Типи суспільств

2. Типи
суспільств

На думку представників
сучасної американської соціології, у XX ст. сформувалася так звана “парадигма людської
винятковості”, сутність якої визначається екологічними залежностями та обмеженнями.
Згідно з нею людина, істотно відрізняючись від тварин, здатна розпоряджатися собою
і діяти як завгодно для досягнення мети. Соціокультурне середовище, соціальні та
культурні чинники є головними для неї, що змушує інколи ігнорувати біофізичне середовище.
Усі проблеми можна вирішити за допомогою науки, соціальний і технологічний прогрес
ніщо не може обмежити.

Однак сучасний стан
суспільства, людини і довкілля доводить наукову неспроможність абсолютного протиставлення
суспільства і природи, ресурси якої не безмежні.

Розмежовуючи категорії
“суспільство”, “держава”, “країна”, слід виходити з того, що “країна” – поняття,
яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а “держава”
– категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними
категоріями визначає типологізацію суспільств.

Типологізація суспільств
– це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших
ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.

Залежно від критеріїв
соціологи по-різному визначали типи суспільств. Наприклад, беручи за головну ознаку
писемність, їх поділяли на писемні та дописемні. Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс
(1855–1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував
їх на традиційне (допромислове) та промислове,

Американські соціологи
Г. Ленскі та Дж. Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів
до існування, виокремлюють:

1. Суспільство мисливців
і збирачів. Структура його надто проста, а соціальне життя організоване на основі
родинних зв’язків, усім править вождь.

2. Садівничі суспільства.
Воно теж ще не знає, що таке додатковий продукт, основою його соціальної структури
є родинні зв’язки. Але їх система помітно розвинутіша, складніша.

3. Аграрне суспільство.
На цьому етапі вже з’являється додатковий продукт, розвиваються торгівля, ремесла,
зароджується держава. Система родинних зв’язків перестає бути основою соціальної
структури суспільства.

4. Промислові суспільства.
Виникають наприкінці XVIII ст. з появою промислового виробництва, використанням
у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи
державного управління,

Застосування цього
критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне
суспільства.

Беручи за основу
ціннісні критерії, соціолог Д. Рісман виділяє такі типи суспільства:

1. Традиційне суспільство.
У ньому індивіди керуються традиційними цінностями. Ця особливість властива насамперед
аграрному суспільству, в якому професія переходить від батька до сина. Людина, будучи
обмеженою у виборі, змушена діяти згідно з традиціями, Саме такі особливості характеризують
доіндустріальне суспільство,

2. Суспільство, кероване
з середини. У такому суспільстві поведінку індивідів визначають особисті цінності,
що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку
зору, В ньому відсутні чіткі моральні норми, людина повинна шукати опору в собі.
Це індустріальне суспільство.

3. Суспільство, кероване
з зовні. Індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись
не оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку. Воно сприяє розвитку тертіальних
(лат. tertius – третій) промислів – маркетингу, послуг. З’являються нові професії,
групи робітників, формуються нові громадські організації. Для досягнення успіху
індивід повинен враховувати зовнішні обставини, пристосовуватися до них. Це постіндустріальне
суспільство.

Розвиненість управління
і ступінь соціального розшарування розмежовують суспільства на просте і складне.

1. Просте суспільство.
У такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні
його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу
праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність,
пріоритет кровних зв’язків.

2. Складне суспільство.
Сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних
виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої.
Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних
законів. З виникненням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури.
Еволюція такого суспільства, утвердження держави уможливили реалізацію масштабних
суспільних проектів (розвиток засобів комунікації тощо).

За політичними режимами
суспільства поділяють на демократичне, авторитарне, тоталітарне; за панівною релігією
– на християнську і мусульманську. Марксизм за способом виробництва, виробничих
відносин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну,
капіталістичну, комуністичну суспільно-економічні формації.

Характерні особливості
сучасного суспільства

Для визначення сучасного
суспільства американський соціолог Деніел Белл (нар. у 1919 p.) запровадив термін
“постіндустріальне суспільство”. Постіндустріальне суспільство – стадія суспільного
розвитку, що приходить на зміну державно-монополістичному капіталізму, індустріальному
суспільству. Таке суспільство перебуває на стадії тертіальних промислів, у сфері
послуг якого зайнято не менше 50 відсотків працюючого населення. Воно виробляє як
аграрні, так і промислові товари, набагато перевищуючи власні потреби. Крім надвиробництва,
йому властиві ускладнення соціальних зв’язків, максимальний розвиток маркетингу,
спрямованість у майбутнє, динамічна міжособистісна комунікація, велика роль наукових
досліджень, освіти, престиж освіченості. Серед інших характеристик сучасного суспільства:

– рольовий характер
взаємодії (очікування та поведінка людей зумовлюються їх суспільним статусом і соціальними
функціями);

– поглиблений розподіл
праці;

– формальна система
регулювання відносин (на основі писемного права, законів, положень, договорів);

– складна система
соціального управління (відокремлення інституту управління, соціальних органів управління
та самоврядування);

– секуляризація (набуття
світських ознак) релігії;

– виокремлення різноманітних
соціальних інститутів.

У постіндустріальний
період відбуваються зміни в усіх системах та підсистемах суспільства. Якщо раніше
земля, праця, капітал були ключовими елементами виробництва, то в постіндустріальну
епоху в багатьох галузях виробництва головною складовою стає інформація. У політичній
сфері згасає роль національної держави, відбувається децентралізація політичної
влади, яка частіше делегується згори донизу. Політика перестає бути сферою класового
конфлікту, політична боротьба розгортається не за контроль над власністю, а за вплив
на державу. У соціальному житті відбувається перехід від ієрархії (поділу на нижчі
та вищі чини) до сіткової організації. Власність перестає бути головним критерієм
соціальної диференціації. Класову структуру поступово змінює статусна ієрархія,
яка формується на підставі освіти, рівня культури та ціннісних орієнтацій. Вісь
соціального конфлікту пролягає не по лінії володіння чи не володіння власністю,
а по лінії володіння знаннями та контролю над інформацією.

Постіндустріальне
суспільство характеризується виникненням нових систем: телекомунікаційних технологій
та освіти. Телекомунікації визначають комунікаційну та інформаційну спроможності
суспільства в цілому, створюють кожній людині можливість безпосереднього спілкування
з іншими суб’єктами суспільства, без посередництва жодних груп, ідеологій, підвищують
роль кожної людини як особистості. Освіта теж трансформується з інституту в самостійну
систему, яка визначально впливає на сферу праці та економіки, є стратегічним ресурсом
державних політичних структур, пріоритетним статусом і групоутворюючим чинником.

У зв’язку з тим,
що технічною базою сучасного суспільства є інформація, його ще називають інформаційним
суспільством, в якому інтелектуальні технології, інформація, обробка знань посідають
дедалі важливіші місця. Термін цей запровадив японський вчений І. Масуда.

Інформаційне суспільство
характеризується передусім розвитком виробництва інформаційних, а не матеріальних
цінностей. Рушійною силою його еволюції є експлуатація обчислювальної техніки. Зростає
не лише економічне значення інформаційного сектора, але й його соціальна та політична
вага. Стратегічними ресурсами і головними чинниками розвитку цього суспільства є
розумовий капітал, концентрація теоретичного знання, обробка інформації, освіта,
кваліфікація і перекваліфікація. Виникає нова інфраструктура – інформаційні мережі,
банки, бази даних, масове виробництво інформації. Принципом управління виступає
погодження, а ідеологією – гуманізм.

Таблиця 1

Відмінності між до
індустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами

Проте нові технології,
що визначають особливості інформаційного суспільства, мають і негативні наслідки,
позначені в соціології категорією “дуалістичне суспільство”, яке поділяється на
тих, хто програв, і тих, хто виграв: одні його сфери процвітають, інші потерпають
від труднощів; житлові райони забезпечених мешканців різко контрастують з районами
незаможних; соціальна диференціація виявляється у багатьох формах. Тому одні вчені
називають таке суспільство “одномірним”, вважаючи, що можливість задоволення над-потреб
пригнічує потенційні протести проти соціальної системи, робить діяльність і мислення
індивіда однобічними, людину одномірною, наділеною “неправильною свідомістю”, інші
– “захищеною державою”, маючи на увазі, що державний апарат контролює всі сфери
суспільства; “дисциплінарним” суспільством, твердячи, що соціальні інститути є мережею
примусових установ, а ті, хто має владу, підтримують дисципліну і здійснюють контроль
за допомогою цих інститутів і систем, роблячи суспільство “холодним та відчуженим”;
“суспільством ризиків”, якому притаманні розвинуте виробництво, технологічний прогрес,
економічне зростання, ефективність. Характеристики мають двоякий зміст: з одного
боку, прогрес і добробут, з іншого – скорочення робочих місць, забруднення довкілля,
внаслідок чого суспільство стає беззахисним перед природними катастрофами та соціальними
проблемами. Але сучасне суспільство, впроваджуючи новітні технології, створює нові
ризики, від яких дуже важко застрахуватися (ядерна енергія, виробництво хімікатів,
генна технологія, викиди та відходи виробництва тощо).

Перехід від однієї якості суспільства до іншої отримав
назву модернізації, яку пов’язують передусім із зародженням і розвитком капіталізму,
поширенням цінностей і досягнень саме цієї формації. Водночас побутує широке тлумачення
її. Вона може трактуватися і як наукова теорія, і як процес вдосконалення суспільства.