Загальні засади створення та ліквідації суб’єктів аграрного господарювання

§ 3. Загальні засади створення та ліквідації суб’єктів аграрного
господарювання

Суб’єкт агарного господарювання
може бути утворений за рі­шенням власника (власників) майна або уповноваженого
ним (ни­ми) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також
за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового,
реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого
(діючих) суб’єкта господарювання. Вони можуть утворюватися також шляхом
примусового поділу (ви­ділення) діючого суб’єкта господарювання за
розпорядженням антимонопольних органів відповідно до антимонопольно-конкурентного
законодавства України.

Створення суб’єкта аграрного
господарювання здійснюється на підставі установчих документів, які
розробляються і підписуються всіма його учасниками (засновниками), якщо чинним
законодавст­вом не встановлений інший порядок їх затвердження. Суб’єкт гос­подарювання
створений однією особою (наприклад, фермерське господарство), діє на підставі
статуту, затвердженого цією особою.

Відповідно до ст. ст. 87, 88 ЦК
та ст. 57 ГК, установчими доку­ментами суб’єкта аграрного господарювання є
рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках,
передбачених чинним законодавством, статут (положення). В установчих доку­ментах
мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання,
мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів
управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу
прибутків і збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не перед­бачене
законом.

У засновницькому договорі
засновники зобов’язуються утвори­ти суб’єкт господарювання, визначають порядок
спільної діяльнос­ті щодо його утворення, умови передачі йому свого майна, поря­док
розподілу прибутків і збитків, управління діяльністю суб’єкта господарювання та
участі в ньому засновників, порядок вибуття та входження нових засновників,
інші умови діяльності суб’єкта гос­подарювання, які передбачені законом, а
також порядок його ре­організації та ліквідації.

Статут суб’єкта господарювання
має містити відомості про йо­го найменування й місцезнаходження, мету та
предмет діяльності, розмір і порядок утворення статутного та інших капіталів,
порядок розподілу прибутків і збитків, про органи управління й контролю, їх
компетенцію, про умови реорганізації та ліквідації суб’єкта гос­подарювання, а
також інші відомості, пов’язані з особливостями організаційної форми суб’єкта
господарювання, передбачені зако­нодавством. Статут може містити й інші
відомості, що не супере­чать законодавству.

Положенням визначається
господарська компетенція органів державної влади, органів місцевого
самоврядування чи інших суб’єктів у випадках, визначених законом.

Статут (положення)
затверджується власником майна (заснов­ником) суб’єкта господарювання чи його
представниками, органа­ми або іншими суб’єктами.

Суб’єкт аграрного господарювання
вважається створеним з дня його державної реєстрації. Виняток становлять лише
особисті се­лянські господарства, які не є суб’єктами підприємницької діяль­ності
й підлягають державному обліку тільки за місцем їх розташу­вання. Момент
створення особистого селянського господарства не визначений чинним
законодавством. Державна реєстрація колек­тивних сільськогосподарських
підприємств і фермерських госпо­дарств здійснюється за правилами, встановленими
Законом Украї­ни “Про фермерське господарство” та Положенням про
порядок державної реєстрації колективного сільськогосподарського підпри­ємства.
Порядок державної реєстрації всіх інших суб’єктів аграр­ного господарювання
визначається ЦК і ГК та Законом України від 15 травня 2003 р. “Про
державну реєстрацію”. Дані державної реєстрації включаються до єдиного
державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення.

Порушення встановленого
законодавством порядку створення сільськогосподарського підприємства або
невідповідність його ус­тановчих документів закону є підставою для відмови в
державній реєстрації. Важливою гарантією прав засновників сільськогоспо­дарського
підприємства є неприпустимість відмови в державній ре­єстрації такого
підприємства з інших мотивів, зокрема, з приводу недоцільності. Відмова в
державній реєстрації суб’єкта аграрного підприємництва, а також зволікання з її
проведенням можуть бути оскаржені до суду.

Діяльність незареєстрованого
суб’єкта аграрного господарюван­ня, який підлягає державній реєстрації,
забороняється. Доходи, одержані таким суб’єктом, стягуються до Державного бюджету
Ук­раїни у встановленому законом порядку.

Перереєстрація
сільськогосподарського підприємства прова­диться в разі зміни форми власності,
на якій засновано даний суб’єкт, або організаційної форми господарювання, або
його най­менування і здійснюється в порядку, встановленому для його реєс­трації.

Скасування (припинення)
державної реєстрації суб’єкта аграр­ного господарювання здійснюється за його
особистою заявою, а та­кож на підставі рішення суду у випадках визнання
недійсними або такими, що суперечать законодавству, установчих документів, або здійснення
діяльності, що суперечить закону чи установчим документам, або в інших
випадках, передбачених чинним законодавст­вом. Скасування державної реєстрації
припиняє господарську ді­яльність сільськогосподарського підприємства і є
підставою для здійснення заходів щодо його ліквідації. Підприємство вважається ліквідованим
з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.
Такий запис робиться після затвер­дження ліквідаційного балансу.

Припинення діяльності
сільськогосподарського підприємства здійснюється переданням всього майна, прав
та обов’язків іншим юридичним особам — правонаступникам (злиття, приєднання, по­діл,
перетворення) або внаслідок ліквідації.

Після злиття суб’єктів аграрного
господарювання усі майнові права та обов’язки кожного з них переходять до
суб’єкта господа­рювання, що створений внаслідок злиття. У разі приєднання од­ного
або кількох суб’єктів господарювання до іншого суб’єкта до цього останнього
переходять усі майнові права та обов’язки при­єднаних суб’єктів господарювання.
Поділ суб’єкта господарюван­ня зумовлює перехід усіх його майнових прав і
обов’язків за роз­дільним актом (балансом) у відповідних частках до кожного з
но­вих суб’єктів господарювання, що утворені внаслідок цього поді­лу. У разі
виділення одного або кількох нових суб’єктів господа­рювання до кожного з них
переходять за роздільним актом (балан­сом) у відповідних частках майнові права
та обов’язки реорганізо­ваного суб’єкта. Наслідком перетворення одного суб’єкта
господа­рювання в інший є перехід до новоутвореного суб’єкта господарю­вання
всіх майнових прав і обов’язків попереднього суб’єкта гос­подарювання.

Суб’єкт аграрного господарювання
ліквідується:

— за
рішенням його учасників або органу, уповноваженого на це установчими
документами юридичної особи, в тому числі у зв’язку із закінченням строку, на
який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а
також в інших випадках, передбачених установчими документами;

— у разі
визнання його в установленому порядку банкрутом, крім випадків передбачених
чинним законодавством;

— за
рішенням суду про визнання ним недійсною державної реєстрації юридичної особи
через допущені при її створенні порушення, які не можна усунути, а також в
інших випадках, встанов­лених законом.

Якщо вартість майна
сільськогосподарського підприємства є недостатньою для задоволення вимог
кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому Законом
України від 14 травня 1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом”. Порядок припинення суб’єктів аграр­ного
господарювання в процесі відновлення їх платоспроможності або банкрутства має
низку особливостей.

По-перше, в разі продажу
об’єктів нерухомості, які використо­вуються з метою сільськогосподарського
виробництва та є у влас­ності сільськогосподарського підприємства, що визнано
банкру­том, за інших рівних умов переважне право на придбання зазначе­них
об’єктів належить сільськогосподарським підприємствам і фер­мерським
господарствам, розташованим у даній місцевості.

По-друге, в разі ліквідації
сільськогосподарського підприємства у зв’язку з визнанням його банкрутом
звернення стягнення на зе­мельні ділянки, призначені для ведення товарного
сільськогоспо­дарського виробництва, допускається у випадках, коли у цього під­приємства
(власника землі) відсутнє інше майно, на яке може бу­ти звернене стягнення,
якщо інше не запропоновано власником зе­мельної ділянки (ст. 139 ЗК).

По-третє, при введенні процедури
розпорядження майном борж­ника аналіз фінансового становища
сільськогосподарського підпри­ємства повинен здійснюватися з урахуванням
сезонності сільсько­господарського виробництва та його залежності від
природно-кліма­тичних умов, а також можливості задоволення вимог кредиторів за рахунок
доходів, які можуть бути одержані сільськогосподарським підприємством після
закінчення відповідного періоду сільськогоспо­дарських робіт.

По-четверте, рішення про
звернення з клопотанням до гос­подарського суду про санацію
сільськогосподарських підпри­ємств приймається комітетом кредиторів за участю
представни­ка органу місцевого самоврядування відповідної територіальної громади.

По-п’яте, санація
сільськогосподарського підприємства вво­диться на строк до закінчення відповідного
періоду сільськогоспо­дарських робіт з урахуванням часу, потрібного для
реалізації виро­щеної (виробленої та переробленої) сільськогосподарської продук­ції.
Зазначений строк не може перевищувати 15 місяців. У разі як­що протягом строку
санації погіршилося фінансове становище сільськогосподарського підприємства у
зв’язку із стихійним лихом, з епізоотіями та іншими несприятливими умовами,
зазначений строк санації може бути продовжений на рік.

Ліквідація суб’єкта аграрного
господарювання здійснюється ліквідаційною комісією, яка утворюється власником
(власниками) майна суб’єкта господарювання чи його (їх) представниками (ор­ганами),
або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не
передбачений ГК. Ліквідацію суб’єкта гос­подарювання може бути також покладено
на орган управління суб’єкта, що ліквідується (наприклад, на голову
фермерського гос­подарства).

Орган (особа), який прийняв
рішення про ліквідацію суб’єкта аграрного господарювання, встановлює порядок та
визначає стро­ки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій креди­торами,
що не може бути меншим, ніж 2 місяці з дня оголошення про ліквідацію.

Ліквідаційна
комісія або інший орган, який провадить ліквіда­цію суб’єкта господарювання,
вміщує в офіційних друкованих ор­ганах повідомлення про його ліквідацію та про
порядок і строки за­яви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів
повідом­ляє персонально у письмовій формі у встановлені ГК чи спеціаль­ним
законодавством строки. Одночасно ліквідаційна комісія вжи­ває необхідних
заходів щодо стягнення дебіторської заборгованос­ті суб’єкта аграрного
господарювання, який ліквідується, та вияв­лення вимог кредиторів, з письмовим
повідомленням кожного з них про ліквідацію суб’єкта господарювання.

Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно
суб’єкта аграрного господарювання, який ліквідується, і розраховується з
кредитора­ми, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або орга­ну,
який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного
балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку.