Принципи права Європейського Союзу
4. Принципи права Європейського Союзу
Принципи права ЄС встановлюють
загальний правовий режим типу європейської інтеграції та її організаційно-правові
основи.
Вони являють собою, як правило, договірні, багатосторонні, безстрокові, загальнорегулятивні,
імперативні норми, що мають вищу юридичну силу.
Таким чином, принципи права Європейського Союзу – це приписи установчого
характеру, які визначають суть, зміст і порядок застосування норм правової системи
ЄС.
Тому у праві Європейського Союзу існує своя власна, властива йому сукупність
принципів. Деякі з них схожі з принципами інших правових систем (внутрішньодержавного
і міжнародного права), а деякі мають особливу юридичну природу.
Усі принципи права Європейського Союзу можна поділити на декілька груп, які
різняться за своїм призначенням і сферою дії:
верховенства і прямої дії права Європейського Союзу, що визначають
його співвідношення з правовими системами держав-учасниць;
принципи права – початкові засади правового регулювання, які діють
в усіх сферах відання Союзу і властиві також іншим демократичним правовим системам;
принципи права Європейського Союзу, що мають силу у рамках окремих
галузей або сфер його правового регулювання;
діяльності Європейського Союзу, які визначають порядок реалізації
Євросоюзом наявної у нього компетенції.
Принцип верховенства права Європейського Союзу означає,
що норми цієї правової системи мають вищу юридичну силу, ніж правила, встановлені
у рамках держав-учасниць.
Іншими словами, у разі невідповідності (колізії) між законом або іншим джерелом
національного права, з одного боку, і джерелами права Європейського Союзу – з іншого,
слід керуватися останніми. Протиріччя між приписами Європейського Союзу і його державами-учасницями
найчастіше виявляються в національних судах при розгляді конкретних справ. У подібних
обставинах судові органи повинні віддавати пріоритет Договору про ЄС, регламенту,
директиві, іншому джерелу права Євросоюзу, при необхідності “відкладаючи внутрішньодержавний
закон в бік” внутрішньодержавний акт який їм суперечить. Якщо національний
суд зазнає труднощі або виникають сумніви, він може припинити судовий розгляд і
направити преюдиціальний запит до Суду Європейських спільнот.
Принцип прямої дії означає, що право Європейського Союзу наділяє
суб’єктивними правами і обов’язками не лише держав-учасниць, але і безпосередньо
фізичних й юридичних осіб. Останні можуть обґрунтовувати свої вимоги в національних
судах, “безпосередньо” посилаючись на статті установчих документів або
правових актів Євросоюзу.
При цьому в доктрині і судовій практиці розрізняються два види прямої дії –
горизонтальну і вертикальну:
а) горизонтальна пряма дія – це
пряма дія в “горизонтальних” правовідносинах, тобто відносинах між приватними
особами (наприклад, зобов’язання з договору між двома підприємствами-контрагентами);
б) вертикальна пряма дія – пряма
дія у відносинах “індивід – влада”, тобто в правовідносинах між приватними
особами і державними органами та установами.
Загальні принципи права виражають основоположні цінності,
якими Євросоюз повинен керуватися у своїй правотворчій і правозастосовній діяльності.
Як загальні принципи права Співтовариства вони були сформульовані в рішеннях
Суду Європейських Співтовариств. Останній, у свою чергу, відштовхувався від принципів,
напрацьованих в правових системах держав-учасниць (починаючи з римського права),
а також в міжнародному публічному праві.
У різні роки як загальні принципи Судом, зокрема, були проголошені:
– обов’язковість дотримання основних прав
особи і самі ці права (наприклад, дотримання права власності як загальний принцип
права Співтовариства). Таким чином Суд заповнював прогалини в установчих договорах,
які і в початковій, і в діючій редакції не містять повноцінного “білля про
права”;
– процесуальні права і гарантії стосовно
справ, що розглядаються наднаціональними інститутами (наприклад, при накладенні
Комісією штрафів на підприємства, що порушують законодавство ЄС про конкуренцію):
право на захист, конфіденційність спілкування з адвокатом, право бути заслуханим,
тощо;
– принцип правової визначеності, або правової
безпеки, згідно з яким законодавство ЄС має бути зрозумілим і передбачуваним для
усіх суб’єктів. Даний принцип, зокрема, не дозволяє надавати зворотну силу діям,
які погіршують стан осіб в порівнянні з діючим правовим регулюванням.
Спеціальні принципи права – це принципи, які діють у межах
окремих сфер правового регулювання Європейського Союзу.
З урахуванням того, що історично першою сферою інтеграції у рамках Співтовариств
служила економіка, найбільш важливими серед спеціальних принципів є принципи, що
визначають правовий режим внутрішнього ринку ЄС: принципи свободи руху товарів,
осіб, послуг і капіталів. Кожен з названих принципів закріплює комплекс суб’єктивних
прав фізичних і юридичних осіб (передусім, підприємств), тому їх часто означають
терміном “свободи”: свобода руху товарів, капіталів, послуг, тощо.
Існують також принципи обмеженої сфери дії: принципи бюджетного права, наприклад
принцип збалансованості прибуткової і витратної частини союзного бюджету (ст. 268
Договорів про ЄС); принципи екологічного права, наприклад принцип “забрудник
платить” (ст. 174 Договори про ЄС); принципи продовольчого законодавства Співтовариства,
наприклад “принцип обережності”.
Принципи діяльності Європейського Союзу – це основні начала,
які спрямовані на регулювання функціонування цієї організації.
Найбільш
важливі з цих принципів закріплені в Договорі про заснування Європейської спільноти
(ст. 5):
- принцип законності, відповідно до якого діяльність
Співтовариства і Союзу в цілому повинна здійснюватися у рамках повноважень і цілей,
зафіксованих в установчих документах організації; - принцип субсидіарності вимагає від Співтовариства
утримуватися від втручання в ті питання, які держави-учасниці можуть ефективно вирішувати
самостійно, власними зусиллями. Принцип субсидіарності, однак, не поширюється на
сфери, віднесені до виняткової компетенції ЄС; - принцип пропорційності, згідно з яким
дії Співтовариства повинні суворо відповідати (бути “пропорційні”) його
цілям.