ТЕМА 2. Визначення поняття як початкової форми мислення. Види понять

ТЕМА 2. Визначення поняття як початкової форми мислення. Види
понять

1. Загальна характеристика поняття як форми мислення

2. Зміст і обсяг поняття

3. Види понять

Загальна
характеристика поняття як форми мислення

Поняття – форма мислення, у якій відображені
істотні ознаки предметів та явищ, узяті в єдності.

Для утворення поняття
необхідно виділити істотні ознаки предмета. Це досягається за допомогою
логічних прийомів: порівняння, аналізу, синтезу, абстрагування і узагальнення.

Щоб скласти поняття про
предмет, треба перш за все порівняти даний предмет з іншими предметами, знайти
ознаки, які роблять його схожими з одними та відрізняють від інших предметів.
Наприклад, ручка буде мати істотну загальну ознаку з олівцем (предмети для
письма), але не з блокнотом.

Таким чином, логічний
прийом, що встановлює схожість або відмінність предметів дійсності, називається порівнянням. Порівнюючи ряд предметів, ми встановлюємо наявність у них
певних спільних ознак, що притаманні певній групі предметів.

Щоб виділити ознаки
предмета, треба у думці розчленувати предмет на його складові частини,
елементи, сторони. Уявне розчленування предмета на складові частини називається аналізом. Це може бути у прямому сенсі розбір на частини – взяли,
розібрали ручку, впевнилися, що головна її частина – стержень, який пише,
значить, це й є істотна ознака. Але це може бути просто аналіз різних сторін
для знахождення істотних ознак. Наприклад, якщо взяти ряд предметів – барабан,
фуражку, парасольку та пістолет, і почати виділяти в них різні спільні ознаки.
Так, перші три предмети – кругле, натягнуте. Йдемо далі. Перший, другий і
четвертий можуть бути пов’язані з військовою службою. Не зупиняємося, пробуємо
виділити ще які-небудь сторони. Третя спроба: фуражка, парасолька та пістолет –
засоби захисту. Ми бачимо, щоо ця ознака – істотна, оскільки описує призначення
цих предметів у всіх випадках, тому саме вона дозволяє їх об’єднати в одне поняття.

Вивчивши окремі деталі,
необхідно відновити у мисленні предмет у цілому. Уявне поєднання частин
предмета, розчленованого аналізом, називається синтезом. Синтез –
прийом, протилежний аналізу. Разом із тим обидва прийоми передбачаають і
доповнюють один другий. Після того, як ми виділили істотні ознаки та здійснили
синтез, ті ж предмети сприймаються зовсім в іншій якості.

Виділивши за допомогою
аналіза ознаки предмета, ми з’ясували, що одні з цих ознак мають істотне
значення, інші такого значення не мають. Зосереджуючи свою увагу на істотному,
ми абстрагуємося від неістотного. У нашому прикладі ми змогли абстрагуватися
від таких зовнішніх ознак предметів, як круглість, натягнутість і т. д.

Уявне виділения окремих
ознак предмета і відволікання від інших ознак називається абстрагуванням.
Розглянути який-небудь предмет абстрактно – значить відволіктися
(абстрагуватися) від інших ознак.

Ознаки предметів, що вивчаються,
ми можемо поширити на всі схожі предмети. Ця операція здійснюється шляхом узагальнення,
тобто прийому, за допомогою якого окремі предмети на основі притаманних їм
однакових властивостей об’єднуються у групи однорідних предметів. Завдяки
узагальненню істотні ознаки, виявлені у окремих предметів, розглядаються як
ознаки усіх предметів, до яких можна застосувати дане поняття. Так, ознака
«захисний засіб», виявлена у названих вище предметів, може бути розповсюджена й
на інші предмети – зварювальну маску, акваланг і т. д.

Таким чином,
встановлюючи схожість (або відмінність) між предметами (порівняння),
розчленовуючи схожі предмети на елементи (аналіз), виділяючи істотні ознаки і
відволікаючись від неістотних (абстрагування), з’єднуючи істотні ознаки (синтез) та поширюючи їх на
усі однорідні предмети (узагальнення), ми утворюємо одну з основних форм
абстрактного мислення – поняття. Поняття виконують дві основні функції.

1) Пізнавальна. Будучи
результатом попереднього пізнання, вони служать потім засобом подальшего
пізнання. Це здійснюється на основі такої операції, як застосування поняття або
підведення під поняття. Наприклад, виробивши поняття «речовина» шляхом
узагальненя твердих тіл, рідин та газів, ми поширюємо його на нові види
речовин, наприклад, на плазму.

2) Комунікативна.
Поняття – засіб спілкування.

Тепер, коли ми узнали,
як утворюються поняття, можна приступати до їх вивчення.

{lang_content_nav} та обсяг понять

{lang_content_nav} понятття – це ознаки поняття, складові елементи поняття. Ознаки – це
те, чим одне поняття відрізняється від іншого. Ознаки бувають істотними і
неістотними. Істотні ознаки – це ті ознаки, без яких поняття не може
існувати. Істотних ознак усього дві – ознака роду та видова відмінність.

Родова ознака є поняття класу, до якого ми вводимо інше поняття. Видова відмінність – ознака, яка виділяє поняття з ряду йому подібних.
Годинник: родова ознака – «вимірювальний прилад», видова відмінність – «показує
час».

Обсяг поняття – це сукупність предметів та явищ, на котрі воно поширюється. Сукупність предметів (явищ), що входять до
обсягу поняття, називається логічним класом. Так, до класу дерев входять
усі дерева, які росли, ростуть і будуть рости на нашій планеті.

Окремі, одиничні
предмети класу називаються індивідами або елементами класу (множини).
Наприклад, «місто Київ» – елемент класу міст. Множина (клас) включає в себе не
лише окремі елементи, але й їхні сполучення, що мають спільні специфічні
ознаки, яких немає в інших елементів того ж класу (множини). Ці сполучення
називаються підмножинами множин або підкласами. Наприклад, клас договорів
складається з окремих конкретних договорів, які є його елементами. З цих
елементів можна скласти підкласи договорів підряду, постачання, позики і т. д.

Види понять

Поняття поділяються на
індивідуальні (одиничні) та загальні. Індивідуальні поняття належать до
уявлень про одиничні предмети (Запоріжжя, Хортиця, музей запорізького
козацтва). Понятия, котрі належать до групи або класу предметів і явищ,
називаються загальними поняттями (тварина, машина, війна і т. д.)

Загальні поняття можуть
бути реєструючими і нереєструючими. Реєструючими називаються поняття, у
яких сукупність елементів, що мислиться у них, піддається обліку, реєструється
(принаймні, у принципі). Наприклад, «учасник Великої Вітчизняної війни»,
«частина світу», «планета Сонячної системи». Реєструючі поняття мають
скінченний обсяг.

Загальні поняття, що
відносяться до невизначеного обсягу, називаються нереєструючими. Так, у
поняттях «людина», «бухгалтер», «указ» сукупність елементів, що мислиться у
них, не поддається обліку, в них мисляться усі люди, бухгалтери, укази
теперішнього, минулого і майбутнього. Реєструючі поняття мають безкінечний
обсяг.

Збірні поняття уявляются як одне ціле, що складається з
однорідних предметів (ліс, парламент, полк і т. д.) Відповідно, поняття, в яких
мисляться ознаки, що належать до кожного їх елементу, називаються незбірними.
Такими є, наприклад, поняття «зірка», «командир полку», «держава» і т. д.

Але, крім того, загальні
поняття можуть застосовуватися у розділовому та збірному значенні. Якщо
висловлювання стосується кожного елементу класу, то таке застосування поняття
називається розділовим; якщо висловлювання стосується всіх елементів,
узятих в єдності, і незастосовне до кажного елементу в окремості, то таке
застосування поняття називається збірним. Наприклад, висловлюючи думку
«Студенти 1-го курсу вивчають логіку», ми застосовуємо поняття «студенти 1-го
курсу» в розділовому значенні, оскільки дане твердження стосується кожного
студента 1-го курсу. А ось якщо узяти таке висловлювання: «Студенти 1-го курсу
провели теоретичну конференцію», то це твердження стосується усіх студентів
1-го курсу в цілому. Тут поняття «студенти 1-го курсу» застосовується у
збірному значенні. Якщо сюди підставити слово «кожен», вийде несенітниця.

Скажіть, будь ласка,
поняття «кохання» конкретне чи абстрактне Більшість вважає його абстрактним.
Але «кохання»» – конкретне поняття. Воно має багато ознак.

Абстрактними називаються поняття, у яких мислиться властивість
предмета або відношення між предметами. Вони мають одну ознаку – «краса»,
«білизна», «важкість» і т. д.

Конкретними називаються поняття, у яких предмет або
сукупність предметів мислиться як щось самостійно існуюче. Наприклад,
«будинок», «битва», «кохання».

Поняття, зміст яких
складають властивості, притаманні предмету, називаються позитивними. Негативні – поняття, що характеризують відсутність у предметів якихось властивостей.

Так, наприклад, поняття
«грамотний», «порядок», «віруючий» є позитивними, а, відповідно «неграмотний»,
«безпорядок», «невіруючий» – негативними.

Поняття, що відображують
предмети, які існують окремо та мисляться поза їх відношеннями до інших
предметів, називаються безвідносними. Такими є поняття «студент»,
«держава», «підприємство», «місце злочину». Співвідносні поняття містять
ознаки, що вказують на відношення одного поняття до іншого поняття. Наприклад,
поняття «батьки» саме по собі передбачає існування співвідносного з ним поняття
«діти», інавпаки, не можна бути сином або дочкою без батьків. Аналогічно: «начальник» –
«підлеглий», «давання хабаря» – «отримання хабаря». Співвідносними є також
поняття «частина» (значить, є ціле), «причина» (отже, є наслідок), «брат»,
«сусід» – завжди чиїсь. У цих поняттях відображуются предмети, існування одного
з яких не мислиться поза його відношення до іншого.

Визначити, до якого виду
належить те чи інше поняття – значить дати йому логічну характеристику. Так,
даючи логічну характеристику поняттю «Україна», треба указати, що це поняття
одиничне, збірне, конкретне, позитивне, безвідносне. При характеристиці поняття
«неосудний» повинно бути вказано, що це поняття загальне, незбірне, конкретне,
негативне, безвідносне.

Логічна характеристика
понять допомагає уточнити їх зміст та обсяг, виробляє навички більш точного
використання понять у процесі міркування.

Рекомендована
література:

1. Бочаров В.А., Маркин
В.И. Основы логики. – М.: Изд-во “Инфра-М”, 1997.- 296с.

2. Войшвилло Е.К.
Понятие как форма мышления. – М.: Изд-во, МГУ, 1989.

3. Горский Д.П., Ивин
А.А, Никифоров А.Л. Краткий словарь по логике. – М., 1991.

4. Грядовой Д.И.,
Малахов В.П. Логика для юриста. – М., 1998.

5. Иванов Е.А. Логика. –
М., 2001.

6. Івін О.А. Логіка. –
К.,1996.

7. Ивлев Ю.В. Логика. –
М.: “Наука”, 2002.

8. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика: Учебник
для юридических вузов. – М., 1995.

9. Литвак М.Е. Как узнать и изменить свою судьбу.
– Ростов-на – Дону: Феникс. 2002.

10. Хоменко В. І. Логіка
для юристів. – К., 2001.