Нові правові інститути аграрного права України

3.3. Нові правові інститути аграрного права України; проблеми їх
розвитку; роль юридичної науки в їх
обгрунтуванні

Сучасний етап розвитку аграрного
законодавства України, пок­ликаний
забезпечити реалізацію аграрної реформи, зумовив виник­нення нових правових інститутів аграрного
права України. Оскільки йдеться про формування
якісно нових спільностей правових норм, що
регулюють специфічні за своєю суттю та змістом суспільні від­носини, важливою є проблема їх наукового
дослідження, з’ясування їх суті,
виявлення основних тенденцій та перспектив розвитку.

Нині в системі аграрного права України можна
вирізнити такі но­ві правові інститути:
інститут земельної та аграрної реформ; інститут захисту прав селянина; інститут
права приватної власності на землі сільськогосподарського призначення; інститут
паювання земель сіль­ськогосподарського
призначення; інститут оренди земель сільсько­господарського призначення;
інститут сільськогосподарської майно­вої
оренди; інститут сільськогосподарської кооперації; інститут фер­мерського господарства; інститут правового
забезпечення соціально­го
розвитку села; інститут приватизації та паювання майна в агроп­ромисловому комплексі. Дістають вияв
тенденції до формування й інших
правових інститутів: правового становища приватних аграрних підприємств,
аграрних акціонерних товариств, особистих селянських господарств, права власності аграрних
юридичних осіб.

Одним із нових напрямів наукових розробок, що
здійснюються вченими-юристами України, є з’ясування соціальної ролі селянства
та проблеми гарантування його прав. Науковий
доробок у цьому плані мають Н. І. Титова, Ц. В.
Бичкова, В. І. Андрейцев, В. В. Носік та ін.

Важливу загальносоціальну роль селянства в
суспільстві обгрун­тувала Н. І. Титова. Вчена зробила висновок щодо
необхідності від­повідного відображення
такої ролі селянства у державній політиці, а
також його правового статусу. На основі аналізу чинних норма­тивно-правових актів аграрного законодавства, які приймаються за
суб’єктним принципом, послідовно доведено потребу чіткого зако­нодавчого
закріплення спеціалізованих прав членів аграрних струк­тур та їх державних гарантій. На Заході існує спеціальна наука — “селянствознавство”, що заснована
британським ученим Теодором Шаніним і є міждисциплінарною галуззю знань. Хрестоматія з
“селянствознавства”, яка вперше була видана англійським видавниц­твом
1971 р., нині вже перекладена російською мовою. На жаль, в Україні ще й досі ця галузь знань не одержала
належного визнан­ня та розвитку.

Науково-правові засади інституту приватної
власності на землі сільськогосподарського
призначення — предмет дослідження багатьох юристів-аграрників.
Серед них слід назвати, насамперед, В. І. Андрейцева,
Н. І. Титову, Ю. С. Шемшученка, М. В. Шульгу, В. 3. Янчука, П. Ф. Кулинича. Заслуговують на увагу
також праці В. В. Носіка, В. К. Гуревського, О. М. Вовк, А. Берлача,
О. А. Вівчаренка.

Представниками науки аграрного права України
провадиться історико-правовий аналіз
існування права приватної власності на зем­лю.
З цього приводу цікаві дослідження М. В. Шульги, В. К. Гурев­ського та ін.

Поняття й зміст права приватної власності на
землю з’ясовують у своїх працях В. І.
Андрейцев, В. К. Гуревський, П. Ф. Кулинич, О.
М. Вовк та інші вчені.

У системі наукових досліджень інституту
приватної власності на землю
сільськогосподарського призначення важливим є теоретич­ний аналіз об’єктів і
суб’єктів права приватної власності на землю. Велике
значення має наукове з’ясування поняття земель взагалі та земель сільськогосподарського призначення
як особливого об’єкта правової
регламентації, що грунтовно досліджено у пра­цях Н. І. Титової та В. І.
Андрейцева. Поняття земельної ділянки як
об’єкта права приватної власності на землю та її визначення пропонує В. К. Гуревський.

Однією з проблем правової регламентації
права приватної влас­ності на землю сьогодні є відсутність у земельному
законодавстві України (зокрема в ЗК) чіткого визначення
понятгя земель, земель сільськогосподарського
призначення, земельної ділянки тощо. З ог­ляду на це в аграрно-правовій науці висунуто конкретні рекомен­дації щодо
визначення згаданих понять у новому кодифікованому акті земельного
законодавства України (Н. І. Титова, В. І. Андрейцев, В. К. Гуревський та ін.).

Науково обґрунтовують юридичний механізм набуття та реалізації права приватної власності на землю у своїх
працях В. І. Андрейцев, П. Ф.
Кулинич, М. В. Шульга та інші вчені.

Особливо відзначимо в цьому аспекті науковий
доробок В. І. Андрейцева, який сформулював
основні ознаки приватизації земель, виділив
головні етапи процедури приватизації тощо. Він також послідовно обгрунтував необхідність врегулювання на законодав­чому рівні процедури приватизації земель.
Аналогічні пропозиції висловили й інші представники аграрно-правової науки, зокрема Ю. С. Шемшученко, П. Ф. Кулинич, 3. А.
Павлович.

Наука аграрного права України досліджуює також законодавчо
закріплені обмеження права приватної власності на землю. Аналі­зують їх у своїх працях В. І. Андрейцев, П. Ф.
Кулинич, В. К. Гу­ревський та інші
вчені.

Важливий аспект наукового дослідження
аграрного права Украї­ни — проблема розмежування
сфери дії Цивільного кодексу (ЦК) та майбутнього Екологічного кодексу України
щодо правової регламен­тації інституту приватної власності на землю. Згадана
проблема є предметом дослідження В. І.
Андрейцева, Н. І. Титової, М. В. Шуль­ги,
Ц. В. Бичкової та ін. На думку Н. І. Титової, відносини влас­ності на землі сільськогосподарського
призначення через особли­вий
характер та значення таких земель повинні регулюватися ЗК та іншим земельним законодавством.
Аналогічної точки зору дот­римуються
Ц. В. Бичкова, М. В. Шульга та інші вчені.

Нерозривно пов’язаний з інститутом земельної та аграрної ре­форм,
інститутом права приватної форми власності на землі сіль­ськогосподарського
призначення новий інститут аграрного права України
— інститут правового забезпечення паювання земель сіль­ськогосподарського призначення.

Питання юридичної природи права на земельну частку (пай) досліджуються В. І. Андрейцевим, Н. І. Титовою, М.
В. Шульгою, В. І. Федоровичем, В. В. Носіком, П. Ф. Кулиничем, Т. О. Кова­ленко та ін.

Учені-юристи України з’ясували поняття
паювання земель та юридичну природу права на
земельну частку (пай). Так, М. В. Шуль­га
розкриває суть права на земельну частку (пай) з погляду його співвідношення з правом приватної власності
на землю. Він роз­глядає право на земельну частку (пай) як правову
категорію, що є вторинною щодо права
колективної власності на землю. Обгрунтовану характеристику правової категорії
права на земельну частку (пай) як
права зобов’язального характеру дає у своїх працях П. Ф. Ку­линич. Аналогічно розглядають суб’єктивне право
на земельну час­тку (пай) і В. В.
Носік і Т. О. Коваленко.

Поняття та суттєві ознаки земельної частки (паю) як не визна­ченої в натурі земельної ділянки з’ясували В. В.
Носік та Т. О. Ко­валенко.
Аграрно-правова наука досліджує також коло суб’єктів права на земельну частку
(пай) (В. В. Носік, Т. О. Коваленко). Во­ни вперше проаналізували підстави виникнення та припинення права на земельну частку (пай).

Обгрунтовані пропозиції щодо вдосконалення
законодавства з питань паювання землі
висловили у своїх працях В. І. Андрейцев,
Н. І. Титова, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, А. Бейкун та інші вчені.

Прийняття нового ЗК, яким передбачено приватизацію та паю­вання
земель державних і комунальних сільськогосподарських під­приємств (ст. ст. 25, 118), зумовлює потребу
подальших досліджень аграрно-правовою наукою теоретичних і практичних
проблем паю­вання земель
сільськогосподарського призначення.

Розвиток аграрного законодавства зумовив
виокремлення ще одного нового правового інституту аграрного права
— інституту оренди земель
сільськогосподарського призначення.

Серед представників науки аграрного права
України, які дослід­жують правові засади оренди земель
сільськогосподарського приз­начення, слід
відзначити О. О. Погрібного, М. В. Шульгу, Н. І. Ти-тову, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка,
В. А. Сонюка, Н. В. Ільницьку, І. А. Войтюк, А. Берлача.

Аграрно-правова наука вивчає історію розвитку
земельно-орен­дних відносин на українських землях. Так, історико-правовий
аналіз оренди земель здійснили А. Берлач, І.
Будзилович та А. Юрченко.

Представники науки аграрного права України
з’ясовують по­няття та специфічні ознаки
оренди земель. Важливими щодо цьо­го є праці О. О. Погрібного, М. В. Шульги, Н.
В. Ільницької. Так, О. О. Погрібний розглядає оренду земель як
особливий різновид землекористування.

Важливе значення в системі аграрно-правових досліджень має проблема з’ясування поняття, змісту та юридичної
природи дого­вору оренди земель, що
розглядають у своїх працях В. І. Андрейцев,
М. В. Шульга, Н. В. Їльницька та ін. Зокрема, М. В. Шульга обґрунтовує,
що відносини у сфері орендного землекористування є предметом, насамперед,
земельного законодавства, а цивільно-пра­вові норми застосовують до земельних
відносин лише в тих випад­ках, коли ці відносини
не врегульовані земельним законодавством². Аналогічної позиції дотримується і Н. В. їльницька.

Недостатньо активно аграрно-правова наука
обґрунтовувала потребу врегулювання
всього комплексу земельних орендних від­носин
новим ЗК, а не окремим законом, як це має місце нині. На жать, новий ЗК
фактично обмежується наявністю бланкетної нор­ми
щодо регулювання земельно-орендних відносин (ч. 6 ст. 93).

Значну роль у сучасних економічних
відносинах на селі відіграє також
питання оренди не лише земель, а й майна. На жаль, право­вий інститут сільськогосподарської майнової
оренди аграрно-правова наука досліджує
недостатньо. З монографічних досліджень; є
тематики особливою науковою цінністю відзначається праці О. Погрібного
“Селянські господарства і оренда (організаційно-правові питання)”‘, в якій він дослідив
поняття, суть, зміст і види оренди,
юридичну природу, порядок укладення, виконання договору
оренди тощо. Орендно-майнові відносини участю фермерських господарств науково
обгрунтувала проф. Н. І. Титова. Помітний
внесок у наукове забезпечення розвив правового
інституту сільськогосподарської майнової оренди зроіі також В. А. Сонюк.

На сучасному етапі в умовах низького рівня
матеріального забезпечення аграрних
товаровиробників значно підвищуєм роль
орендно-майнових відносин у сільському господарстві. Особливо необхідно відзначити
потребу в прийнятті спеціалізованого нормативно-правового акта аграрного
законодавства (у формі законні питань
регулювання оренди майна в сільському господарстві.

Як відомо, в сільському господарстві на українських землях історичносклалися кооперативні сільськогосподарські структури.Тому вкрай важливими є питання
розвитку сільськогосподарського кооперативного законодавства. В Україні
основним нормативно-правовим актом, який
регулює діяльність сільськогосподарських кооперативів, є Закон України від 17 липня 1997 р. “Про сільськогосподарську кооперацію”.

Науково-правові засади інституту
сільськогосподарської кооперації
розробляли й розробляють багато вчених-юристі в Україні. Серед них — В. І. Семчик, Н. І. Титова, В. І. Федорович, О. МЛ нін, Я. 3. Гаєцька та ін. Особливо слід відзначити
монографії; роботу В. І. Семчика “Кооперация и право” (1991
р.), в якій на основі законодавства про
кооперацію вперше з’ясував правові
основи розвитку кооперації в Україні. Він дослідив також і порядок створення й припинення діяльності кооперативів, праві;
становище різних видів кооперативів, зокрема сільськогосподарських, правове регулювання майнових відносин
тощо. За його редакцією
також видано перший в Україні підручник з коопераційного права (1998 р.), в якому, поряд з іншими
питаннями, досліджено і правове становище
кооперативів, що функціонують в аграр­ному
секторі економіки.

Н. І. Титова ще 1991 р. обгрунтувала
необхідність прийняття За­кону
України “Про сільськогосподарську кооперацію”‘. Вчена та­кож внесла
пропозиції щодо вирізнення поряд із виробничими та споживчими кооперативами третього типу кооперативів — у сфері послуг.

У червні 2001 р. у Києві відбулася міжнародна
науково-прак­тична конференція на тему:
“Національний кооперативний рух та структурні
зміни в економіці України XXIстоліття”, на якій ук­раїнська аграрно-правова наука була
представлена доповідями провідних
учених: В. І. Семчика, А. П. Гетьмана, М. В. Шульги, А. М. Статівки, Н. І.
Титової, Т. П. Проценко, В. І. Федоровича, М.
А. Мацька та ін.

Предметом дослідження представників науки
аграрного права нашої держави сьогодні є різноманітні проблеми правового забез­печення функціонування й розвитку
сільськогосподарської коо­перації
в Україні, зокрема з’ясування історії її розвитку. Періоди­зацію розвитку
сільськогосподарської кооперації на українських землях
та ЇЇ законодавчого регулювання здійснили В. І. Семчик і В. І. Федорович.

Одним із напрямів аналізу є дослідження
юридичної природи, суті та ознак сільськогосподарської кооперації та
сільськогоспо­дарського кооперативу (В.
І. Семчик, В. І. Федорович, Я. 3. Гаєцька-Колотило). Розмежуванню
сільськогосподарського кооперативу та інших форм ведення сільськогосподарського
виробництва (в то­му числі з фермерським господарством) присвячені праці Н. І.
Ти­тової.

Актуальними нині є проблеми розвитку та законодавчого регу­лювання фермерської кооперації, які досліджує Н.
І. Титова.

Майнові відносини у сільськогосподарських кооперативах, зок­рема
особливості реалізації права кооперативної форми, правове регулювання в галузі
планування, фінансування, матеріально-тех­нічного
забезпечення й оподаткування дослідив О. М. Сонін.

Земельні відносини як пріоритетні в системі інших видів сус­пільних
відносин, що складаються в сільськогосподарських коопе­ративах, розглянув В. І. Федорович. На жаль, вони недостатньо врегульовані чинним законодавством України, і в ЗК
вони також чомусь лишились поза увагою
законодавця.

Я. 3. Гаєцька грунтовно проаналізувала організаційно-правові форми кооперації у сільському господарстві.

Актуальними сьогодні є наукові проблеми
правового регулю­вання членських відносин у сільськогосподарських
кооперативах. Оскільки членство в кооперативі
є підставою виникнення всіх ін­ших внутрішньокооперативних відносин, В. І.
Федорович справедливо розглядає
інститут членства як провідний і базовий. Тому слід погодитися з Н. І.
Титовою, яка вказує на необхідність деталь­ної регламентації у Законі України
“Про сільськогосподарську ко­операцію” правового статусу та, зокрема,
специфічних земельних, трудових, майнових і інших прав членів
сільськогосподарських ко­оперативів. Потрібно також зазначити, що в
аграрно-правовій на­уці висловлено пропозицію щодо необхідності законодавчого
роз­межування норм про членство в сільськогосподарських кооперати­вах юридичних і фізичних осіб.

Порядок створення, реорганізації та
припинення діяльності сільськогосподарських кооперативів досліджує О.
М. Сонін. Спо­соби виникнення, підстави і
процедура ліквідації сільськогосподар­ських кооперативів проаналізував у
своїх в працях В. І. Федорович.

Вчені-юристи вносять конкретні пропозиції щодо вдосконален­ня
законодавчого регулювання сільськогосподарської кооперації в Україні. Так, доцільною є пропозиція О. М. Соніна
щодо необхід­ності розробки Примірногс статуту сільськогосподарського коопе­ративу. Розвиваючи згадану наукову пропозицію та
виходячи з су­часних потреб правового регулювання різних видів
сільськогоспо­дарських кооперативів, В. І. Федорович обгрунтовано пропонує
прийняти Примірні статути окремих видів сільськогосподарських кооперативів.

У юридичній науці висловлено також думку щодо необхідності
прийняття спеціального закону “Про виробничу кооперацію”. До­цільними також є розробка та прийняття загального
кодифіковано­го акта “Про кооперацію”, який закріпив би кооперативні
принци­пи, врегулював організаційно-правові форми кооперації, правове становище кооперативів різних типів і видів,
визначив їх поняття та юридичні
ознаки, порядок створення й припинення діяльності, основні засади
господарської та іншої діяльності тощо. У такому нормативному акті необхідно було б також законодавчо закріпити пріоритетне
значення сільськогосподарських кооперативів у систе­мі кооперації.

20 грудня 1991 р. було прийнято Закон України “Про селянське
(фермерське) господарство”, що втратив чинність на підставі Зако­ну від 19
червня 2003 р. “Про фермерське господарство”, який зак­ріпив правові основи організації та діяльності
нових аграрних суб’єктів — фермерських
господарств та поклав початок розвитку нового правового інституту аграрного права. Серед представників науки аграрного права України, котрі досліджують
науково-право­ві проблеми фермерського господарства, варто назвати О. О.
Пог­рібного, Н. І. Титову та Т. П. Проценко.

Вперше на монографічному рівні правовий статус фермерських
господарств дослідив О. О. Погрібний 1992 р. у праці “Селянські
господарства і оренда (організаційно-правові питання)” та в мо­нографії “Правовое регулирование деятельности
крестьянских (фермерских) хозяйств в условиях риска”. У ній він
з’ясував пра­вові питання створення
фермерських господарств, об’єкти їх права власності, землеволодіння й
землекористування, а також питання матеріально-технічного постачання, фінансування,
кредитування, обліку та ін. Н. І.
Титова є автором двох монографій з питань пра­вового становища фермерських
господарств і багатьох наукових статей,
в яких досліджено поняття та юридичні ознаки фермер­ських господарств,
правові проблеми використання землі та права власності
цих господарств, основні засади їх створення, функціо­нування, припинення діяльності тощо.

Проблеми правового регулювання майнових
відносин у фермер­ських господарствах і конституційні засади їх створення й
функці­онування докладно проаналізовані у монографіях Т. П. Проценко.

Науково-правові засади інституту фермерського господарства в Україні розробляють також В. І. Семчик, Ц. В.
Бичкова та інші вчені. Свій внесок у
дослідження згаданих проблем зробили також Л. В. Логуш, А. Берлач, М. Я. Ващишин.

Важливим аспектом наукової діяльності
вчених-юристів України є з’ясування сутності,
поняття та суттєвих ознак фермерського гос­подарства
як специфічного суб’єкта аграрних відносин (Н. І. Тито­ва, О. О. Погрібний та ін.).

На сучасному етапі існує потреба чіткого
законодавчого зак­ріплення поняття та
юридичних ознак фермерського господарс­тва,
інших пов’язаних із ним понять, наприклад, “фермер”, “сіль­ське господарство”, на що вказують у
своїх працях Н. І. Титова, Л. В.
Логуш та інші вчені.

Сприяння вдосконаленню правового інституту
фермерства має на меті також дослідження земельних відносин у
фермерському господарстві, що здійснюється вченими
України. Наукові проблеми правового регулювання земельних відносин у
фермерських гос­подарствах з’ясували Н. І. Титова
та М. Я. Ващишин.

Правовий режим майна фермерських господарств
дослідили Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний, Т.
П. Проценко та ін. Автори внесли цінні наукові пропозиції щодо вдосконалення
пра­вового регулювання майнових відносин у
таких господарствах.

Крім зазначених основних аспектів проблеми правового забез­печення
інституту фермерського господарства, вчені-юристи проа­налізували також і інші
проблеми розвитку фермерства в Україні: конституційні засади фермерства (Т. П.
Проценко); питання фер­мерської кооперації
(Н. І. Титова); орендні відносини у фермер­ських господарствах (Н. І. Титова, О. О. Погрібний); специфічні трудові відносини та необхідність їх докладнішої
правової регламен­тації (Н. І. Титова); вдосконалення членських відносин
(М. С. Долинська, А. Берлач); припинення
діяльності фермерських госпо­дарств (Н. І. Титова, М. С. Долинська);
необхідність державної під­тримки фермерства
(Н. І. Титова, Т. П. Проценко, Л. В. Логуш); правове регулювання
фермерства у США та його значення для Ук­раїни
(Н. І. Титова, Л. В. Логуш) тощо.

Подальше вдосконалення законодавства пов’язане з проблемою
розмежування регламентації правового становища фермерських господарств між новими ЗК та ЦК.

У системі сучасного аграрного права України в
зв’язку з прове­денням аграрної реформи, що має на меті
реформування не лише економічних
(виробничих) відносин в аграрному секторі економі­ки, а й здійснення соціальних перетворень на селі,
відбувається процес становлення ще
одного нового правового інституту — інс­титуту правового забезпечення соціального розвитку села.

Проблеми правового забезпечення соціального
розвитку села сьо­годні послідовно
досліджують Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. І. Андрейцев, В. В. Носік та деякі інші вчені.

Зокрема, наукою аграрного права України (Н.
І. Титова, Ц. В. Бич­кова та ін.) доведено
потребу конституційного закріплення таких ос­новоположних
для сільського господарства принципів, як принцип державної підтримки сільського господарства,
державного забезпе­чення соціально-економічних умов життя і праці
селянина та ін.

Правове регулювання нових за своїм змістом суспільних відно­син соціальної сфери села досліджує В. В. Носік.
Ним з’ясовано основні напрями правового забезпечення наукових досліджень
і підготовки кадрів для села, правове регулювання житлового та шляхового
будівництва у сільській місцевості, правове забезпечен­ня культурно-побутового
та спортивно-оздоровчого обслуговуван­ня
жителів села.

18 січня 2001 р. було прийнято Закон України
“Про стимулюван­ня розвитку сільського
господарства на період 2001-2004 років”, який заклав конкретні економічно-фінансові
важелі розвитку сільського господарства
України (в сфері ціноутворення, податкової та бюджет­ної політики, особливостей кредитного
забезпечення, страхування ризиків сільськогосподарського виробництва та ін.).
Звичайно, вико­нання
норм цього Закону створює базу й для поліпшення соціально­го розвитку села, проте прямих норм
щодо цього в Законі немає.

Особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі вперше були визначені Декретом Кабінету Міністрів
України від 17 травня 1993 р. №51-93 “Про особливості приватизації
майна в аг­ропромисловому комплексі”.
Нині ці питання регулює одноймен­ний
Закон України від 10 липня 1996 р.

Правові питання приватизації майна в
агропромисловому ком­плексі докладно дослідив
В. І. Семчик. Крім того, Н. І. Титова на ос­нові
аналізу чинного законодавства з’ясувала суть і порядок реалізації права фермерських господарств на приватизацію
державного майна.

Як зазначає В. І. Семчик, особливості приватизації майна в аг­ропромисловому комплексі стосуються об’єктів,
суб’єктів, способів і механізму проведення приватизації.
Вчений вказав також на не­гативні фактори,
що супроводжували практичний процес привати­зації майна в
агропромисловому комплексі та сформулював прак­тичні пропозиції щодо вдосконалення законодавства про привати­зацію
майна в АПК.

На підставі викладеного можна зробити висновок, що на сучас­ному
етапі внаслідок виникнення нових правових інститутів аграр­ного права України значно розширився предмет
аграрно-правових наукових досліджень.
Сьогодні в Україні сформувалися наукові школи, зокрема, стосовно наукових засад проведення земельної та аграрної
реформ, приватизації земель, соціально-правової ролі се­лянства, розвитку
сільськогосподарської кооперації, правового ста­новища фермерських господарств,
екологізації земельного та аг­рарного законодавства,
їх кодифікації та ін.

Водночас, як ми бачимо, нині існує ще багато нерозв’язаних на­укових проблем у цьому напрямі, що, у свою чергу,
негативно поз­начається на
ефективності правового регулювання суспільних від­носин в аграрному секторі економіки. З огляду на
це наука аграр­ного права України покликана сприяти послідовному процесу
фор­мування та розвитку нових
аграрно-правових інститутів як цілісних, взаємоузгоджених і досконалих підсистем аграрного права України.

Проблеми розвитку нових
аграрно-правових інститутів, їх зако­нодавчого забезпечення визначають
пріоритетні напрями наукових теоретичних розробок щодо їх наукового
обгрунтування, прогнозу­вання майбутнього
виникнення й розвитку.