Регіональні інституції, метою яких є подолання асиметрії

Регіональні інституції, метою яких є подолання асиметрії

На гендерних принципах відбулася перебудова діяльності і європейських структур. Саме вони представляють другий рівень інституційного механізму гендерної політики. До таких структур слід належать: Рада Європи, Європейський союз і Організація з безпеки та співробітництва в Європі.

Статутними принципами Ради Європи, створеної у 1949 р., є демократичний плюралізм, повага до прав людини (без будь-яких відмінностей) та законність. Таким чином, усі органи Ради Європи розглядають як основоположний гендерний підхід до розв’язання всіх проблем.

Як регіональний орган з гендерної проблематики створено у 1979 році Керівний комітет Ради Європи з питань рівності між жінками і чоловіками. Комітет заохочує заходи на національному рівні і на рівні Ради Європи, організовує засідання Європейської Конференції міністрів з питань рівності, здійснює нагляд за застосуванням результатів цих засідань. Крім того, сюди слід віднести діяльність таких правозахисних структур Ради Європи, як Європейський суд з прав людини, а також Комітет міністрів.

У 1995 р. Україна увійшла до складу Ради Європи. В даний час наша держава є учасницею декількох європейських конвенцій.

Питання рівних прав і можливостей обох статей є однією з провідних сфер діяльності Європейського Союзу. Деякі права людини захищалися з самого початку діяльності цього співтовариства. Так, Римський договір забороняв, наприклад, дискримінацію осіб за ознакою національності й вимагав рівної оплати праці чоловіків і жінок. Ст. 119 Римського договору 1957 р. говорила: «Кожна держава-член протягом першого етапу повинна запровадити й надалі підтримувати застосування принципу, що чоловіки і жінки мають отримувати рівну оплату за однакову роботу…». Зараз ст. 141 Договору про заснування Європейської Спільноти має такий вигляд: «Кожній державі-членові належить забезпечувати застосування принципу однакової плати працівникам чоловічої та жіночої статі за однакову роботу чи роботу, що має однакову вартість».

Право ЄС визначає чотири правозахисні процедури: процедура подачі петиції, втручання Європейського парламенту; процедури по порушенням (політичні процедури) та передача справи в Суд Європейського Союзу (судова процедура). Остання процедура заснована на зобов’язанні привести національне законодавство у відповідність до законодавство Співтовариства.

Таким чином, серед правозахисних структур Європейського Союзу, що втілюють в життя гендерну політику, слід назвати Європейський парламент, Раду Міністрів Європи та Суд Європейського Союзу (м. Люксембург).

Важливим також було створенняКонсультативного комітету з питань рівних можливостей для чоловіків і жінок, метою якого є: організація регулярних консультацій державних органів країн – членів ЄС, що відповідають за проведення політики рівних можливостей; допомога Комісії у формулюванні й виконанні заходів у рамках цієї політики; сприяння постійному обміну інформацією й досвідом у реалізації політики однакових можливостей.

Однією з проблем, що заслуговують на особливу увагу з боку Співтовариства, стала участь жінок у процесі прийняття рішень. Рада Міністрів Європи в Резолюції 1995 р. про збалансовану участь чоловіків і жінок при прийнятті рішень і в Рекомендації 1996 р. з цього ж питання рекомендувала державам-членам затвердити відповідні національні програми, забезпечивши їх виконання необхідними нормативними актами. Рада також запропонувала конкретні заходи, які сприяли б їм у реалізації цього завдання.

В Європейському регіоні діє Організація з безпеки і співробітництва в Європі. Організацією на декількох її засіданнях був прийнятий комплекс документів, що стосуються прав людини, «людського виміру» (частиною якого є гендерна рівність) у рамках панєвропейського співробітництва. Зобов’язання у відношенні прав людини, що були встановлені в рамках ОБСЄ, можна охарактеризувати, як всеосяжні і навіть «глибоко проникаючі».

Особливість зобов’язань ОБСЄ у політичному характері, що забезпечує більшу гнучкість та динамізм порівняно з юридичними зобов’язаннями. Недоліком цього є нестабільність та великий вплив політичного клімату, в якому вони приймаються. Цінність зобов’язань ОБСЄ і їх обов’язковості для держав-учасниць під час прийняття внутрішніх рішень.