рекомендаційних норм є висновки і рекомендації, які можуть
ухвалювати Рада або Комісія.

V. Види норм права Євросоюзу відповідно до змісту їх приписів та властивостей
їх регулятивних функцій

З огляду на зміст норм, який позначається на характері закріплених у них прав
та обов’язків, норми слід поділити на дві загальні категорії:

– матеріальні правові;

– процесуальні правові.

Матеріальні правові норми є основою договірного та інституційного механізмів
європейської інтеграції, що здійснюється у рамках Євросоюзу.

Для нормального функціонування цих механізмів самих лише матеріальних норм недостатньо.
Необхідні також процесуальні норми, які є юридико-технічним засобом приведення
їх у дію.

За допомогою процесуальних норм упорядковується процес створення та реалізації
матеріальних норм, і, таким чином, забезпечується функціонування договірного та
інституційного механізмів інтеграції.

Залежно від властивостей регулятивних функцій матеріальних норм останні треба
підрозділяти на три типи:

– визначальні;

– охоронні;

– компенсаційні.

Типи матеріальних норм відповідають таким
основним характеристикам.

Визначальні норми встановлюють моделі
поведінки суб’єктів, що взаємодіють, в умовах відсутності правопорушень. Вони фіксуються
в усіх джерелах права Євросоюзу.

Охоронні норми визначають моделі поведінки
суб’єктів в умовах порушення ними встановленого правопорядку та покликані регулювати
весь комплекс правовідносин, спрямованих на відновлення порушеного правопорядку.

Вони встановлюють режим відповідальності суб’єктів права Євросоюзу за допущені
правопорушення, який передбачає відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди
суб’єктом-правопорушником (наприклад, норми регламентів Комісії ЄС щодо визначення
поведінки держав у разі порушення правил конкуренції).

Компенсаційні норми визначають моделі
поведінки, необхідні для регулювання особливих комплексів відносин, спричинених
подіями надзвичайного характеру, які зумовлені аварією джерела підвищеної небезпеки (атомні
електростанції, танкери тощо) і які, всупереч волі суб’єктів права Євросоюзу, причетних
до оперування з ними, завдають матеріальної шкоди іншим суб’єктам цього права.

Процесуальні норми, залежно від властивостей регулятивних функцій
поділяють на чотири типи норм:

– організаційні;

– процедурні;

– протокольні;

– церемоніальні.

Типи процесуальних норм права Євросоюзу мають такі характерні риси.

Організаційні норми – це норми, покликані
забезпечувати відкриття консультацій та переговорів, скликання конференцій та сесій
органів Євросоюзу (вони визначають дату, терміни та місце
консультацій, порядок денний, програму, а також імплементацію ухвалених актів).

Процедурні норми регламентують порядок
ведення переговорів, роботи сесій органів Євросоюзу. До них
належать норми, що встановлюють регламент засідань, повноваження посадових осіб,
робочі та офіційні мови тощо.

Протокольні норми визначають офіційний
порядок відносин з представниками держав та інтеграційного об’єднання відповідно
до їх офіційного статусу впродовж міждержавних зустрічей, переговорів тощо (вони
встановлюють порядок розміщення делегатів, правила офіційного та приватного листування
тощо).

Церемоніальні норми регулюють ритуал
ушанування та виявлення поваги до офіційних представників держав-учасниць та інститутів
Євросоюзу під час відкриття та завершення переговорів, сесій органів європейських
інтеграційних об’єднань.

VI. Види норм щодо організаційно-цільової спрямованості та особливостей їх регулюючого
впливу

Виходячи з організаційно-цільової спрямованості норм та особливостей їх регулюючого
впливу, можна здійснити внутрішньотиповий поділ матеріальних та процесуальних норм
на види та визначити характерні особливості кожного з цих видів норм права Євросоюзу.

Залежно від організаційно-цільової
направленості їх приписів та особливостей їх регулюючого впливу серед визначальних
норм слід виділити:

а) норми-принципи;

б) норми-програми;

в) норми-плани;

г) оперативні норми.

Норми-принципи встановлюють загальний
правовий режим типу європейської інтеграції та її організаційно-правові основи.

Залежно від об’єкта регулювання серед норм-принципів слід виділити:

– універсальні принципи, які охоплюють своєю дією всі сфери інтеграційних відносин
держав-учасниць Євросоюзу (наприклад, принципи, зазначені у статтях 4 та 5 Договору
про Євросоюз);

– спеціальні принципи, покликані регулювати відносини в спеціальних галузях
(наприклад, принципи Хартії ЄС про основні права у редакції 2007 р.).

Норми-принципи являють собою, як правило, договірні,
багатосторонні, безстрокові, загальнорегулятивні, імперативні норми, що мають вищу
юридичну силу.

Норми-принципи права Євросоюзу не є чисто декларативними положеннями. Посилання
на сприяння гармонійному та збалансованому розвитку економічної діяльності ЄС, високому
рівню зайнятості та соціальному захисту, рівності між чоловіками та жінками, стійкому
та безінфляційному зростанню, досягненню високого рівня конкурентоспроможності та
зближення економічних показників, захисту та поліпшенню стану навколишнього середовища,
підвищенню життєвого рівня та якості життя, економічній та соціальній інтеграції,
а також солідарності держав-учасниць тощо підтверджуються у нормах, які регулюють
функціонування організаційно-правового механізму європейської інтеграції.

Норми-програми визначають напрям розвитку
та цілі процесів інтеграції, здійснюваної в рамках Євросоюзу (наприклад,
норми ст. 3 Договору про ЄС).

Як правило, ці норми являють собою договірні, довготермінові норми загальнорегулятивної
дії.

За своєю юридичною силою норми-програми
можуть бути:

– імперативними;

– факультативними (рекомендаційними).

Норми-плани спрямовані на реалізацію
програмних норм у ході здійснення європейської інтеграції.

Вони є засобом поетапного виконання приписів правових актів, які вміщують програмні
норми (наприклад, ст. 312 Договору про функціонування ЄС щодо багаторічного фінансового
рамкового плану стосовно упорядкування видатків Союзу).

Оперативні норми забезпечують безпосереднє
виконання запрограмованих та запланованих інтеграційних заходів. Це найбільш
чисельний різновид норм, що регулюють процеси інтеграції в рамах Євросоюзу.

Завдяки притаманній процесові європейської інтеграції орієнтації на створення
спільного ринку шляхом мінімального втручання у розвиток ринкових відносин з боку
держав-учасниць та інститутів ЄС число норм-програм та норм-планів відносно невелике.
Тут основну роль у регулюванні інтеграційних процесів відіграють оперативні норми.

Саме ж програмування є насамперед засобом координації економічної політики,
а не економічної діяльності суб’єктів господарювання. Воно має переважно індикативний
характер та охоплює лише ту частину галузей співробітництва, яка регулюється державами
та Євросоюзом.

Серед матеріальних та процесуальних норм треба виділити уніфікаційні норми.

Уніфікаційні норми встановлюють однакові
моделі регулювання суспільних відносин у рамках Євросоюзу.

Дані норми адресуються насамперед державам-учасницям та їх фізичним та юридичним
особам. Разом із тим, значна частина приписів таких норм може бути спрямована на
встановлення прав та обов’язків внутрішньодержавних суб’єктів, тобто фізичних та
юридичних осіб, шляхом покладення зобов’язань на держави-учасниці щодо забезпечення
однакового змісту норм свого національного права, які регулюють відносини між цими
суб’єктами.

Прикладами уніфікаційних норм є норми регламентів та багатьох директив ЄС, конвенцій
про усунення подвійного оподаткування, про взаємне визнання товариств та юридичних
осіб, про збереження статусу юридичної особи у разі зміни країни місцеперебування.

Своєрідним різновидом уніфікаційних
норм є норми-визначення (норми дефініції).

Як елемент юридичної техніки вони виступають
засобом однакового розуміння сторонами змісту правового документа, що є
дуже важливим для його правильного застосування.

Прикладами норм-визначень виступають деякі норми установчих договорів. Зокрема,
ст. 54 Договору про функціонування ЄС дає визначення термінів “компанія”
та “фірма”, ст. 196 Договору про заснування Євроатому – термінів “особа”
та “підприємство”.

VII. Види норм за методами та способами здійснення їх приписів

Залежно від методів та способів здійснення (імплементації) приписів норм, що
регулюють інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу поділяють на:

– норми прямої дії;

– норми, які потребують національно-правової імплементації;

– норми, які вимагають міжнародно-правової імплементації;

– норми, які забезпечують імплементацію приписів права Євросоюзу.

Норми прямої дії є характерною ознакою
права Євросоюзу.

Вони згадуються в статтях установчих договорів про ЄС, де визначаються види
актів, які ухвалюють інститути Євросоюзу, і де, зокрема, вказується на те, що регламенти
мають пряму дію в усіх державах-учасницях Євросоюзу (ст. 288 Договору про функціонування
ЄС). Завдяки практиці Суду ЄС як такими, що закріплюють норми прямої дії, визнані
також певні положення Договору про заснування ЄС (статті 28, 30, 34,63), деяких
директив, міжнародних угод ЄС та актів органів асоціацій з Євросоюзом.

Набрання чинності нормами прямої дії (зокрема, тими, що закріплені в регламентах
ЄС) відбувається із зазначеної дати або, за її відсутності, на двадцятий день після
їх опублікування в “Офіційному віснику ЄС”.

Юридичними засадами для застосування норм прямої дії в державах-учасницях Євросоюзу
виступають акти державної влади країн-учасниць про ратифікацію або схвалення установчих
договорів про ЄС, акти про приєднання країн до Євросоюзу тощо. Їх можна розглядати
як генеральні трансформаційні акти.

Однак на практиці норми прямої дії після свого ухвалення інститутами ЄС діють
на територіях держав-учасниць у кожному конкретному випадку автоматично, не потребуючи
санкціонування з боку національних властей.

Щодо доктрини, то в ній під нормами прямої дії розуміють норми, які проникають
у внутрішні правопорядки держав-учасниць Євросоюзу без ухвалення спеціальних актів
з їх імплементації органами виконавчої або законодавчої влади цих держав.

Норми прямої дії становлять значну частину норм права Євросоюзу. Їх існування
означає закріплення в практиці Євросоюзу ідеї наднаціональності, оскільки держави-учасниці
ЄС і, насамперед, національні парламенти обмежуються у своїх можливостях самостійно
вирішувати питання стосовно способів здійснення приписів права Євросоюзу на національній
території.

Формами фіксації норм прямої дії є Договір про функціонування ЄС, регламенти,
певні директиви та рішення Ради, міжнародні угоди Євросоюзу, акти органів асоціації.

Норми, що потребують національно-правової
імплементації, являють собою норми, які реалізуються кожною державою-учасницею Євросоюзу
на національному рівні.

Приписи таких норм після набрання ними чинності та опублікування вимагають покладання
певних обов’язків на органи держави, а отже, й ухвалення необхідних внутрішніх правових
актів та/або адміністративно-розпорядчих заходів для їхнього застосування. Найчастіше
формою фіксації таких норм є директиви Ради та Комісії.

Норми, які вимагають міжнародно-правової
імплементації, – це норми, які після набрання ними чинності для свого впливу, вимагають
від держав-учасниць, інститутів Євросоюзу напрацювання відповідних правових актів.

Специфіка застосування таких норм полягає у тому, що у подібних випадках засобом
нормозастосування завжди є міжнародна нормотворчість.

Слід підкреслити, що бажання регулювати інтеграційні процеси в рамках Євросоюзу
на наднаціональній основі зумовлює існування в системі права ЄС порівняно незначної
кількості норм, що вимагають міжнародно-правової імплементації.

Серед групи норм, що забезпечують імплементацію норм права Євросоюзу, залежно
від способу їх здійснення, слід розрізняти:

– контрольно-корегуючі;

– виконавчі норми.

Контрольно-корегуючі норми – це норми,
приписи яких надають повноваження органам Євросоюзу здійснювати контроль за ходом
виконання суб’єктами права ЄС своїх зобов’язань та, у разі необхідності, направляти
державам-учасницям або їх фізичним та юридичним особам відповідні постанови.

Прикладами таких норм є норми ст. 105 Договору про функціонування ЄС, яка надає
Комісії повноваження щодо спостереження за дотриманням правил конкуренції та ухвалення
постанов, які адресуються державам-учасницям та стосуються прийняття необхідних
заходів для виправлення становища.

Наділення інститутів Євросоюзу широкими повноваженнями у сфері контролю за виконанням
приписів права ЄС є також проявом наднаціональності в діяльності об’єднання, оскільки
постанови, які виносяться у цьому зв’язку компетентними органами Євросоюзу, зобов’язують
держави-учасниці без їх попередньої згоди, в силу одностороннього акту об’єднання.
Тим самим обмежується суверенітет держав-учасниць Євросоюзу.

Виконавчі норми – це процесуальні
норми, які застосовуються при врегулюванні проблем, пов’язаних з реалізацією права
Євросоюзу на міждержавному рівні та у внутрішніх правопорядках держав-учасниць.

До них належать, зокрема, норми, які регулюють питання тлумачення норм, перебігу
виконання їх окремих пунктів, внесення змін або доповнень до старих норм тощо.

Виконавчими нормами є, як правило, норми добровільного виконання, якими є організаційні,
процедурні, протокольні та церемоніальні норми.

У межах виконавчих норм особливе місце займають юдикаційні норми. Вони покликані
забезпечувати за допомогою Суду ЄС або Комісії примусове виконання правових норм
у разі порушення одним із суб’єктів прав Євросоюзу своїх зобов’язань.

Прикладами юдикаційних норм є норми відповідних статей установчих договорів,
які встановлюють процедуру врегулювання суперечок між інститутами Союзу, між інститутами
та державами-учасницями, а також між цим останніми, щодо виконання положень зазначених
договорів-статутів (норми статей 258-259 Договору про функціонування ЄС).

Існування юдикаційних процесуальних норм віддзеркалює специфіку правового регулювання
в системі Євросоюзу. Необхідність у таких нормах спричинена спробами забезпечити
виконання суб’єктами права Євросоюзу своїх зобов’язань за допомогою наднаціональних
органів.

Слід зазначити, що в цілому для правового регулювання інтеграційних процесів
у рамках Євросоюзу характерним є превалювання норм, здійснюваних за допомогою інституційного
механізму ЄС, що є ще одним проявом виявленої раніше тенденції до обмеження самостійності
держав-учасниць.

Таким чином, розгляд видів норм права Євросоюзу дозволяє глибше зрозуміти закономірності
побудови та функціонування всієї системи цих норм, а також роль кожної з класифікованих
груп норм у регулюванні інтеграційних процесів у рамках Євросоюзу. Вона може допомогти
подальшому вивченню особливостей правового регулювання відносин, що складаються
у зв’язку зі здійсненням даного типу інтеграції як між Євросоюзом та державами-учасницями,
так і між ЄС та іншими суб’єктами міжнародного права.