Правове регулювання приватизації в АПК

Розділ 6. Правове регулювання переходу до ринкових
відносин в АПК

§ 1. Загальні питання ринкових перетворень на
селі

Про необхідність змін говорять там, де
існуючий стан речей не задовольняє. Ринкові перетворення й аграрна реформа запо­чатковані
у зв’язку з тим, що стара радянська адміністративно-командна система
господарювання показала свою неефектив­ність. Більшість колгоспів і радгоспів,
утворених у ході насиль­ницької колективізації, були збитковими. У них
впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи
експлуатації селян. Практикувався механізм “ножиць цін”, тобто
завищення цін на продукцію промисловості та зани­ження — на
сільськогосподарську, що призвело до зубожіння се­ла. Внаслідок такого
пограбування зростало відчуження селян від землі та інших засобів виробництва,
втрачалися стимули до пра­ці, сільське господарство значно відставало від
передових аграр­них технологій розвинених країн, що робило його щораз менш
ефективним.

Механізм адміністративно-командної планової
економіки пе­редбачав монополію державної власності на засоби виробництва, в тому
числі природні ресурси, застосування жорстких методів бю­рократичного
централізму в управлінні сільським господарством, тобто адміністративних
наказів (команд) і примусу; самоврядуван­ня обмежувалося в усіх царинах
суспільного життя, забезпечувала­ся майже повна зайнятість населення, але
розподіл матеріальних благ здійснювався централізовано на плановій основі.
Планування відігравало важливу роль, позаяк держава зосереджувала всі трудо­ві
й матеріальні ресурси, а тому управляла ними для досягнення своїх цілей.

Що ж було поганим у плановій економіці
Безперечно, вона мала і свої плюси: майже 100% зайнятість населення, залучення практично
всіх трудових і матеріальних резервів до суспільного розвитку, єдина
централізована воля, яка спрямовувала суспільство на пошуки шляхів розвитку
держави. Проте така система може бу­ти ефективною тільки за умови відсутності помилок
в управлінні й плануванні: найменший прорахунок, помилка перекошували всю
систему — саме через це й виникали дефіцити товарів широкого вжитку й черги у
крамницях.

Ате особливо негативним моментом планової
економіки було знищення стимулу людини до ефективної творчої праці. Повна зайнятість позбавляла людей страху втратити
роботу, індивідуальна ініціатива не заохочувалася: від працівників вимагалося
тільки ви­конувати команди. Це штучно зменшувало резерв інноваційного розвитку,
що зрештою призвело до значного технологічного відста­вання країни від
розвинених країн. А відсутність стимулів до твор­чої праці — до неефективного
господарювання, невідповідального ставлення до своєї роботи і значного зниження
якості вітчизняної продукції, а відтак — до зубожіння країни.

Що являє собою ринкова економіка й чому
держава взяла курс на перехід до ринку Ринкова економіка або ринкове
господарство згідно з теорією Адама Сміта — це лад, в якому відбувається віль­на
гра ринкових сил. Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення
індивіда до реалізації своїх економічних ін­тересів. Дбаючи про свої інтереси,
така економічно вільна особа покращує як свій добробут, так і примножує
багатство суспільства. Рушійними економічними силами ринкової системи
господарю­вання є приватна власність на засоби виробництва, вільна конку­ренція,
яка вирівнює попит і пропозицію. Держава відіграє друго­рядну роль: організація
охорони громадського порядку, освіти, оборони, розв’язання екологічних проблем
тощо.

Це класична теорія ринкової економіки. Вона
показала свою неефективність у часи великої економічної депресії в США та мо­нополізації
ринку, що зумовило посилення державного регулюван­ня економічних процесів. Тому
згодом виникли інші теорії: “соці­ального ринкового господарства”,
“держави загального добробуту” тощо, які передбачають змішану систему
ведення господарства: ринкова економіка з різним ступенем державного
регулювання. Приватна власність не заперечує державної власності, а ринкові за­кони
— державного регулювання господарства. Ринкова система господарювання
характеризується плюралізмом форм власності, регулюванням ринкових законів
попиту і пропозиції. Вона має свої мінуси: певний рівень безробіття; високий
рівень лібералізації, який, з огляду на український менталітет, був сприйнятий
як все­дозволеність; відсутність централізованої системи державного пла­нування,
що призвело певною мірою до відсутності ефективного управління господарськими
процесами. Однак ринкова система має й свої істотні переваги: вищий рівень
свободи і приватна влас­ність на засоби виробництва стимулюють приватну
ініціативу, творчу діяльність, інноваційний розвиток господарства, впровад­ження
новітніх технологій, а конкуренція — боротьбу за якість продукції, пошук ринків
збуту, що задовольняє насамперед спожи­вача.

Проблемою України під час переходу до ринкових
методів гос­подарювання є нерозуміння кінцевої моделі, на досягнення якої спрямовані
ринкові перетворення. На початку реформ держава припустилася істотної помилки,
зруйнувавши централізовану планову систему господарювання, сподіваючись на
формування кла­сичної ринкової економіки за теорією А. Сміта. При цьому не бу­ло
єдиної програми чи концепції таких перетворень. Відсутність навчання
керівництва підприємств і населення основам господа­рювання в нових умовах
призвело до спаду виробництва й затяж­ної економічної кризи. Менталітет
пересічного українця, змінений радянською системою, не дозволяв населенню
ефективно скорис­татися всіма благами ринкової свободи. Це спричинило неефектив­ність
економічних перетворень, особливо на селі, яке традиційно відзначалося
консервативним менталітетом.

Зрештою з’ясувалося, що обійтися без
державного регулювання ринкової економіки не можна. Згідно з Основними засадами
і нап­рямами становлення економіки України в кризовий період, схвале­ними
постановою Верховної Ради України від 15 червня 1994 р., курс було взято на
формування змішаної системи господарювання: поєднання державного регулювання з
приватною ініціативою. На­певне, така модель має бути найефективнішою: помилки
централі­зованого державного управління тепер виправлятимуться приват­ними
підприємствами: досвід Югославії показує, що навіть коли державне господарство
було повністю зруйноване внаслідок вій­ськової операції НАТО, забезпечення
населення продуктами спо­живання, завдяки приватному секторові народного
господарства, практично лишилося на довоєнному рівні. Приватна ініціатива має стимулювати
інноваційний розвиток держави. Така система має бу­ти гнучкішою та
ефективнішою.

Для переходу на нові методи господарювання на
селі потрібно було здійснити приватизацію державної власності на засоби сіль­ськогосподарського
виробництва, в тому числі на землю, створен­ня необхідних господарських і
правових умов становлення й роз­витку приватних господарств, зокрема формування
інфраструктури аграрного ринку, а також навчання селян господарюванню в нових умовах.
Існуюча в Україні модель ринкових перетворень передба­чає реалізацію перших
двох напрямів, але третій — практично іг­норується. На селі тривалий час
зберігалася адміністративно-ко­мандна система господарювання: селяни
підкорялися головам кол­госпів і були практично позбавлені приватної
ініціативи. Лише ос­таннім часом під впливом прикладів ефективного
господарювання окремих фермерів та інших приватних господарств свідомість селя­нина
змінюється: він дедалі більше починає розуміти як можна ви­користати переваги
ринкової економіки.

Загалом ринкові реформи на селі поділяються на
такі етапи:

І. Деклараційний етап (1990-1994 рр.):
проголошення на офіцій­ному рівні курсу на ринкові перетворення, формування
багатоук­ладної ринкової економіки, забезпечення приватної власності на засоби
виробництва і на земельні ділянки. У цей час приймають законодавчі акти, які
регулюють порядок зайняття підприємниць­кою діяльністю, встановлюють основні
засади приватизації майна і землі, закріплюють право приватної власності,
вільного ціноутворення. Разом з тим, ці норми-декларації не прийняли консерва­тивні
селяни. І хоча на цьому етапі починається перетворення колгоспів на колективні
сільськогосподарські підприємства, вони й надалі лишаються збитковими. Держава
продовжує застосовува­ти щодо регулювання сільського господарства переважно
нерин-кові методи адміністративно-командної системи господарювання:
зберігаються “ножиці цін”, сільськогосподарська продукція реалі­зується
переважно державі за її замовленням і за фіксованими дер­жавними цінами.
Держава централізовано продовжує забезпечува­ти село машинною технікою,
пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, надає дотації і
кредити. Незважаючи на це, сільське господарство залишається збитковим, а
держава що­року списує борги сільськогосподарських підприємств. Хоча в цей час
і виникають окремі фермерські господарства та інші приватні сільськогосподарські
формування, це скоріше винятки з правила, ніж загальна тенденція, бо селянам
невигідно створювати приват­ні господарства.

II. Інфраструктурнийетап
(1995-1998 рр.): зусилля держави спрямовані
на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським господарством і
формування інфраструктури аграрного ринку. Початком його можна вважати 18 січня 1995 р. — дату прийняття Указу
Президента України № 63/95 “Про заходи щодо реформування аграрних
відносин”, згідно з яким, селянам надали право самостійно розпоряджатися
вирощеною сільськогосподарською продукцією, реалізуючи її за договорами через
біржі, торгові та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації.
У цей час створюються аграрні біржі, торгові доми, поступово формується аграрна
ринкова інфраструктура, відпрацьовуються механізми вільного ціноутворення на сільськогосподарську
продукцію і кредитування
сільськогосподарських товаровиробників.
Відтепер держава сама стає учасницею аграрного ринку й купує сільськогосподарську
продукцію для державних потреб через ринкові механізми: на біржах, через
аукціони тощо. Аграрна реформа прискорюється: провадиться приватизація та
паювання землі й майна, зростає кількість приватних господарських формувань на
селі. Проте ринкові перетворення не передбачали проведення широкої кампанії
просвіти селян, через це вони переважно залишаються в управлінні голів
колгоспів і не користуються можливостями створюваного аграрного ринку. Держава
продовжує вживати не ринкові, а адміністративні заходи
щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою,
пально-мастильними матеріалами, а господарства залишаються збитковими і щороку
держава змушена їм списувати борги. Вона поки що не має єдиної концепції
аграрних реформ, тому провадить аграрні експерименти: виокремлює базові господарства
для опрацювання ринкових моделей господарювання, вивчає та узагальнює їх
досвід.

III. Концептуальнийетап (1998-1999 рр.): у цей час опрацьовуються концепції аграрної реформи. Якщо
раніше реформи провадилися без належного концептуального обґрунтування і
прорахунку вжитих заходів, що призвело до їх непослідовності та частковості,
чого навіть не передбачали ідеологи реформ. Впродовж цього етапу на основі
узагальнення попереднього дос­віду реформування опрацьовуються концепції
аграрної реформи, що має забезпечити її комплексний і виважений характер. Його початком
можна вважати 29 квітня 1998 р., коли Указом Прези­дента України затверджені
Основні напрями розвитку агропро­мислового комплексу України на 1998-2000 роки.
Власне цей до­кумент і був однією з перших комплексних концепцій аграрної реформи
й розвитку аграрного ринку. Він охоплював різні цари­ни сільського господарства
і був покликаний створити ідеологіч­не підґрунтя аграрних реформ. У цей час
продовжує формувати­ся інфраструктура аграрного ринку, але вже на
концептуальних засадах; запроваджується фіксований сільськогосподарський по­даток,
який істотно зменшив податковий тягар на селян; закла­даються основи
диференційованого розвитку аграрного ринку. Річ у тому, що право Європейської
Спільноти передбачає дифе­ренційоване регулювання окремих секторів аграрного
ринку: ринку цукру, зерна, олії, молока та ін. Україна, намагаючись застосувати
свою правову систему до права ЄС, починає дифе­ренційовано регулювати різні
сегменти аграрного ринку. В усьо­му іншому спостерігаються ті самі тенденції,
що й за Інфраструктурного етапу.

IV. Радикальний етап
(1999-2000 рр.): пов’язується з прийнят­тям реформаторського Указу Президента
України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 “Про невідкладні заходи щодо
прискорення ре­формування аграрного сектору економіки”. Радикальність
реформ полягала в тому, що протягом короткого періоду колективні сіль­ськогосподарські
підприємства були реформовані і на їх базі ство­рені приватні
сільськогосподарські підприємства, фермерські гос­подарства, агрогосподарські
товариства, сільськогосподарські коо­перативи та інші суб’єкти аграрного права,
засновані на приватній власності. Як у роки примусової колективізації селян
зганяли в колгоспи, так протягом 1999-2000 рр. відбувався зворотний про­цес:
колективні сільськогосподарські підприємства реформовали централізовано. Вони
змушені були укладати з власниками зе­мельних часток (паїв) договори їх оренди
і виплачувати селянам орендну плату за користування земельними ділянками
господарс­тва, які були обтяжені правом членів господарства на земельну частку
(пай). Земельна частка (пай) відтепер стала цілком новою правовою категорією,
новим об’єктом прав, який можна було зда­ти в оренду, укласти інші господарські
договори щодо неї. І хоча на цьому етапі ще не забезпечувалося проведення
просвітницької кампанії серед селян щодо порядку господарювання в ринкових умовах,
такі радикальні заходи все-таки вплинули на свідомість селян, котрі відчули
себе власниками. Реформованим сільськогос­подарським підприємствам списується
заборгованість, приймається Указ Президента України від 6 червня 2000 р. №
767/2000 “Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграр­ного
ринку”, який був націлений на прискорення формування йо­го інфраструктури.

V. Закріплюючий етап (2001-2002 рр.): для того, щоб закріпити позитивні
результати аграрної реформи, вживаються заходи щодо її моніторингу і подальшого
формування інфраструктури аграрного ринку. В цей час приймається Закон України
від 18 січня 2001 р. “Про стимулювання розвитку сільського господарства на
період 2001-2004 років”. Він передбачає формування механізму заставних
закупок сільськогосподарської продукції (тобто можливості селян одразу продати
продукцію державі та отримати кошти, а згодом, у разі її подорожчання на ринку,
продати її іншому покупцеві, повернувши державі кошти й відшкодувавши витрати на
її зберігання). Передбачається податкове стимулювання сільськогосподарського
виробництва, пільгове кредитування та страхування, розвиток лізингу й фондового
ринку. Важливою складовою аграрної реформи стає запровадження системи
сільськогосподарських дорадчих служб. Концепцію
становлення і розвитку мережі сільськогосподарських дорадчих служб в Україні
затверджено наказом Мінагрополітики, Української академії аграрних наук і
Національної академії наук України від 25 квітня 2001 р. № 114/36/165. Саме
сільськогосподарські дорадчі служби покликані забезпечити ринкову просвіту
селян. Це те, з чого треба було починати аграрну реформу. В Україні створюється
близько 50 аграрних бірж, близько 600 агроторгових домів, понад 800 обслуговуючих
кооперативів, понад 19 тис. заготівельних пунктів. Передбачаються заходи
з розвитку експорту сільськогосподарської продукції.
Запроваджується постачання села технікою, пально-мас­ тильними матеріалами й
добривами на ринкових засадах. Приймаються укази Президента України від 8
серпня 2002 р. № 694/2002 “Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного
ринку” і від 8 серпня 2002 р. № 695/2002 “Про заходи щодо розвитку
іпотечного ринку в Україні”.

VI. Комплексний етап (з 2003 р. і до сьогодні): пов’язаний з
Комплексною програмою розвитку аграрного ринку України на 2003- 2004 роки,
затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 р. № 271.
Програма має комплексний характер і передбачає: формування інфраструктури
аграрного ринку; розвиток сільськогосподарських дорадчих служб для забезпечення
ринкової просвіти селян; забезпечення застосування високих інноваційних
технологій у сільському господарстві; розвиток аграрної науки; виставкової та
маркетингової діяльності та розв’язання цілої низки інших проблем. Ця програма
дійсно має комплексний характер, оскільки грунтується на визначеній концепції
аграрного ринку і охоплює різні аспекти його формування. Основні заходи з виконання
зазначеної програми затверджені наказом Мінагрополітики України від 7 квітня
2003 р. № 98.

§ 2. Правове регулювання приватизації в АПК

В умовах переходу до ринкової системи
господарювання важли­вим засобом забезпечення приватної власності є
приватизація дер­жавного майна. Відповідно до ст. 1 Закону України від 4 березня
1992 р. “Про приватизацію державного майна” (в редакції Закону від 19
лютого 1997 р.), приватизація державного майна визначається як відчуження
майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних
осіб. Тобто — роздержавлення майна. У цьо­му контексті недоцільно
використовувати словосполучення “прива­тизація майна колгоспів”,
позаяк останні є недержавними суб’єкта­ми власності, а тому до їх реформування
правильніше використову­вати терміни “реструктуризація” чи
“паювання майна”. Загальне за­конодавство України про приватизацію
складається із зазначеного Закону, а також законів від 6 березня 1992 р.
“Про приватизацію не­великих державних підприємств (малу
приватизацію)” (в редакції від 15 травня 1996 р.), від 6 березня 1992 р.
“Про приватизаційні папе­ри”, від 19 червня 1992 р. “Про
приватизацію державного житлово­го фонду”, від 7 липня 1999 р. “Про
перелік об’єктів права держав­ної власності, що не підлягають
приватизації”, від 14 вересня 2000 р. “Про особливості приватизації
об’єктів незавершеного будівництва”, декретів Кабінету Міністрів України
від 20 травня 1993 р. № 57-93 “Про приватизацію цілісних майнових
комплексів державних під­приємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в
оренду”, від 26 грудня 1992 р. №15-92 “Про приватизацію земельних
ділянок” та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Приватизація державного майна в АПК
здійснюється на підста­ві загального законодавства про приватизацію, з
урахуванням особ­ливостей спеціального аграрного законодавства. Стаття 5 Закону
України “Про приватизацію державного майна” визначає, що до об’єктів
державної власності, що підлягають приватизації, нале­жать:

— майно підприємств, цехів, виробництв,
дільниць, інших під­ розділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами;

— об’єкти незавершеного будівництва та
законсервовані об’єкти:

— акції (частки, паї), що належать державі у
майні юридичних осіб.

Приватизації не підлягають об’єкти, котрі
мають загальнодержав­не значення, визначені Законом України “Про перелік об’єктів
пра­ва державної власності, що не підлягають приватизації”. До них на­лежать
майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісороз­ведення та охорони
лісу, сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи
сортів рослин, скотомогильники, станції хі­мізації сільського господарства,
науково-дослідні інститути, окремі майнові комплекси підприємств, що
виготовляють спирт, вина, лі­керо-горілчані вироби тощо.

Специфіка правового регулювання приватизації в
АПК зумов­лена потребою захисту прав селян, адже згідно з концепцією при ватизації, засоби виробництва
сільськогосподарської продукції ма­ють належати селянам, які їх використовують.
Законодавчим ак­том, що регулює особливості приватизації державного майна в АПК,
є Закон України від 10 липня 1996 р. “Про особливості при­ватизації майна
в агропромисловому комплексі”. І хоча приватиза­ція державного майна в АПК
майже завершена, в юридичній прак­тиці все ще виникають питання, пов’язані із
захистом суб’єктів приватизації від порушень, допущених в її ході. Цей Закон
регулює порядок приватизації підприємств, для яких основними видами ді­яльності
є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового
господарства, їх переробка та реалізація, вико­нання робіт і надання послуг
сільськогосподарським товаровироб­никам. Перелік таких підприємств затверджений
постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 638 “Про
підпри­ємства, що приватизуються з урахуванням особливостей, визначе­них
законодавством для агропромислового комплексу”. Закон по-різному регулює
порядок приватизації несільськогосподарських підприємств АПК, державних
сільськогосподарських підприємств і встановлює особливості приватизації
підприємств окремих галузей.

Приватизація майна несільськогосподарських
підприємств АПК (підприємств харчової
промисловості, які переробляють сільсько­господарську сировину,
борошномельно-круп’яної та комбікормо­вої промисловості, а також сервісних,
будівельних, фірмових тор­говельних, інших несільськогосподарських підприємств
та органі­зацій агропромислового комплексу, що виконують роботи і нада­ють
послуги сільськогосподарським товаровиробникам), незалежно від вартості
об’єктів приватизації, здійснюється шляхом перетво­рення їх у відкриті
акціонерні товариства згідно з Положенням про план приватизації
несільськогосподарських підприємств і організа­цій агропромислового комплексу,
затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. №
1718. При цьо­му зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та
цілісність майнових комплексів і технологій. їх сільськогосподар­ська
спеціалізація має зберігатися не менше 10 років.

Право на пільгове придбання акцій за
номінальною вартістю (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні
кошти й компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості
приватизаційних майнових сертифікатів) мають працівни­ки підприємств, що
приватизуються. Працівники сільськогоспо­дарських підприємств мають право на
пільгове придбання акцій (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за
власні кошти і компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини
вартості приватизаційних майнових сертифікатів). До працівників підприємств, що
приватизуються, прирівнюються особи, які вий­шли з цих підприємств на пенсію,
звільнені у зв’язку із скорочен­ням штатів і не працюють з моменту звільнення
на інших підпри­ємствах; особи, які мають право відповідно до законодавства
Укра­їни повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та
інваліди, звільнені за станом здоров’я у зв’язку з каліцтвом або професійним
захворюванням.

Недержавним сільськогосподарським
підприємствам (колектив­ні сільськогосподарські підприємства, спілки селян,
колгоспи, спілки кооперативів, акціонерні товариства, фермерські господарс­тва
та інші суб’єкти недержавних форм власності) передається бе­зоплатно 51% акцій
підприємств, що приватизуються, в тому чис­лі розміщення приватизаційних
майнових сертифікатів, а також власних коштів і компенсаційних сертифікатів
працівників відпо­відних сільськогосподарських підприємств і прирівняних до них
осіб через довірчі товариства, створені в колективах товаровироб­ників. У плані
приватизації підприємств, які переробляють сіль­ськогосподарську сировину та
виконують роботи і надають послу­ги сільськогосподарським товаровиробникам,
передбачається від­повідна квота для діючих радгоспів та інших державних
сільсько­господарських підприємств для подальшої передачі відповідної частки
після їх приватизації та розміщення приватизаційних май­нових сертифікатів їх
працівників.

Недержавні сільськогосподарські підприємства
різних організа­ційно-правових форм господарювання мають право на придбання акцій
за номінальною вартістю в межах зазначених квот у разі, коли трудові колективи
підприємств, що приватизуються, сільсько­господарські товаровиробники і
прирівняні до них особи не вику­пили ці акції в межах установлених квот. Якщо
підприємства, які приватизуються, не мають договірних зв’язків із
сільськогосподар­ськими підприємствами, фермерськими господарствами тощо, виз­начення
переліку сільськогосподарських товаровиробників, які за­лучаються на пільгових
умовах до участі в приватизації підпри­ємств, та квоти для придбання ними акцій
передбачаються в плані приватизації відповідного підприємства за пропозиціями
цих під­приємств і державних органів управління сільського господарства та
продовольства залежно від зони діяльності підприємств.

Розподіл акцій між державними, колективними та
іншими сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими госпо­дарствами
здійснюється пропорційно до обсягів сировини, зданої на об’єкт приватизації,
виконаних робіт і наданих послуг у серед­ньому за 5 років, що передують року
приватизації, а ті, що існу­ють менше 5 років, — за час їх діяльності. Акції,
які не були ви­куплені на пільгових умовах протягом року з дня початку їх про­дажу,
реалізуються на загальних підставах відповідно до законо­давства України.

Приватизація майна радгоспів та інших
державних сільськогоспо­дарських підприємств здійснюється
шляхом перетворення їх у ко­лективні сільськогосподарські підприємства або у
відкриті акціо­нерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноваже­них).
Працівникам підприємства, що приватизується, безоплатно надається частка
державного майна (акцій), розмір якої визнача­ється як добуток вартості майна,
що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства
по області, на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирів­няних
до них осіб. Безоплатна передача частки державного майна провадиться при
перетворенні в процесі приватизації радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські
підприємства або у відкриті акціонерні това­риства. Розподіл безоплатно
переданого майна (акцій) між праців­никами здійснюється відповідно до трудової
участі за рішенням за­гальних зборів (зборів уповноважених).

Приватизація частки державного майна, що
залишилася після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні
майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна за при­ватизаційні
майнові сертифікати мають працівники даного підпри­ємства та прирівняні до них
особи. Якщо після використання пра­цівниками радгоспу чи іншого державного
сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на придбання
державного майна за приватизаційні майнові сертифікати лишається не викуп­леною
частка майна, орган приватизації за згодою загальних зборів (зборів
уповноважених) передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплат
до 5 років (без нарахування відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент
викупу майна). У разі відсутності згоди загальних зборів (зборів уповноважених)
на придбання частки майна на виплат орган приватизації приймає рішення про
перетво­рення цього підприємства у відкрите акціонерне товариство. При цьому
право на придбання майна на пільгових умовах за приватиза­ційні майнові
сертифікати, крім членів трудового колективу та при­рівняних до них осіб, мають
члени сімей трудового колективу дано­го підприємства, які проживають разом з
ними, та особи, зайняті у соціальній сфері на селі. Якщо після реалізації
членами трудового колективу та прирівняними до них особами їх права на
безоплатну приватизацію частки майна, його викупу з використанням привати­заційних
майнових сертифікатів, а також права викупу майна на виплат залишається частка
державного майна, вона приватизується на загальних підставах відповідно до
законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних
сільськогос­подарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу
державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних
коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом
перетворення їх за рішенням загальних збо­рів (зборів уповноважених) у
колективні сільськогосподарські під­приємства або відкриті акціонерні
товариства з наступною безоп­латною передачею майна працівникам
підприємств-засновників. У разі використання бюджетних коштів з цією метою, створена
за їх рахунок частка майна приватизується в зазначеному вище порядку. Якщо
частка державного майна (акцій) перевищує загальну вар­тість об’єкта, що
приватизується, все майно, в тому числі й те, що створене за рахунок бюджетних
коштів, передається працівникам підприємства на безоплатній основі.

Приватизація майна радгоспів та інших
державних сільськогос­подарських підприємств, що були створені на базі
міжгосподар­ських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами без вику­пу
державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержува­ли бюджетних
коштів для придбання основних фондів і будівниц­тва, здійснюється перетворенням
їх у відкриті акціонерні товарис­тва з наступною безоплатною передачею акцій
цих товариств зас­новникам міжгосподарського підприємства. У разі використання бюджетних
коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна приватизується у
наведеному вище порядку. Положення про порядок приватизації майна радгоспів та
інших державних сіль­ськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх
базі орендних підприємств затверджене наказом Фонду державного майна України
від 17 серпня 2000 р. № 1718.

Закон визначає особливості приватизації
майна в окремих галузях сільського господарства. Приватизація майна
сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні
багаторічних на­саджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини), здійснюється
шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. При цьо­му акції на
суму вартості зазначених багаторічних насаджень тим­часово залишаються у
власності держави у розмірі не менше 25%. Приватизація майна державних
сільськогосподарських підпри­ємств, що виробляють вино та інші алкогольні
напої, здійснюєть­ся перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства із
збережен­ням у власності держави майна структурних підрозділів із вироб­ництва
готових алкогольних напоїв. Приватизація майна радгоспів та інших державних
сільськогосподарських підприємств, які пере­бувають у зоні гарантованого
добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній
електростанції та в зонах відсе­лення у зв’язку з державними і громадськими
потребами, незалеж­но від джерел його придбання, здійснюється перетворенням їх
у колективні сільськогосподарські підприємства з безоплатною пере­дачею майна
їхнім працівникам.

“Приватизація майна дослідних
господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших
підприємств, підпорядкованих навчальним і науково-дослідним установам, рад­госпі
в-технікумів здійснюється за погодженням із Кабінетом Мі­ністрів України шляхом
перетворення їх в акціонерні товариства. При цьому частка державного майна
(акцій) має становити не мен­ше 51% загальної вартості майна. Приватизація
майна рибної та лі­сової галузі регулюється, відповідно: Положенням про порядок
приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі, затвер­дженим
наказом Фонду державного майна та Мінагрополітики від 12 вересня 2000 р. №
1898/175, та Положенням про приватизацію переробних підприємств лісового
господарства, затвердженим на­казом Мінлісгоспу і Фонду державного майна від 28
серпня 1996 р. № 107/1040. Об’єкти незавершеного будівництва агропромислово­го
комплексу, які не були приватизовані відповідно до законодавства України з питань приватизації, можуть
передаватися органами приватизації сільськогосподарським підприємствам (у тому
числі недержавним) для завершення їх будівництва з наступним пріори­тетним
правом викупу працівниками зазначених підприємств час­тки державного майна цих
об’єктів.

Під час приватизації майна державних,
підприємств об’єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та
споруди ко­мунального господарства, зокрема побудовані за кошти фонду со­ціального
розвитку, передаються органами приватизації в кому­нальну власність за згодою
власників підприємств. Приватизація часток (паїв) держави в майні підприємств
зі змішаною формою власності (в тому числі орендні) здійснюється перетворенням
їх у відкриті акціонерні товариства, якщо інше не передбачено їх уста­новчими
документами. Державні підприємства та підприємства зі змішаною формою
власності, сума вартості майна яких є недостат­ньою для формування статутного
капіталу відкритого акціонерного товариства, приватизуються шляхом викупу майна
працівниками цих підприємств за приватизаційні майнові сертифікати, власні кошти
й компенсаційні сертифікати або за кошти підприємств зі змішаною формою
власності.

Підприємства, створені шляхом викупу
державного майна, зда­ного в оренду, які мають або мали прямі договірні зв’язки
із сіль­ськогосподарськими товаровиробниками, підлягають перетворен­ню у
відкриті акціонерні товариства за рішенням зборів учасників товариства. При
цьому для продажу сільськогосподарським товаро­виробникам, які є для зазначених
підприємств або акціонерних то­вариств постачальниками сировини, споживачами
робіт і послуг, здійснюються додатковий випуск акцій та їх продаж для того, щоб
загальна їх кількість становила не менше 51% статутного фонду. Оплата акцій
може здійснюватися в порядку взаєморозрахунків між акціонерним товариством та
сільськогосподарськими підприємс­твами за здану продукцію (виконані роботи,
надані послуги). Про­даж додаткового випуску акцій здійснюється протягом 6
місяців, а кошти, одержані акціонерним товариством від їх реалізації, спря­мовуються
на збільшення статутного капіталу.

Постановою Верховної Ради України від 10 липня
1996 р. “Про порядок введення в дію Закону України “Про особливості
прива­тизації майна в агропромисловому комплексі” затверджено Пере­лік
державних підприємств та організацій АПК, приватизація май­на яких здійснюється
за погодженням із Кабінетом Міністрів.Ук­раїни. Ці підприємства та організації
за погодженням з Кабінетом Міністрів України, підлягають перетворенню у
відкриті акціонерні товариства. При цьому в статутному капіталі товариств
першочер­гово визначається частка акцій, що тимчасово зачитається у влас­ності
держави, а решта — розміщується в передбаченому вище по­рядку.

Закон визначає процедуру приватизації майна
державних, сіль­ськогосподарських підприємств. Приватизація майна радгоспів та
інших державних сільськогосподарських підприємств на безоплатній основі
здійснюється за спрощеною процедурою. Державні органи приватизації створюють
комісію з підготовки до приватизації у скла­ді керівника (голови комісії) та
головного бухгалтера підприємства, що приватизується, представників
відповідного державного органу приватизації та органу, уповноваженого управляти
державним май­ном. Зазначена комісія розробляє план приватизації у місячний тер­мін
з дня затвердження її складу. Оцінка майна здійснюється на під­ставі даних
балансу на початок відповідного року та за результатами останньої повної
інвентаризації майна підприємства. Проведення ау­диту під час приватизації
радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств не є
обов’язковим. За посвідчення договорів купівлі-продажу майна радгоспів та інших
державних сільськогоспо­дарських підприємств у зв’язку з його приватизацією
державне мито справляється в розмірі 0,001% вартості майна, що приватизується.