Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Еволюція наукових підходів до осмислення політики від найдавніших часів до сучасності


Еволюція наукових підходів до осмислення політики від найдавніших часів до сучасності

Початкові соціально-політичні уявлення всіх стародавніх народів – вавилонян, єгиптян, китайців, греків, римлян – однаково носили релігійно-міфологічний характер. Для цієї форми соціально-політичних поглядів характерне уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного порядку.

У 8-6 ст. до н.е. починається відхід від первісних релігійно-міфологічних уявлень до більш-менш раціонального погляду на світ в цілому, і на державу і на владу зокрема. Ця тенденція до раціоналізації знайшла вираження у вченні Конфуція та брахманізму і буддизму в Індії. Створення перших політичних категорій і дефініцій сприяло виникненню власне теоретичних концепцій політики, пов’язаних насамперед із творчістю Платона і Аристотеля.

Аристотель першим формулює особливий предмет політичної науки, тим самим виділяючи політичне знання в рамках філософії: політична наука займається державою або полісом. Політична наука – наука про вище благо людини і держави, про найкращий державний устрій. Політична наука покликана навчити людей красиво і справедливо спільно проживати в суспільстві, взаємодіяти в єдиній державі.

Вперше звільнив політичну науку від релігійно-етичної форми Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Якщо до Макіавеллі головним у політиці були цілі держави, а державна влада розглядалася як засіб для їх реалізації, то для Макіавеллі головним у політиці стала сама влада, способи і методи її завоювання та утримання. Макіавеллі розглядає політику як самостійну сферу життя, де не діють норми людської моралі чи християнської етики.

З його роботами був зроблений перший великий крок у створенні сучасної політичної науки. Величезний внесок у її становлення внесли також такі європейські та американські мислителі, як Дж. Локк, Ш. Монтеск’є, Б. Спіноза, Т. Джефферсон, Дж. Медісон, А. Токвіль, Д.С. Мілль і багато інших.

Свій сучасний вигляд політологія набуває в другій половині 19 століття, коли її стали викладати в коледжах і університетах США. У цей час відбувається її становлення як самостійної академічної дисципліни. У 1857 р. в Колумбійському коледжі Френсісом Лібером створюється кафедра історії та політичної науки. У 1880 р. у цьому ж коледжі організовується перша школа політичної науки. У 1903 р. створена Американська асоціація політичних наук, яка об’єднує політологічні наукові та навчальні інститути.

Приблизно в той же час відбувається перетворення політології в самостійну наукову і навчальну дисципліну і в Європі, де важливий внесок у її розробку внесли такі вчені, як М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін.

На початку 20 століття процес виділення політології у самостійну академічну дисципліну в основному завершується. Особливо інтенсивно політологія почала розвиватися за кордоном після Другої Світової війни. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО була створена Міжнародна асоціація політичної науки, яка діє і в наші дні. Її створення пояснюється зростанням значення політики як чинника життя суспільства. У той же час її створення сприяло активізації політичних досліджень.

Сьогодні політологія, поряд з соціологією і психологією, займає провідне місце в американському та європейському суспільствознавстві. За кількістю досліджень і кількістю публікацій вона займає перше місце серед суспільствознавчих дисциплін. Політологія викладається практично в усіх вищих навчальних закладах за кордоном.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ПОЛІТИКИ:

  1. загальнонауковий підхід – сфера людської діяльності;
  2. директивний підхід – боротьба за владу і мистецтво володарювання;
  3. марксистський підхід – відносини класів, станів, суспільних груп, націй;
  4. інституціональний підхід – пов’язаний із функціонуванням урядових структур та осіб, що здійснюють управління;
  5. функціональний підхід – розподіл обов’язків і повноважень у цілісному суспільному організмі за умови їх узгодження);
  6. комунікативний підхід – як специфічний засіб взаємодії, за допомогою якого з’ясовується мета спільноти, загальні інтереси суб’єктів взаємодії, розробляються спільні й обов’язкові правила поведінки.
  7. буденно-публіцистичний підхід – спрямування або спосіб діяльності;
  8. етично-цинічний підхід – засіб досягнення егоїстичних цілей.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+