ТЕМА 4. Логічна сутність судження. Прості судження

ТЕМА 4. Логічна сутність судження. Прості
судження

1. Структура простого судження

2. Класифікація категоричних суджень

3. Об’єднана класифікація суджень за кількістю та якістю

4. Розподіленість термінів у судженнях

5. Встановлення відношень між судженнями за правилами логічного квадрата

6. Класифікація суджень за основою модальності

 

Структура
простого судження

Сьогодні ми починаємо знайомитися з більш складною, ніж поняття,
логічной формою – судженням. Щоб
зрозуміти мету цієї лекції, повернемося знову до нашого мислення. Що таке судження Попросту кажучи, це
коли ми про щось судимо. Коли ми мислимо, як би це не виражалося (усно,
письмово або у думці), ми завжди судимо про речі, явища та їх властивості.
Судження – це думка про предмет, у якій шляхом стверждення або заперечення
розкривається його ознака або відношення до інших предметів. Ознака при цьому
може бути будь-якою і явища теж різними. Наприклад: «Право є надбудова»; «Право
є сукупність правил поведінки»; «Право не існує без держави»; «Право є засіб
проведення політики». Тут виявляються різні сторони права і його зв’язок з
іншими явищами. Але це можуь бути й істотні ознаки, тобто будь-яке поняття
можна утворити лише за допомогою судження. А оскільки будь-які ознаки та явища
теж описуються за допомогою понять, то логічна функція судження полягає у тому,
що ми судимо про предмети та явища навколишньоего світу, співставляючи одне
поняття з іншим. Звідси визначення судження:

Судження
– це форма мислення, у якій здійснюється зв’язок між поняттями.

Судження поділяються на прості та складні. Простим називається судження, що не включає інші судження. Складним називають
судження, що складається з кількох простих, пов’язаних логічними сполучниками. У мові судженням відповідають речення, які
теж можуть бути простими та складними.

Просте судження має три частини: підмет, або суб’єкт – те, про що ми висловлюємося; присудок, або предикат – те, що ми
висловлюємо про підмет; сполучник (є – не є) – пов’язує підмет із
присудком. Підмет позначається латинською буквою S, присудок – латинською
буквою Р:

S – Р

Суб’єкт і предикат називаються термінами судження.

У залежності від того, що саме стверджується або
заперечується у судженнях – належність ознаки предмету, відношення між
предметами або самий факт існування предмета, вони поділяються на атрибутивні
(або категоричні) судження, судження з відношеннями та судження існування
(екзистенційні).

1. Атрибутивними (від латинського –
«властивість, ознака»), або категоричними, називаються судження про ознаку
предмета. У них відображується зв’язок між предметом та його ознакою, цей
зв’язок стверджується або заперечується. Наприклад: «Мідь проводить електрику»;
«Дерево не проводить електрику». Атрибутивні судження мають класичну структуру
«S є Р», «S не є Р».

2. Судження з відношеннями – це судження,
що відображує відношення між окремими предметами або їх ознаками. Наприклад:
«Крим південніший Запоріжжя».

Судження відношення мають загальний вигляд: «а R b», де а і b – означає поняття про предмети, R – відношення між ними, тобто
між предметами а і b існує відтношення R. а
і b – тут суб’єкти, R –
предикат.

Судження відношення виражають найрізноманітніші
відношення між предметами та явищами. Основні з них:

1) відношення простору – приклад наведений вище;

2) відношення часу: «Греція виникла раніше за Рим»;

3) відношення причини: «Пияцтво – причина багатьох
дорожньо-транспортних аварій.

4) відношення рівності: «А дорівнює В».

5) відношення рідства: «Семен – батько Сергія».

Ми бачимо, що структура суджень з відношеннями
інша, ніж атрибутивних. Але при бажанні вони можуть бути представлені як
атрибутивні. Наприклад, у судженні «А дорівнює В» можна представити А як
суб’єкт, який має властивість рівності В. Тоді «дорівнює В» – це предикат.

3. У судженнях існування (екзистенційних) –
від латинського existentia – існування – виражається самий факт існування
або неіснування предмета судження. Наприклад: «Існують закони логіки»; «Не
існують марсіяни». Предикат тут – поняття про існування або неіснування
суб’єкта.

 

 

Класифікація категоричних суджень

Категоричні судження поділяються, по-перше, за
кількістю, а по-друге, за якістю. А оскільки будь-яке судження має й кількісну,
й якісну характеристику, їх прийнято поділяти за об’єднаною класифікацією.

1. Поділ суджень за якістю – на ствердні та
заперечні. Ствердним судженням називають таке, що відображує наявність у
предмета якої-небудь ознаки: «S є Р». Наприклад: «Бухгалтерський облік на
підприємстві здійснюється згідно Положення про бухоблік». Заперечнесудження відображує відсутність у предмета якоїсь ознаки: «S не є Р».
Наприклад: «Накладна не є документом суворого обліку».

2. Поділ суджень за кількістю – на одиничні,
часткові та загальні.

2.1. Одиничним називається таке судження, у
якому щось стверджується або заперечується про один предмет. Тому, якщо предмет
не одиничний, то до нього спереду додається займенник «це». Наприклад: «Ця
ручка добре пише». У загальному вигляді: «Це S є Р» або «Це S не є Р».

2.2. Частковим називається таке судження, у
якому щось стверджується або заперечується про частину предметів класу.
Наприклад: «Деякі студенти відмінники». Суб’єкт часткового судження виражається
зазвичай такими словами: «деякі», «більшість», «частина», «кілька», «іноді»,
«не усі» та ін. У загальному вигляді: «Деякі S є Р»; «Деякі S не є Р».

2.3. Загальні судження – судження, у яких
що-небудь стверджується або заперечується про усі предмети класу. Наприклад:
«Усі громадяни України зобов’язані дотримуватись українських законів». У
загальних судженнях перед суб’єктом стоїть логічна постійна: «усі», «кожен»,
«усякий», «будь-який», «жодне», «ніхто». У загальному вигляді: «Усі S є Р»;
«Жодне S не є Р».

 

 

Об’єднана класифікація суджень за кількістю та
якістю

1. Загальноствердні судження – за кількістю
– загальні або одиничні, за якістю – ствердні. Наприклад: «Усі договори –
угоди» («Усі S є Р»). Загальноствердні судження позначають літерою А від
латинського «affirmo» – стверджую.

2. Загальнозаперечні судження – за
кількістю – загальні або одиничні, за якістю – заперечні. Наприклад: «Жодне
явище не існує ізольовано від інших явищ» («Жодне S не
є Р»). Позначаються літерою Е від першої голосної латинського слова «nego» – заперечую.

3. Частковоствердні судження – за кількістю – часткові, за якістю –
ствердні. Наприклад: «Деякі студенти кмітливі» («Деякі S є
Р»). Позначаються літерою I (друга голосна слова
«affirmo»).

4. Частковозаперечні судження – за
кількістю – часткові, за якістю – заперечні. Наприклад: «Деякі бухгалтери не
мають вищої освіти» («Деякі S не є Р»). Позначаються
літерою О (друга голосна слова «nego»).

 

 

Розподіленість термінів у судженнях

Якщо термін судження узятий у повному обсязі, то
він розподілений. Якщо у частковому обсязі, то він не розподілений.
Розглянемо, як розподілені терміни у судженнях А, Е, I, О.

1. Судження А («Усі S є Р»). «Усі студенти нашої
групи (S) здали екзамени (Р)». Суб’єкт «студенти нашої групи» узятий у повному
обсязі, отже, він розподілений. Предикат же не розподілений, тому що вони –
лише частина тих, що здали екзамени, адже їх могли здавати й інші групи.
Розподіленість термінів у судженнях прийнято зображувати за допомогою колових
схем:

Таким чином, у загальноствердних судження S
розподілений, а Р не розподілений. Однак у загальноствердних судженнях, суб’єкт
і предикат яких мають однаковий обсяг, розподілений не лише суб’єкт, але й
предикат. До таких суджень належать виділяючі судження «Тільки S є Р» або «S є
тільки Р»:

2. Судження Е («Жодне S не є Р»). «Жоден студент
нашої групи (S) не є невстигаючим (Р)». І суб’єкт, і предикат узяті у повному
обсязі. Обсяг одного терміна повністю виключається з обсягу іншого: жоден
студент нашої групи не входить у число невстигаючих, і жоден невстигаючий не є
студентом нашої групи. Отже, у загальноствердних судженнях і S, і Р
розподілені:

3. Судження I («Деякі S є Р») «Деякі студенти нашої групи (S) – відмінники (Р)». Суб’єкт
цього судження не розподілений, оскільки у ньому мислиться лише частина
студентів, тільки деякі студенти нашої групи належать до числа відмінників. Але
й обсяг предиката лише частково включається до обсяну суб’єкта: не усі, а лише
деякі відмінники – студенти нашої групи.

Отже, у частковоствердному судженні ні S, ні Р не
розподілені: 

Виключенння з цього правила складають судження,
предикат яких повністю входить до обсягу суб’єкта. Наприклад: «Деякі батьки, і
тільки вони (S), є багатодітними (Р). Тут предикат «багатодітні» повністю
входить до обсягу суб’єкта «батьки». Тому тут предикат розподілений:

4. Судження О («Деякі S не є Р). «Деякі студенти
нашої групи (S) не відмінники» (Р). Суб’єкт цього судження не розподілений,
оскільки узятий не в повному обсязі. Предикат же узятий у повному обсязі,
оскільки повністю виключається:

Встановлення відношень між судженнями за правилами
логічного квадрата

Досі мова йшла про зв’язок між термінами в одному судженні, тепер
розглянемо зв’язок між різними
судженнями. Судження, як і понятия, можуть бути порівнюваними й порівнюваними. Непорівнюваними є суждения, що мають різні суб’єкти та предикати. Такі, наприклад, два
судження: «Серед космонавтів є льотчики» і «Серед космонавтів є жінки». Тут
однакові суб’єкти, а предикати різні. Інший варіант: «Серед льотчиків є жінки»
і «Серед космонавтів є жінки». Тут предикати однакові, але суб’єкти різні. І
тим більше непорівнюваними є судження, у яких і суб’єкт, і предикат – різні,
тобто мова взагалі йде про різне.

Порівнюваними є судження з однаковими суб’єктами та предикатами і різними сполучником та
квантором. Звичайно їх називають судженнями однакової матерії. Наприклад: «Усі
американські індіанці живуть у резерваціях» та «Деякі американські індіанці
живуть у резерваціях». Відношення між порівнюваними простими судженнями А, Е, I, О зазвичай зображуються у логіці у вигляді логічного квадрата.

Порівнювані судження поділяються на сумісні та
сумісні. Сумісними називаються судження, які одночасно можуть бути
істинними. Несумісними називаються судження, які одночасно не можуть
бути істинними.

Сумісні судження поділяються на тотожні,
підпорядковані та частково сумісні (субконтрарні).

Тотожні судження виражають одну й ту ж думку у різній формі. Наприклад: «Суверенна
Україна не переслідує загарбницьких цілей» і
«Суверенна Україна – мирна демократична країна». Тут логична побудова –
різна, але зміст – однаковий. За допомогою квадрата такі судження не
ілюструються.

Підпорядковані судження мають спільний предикат, а суб’єкт одного судження підпорядковує
суб’єкт іншого. Одне називаєтьтся підпорядковуючим, а друге – підпорядкованим.
У відношенні підпорядкування знаходяться судження А – I:
«Усі люди смертні» – «Деякі люди смертні» і Е – О: «Жоден кит не дихає зябрами» – «Деякі кити не
дихають зябрами».
При такому відношенні істинність часткового судження знаходиться у залежності
від істинності загального, але не навпаки.

Частково сумісні (субконтрарні) судження можуть бути одночасно істинними, але не
можуть бути одночасно хибними. Це відношення між судженнями I – О. Наприклад: «Деякі змії отруйні» – «Деякі змії не отруйні». Одне з
таких висловлювань може бути хибним, тоді друге все одно залишиться істинним.

Відношення несумісності поділяються на два види:
протилежність (контрарність) та суперечність (контрадикторність).

Відношення протилежності: А – Е. Це
загальні судження, що висловлюють протилежні думки. Тут обидва судження не
можуть бути одночасно істинними, але можуть бути одночасно хибними. Наприклад,
істинність судження «Усі офіцери є військовослужбовцями» зумовлює хибність
протилежного йому судження: «Жоден офвцер не є військовослужбовцем». Але якщо
відомо, що одне з них хибне, то друге може бути як хибним, так і істинним.
Наприклад, при хибності судження «Усі птахи улітають узимку в теплі краї»
противоположне йому «Жоден птах не улітає узимку в теплі краї» – теж хибне. А
ось при хибності судження «Жоден суддя не є юристом» протилежне йому – «Усі
судді – юристи» виявляється істинним.

Відношення суперечності (А – О, Е – I). Суперечними судженнями називають
такі, що виключають одне друге. Якщо А хибне, то О – істинне. («Усі люди щирі»
– «Деякі люди нещирі»). І навпаки. Если Е хибне, то I –
істинне («Усі люди нещирі» – «Деякі люди щирі»). І навпаки. Таким чином, з двох
суперечних суджень при істинності одного інше завжди виявляється хибним. З
цього витікає, що з двох суперечних суджень одне повинне бути істинним, а друге
– хибним. Одночасно істинними і одночасно хибними вони бути не можуть. Це дуже
важливо для практичного застосування. Наприклад, нам треба довести хибність
суждения «Усі люди щирі» (А). Для цього достатньо знайти хоча б одну нещиру
людину і цим обгрунтувати положення «Деякі люди нещирі». А звідси витікає
хибність суждения «Усі люди щирі», і немає необхідності проводити експерименти
на великій кількості людей. Отже, при спростуванні А завжди треба користуватися
О, а при спростуванні Е завжди треба користуватися I.

 

 

Класифікація
суджень за основою модальності

Модальність (від латинського modus – міра, спосіб) – характеристика судження за
«силою» твердження, що висловлюється у ньому. Іншими словами – це поділ суджень
за характером вираженого у них знання. При цьому можна виділити два основні
види модальності: істинна та пізнавальна.

Істинна модальність – це знання про можливе, дійсне та необхідне.

1. Судження можливості – це судження, що
відображує реально існуючу, але ще не реалізовану можливість. Наприклад:
«Можливі опади».

2. Судження дійсності – це судження, яке
відображує щось уже існуюче у дійсності. Наприклад: «Іванов – студент».

Розрізнення суджень можливості та суджень
дійсності має дуже велике практичне значення. У першому випадку ми висловлюємо
знання про те, що який-небудь предмет можливий, а у другому – що він уже має
місце у дійсності.

3. Судження необхідності – це судження, яке
відображує неминучість існування якогось предмета або зв’язку між предметами й
явищами. Найпростіший приклад: «2х2=4». Інакше й думати не можна. Тільки так,
на відміну від попереднього приклада, де Іванова можна уявити в якій-небудь
іншій якості.

Усі закони логіки, також, як і будь-які закони
природи – це судження необхідності. Тому будь-яка думка, яка правильно логічно
доведена, є судженням необхідності й перевіряти експериментально її вже не
треба. Докладно про це піде мова у темі «Умовиводи».

Пізнавальна модальність означає характер і ступінь достовірності знання.
За цією модальністю судження поділяються на проблематичні (вірогідні) й
достовірні.

1. Проблематичним (вірогідним) називається
судження, у якому певна ознака стверджується або заперечується відносно
предмета думки лише приблизно, наприклад: «Можливо, цю лекцію будуть слухати».

Проблематичні судження не можна плутати з
судженнями можливості. Перші виражають нашу невпевненість у наявності в
предмета якоїсь ознаки, пов’язану з недостатнім знанням ситуації. Наприклад,
якщо я не метеоролог, але кажу: «Можливо, буде дощ» – то я просто не знаю і
намагаюся вгадати. Це проблематичне судження. За істинною модальністю такі
судження інтерпретувати неможливо. Якщо ж метеоролог каже: «Можливий дощ», то
його прогноз оснований на глибокому вивченні атмосферних явищ, тобто це
судження можливості, яке основане на цілком достовірному знанні.

2. Достовірні судження – це судження,
відносно яких із повною визначеністю відомо, що ознака, про яку говориться у
судженні, дійсно належить або не належить предмету думки. Прикладом може бути
вже відомий нам приклад: «Іванов – студент». Якщо він дійсно студент, то це
судження достовірне.

 

Рекомендована література

1. Берков В.Ф. Логика. – Минск, 2002.

2. Бочаров В.А. Основы логики. – М., 1997.

3. Гетманова А.Д. Учебник по логике. – М., 2002.

4. Горский Д.П., Ивин А.А., Никифоров А.А. Краткий словарь по логике. – М., 1991.

5. Івін О.А. Логіка. – К., 1996.

6. Кириллов В.И., Старченко А.А. Логика. – М., 1995.

7. Конверський А.Є. Логіка. – Київ, 2004.

8. Литвак М.Е. Как узнать и изменить свою судьбу.
– Ростов-на – Дону: Феникс. 2002.

9. Светлов В.А. Практичекая логика. – М., 1997.

10. Хоменко В. І. Логіка для юристів. – К., 2001.