Гендерні дослідження як передумова становлення моделі паритетної демократії

Гендерні дослідження
як передумова становлення моделі паритетної демократії

Гендер – це система
цінностей чоловіків і жінок, їх ролей, характеристик і зв’язків, набутих ними як
особистостями в процесі взаємовідносин і взаємодії, що визначається громадсько-політичним
і соціально-економічним контекстом їх життя.

В цілому, можна виділити три основні
напрями теоретичних досліджень гендеру як соціального явища: розуміння його
як стратифікаційної категорії, як культурної метафори та як соціально сконструйованого
відношення нерівності за ознакою статі.

Основи першого напряму – розуміння гендеру як стратифікаційної категорії – були
закладені ще М. Вебером, П. Сорокіним, ідеї якого розвивали К. Девіс та У. Мур,
а також Т. Парсонс, Б. Барбер, С. Айзенштадт та ін. Цей напрям досліджень передбачає
розгляд гендеру в ряді таких стратифікаційних категорій, як – клас, раса, вік.

Вперше на важливість саме гендерної
стратифікації звернули увагу соціологи, що відчували вплив фемінізму. Гендерну стратифікацію
можна визначити як процес розподілу в суспільстві статусів, пов’язаних зі статтю
людини, причому жінки у цьому процесі оцінюються і винагороджуються нижче, ніж чоловіки.
Їх цікавило питання: наскільки гендерна ієрархія в суспільстві відповідає природним,
біологічним і фізіологічним відмінностям статей і наскільки вона є результатом виховання
і суспільного регулювання. Як пише Джоан Хубер, «до 70-х рр. XX ст. основна теорія
гендерної … стратифікації мала біологічну основу: відмінності статі … виростали
з природних якостей. Дослідниця запропонувала нову модель гендерної стратифікації,
що враховує жіночу домашню працю, а також два завдання, «безпосередньо пов’язані
з виживанням суспільства» і доступні тільки жінкам, – народження і вигодовування
дитини. В основі гендерної стратифікації, на її думку, лежать такі принципи: найбільшу
владу і престиж у сім’ї мають ті її члени, які виробляють товари, а не ті, хто їх
споживає; оскільки народити і вигодувати дитину можуть тільки жінки, то їх робота
повинна бути сумісна з цим; найбільшою владою та престижністю володіють ті люди,
які контролюють розподіл матеріальних цінностей поза сім’єю.

Проаналізувавши основні типи культур
(полювання і збиральництва, землеробства, кочового господарства, орного землеробства
та індустріального суспільства), Дж. Хубер дійшла висновку, що положення жінки в
усіх культурах безпосередньо пов’язане з її участю у виробництві продуктів харчування.
У тих суспільствах, де це виробництво передбачає тривале знаходження поза домом,
жінка, зважаючи на її здатність до материнства, повністю виключається з діяльності,
що приносить владу і престиж.

Подібне виключення є не біологічним,
а соціальним. На думку автора, виходу жінки на ринок праці сприяли три тенденції,
породжені індустріалізацією: зниження рівня дитячої смертності, внаслідок поліпшення
харчування (в т.ч. винахід пастеризованого молока) та удосконалення медицини; зниження
рівня смертності призвело до падіння народжуваності, потрібного для відтворення
населення, що призвело до зниження обмежень щодо жінок; поширення обов’язкової освіти,
яка реструктуризувала сімейні відносини шляхом зміни основних джерел добробуту.

Другий напрям – розуміння гендеру як культурної метафори. Прибічники
цього напряму розглядають жіноче та чоловіче як елементи культурно-символічних рядів,
причому чоловіче в них асоціюється з культурним, духовним, божественним, раціональним,
а жіноче – гріховним, природним, чуттєвим, тілесним. Таким чином, позитивним та
значущим є чоловіче і те, що ототожнюється з ним, а отже, воно стає домінуючим.
Жіноче вважається вторинним, субординованим, негативним.

Стать стає культурною метафорою,
яка, як відзначає Е. Фі, «…передає відношення між духом і природою. Дух – чоловік,
природа – жінка, а пізнання виникло як якийсь агресивний акт володіння; пасивна
природа піддається розкриттю, людина проникає в її глибини і підпорядковує собі.
Прирівнювання людини до пізнаючого духу в його чоловічому втіленні, а природи до
жінки з її підлеглим становищем було і залишається безперервною темою західної культури».
Так, метафора статі виконує роль культурного символу, а отже, виступає фактором
формування культури. Відповідно, гендерна асиметрія стає одним з основних чинників
формування традиційної західної культури, яка розуміється як система виробництва
знання про світ.

Третій напрям теоретичного осмислення гендеру представляє його як соціально
сконструйоване відношення нерівності за ознакою статі. Появі конструктивістського
уявлення про гендерні відносини сприяли теорія статево-рольової (гендерної) соціалізації
П. Бергера та Т. Лукмана та етнометодологія Г. Ґарфінкеля.

Цей напрям досліджень гендеру
базується на наступних постулатах: гендер конструюється суспільством в цілому, сім’єю,
засобами масової інформації, системою гендерних ролей та системою розподілу праці,
наявною у даному суспільстві, а поширюється шляхом соціалізації; гендер формується
на рівні свідомості індивідів, в ході гендерної ідентифікації, шляхом прийняття
та підлаштуваня до встановлених у суспільстві норм, що стосуються манери поведінки,
зовнішності, одягу тощо.

При розумінні гендера як соціального
конструкта виділяють наступні характеристики гендеру: біологічну стать; статево-рольові
стереотипи, поширені в тому чи іншому суспільстві; гендерний дисплей – різноманіття
проявів, пов’язаних з суспільними приписами норм чоловічої та жіночої дії і взаємодії.

У відповідності з даним підходом
гендер постає як вимір соціальних відносин. Індивід в процесі соціалізації засвоює
комплекс установок та правил поведінки, які суспільство визнає відповідними його
гендерним ролям.

Узагальнюючи досягнення вказаних
напрямків теоретичного дослідження гендеру, можна запропонувати таке його визначення,
з якого будемо виходити в даній роботі: гендер – це система цінностей чоловіків
і жінок, їх ролей, характеристик і зв’язків, набутих ними як особистостями в процесі
взаємовідносин і взаємодії, що визначається громадсько-політичним і соціально-економічним
контекстом їх життя.

Розвиток гендерних досліджень
дав змогу для формування та реалізації ефективної гендерної політики, що стала основою паритетної демократії.