Джерела аграрного права

Розділ 3. Джерела
аграрного права

§ 1. Особливості джерел аграрного права

Під
правом розуміють систему соціальних загальнообов’язко­вих
норм, дотримання й виконання яких забезпечується держа­вою. Однією з
важливих комплексних галузей є аграрне право, — система правових норм, якими регулюються аграрні відносини у сфері господарської діяльності фермерських та
особистих селян­ських господарств, інших сільськогосподарських підприємств, ус­танов і організацій з виробництва
сільськогосподарської продук­ції на
землях сільськогосподарського призначення, а також її пе­реробки, зберігання й
реалізації. До галузі аграрного права нале­жить система правових норм і правових інститутів, які стосують­ся аграрної сфери економіки. Правові норми
відображаються, ма­теріалізуються в
певній правовій формі, яка називається “джере­лами” (витоками) права. П. М. Рабінович під
формою права має на увазі спосіб
внутрішньої організації, а також зовнішнього вия­ву правових норм, який засвідчує їх державну обов’язковість. Відповідно він розрізняє внутрішню форму
норми права — спосіб внутрішньої організації змісту норми (тобто її
структури) і зовніш­ню — спосіб її об’єктивації, зовнішнього виявлення,
матеріальної фіксації.

До видів зовнішніх
форм (джерел) права П. М. Рабінович від­носить:
правовий звичай, правовий прецедент, нормативно-право­вий акт. У сучасних умовах в аграрному праві
джерела аграрного права мають форму
нормативно-правових актів і нормативно-пра­вових договорів.

До
нормативно-правових актів за юридичною силою належать закони й підзаконні акти. Закон — це такий нормативно-правовий акт
вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює
найважливіші суспільні відносини, виражає волю
й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну си­лу щодо всіх
інших нормативно-правових актів. Підзаконні норма­тивно-правові акти — це такі
нормативні акти компетентних орга­нів, що
видаються на підставі закону, відповідно до нього і для йо­го виконання. Характерною особливістю галузі
права є наявність кодифікованих актів:
законів і кодексів, в яких вміщено правові норми і інститути права, характерні для певної галузі права.

Джерела
аграрного права як комплексної галузі права мають свої особливості.
Так, у нормативних актах, що стосуються аграр­ного права, містяться норми,
якими регулюються як аграрні відно­сини,
так і відносини інших галузей права — земельного, господар­ського, адміністративного, трудового та ін.

Наприклад,
ЗК регулює земельні відносини. Разом з тим глави і статті ЗК, якими регулюються відносини з правового
режиму зе­мель сільськогосподарського призначення, стосуються як земель­ного, так і аграрного права.

Професор
Г. Ю. Бистров вважає, що в російській аграрно-пра­вовій доктрині норми
основних галузей права, якими регулюються аграрні відносини, розглядаються як
норми з “подвійною пропис­кою”.
Наявність таких правових норм, що відносяться водночас і до основної, і до комплексної галузей права, і є
однією з особли­востей джерел аграрного права як комплексної галузі
права. Акти основних галузей законодавства,
якими регулюються аграрні відно­сини, входять до складу аграрного
законодавства. До основних за­конів, що
стосуються аграрного права, належать закони України від 14 лютого 1992 р.: “Про колективне
сільськогосподарське під­приємство”, від 17 липня 1997 р. “Про
сільськогосподарську коо­перацію”, від
19 червня 2003 р. “Про фермерське господарство”, від 15 травня 2003 р. “Про особисте
селянське господарство”. Аг­рарне
право, до складу якого входять норми інших галузей права, за своїм
змістом ширше, ніж аграрне законодавство, яке складаєть­ся із нормативних актів, що мають одну галузеву прописку. Так, норми
законів “Про фермерське господарство”, “Про особисте се­лянське
господарство”, “Про сільськогосподарську кооперацію”, в частині
регулювання земельних відносин також належать до дже­рел аграрного права.

Проте джерела
аграрного права як комплексної галузі права ма­ють й інші особливості. Окремі
норми аграрного законодавства на­лежать до
приватного, а деякі з них — до публічного права. В аг­рарному законодавстві
більшою мірою, ніж в інших галузях, міс­тяться
норми публічного права. Серед них можна назвати Закон України від 10 липня 1996 р. “Про особливості
приватизації майна в агропромисловому
комплексі”, в якому поряд з цивільно-право­вими нормами з питань
приватизації є норми, що мають адмініс­тративний (публічний) характер.
Такими є, наприклад, статті За­кону, якими визначаються пільгові умови
виділення часток у дер­жавному майні для
керівників і спеціалістів державних сільськогос­подарських підприємств. У інших законах відчувається державний вплив
на порядок державних закупівель зерна, на виділення й про­даж для сільськогосподарських товаровиробників
сільськогоспо­дарської техніки,
пального, енергоносіїв та ін.

Окрему
групу законів і нормативно-правових актів, в яких міс­тяться
норми приватного і публічного права, становлять акти, яки­ми встановлюються
спеціальні правила щодо стабілізації агропро­мислового
виробництва, формування ринку сільськогосподарської продукції і продовольства, заходи щодо державної
підтримки сіль­ськогосподарських
товаровиробників, вдосконалення організацій­ної структури державного управління й місцевого самоврядування в АПК.

Одним
із таких актів є Закон України від 4 липня 2002 р. “Про зерно
та ринок зерна в Україні”.

Важливе
місце серед джерел аграрного права посідають закони України,
що стосуються розвитку селекції, насінництва, племінно­го тваринництва,
ветеринарії, меліорації земель. Нормами цих за­конів регулюються як приватні,
так і публічні відносини в перелі­чених
сферах аграрної діяльності.

До
джерел аграрного права належать і закони, якими вирішу­ються питання
розвитку сільськогосподарської кооперації і соці­ального розвитку села. Такими є, наприклад, Закон України “Про сільськогосподарську
кооперацію”, а також Закон України від 17 жовтня 1990 р. “Про
пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народному господарстві” (в редак­ції Закону від 15 травня 1992
р.)

Особливе значення в
аграрному праві має застосування актів санкціонованої
і делегованої правотворчості повноважними орга­нами законодавчої і
виконавчої влади щодо окремих суб’єктів аг­рарного
права. Завдяки цьому забезпечується реалізація аграрного за­конодавства на
місцевому рівні, в тому числі застосуванням реєстра­ційного порядку
створення сільськогосподарських юридичних осіб, а також договірним регулюванням
аграрних відносин. Докладніше про це
йтиметься наприкінці цього розділу.

§ 2. Конституція
України — правова основа джерел аграрного права

Конституція 1996 р.
як Основний закон держави остаточно зак­ріпила правовий статус держави України,
визначила основні нап­рями розвитку політичної і правової систем, структуру
органів дер­жавної влади й органів місцевого самоврядування, основні полі­тичні,
економічні та соціальні права громадян, встановила право державної, комунальної
і приватної власності громадян і право власності юридичних осіб. У ній визначено
правовий статус і повноваження Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів
Укра­їни, центральних органів виконавчої влади та органів місцевого са­моврядування.

Згідно
зі ст. 8 Конституції, в Україні визнається й діє принцип верховенства права,
Конституція має найвищу юридичну силу. За­кони та інші
нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати
їй. Норми Конституції є норма­ми прямої дії. Звернення до суду для захисту
конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Консти­туції гарантується. Всі норми Конституції є
джерелами конститу­ційного права. Перелічені вище положення ст. 8 Конституції
зас­відчують, що Конституція є, з одного боку, нормою прямої дії, а з другого,
— юридичною основою для формування й розвитку пра­вової системи України.

Конституція України
має бути покладена в основу всіх законів, які їй повинні відповідати. З цього
випливає, що вона є першодже­релом усієї
правової системи і кожної галузі права. Норми законів кожної галузі
права, зокрема аграрного, повинні розглядатися крізь призму Конституції України. Вони є джерелами галузі аграрного права
тією мірою, якою вони відповідають Конституції. Якщо за­кони, інші правові акти
або їх окремі положення чи окремі статті законів, що стосуються аграрного
права, не відповідають Консти­туції, за
рішенням Конституційного Суду України вони, згідно зі ст. 152
Конституції, визнаються неконституційними і втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність. Отже, закони та інші
нормативно-правові ак­ти, що
стосуються аграрного права, є джерелами аграрного права, оскільки відповідають Конституції України.

§ 3. Закони — основні джерела аграрного права

Викладене
засвідчує, що аграрне право як галузь у системі пра­ва
України має право на існування, оскільки для цього Верховною Радою
України прийнята низка уніфікованих законів, які є основ­ними для регулювання
аграрних відносин. їх можна назвати систе­мою
аграрних законів.

В
аграрній сфері економіки внаслідок специфіки її існування має місце
багатопрофільна система господарювання, неодмінно пов’язана з використанням землі, води та інших природних ресур­сів, спеціальних матеріально-технічних та
енергетичних ресурсів, капітану й
людської праці. Це зумовлює існування різних підходів до організації виробництва сільськогосподарської
продукції, її пе­реробки, зберігання, реалізації і споживання людьми,
тваринами й іншими живими істотами. Все це
вимагає інтеграції усіх галузей господарської
діяльності в аграрній сфері. В організаційному плані така інтеграція
відбувається шляхом створення єдиного агропро­мислового комплексу України. Організаційно-правове об’єднання

Диференційованими
можна вважати такі закони: “Про зерно та ринок зерна в діяльності
сільського господарства, виробництва сільськогосподар­ської продукції
(рослинництва й тваринництва), переробки сіль­ськогосподарської продукції, її
зберігання і реалізації є основою АПК і спрямоване на створення єдиного
механізму функціонуван­ня аграрної сфери.

У
законодавчому плані виникла потреба у прийнятті ряду уні­фікованих законів,
спрямованих на інтеграцію правового регулю­вання аграрних відносин з метою
побудови цілісної органічної сис­теми внутрішньо комплексних галузевих
нормативно-правових ак­тів, наділених єдиним правовим змістом. Уніфіковані акти
аграр­ного законодавства є джерелом аграрного права і формою відтво­рення їх
норм, підґрунтям яких є інтеграція регулювання аграрних відносин.

Виходячи
з цих позицій, аграрні закони доцільно згрупувати за предметом регулювання окремих
груп аграрних відносин, за­безпечуючи при цьому їх загальну єдність і єдину
спрямованість на забезпечення інтегрованої діяльності всіх елементів ком­плексу.

У
цьому плані можна умовно вирізнити такі групи законів Ук­раїни, що стосуються
АПК:

1) уніфіковані акти
про організаційно-правову перебудову структури АПК, аграрну реформу й
створення ефективних товаро­ виробників сільськогосподарської продукції. До
цієї групи належать закони, що стосуються організаційної перебудови в АПК:

“Про
колективне сільськогосподарське підприємство”, “Про сільськогосподарську
кооперацію”, “Про особисте селянське господарство”, а також
закони України від 10 квітня 1992 р. “Про споживчу кооперацію” і від
20 грудня 2001 р. “Про кредитні спілки”;

2) уніфіковані
акти законодавства про правовий режим земель сільськогосподарського призначення
й земельну реформу;

3) уніфіковані
акти законодавства про селекцію, насінництво, тваринництво і меліорацію земель:
закони України від 26 грудня 2002 р. “Про насіння і садивний матеріал”,
від 6 лютого 2003 р. “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову
продукцію з них”, від 15 грудня 1993 р. “Про племінну справу в
тваринництві”(в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), від 25 червня 1992
р. “Про ветеринарну медицину” (в редакції Закону від 15 листопада
2001 р.).

4) Ефективність
аграрного законодавства забезпечується поєднан­ням уніфікації і диференціації в процесі його розвитку.

5) Диференційовані акти
аграрного законодавства — це нормативно-правові акти, що розробляються з урахуванням
відмінностей у статусі суб’єктів аграрного
підприємництва.