Основні напрями аграрно-правових наукових досліджень

§ 3. Основні напрями аграрно-правових наукових
досліджень на сучасному етапі

3.1. Проблеми сучасного наукового правового забезпечення аграрної реформи в Україні

Розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов’язаний з динамікою соціально-економічного
життя в державі. Саме тому всі зміни,
перетворення в соціальній та економічній сферах, що відбуваються на теренах нашої держави, так чи інакше
зумовлюють напрями й зміст науково-правових досліджень в Укра­їні.
Водночас юридична наука повинна відігравати роль тієї рушій­ної сили, яка програмує та спрямовує розвиток
законодавства й права в цілому, а
тому — покликана сприяти своєчасній розробці науково обгрунтованої
державної програми реформування земель­них і
аграрних відносин в Україні.

Сучасною наукою аграрного права аналізуються
різні аспекти зе­мельної та аграрної реформ
в Україні. Серед авторів, які досліджу­ють правові проблеми реформування у
сфері сільськогосподарсько­го
виробництва, слід особливо відзначити В. 3. Янчука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, Ю. С. Шемшученка, М. В.
Шульгу, О. О. Пог­рібного, Н. І. Титову, А.
М. Статівку, а також В. В. Носіка, В. І. Фе­доровича,
П. Ф. Кулинича, В. К. Гуревського та інших вчених.

1993 р. в Одесі відбулася спеціальна наукова
конференція, прис­вячена економічним і правовим проблемам аграрної
реформи в Ук­раїні, а 1999 р. — Міжнародний
конгрес у Мінську на тему: “Пра­вові проблеми земельної та аграрної реформ
в країнах Центральної й Східної Європи, Росії, Білорусі, України та
інших країнах СНД, державах Балтії”,
де аграрно-правова наука України була представ­лена доповідями вчених В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, Н. І. Титової, Ц. В. Бичкової, В. І. Семчика, В. І.
Федоровича, М. Я. Ващишин та ін.

Сьогодні варто звернути увагу на такі основні
аспекти пробле­ми правового наукового забезпечення аграрної
реформи в Україні, як: а) наукова розробка
фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового
забезпечення; б) визначення ро­лі земельної реформи в аграрних ринкових
перетвореннях та її міс­ця в аграрній
реформі; в) з’ясування змісту, стратегії та етапів роз­витку аграрної реформи;
г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д) радикальна зміна відно­син власності на землі сільськогосподарського призначення;
є) ана­ліз правового становища суб’єктів
аграрної реформи, зокрема селян; є) роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перет­ворень;
ж) законодавче забезпечення аграрної реформи; з) охорона навколишнього
природного середовища в процесі аграрного ре­формування. Ці й деякі інші
проблеми правового забезпечення зе­мельної
та аграрної реформ в Україні послідовно досліджуються представниками науки аграрного права України.

На жаль, ґрунтовної загальнодержавної
науково-теоретичної програми радикального
реформування земельних та аграрних відносин в Україні своєчасно (напередодні
проведення відповід­них реформ) не було
розроблено. Це істотно позначилося на ме­тодах, формах і змісті як земельної,
так і аграрної реформ, зумо­вило їх
спонтанний характер, а врешті-решт і їх неефективність. Зважаючи на це, наука аграрного права України розробляє фунда­ментальні засади та стратегію аграрної реформи,
її правового забез­печення. Важливими
щодо цього є наукові дослідження В. 3. Ян-чука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, Н. І. Титової, М. В. Шуль­ги, П. Ф. Кулинича, І. І. Каракаша, І.
Будзиловича, А. Юрченка, Л.
Новаковського та інших учених. Особливо слід відзначити на­уковий доробок В. І.
Андрейцева, який визначив основні страте­гічні цілі земельної реформи, з’ясував її фундаментальні засади тощо.

Різні наукові підходи до стратегії земельної
реформи, що прова­диться в Україні,
проаналізовані в монографії М. В. Шульги. Ав­тор обгрунтовано доводить, що
основним і вихідним принципом, який визначає напрями земельного реформування в
Україні, є ска­сування монополії держави на землю, тобто перетворення земель­ної власності.

Оскільки проведення аграрної реформи розпочалося з реформу­вання
земельних відносин в Україні (з прийняттям Верховною Ра­дою УРСР постанови від 18 грудня 1990 р. “Про земельну рефор­му”),
важливим для з’ясування суті, завдань та мети аграрної ре­форми є її аналіз із
точки зору співвідношення із земельною ре­формою. Визначенню ролі земельної реформи в аграрних ринко­вих перетвореннях
та її місця в аграрній реформі присвячені пра­ці М. В. Шульги, Н. І. Титової, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського, В. Леонця та інших
учених.

Предметом сучасної аграрно-правової науки є
також з’ясування {lang_content_nav}у, стратегії та етапів розвитку аграрної
реформи. Оскільки своєчасно не були визначені на законодавчому рівні стратегія,
ос­новні завдання та пріоритети аграрної (в
тому числі земельної) ре­форми, в аграрно-правовій науці відсутня
єдність поглядів з цього приводу. Тому актуальною
лишається проблема наукового обгрунтування
стратегії та змісту майбутніх заходів щодо реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки.
У цьому плані важливими є роботи В.
І. Андрейцева, В. І. Семчика, М. В. Шуль­ги та інших учених.

Представниками аграрно-правової науки
сформульовано ос­новні завдання та мета земельної й аграрної реформ. Більшість учених (М. В. Шульга, В. І. Андрейцев, П. Ф.
Кулинич, І. Будзи-лович, А. Юрченко та ін.) поділяють думку про
те, що головний принцип земельної реформи
полягає в ліквідації монополії держа­ви на землю (реформуванні відносин
земельної власності) шляхом перерозподілу
земель. Основні завдання земельної реформи з ура­хуванням як економічних, так і біологічних, соціальних, екологіч­них
функцій земель, чітко сформулював В. І. Андрейцев.

Представники аграрно-правової науки (П. Ф.
Кулинич, В. І. Фе­дорович, В. К. Гуревський та
інші) вирізняють окремі етапи зе­мельної
та аграрної реформ.

Правовий аналіз організаційних форм і методів
проведення аграр­ної реформи здійснюють В.
І. Андрейцев, М. В. Шульга, П. Ф. Ку­линич
та інші вчені.

Законодавче закріплення та вдосконалення
основних форм і мето­дів проведення земельної
реформи грунтовно дослідив М. В. Шуль­га. Особливу увагу автор приділив
теоретичним і практичним проб­лемам
процесу паювання земель.

Учені-юристи докладно аналізують конкретний зміст заходів із
реформування аграрних відносин в Україні. Зокрема, особливості приватизації державного майна в АПК розглядає В. І.
Семчик, проблеми законодавчого регулювання зовнішньоекономічної ді­яльності аграрних суб’єктів — Ц. В. Бичкова, В.
А. Сонюк та ін. Питанням
удосконалення договірних зобов’язань між учасниками то­варно-грошових відносин
у сфері сільськогосподарського виробниц­тва присвячені праці В. 3. Янчука, В.
П. Нагребельного, А. М. Статівки, Ц.
В. Бичкової, О. А. Поліводського.

Однією з найважливіших проблем, що
досліджуються сучасною аграрно-правовою
наукою, є радикальна зміна відносин власності на землю, приватизація
земель, виникнення суб’єктів приватної влас­ності
на землю. Так, проблеми реформування відносин власності на землю проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І.
Титова, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга,
В. 3. Янчук, Ю. С. Шемшученко, О. О. Погрібний, І. І. Каракаш, В. М.
Стретович, І. Будзилович, А. Юрченко та ін. Правові засади приватної власності
на землю розробили: В. В. Но-сік, В. К.
Гуревський, О. М. Вовк та інші вчені.

Реформування відносин власності на землю шляхом паювання сільськогосподарських угідь поставило нові
завдання перед наукою аграрного права
України. Так, уже нині складні питання юридич­ної природи права на земельну частку (пай) дослідили В. В. Носік, Т. О. Коваленко, М. В. Шульга, В. І. Федорович, П.
Ф. Кулинич та багато інших.

Важливе значення для подальшого реформування
земельних та аграрних відносин мають також наукові дослідження правових засад
оренди землі (М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, І. Будзилович, А. Юр-ченко, В. А. Сонюк, І. Войтюк, Н. Ільницька,
А. Берлач та ін.).

Серед проблем, що знаходяться в полі зору
сучасної аграрно-правової науки, провідне місце належить питанням
аналізу право­вого становища суб’єктів аграрної реформи. Правовий статус дер­жавних сільськогосподарських підприємств є
предметом вивчення В. М. Стретовича,
В. І. Семчика, Ц. В. Бичкової та інших учених. Правове становище колективних сільськогосподарських підпри­ємств у контексті Закону України від 14 лютого
1992 р. “Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство”
досліджене В. 3. Янчу-ком, В. І. Семчиком,
О. О. Погрібним, Ц. В. Бичковою, П. Ф. Ку-линичем, І. І. Каракашем, В. П. Нагребельним. Проблеми розвит­ку
сільськогосподарської кооперації докладно проаналізовані в працях В. І.
Семчика, Н. І. Титової, В. І. Федоровича, О. М. Соні-на та ін. Юридичну
природу нових аграрних суб’єктів — фермер­ських
господарств — розглядають Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний,
Т. П. Проценко та ін. Автори розробили обгрунтовані наукові рекомендації щодо
вдосконалення правової регламентації фермерських
відносин у майбутньому.

Важливим аспектом наукового забезпечення
аграрної реформи в Україні є також
визначення ролі держави в забезпеченні ради­кальних аграрних перетворень.
Питання державного регулювання сільськогосподарського
виробництва проаналізували у своїх пра­цях
В. 3. Янчук, В. П. Нагребельний, В. І. Семчик, Ц. В. Бичко-ва, 3. А. Павлович, А. Бейкун та інші вчені.

Проблеми законодавчого забезпечення земельної
та аграрної реформ є предметом
досліджень майже всіх учених-аграрників: В.
І. Андрейцева, М. В. Шульги, В. 3. Янчука, В. І. Семчика, В. В. Ян­чука, В. К. Гуревського, А. Бейкуна, В. П.
Нагребельного, О. І. Заєць, П. Ф.
Кулинича, А. Берлача та інших, оскільки, як зазначають І. Буд­зилович та А.
Юрченко, найважливішою складовою механізму будь-якої
реформи є її правове забезпечення.

Одним із важливих аспектів дослідження аграрно-правової нау­ки нині є наукове обгрунтування проблеми охорони
довкілля в процесі аграрного реформування. Вагомий внесок у дослідження згаданої проблеми зробив професор В. І.
Андрейцев. Вчений про­аналізував еколого-правові проблеми земельної
реформи в Україні. Особливу увагу в своїх
наукових дослідженнях автор приділив зап­ровадженню правових норм, які б передбачали екологічні вимоги щодо використання й охорони земель, інших
природних ресурсів. Питання охорони
навколишнього природного середовища в процесі здійснення аграрної та земельної реформ докладно розглянули Ю. С.
Шемшученко і Н. Р. Малишева.

Як бачимо, земельна реформа, що започаткувала процес склад­них економічних перетворень, а згодом — і аграрна
реформа, пос­тавили перед наукою аграрного права України принципово нові
й надзвичайно складні завдання, які нею
послідовно вирішуються.

3.2. Наука про розвиток сучасного аграрного законодавства та розробку його теоретичних
засад

Одним із важливих елементів предмета
дослідження аграрно-правової науки є комплексна, спеціалізована та
інтегрована галузь законодавства — аграрне
законодавство України. Сьогодні у зв’яз­ку з проведенням земельної та
аграрної реформ в Україні й потре­бою їх
належного правового забезпечення особливого значення на­буває питання
наукового обгрунтування подальшого розвитку аг­рарного законодавства України, аналізу його теоретичних засад.

Проблеми аграрного законодавства України
розглядаються ба­гатьма юристами-аграрниками. Проте комплексних наукових дос­ліджень
сучасного аграрного законодавства як специфічної галузі законодавства — небагато. Серед авторів, які
глибоко аналізують су­часне аграрне законодавство
України, слід назвати В. І. Андрейце­ва,
Ц. В. Бичкову, І. А. Дмитренка, П. Ф. Кулинича, 3. А. Павло­вича, В. І. Семчика, Н. ї. Титову, М. В.
Шульгу, В. В. Янчука та ін.

Хоча наукові підходи до розуміння суті,
структури, тенденцій розвитку аграрного законодавства України
формувалися з початку становлення комплексної галузі науки аграрного права.
Важливе значення мають дослідження теоретичних проблем сільськогоспо­дарського (аграрного) законодавства, що
здійснювалися пред­ставниками
російської аграрно-правової науки: І. Ф. Казьміним, Г. Ю. Бистровим та іншими вченими.

В Україні теорія аграрного законодавства як
комплексної галу­зі ще з початку
становлення аграрного права як галузі права грун­товно досліджує Н.
І. Титова. Нині вона розробила конституційні засади та принципи сучасного
аграрного законодавства, дослідила основні
тенденції та напрями розвитку цієї галузі законодавства, перспективи її кодифікації тощо.

Оскільки кожна наука характеризується певним
наступництвом, важливу роль у з’ясуванні
природи аграрного законодавства відігра­ють також дослідження вчених — представників
науки колгоспного права. Особливо треба
відзначити науковий доробок В. 3. Янчука.

Виходячи із загальних наукових підходів до
розуміння понять “законодавство”,
“система законодавства”, “галузь законодавства”, сучасною аграрно-правовою наукою розроблене також поняття аг­рарного
законодавства України. Зокрема, його визначення дають у своїх працях Н. І. Титова, В. В. Янчук, В. К. Гуревський та інші вчені.

Слід зауважити, що здебільшого науковці дають
визначення поняття джерел аграрного права, і, на жаль, менше уваги приділя­ють
поняттю аграрного законодавства як цілісного системного ут­ворення. Хоча
поняття джерел аграрного права України теж має істотне
значення для з’ясування суті аграрного законодавства, проте останнє, в його системному розумінні, є
значно ширшим поняттям.

Сучасне аграрне законодавство України — це
комплексна, ін­тегрована й спеціалізована галузь законодавства,
що відповідає ок­ремій галузі господарського
комплексу та є системою взаємо­пов’язаних
і взаємоузгоджених уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів
(актів правотворчості державних орга­нів
та правотворчості аграрних суб’єктів), які, в свою чергу, є дже­релом і
формою вираження правових норм, спрямованих на регу­лювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними
суб’єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов’язаної з нею,
діяльності. Сьогодні при характеристиці сіль­ськогосподарського
(аграрного) законодавства відбувся науково обгрунтований перехід від терміна
“сільськогосподарський” до тер­міна
“аграрний”, що зумовлено рядом об’єктивних причин, зокре­ма
розширенням змісту терміна “аграрний” в умовах проведення аграрної реформи в Україні.

Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій
науці існує поло­ження про формування
інтегрованої галузі агропромислового зако­нодавства.
Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема
аграрне.(сільськогос­подарське) законодавство,
висунув 3. А. Павлович. Свого часу по­дібну
думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки. Однак суспільні відносини, що складаються в сис­темі всіх ланок агропромислового виробництва,
потребуватимуть спеціалізованого
правового регулювання лише за умови безпосе­реднього зв’язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання
агропромислового законо­давства, до
складу якого входитиме аграрне законодавство, ми бу­демо змушені констатувати
формування занадто великої спільнос­ті
нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло об’єктів, суб’єктів, а також різна змістовна
спрямованість. Це, в свою чергу, може
призвести до “розмитості” основної частини спільності норм аграрного права, поступового
відходу (зникнення) такої істотної їх особливості, як сільськогосподарська
спеціалізація. Сучасне аграрне законодавство
має грунтуватися на конститу­ційних
засадах, розроблених представниками аграрно-правової науки (Н. І.
Титовою, Ц. В. Бичковою, В. І. Семчиком, В. М. Стре-товичем, В. М. Шульгою, І. Будзиловичем, А. Юрченком, В. В Но-сіком, А. Бейкуном, І. Бакаєм та ін.).

Хоча не всі пропозиції учених з цього
приводу знайшли своє ві­дображення в Конституції України, що свідчить про
відсутність на­лежного зв’язку між
юридичною наукою й практикою правотвор­чості державних
органів.

Процес розвитку сучасного аграрного
законодавства України докладно розглядає аграрно-правова наука. Особливо слід
відзна­чити в цьому плані комплексне дослідження
колективу авторів (В. І. Семчик, В. М.
Стретович, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, ІД.
В. Бичкова, Т. П. Проценко, О. А. Поліводський, В. А. Сонюк, 3. А. Павлович) “Аграрне законодавство України: проблеми ефек­тивності”,
в якому послідовно розкрито процес розвитку цієї галу­зі законодавства, її роль
у підвищенні ефективності сільськогоспо­дарського виробництва в умовах аграрної
реформи, особливості за­конодавчого регулювання окремих сфер
виробничо-господарської діяльності аграрних суб’єктів, перспективи розвитку
аграрного за­конодавства тощо.

Багато конкретних пропозицій щодо
вдосконалення сучасного аграрного
законодавства України вже висловили представники науки
аграрного права України. Крім уже згаданих робіт, особливо відзначаються в досліджуваному аспекті такі
автори, як В. 3. Ян-чук, Н. І. Титова, В. І.
Семчик, Ц. В. Бичкова, В. В. Янчук та ін.

Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої
діяльності аграр­них суб’єктів, їх правового статусу та ін., особливо
важливою сьо­годні є проблема кодифікації
аграрного законодавства.

Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного
законодавства як нагальної потреби
часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди на форму, зміст, суть і назву такого ко­дифікованого акта.

Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується
точка зору що­до необхідності прийняття
Аграрного кодексу України. Зокрема, В.
В. Янчук визначив предмет, об’єкт правового регулювання та­кого кодифікованого
акта тощо. Він запропонував також структу­ру
цього Кодексу, що є вкрай важливим для подальшої правогвор-чої практики.

Н. І, Титова висунула ідею кодифікації
аграрного законодавства шляхом прийняття Основ
аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які
потрібно врегулювати та­ким кодифікованим
актом. Прийняття Основ аграрного законо­давства України, на її думку, мало б велике значення як для підви­щення ефективності правового регулювання
суспільних відносин в аграрному секторі економіки, так і для
полегшення правозастосовчої
діяльності в цій сфері.

Авторка обгрунтовано довела, що кодифікованим
актом аграрного законодавства мають стати
саме Основи аграрного законодавства Ук­раїни, оскільки саме така форма
кодифікації найповніше відзеркалювала б
суть, зміст і межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а
не Аграрного кодексу) відображало б принципові
риси аграрного законодавства України, зокрема
його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.

Оскільки земельні відносини в системі
аграрних посідають чіль­не місце, визначальним для
вдосконалення правового регулювання аграрних
відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв’яз­ку з цим
аграрно-правовою наукою досліджувались також пробле­ми розробки та прийняття
нового кодифікованого акта земельного законодавства України.

Зокрема, питання підготовки основного земельного закону пос­лідовно проаналізували В. І. Андрейцев, Н. 1.
Титова, II. Ф.
Кулинич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій
регламентації таким кодифікованим актом, основні нап­рями їх правового регулювання; висловили
конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у
сучасному правовому регулюванні зе­мельних
відносин тощо.

Представники науки земельного та аграрного
права України взя­ли активну участь у підготовці нового ЗК (П. Ф. Кулинич, І.
Будзилович, А. Юрченко, А. Бейкун та ін.). Особливо слід, відзначити плідну практичну роботу в розробці норм ЗК П. Ф.
Кулинича як члена робочої групи з підготовки проекту Кодексу.

ЗК 2001 р., розв’язавши ряд дискусійних теоретичних і практич­них проблем правового регулювання земельних
відносин, водночас зумовив виникнення
нових важливих напрямів наукових дослід­жень, що пов’язано з розширенням сфери
його правового регулю­вання та запровадженням нових земельно-правових
інститутів.

Сьогодні вчені-юристи України дослідили
поняття та особли­вості аграрного законодавства України як комплексного
системно­го утворення; з’ясували істотні риси й
закономірності функціону­вання його внутрішньої структури (як вертикальної, так
і горизон­тальної); визначили основні
тенденції розвитку аграрного законо­давства
в умовах здійснення аграрної реформи в Україні тощо.

Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права
України є теоретичне обгрунтування подальшого розвитку й вдосконалення
земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації,
науковий аналіз нового ЗК. Особли­вого
значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України
як систем­ного утворення та окремих
його нормативно-правових актів.

З огляду на це важливою практичною проблемою
є необхідність врахування наукових концепцій, висновків,
положень та рекомен­дацій, запропонованих
представниками науки аграрного права України,
у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розроб­ки й прийняття
нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних і земельних відносин в Україні.