Фактори, що впливають на процес встановлення гендерної рівності

Фактори, що впливають на процес встановлення гендерної рівності
(гендерні стереотипи, гендерні установки, гендерна ідентичність)

Встановлення гендерної рівності передбачає подолання гендерних стереотипів суспільства.

Під гендерним стереотипом розуміють культурно і соціально обумовлений набір уявлень (переконань, думок, суджень) про якості, ознаки, норми поведінки, які властиві «справжнім» чоловікам і жінкам. Гендерні стереотипи будуються за принципом «бінарної опозиції»: те, що приписується чоловікам, заперечується за жінками. Одним і тим же діям, якостям та ознакам даються різні оцінки в залежності від статі. Наприклад, сказати жінці, що у неї «чоловічий розум» – це зробити комплімент; але сказати чоловікові, що у нього «жіночий характер» – це означає образити його.

Стереотипи дуже стійкі. Вони знаходять свій вияв в усіх сферах життя людини: її свідомості, манері спілкування та взаємодії з іншими членами групи та суспільства в цілому. На сучасному етапі гендерні стереотипи як у суспільній свідомості, так і у практиці трансформувались у цінності та сформували образи маскулінності та фемінності. Вони стали нормою поведінки, свого роду приписом. Це призвело до того, що відбулось закріплення домінування чоловіків, дискримінаційних практик як до жінок, так і до чоловків (в різних сферах суспільного життя); оформились статусні характеристики осіб різних статей.

Існуючі гендерні стереотипи можна розділити на кілька груп.

До першої групи відносять стереотипи маскулінності-фемінінності. Маскулінність розглядається як «активно-творче начало» і, відповідно, такі риси, як: активність, агресивність, впевненість у собі, здатність до лідерства, домінантність, логічне мислення. Фемінності приписується «пасивно-репродуктивна роль», що виявляється у наступних рисах: залежність, низька самооцінка, турботливість, емоційність. Фемінні та маскулінні ознаки протиставляються та розглядаються як взаємодоповнюючі.

Друга група гендерних стереотипів пов’язана з уявленнями про розподіл професійних та сімейних ролей між жінками і чоловіками. Причому жінці відводиться роль домогосподарки, самою значною для неї є соціальна роль матері, відповідно її завдання – народження дітей, догляд за домом та налагодження внутрішньо сімейних взаємин. Таким чином, жінка опинється у приватній сфері, в той час як чоловік знаходиться у публічній. Чоловікам приписується активність у громадському житті, професійний успіх, відповідальність за забезпечення сім’ї.

Третя група гендерних стереотипів зумовлена специфікою праці. Жіноча праця, відповідно до стереотипних уявлень, має носити виконавський, обслуговуючий характер. Тому, жінки працюють у сфері торгівлі, охорони здоров’я, освіти. Чоловікам відводиться творча та керівна робота.

До позитивних аспектів дії гендерних стереотипів можна віднести підтримку міжособистісної та міжгрупової співпраці та взаєморозуміння. Негативний аспект полягає у тому, що вони можуть часто заважають самореалізації чоловіків і жінок, виступають бар’єрами для розвитку індивідуальності, коли певні якості особистості не відповідають певному статево-рольовому стереотипу.

Формування таких стереотипів, а отже віднесення до того чи іншого гендера обумовлене пануючими в даному суспільстві гендерними установками.

Можна виділити два основних типи таких установок – патріархальні і феміністські. Для патріархальних установок характерні наступні особливості: переконання, що в суспільних і сімейних відносинах має існувати жорсткий розподіл чоловічих і жіночих ролей; погляд, згідно з яким чоловікові належить провідна, активна роль у сім’ї і суспільстві, а жінці – підпорядкована, пасивна; переконання, що життєві цінності жінок і чоловіків різні: сім’я і кохання – основні цінності для жінок; справа, робота, самореалізація поза сім’єю – цінності чоловіків; віддання переваги сімейним відносинам, в яких чоловік є главою сім’ї, вносить основний вклад в бюджет сім’ї; приписування жінці в якості головної її ролі в суспільстві – ролі матері, тобто поведінки, пов’язаної з народженням і вихованням дітей.

Феміністські установки свідомості включають в себе такі аспекти: засудження використання біологічних статевих відмінностей для впровадження жорстко закріпленого, підпорядкованого становища жінки в сім’ї і суспільстві; несприйняття існування в сім’ї і суспільстві строго закріплених чоловічих і жіночих ролей; засудження розподілу сфер суспільного життя на чоловічі і жіночі; прийняття образу жінки (гендерного ідеалу), головними рисами якого є енергійність, активність, впевненість у собі, прагнення до свободи і незалежності, діяльність у різних сферах суспільного життя; погляд на виховання дітей, за яким суспільство повинно максимально прагнути до рівної участі батьків і матерів у житті дитини; несприйняття подвійних стандартів у суспільній моралі в оцінці поведінки чоловіків і жінок у різних сферах життя.

Гендерна ідентичність передбачає усвідомлення себе пов’язаним з соціокультурними визначеннями мужності і жіночності. Аналогічно тлумачить «статеву ідентичність» С. Ушакін, визначаючи її як «відображення не стільки ролі суспільства у визначенні статевих параметрів індивіда, скільки здатність (або нездатність) індивіда обмежити себе рамками моделей, запропонованих йому для самоідентифікації». Сказане допускає можливість різних варіантів фемінності та маскулінності, в тому числі й таких, що не збігаються з біологічною статтю.

Гендерна ідентичність пов’язана з уявленнями людей про своє соціокультурне поле – чи відчувають вони себе дійсно чоловіком або жінкою. Усвідомлення своєї статі не завжди відповідає біологічній статі індивіда. Самоідентифікація являє собою не просто індивідуальне встановлення статевої ідентичності, а свідомий акт виявлення та утвердження власної позиції в системі гендерних відносин.

Ш. Берн виділяє чотири стадії становлення гендерної ідентичності: гендерну ідентифікацію (віднесення дитиною себе до тієї чи іншої статі); гендерну константність (розуміння, що гендер постійний і змінити його не можна); диференційне наслідування (бажання бути найкращим хлопчиком чи найкращою дівчинкою); гендерну саморегуляцію (дитина сама починає контролювати свою поведінку, використовуючи санкції, які вона вживає до самої себе).