Правовий режим майна та землі сільськогосподарського кооперативу

§ 5. Правовий режим майна та землі сільськогосподарського
кооперативу

За Законом України від 7 лютого 1991
р.”Про власність” і ГК кооперативи є суб’єктами права колективної
власності, що дає можливість розвиватися різним формам господарювання, основою яких
є власність колективу на засоби виробництва, вироблену про­дукцію, одержані
прибутки тощо.

Особливість колективної власності полягає в
тому, що вона на­лежить кожному кооперативу як окремому власнику. Суб’єктом права
власності є не кожен член кооперативу зокрема, а коопера­тив в цілому як
юридична особа. Сьогодні, коли в основному за­вершено паювання майна
колективних агроформувань, колективна власність значною мірою набуває характеру
спільної сумісної чи спільної часткової.

Кооперативна відзначається тим, що її об’єктом
можуть бути грошові та майнові внески членів кооперативу.

Закон України “Про сільськогосподарську
кооперацію”, зако­номірно визнаючи майнові відносини одними з центральних
у сільськогосподарському кооперативі, для їх регулювання відвів ок­ремий розділV.

Кооператив є власником будівель, споруд,
грошей, майнових внесків його членів, виготовленої ним продукції, доходів,
одержа­них від її реалізації та іншої діяльності, передбаченої статутом ко­оперативу,
а також майна, придбаного на підставах, не забороне­них законом.

Володіння, користування та розпорядження
майном кооперати­ву здійснюють органи управління кооперативу відповідно до
своєї компетенції, визначеної статутом кооперативу.

Кошти і майно кооперативу потрібні кооперативу
для того, щоб:

1) покривати
витрати щодо організації кооперативу;

2) забезпечувати
основні фонди;

3) покривати
поточні витрати;

4) створювати
резервний фонд;

5) оплачувати
працю, кооперативні виплати, виплати на паї;

6) задовольняти
інші потреби.

Перша необхідність в коштах виникає ще до
того, як коопера­тив почне реально функціонувати, тобто на організаційному
етапі, наприклад, для оплати послуг економістів та юристів при розроб­ленні
техніко-економічного обґрунтування діяльності кооперативу, проектів юридичних
документів.

Джерелами формування власних коштів
кооперативу є:

1) пайові внески членів кооперативу (грошові
та майнові);

2) доходи,
які кооператив отримує від власної діяльності (реалізації продукції, надання
послуг та ін.);

3)  доходи,
які кооператив отримує від розміщення своїх коштів у банках;

4) доходи
від продажу акцій, інших цінних паперів.

5) кошти,
що надходять від створених кооперативом підприємств, організацій;

6) майно,
добровільно передане кооперативу його членами;

7) інші
надходження, не заборонені законом.

Названі джерела формування власних коштів, а
також банків­ські кредити, які є основним і практично єдиним джерелом фор­мування
позичкових коштів, у сукупності становлять джерела фор­мування майна
кооперативу.

Важливим джерелом формування майна кооперативу
є внески його членів; вони можуть бути як грошовими, так і майновими. Наявність
пайових внесків членів кооперативу значною мірою виз­начає специфіку
кооперативної власності загалом.

Закон України “Про кооперацію”
поділяє всі внески членів ко­оперативу на поворотні і неповоротні. До перших
належить пай і додатковий пай, до других — вступний та членський внески.

Як правило, певну частку обов’язкового внеску,
яку член коо­перативу зобов’язаний внести до моменту державної реєстрації ко­оперативу
або в разі вступу до нього, називають вступним внеском. Розмір вступного
внеску, як і пайового, визначається загальними зборами членів кооперативу і має
бути зафіксований у статуті коо­перативу.

Щоб забезпечувати поточну діяльність
кооперативу, його члени періодично сплачують членські внески.

Основним видом внесків членів кооперативу у
створення та розвиток кооперативу є пай, який здійснюється шляхом передачі
кооперативу майна, в тому числі грошей, майнових прав, а також земельної
ділянки.

Розміри пайових внесків до кооперативу
встановлюються в рів­них частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена
кооперати­ву в його господарській діяльності.

У разі виходу з кооперативу фізична чи юридична
особа має право на одержання своєї частки (паю) натурою, грішми або (за ба­жанням)
цінними паперами відповідно до їх вартості на момент ви­ходу, а земельної
ділянки — в натурі. Термін та інші умови одер­жання членом кооперативу свого
паю встановлюються статутом кооперативу, при цьому термін отримання паю не може
перевищу­вати 2 років, а відлік його починається з 1 січня того року, що нас­тає
після моменту виходу (виключення) з кооперативу (ст. 25 Зако­ну “Про
сільськогосподарську кооперацію”).

Право власності членів кооперативу — фізичних
осіб на пай мо­же бути передане у спадщину.

Сплата відсотків на внесені членами
кооперативу пайові внески в принципі можлива у вигляді дивідендів, хоча
одержання прибутків не є основним завданням кооперативу. Якщо значна частина
прибутку спрямовується на виплату дивідендів, то це може приз­вести до втрати
кооперативом кооперативної природи.

Тому відсотки на пай повинні бути невисокими.
У статуті коопе­ративу обов’язково треба визначати межі виплати на пай у
відсотках. Закон “Про сільськогосподарську кооперацію” встановлює, що
вип­латі часток доходу на пай підлягає до 20%, визначених до розподілу.

Розмір обов’язкового пайового внеску кожного
члена коопера­тиву встановлюють організаційні збори бажаючих створити коопе­ратив
(згодом його закріплять у статуті кооперативу).

Принципи встановлення розмірів обов’язкових
паїв є різними, залежно від типу кооперативу: у виробничих кооперативах паї є
од­накового розміру, а в споживчому кооперативі — пропорційно пе­редбачуваному
обсягу участі члена кооперативу в його господар­ській діяльності.

Крім обов’язкових паїв, які можна назвати
основними, члени кооперативу можуть вносити й додаткові, розмір і порядок
внесен­ня яких також закріплюються в статуті.

Обов’язковий пай може бути такий, який не в
змозі внести від­разу більшість членів кооперативу. Тому сплачувати його можна
частинами протягом певного періоду (не враховуючи розмір вступ­ного внеску,
який сплачується до державної реєстрації кооперати­ву). Якщо термін внесення
паю не встановлений законом, його слід визначити в статуті кооперативу. Це
сприятиме швидшому розпочинанню кооперативом ефективної діяльності.

Важливим джерелом формування майна кооперативу
є доходи від його господарської діяльності, які формуються з виручки від ре­алізації
продукції (робіт, послуг), сум, отриманих від участі у спіль­них підприємствах,
дивідендів по акціях та з інших надходжень.

Для здійснення своєї статутної діяльності
кооператив формує відповідні майнові фонди:

 

2) неподільний
— із вступних внесків і відрахувань доходу кооперативу. Цей фонд не може бути
розподілений між членами кооперативу, крім випадків, зазначених у законі;

3) резервний
— утворюється із різних джерел і призначений для покриття можливих втрат
(збитків);

4) спеціальний
— складається з цільових внесків членів кооперативу та інших надходжень.

Відповідно до свого статуту кооператив
самостійно визначає ос­новні напрями господарської діяльності, здійснює її планування
й реалізацію. Він реалізує свою продукцію, майно, надає послуги за цінами і
тарифами, які встановлюються ним самостійно або на до­говірній основі.

Відносини кооперативу з іншими підприємствами,
установами та організаціями, а також з громадянами в усіх сферах господар­ської
діяльності обумовлюються договором.

Однак у власність кооперативу переходить не
весь отриманий ним дохід. Порядок використання отриманого кооперативом до­ходу
визначено в Законі “Про сільськогосподарську кооперацію” (ст. 29). Доход
використовується на: податки і збори (обов’язкові платежі) до відповідних
бюджетів; погашення кредитів, покриття збитків; проведення відрахувань у фонди
кооперативу; кооператив­ні виплати; виплату часток доходу на паї.

У Законі “Про сільськогосподарську
кооперацію” врегульована й майнова відповідальність кооперативу. Згідно зі
ст. 23 Закону, кооператив відповідає за своїми зобов’язаннями всім належним йому
майном. Члени кооперативу відповідають за зобов’язання ко­оперативу тільки в
межах пайового майнового внеску.

Здійснення виробничої діяльності в сільському
господарстві неможливе без використання земель як основного засобу вироб­ництва,
що є істотною особливістю сільськогосподарського вироб­ництва. Йдеться про
використання насамперед не будь-яких зе­мель, а земель сільськогосподарського
призначення. Це стосуєть­ся передусім виробничих сільськогосподарських
кооперативів, ос­кільки обслуговуючі кооперативи, як правило, не працюють на землі.
Без отримання згідно із законом земельної ділянки коопе­ратив не зможе
розпочати своєї виробничо-господарської діяль­ності.

Чинне законодавство України передбачає кілька
можливих спо­собів отримання сільськогосподарським кооперативом землі для ведення
виробничо-господарської діяльності, а саме, через:

1) передачу
йому земельної ділянки у власність місцевими радами відповідно до їхньої
компетенції;

2) придбання
кооперативом земельних ділянок у власність;

3) оренду
земельних ділянок .

Земельні ділянки передають у власність
сільськогосподарським кооперативам відповідні місцеві ради, на території яких
вони (ді­лянки) розташовані. Для цього потрібне рішення загальних зборів кооперативу.
У власність названі кооперативи одержують лише ті ділянки, які знаходилися в
їхньому користуванні.

Земельна ділянка сільськогосподарського
кооперативу може та­кож бути сформована внаслідок об’єднання в один масив
приват­них земельних ділянок громадян, які створюють кооператив. Осо­би, які
вступатимуть до членів кооперативу після його створення, можуть вносити свою
земельну ділянку чи передавати право корис­тування нею як обов’язковий пайовий
внесок.

Правовий режим земельних ділянок, які
громадяни — заснов­ники кооперативу передають до його пайового фонду,
визначаєть­ся в договорі між громадянином і кооперативом. У такому разі мо­же
бути встановлено спільну часткову чи сумісну власність. У разі виходу з
кооперативу при частковій власності його член має право одержати
“свою” земельну ділянку, за спільної сумісної власності при виході з
кооперативу його член може претендувати на рівну з іншими частку.

Якщо громадянин передає право користування
кооперативу як пайовий внесок, як це передбачено п. 2 ст. 20 Закону України
“Про сільськогосподарську кооперацію”, відносини між ним і коопера­тивом
оформляються договором, в якому може бути вказано відпо­відний розмір плати,
визначений загальними зборами. Такий дого­вір може бути укладений і на умовах
оренди.

Сільськогосподарські кооперативи можуть
повністю базуватися на орендованій землі, хоч на практиці оренда землі має
допоміж­ний характер.

Оренда землі є доцільною, оскільки вона,
по-перше, дає змогу сільськогосподарському кооперативу забезпечити себе
земельною ділянкою, якщо кооператив (або його члени) не мають землі у власності
чи не можуть придбати її;

по-друге, якщо орендодавцем виступає держава в
особі уповно­важених органів (щодо земель сільськогосподарського призначен­ня
така ситуація є оптимальною), то вона може належним чином контролювати
використання земель у сільському господарстві.

 

§ 6. Органи управління та контролю сільськогосподарського кооперативу та їх компетенція

Основними правовими засадами, на яких
здійснюється управ­ління кооперативом, є самоврядування, гласність, участь його
чле­нів у вирішенні питань діяльності кооперативів.

Органами управління кооперативу є загальні
збори та правлін­ня кооперативу. Крім того, в разі потреби кооператив може
найма­ти виконавчого директора, утворювати спостережну раду.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію”, вищим органом управління
сільськогосподарського кооперативу є загальні збори його членів, які правомочні
розгляда­ти й вирішувати будь-які питання його діяльності. Крім того, За­кон
визначає цілий ряд питань, які становлять виключну компе­тенцію загальних
зборів. Будь-який інший орган управління коопе­ративу не має права приймати
рішення у цих питаннях. Зокрема, виключними повноваженнями загальних зборів
сільськогосподар­ського кооперативу є:

– внесення змін і доповнень до статуту,
прийняття нормативних документів кооперативу;

– обрання прямим таємним голосуванням голови
кооперативу та членів його правління, членів ревізійної комісії (ревізора),
членів спостережної ради та ін.;

– заслуховування звітів органів управління
кооперативу про їх ді­яльність;

– визначення видів і розмірів фондів
кооперативу, порядку їх формування та використання;

– затвердження правил внутрішнього розпорядку,
річного звіту й балансу кооперативу, порядку формування й розподілу його дохо­дів,
рішень правління про прийняття нових членів;

– вирішення питань про входження кооперативу до
об’єднання кооперативів, створення підприємств різних видів; про реорганіза­цію
або ліквідацію кооперативу.

Загальні збори мають право приймати будь-які
інші рішення, пов’язані зі статутною діяльністю кооперативу.

Передбачена Законом також процедура скликання
загальних збо­рів та прийняття ними рішень. Загальні збори проводяться щорічно
після закінчення фінансового року. Вони можуть скликатися поза­чергово за
рішенням правління кооперативу або з ініціативи не менш як третини членів
кооперативу. Правління кооперативу зобов’язане прийняти рішення про скликання
загальних зборів і повідомити чле­нів кооперативу про час і місце їх проведення
та порядок денний не пізніше, ніж за 10 днів. Загальні збори правомочні
приймати рішен­ня, якщо на них присутні більше половини членів кооперативу.

У здійсненні самоврядування кооперативу
важливу роль відіграє правління — колегіальний виконавчо-розпорядчий орган,
який у своїй діяльності відповідальний перед загальними зборами. Воно
обирається загальними зборами членів кооперативу, до складу яко­го входить не
менш як 10 членів на термін, що не перевищує 3 ро­ків. Якщо ж кількість членів
сільськогосподарського кооперативу є меншою від зазначеної, то загальні збори
обирають голову, який виконує функції правління.

Правління кооперативу:

– розробляє і вносить на затвердження
загальних зборів напрями розвитку кооперативу;

– скликає загальні збори членів кооперативу і
контролює вико­нання прийнятих ними рішень;

– вирішує найсуттєвіші питання господарської
діяльності згідно зі статутом;

– вносить на затвердження загальних зборів
рішення про прий­няття до кооперативу нових членів і припинення членства;

– укладає трудові договори (контракти) у разі
найму на роботу ви­конавчої дирекції та оцінює її діяльність;

– делегує виконавчій дирекції кооперативу право
на прийняття поточних рішень;

– забезпечує збереження майна кооперативу;

– організовує в разі потреби незалежні
аудиторські перевірки;

– вирішує питання навчання членів кооперативу,
співробітництва з вітчизняними та іноземними організаціями.

Члени правління кооперативу можуть обирати зі
свого складу голову кооперативу, заступника голови та секретаря правління від­повідно
до статуту кооперативу.

Члени правління кооперативу працюють переважно
на громад­ських засадах. У статуті кооперативу може передбачатися виплата винагороди
за роботу членів правління.

Періодичність проведення засідань правління
кооперативу визначається його статутом. Рішення приймається більшістю го­лосів
за наявності не менш як 2/3 складу членів правління коопе­ративу.

Очолює правління голова кооперативу. Він
обирається загаль­ними зборами кооперативу або його правлінням на термін, що не
перевищує 3 років. Функції голови кооперативу та порядок його обрання
(відкликання) визначаються статутом кооперативу. Голова правління є керівною
службовою особою, яка керує діяльністю сільськогосподарського кооперативу. У
своїй роботі він підпоряд­ковується загальним зборам.

Закон України “Про сільськогосподарську
кооперацію” перед­бачає можливість найму правлінням кооперативу
виконавчого ди­ректора, основною функцією якого є оперативне управління діяль­ністю
кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом ко­оперативу. За своїм
юридичним статусом він є фактично найманим працівником і на нього поширюється
дія законодавства України про працю.

З виконавчим директором правління кооперативу
укладає кон­тракт, яким визначаються його трудові права та обов’язки, режим його
робочого часу та часу відпочинку, умови настання матеріаль­ної відповідальності
тощо. Правління кооперативу може делегува­ти виконавчому директору свої окремі
функції.

Виконавчий директор наділений повноваженнями
із формуван­ня виконавчої дирекції.

Для ведення контрольно-ревізійної роботи в
кооперативі обира­ють спостережну раду та ревізійну комісію.

Для контролю за діяльністю виконавчого органу
кооперативу обирають спостережну раду. Вона утворюється за умови, якщо кількість
членів кооперативу становить не менш як 50 осіб.

Спостережну раду обирають із членів
кооперативу на загальних зборах у кількості 3-5 чоловік, якщо інше не
передбачено статутом кооперативу. Порядок обрання спостережної ради та її
голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюється статутом кооперативу.

Член спостережної ради не може бути членом
правління чи ре­візійної комісії.

Для контролю за фінансово-господарською діяльністю
коопера­тиву обирається ревізійна комісія (ревізор). У кооперативі, до скла­ду
якого входить менш як 10 членів, функції ревізійної комісії ви­конує ревізор.
Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним збо­рам кооперативу. Ревізійна
комісія (ревізор) обирається загальни­ми зборами з числа членів кооперативу
відповідно до порядку го­лосування, встановленого статутом кооперативу. Членами
ревізій­ної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління чи спосте­режної
ради.

 

§ 7. Правові засади реорганізації та
ліквідації сільськогосподарських кооперативів

З точки зору наслідків, викликаних припиненням
юридичної особи, розрізняють дві форми цього припинення: І) реорганізацію; 2)
ліквідацію.

Реорганізація кооперативу — це форма його
припинення як юридичної особи з переходом його справ (прав і обов’язків) та майна
в порядку правонаступництва до інших осіб. Реорганізація кооперативу не означає
припинення тієї діяльності, для здійснен­ня якої він був створений. Не
ліквідується і його майно. Але суб’єктом прав на майно і суб’єктом відповідної
діяльності, а також пов’язаних з нею обов’язків стає правонаступник — інший
коопе­ратив як юридична особа.

Організаційними формами реорганізації можуть
бути: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Останні можна поді­лити
на 2 групи:

1)за яких
кооператив припиняється як юридична особа (злиття, поділ, перетворення);

2)за яких
кооператив як юридична особа зберігається (приєднання, виділення).

Реорганізація кооперативу здійснюється за
рішенням загальних зборів його членів. Інколи реорганізація кооперативу у формі
його поділу або виділення з його складу однієї або кількох юридичних осіб
провадиться за рішенням суду.

Злиття як форма реорганізації має місце тоді,
коли два або біль­ше кооперативів об’єднуються в один новий, вони припиняють своє
існування. При цьому до новоствореного кооперативу перехо­дять усі права та
обов’язки кооперативів, які злилися. Кооператив може бути утворений таким
шляхом тільки тоді, коли зливаються 2 чи більше кооперативів. Не треба плутати
злиття зі вступом у чле­ни іншого кооперативу. Наприклад, виробничий кооператив
стає членом обслуговуючого кооперативу. Але він продовжує існувати як
самостійна юридична особа, користуючись певними правами та виконуючи обов’язки
як член обслуговуючого кооперативу.

Злиття кооперативів провадиться на основі
рішення загальних зборів кожного з кооперативів, які зливаються. На загальних
збо­рах (або зборах уповноважених) треба затвердити правочин, на ос­нові якого
має відбутися злиття. Правочин повинен бути затвер­джений спочатку загальними
зборами (зборами уповноважених) кооперативів, що зливаються.

Правочин про злиття кооперативів є підставою
для розробки та затвердження статуту новоствореного кооперативу, в якому обов’язково
повинно бути зазначено, що він є правонаступником кооперативів, що злилися, і
вказано його нову назву.

Дуже близькою за змістом до злиття є така
форма реорганізації, як приєднання, за якої один кооператив входить до складу
іншого, що продовжує існувати й далі, але вже в більшому масштабі. Права та обов’язки приєднуваного кооперативу
переходять до того ко­оперативу, що припиняє своє існування. Кооператив, що
приєд­нався, припиняє своє існування.

Злиття та приєднання — схожі форми
реорганізації. Рішення про це має бути повідомлено в певний строк всім
кредиторам ко­оперативів, що реорганізуються, щоб вони знали, до кого тепер ма­ють
право звертати вимоги щодо повернення боргу, а також коо­перативним спілкам або
тим об’єднанням, членами яких були ці кооперативи. Однак такі повідомлення
доцільніше замінити публі­кацією в пресі, як це робиться в разі ліквідації
юридичної особи.

З дня реєстрації статуту всі кооперативи, які
злилися або увій­шли до складу іншого кооперативу, вважаються такими, що при­пинили
свою діяльність, і всі їх права та обов’язки переходять у ра­зі злиття — до
новоствореного внаслідок злиття кооперативу, а у разі приєднання — до існуючого
кооперативу, до якого увійшли ін­ші кооперативи.

Поділ означає, що на базі одного кооперативу
виникає 2 або більше нових, а цей перший — припиняє своє існування. Майно поділеного
і припиненого кооперативу розподіляється між новоствореними.

З дня реєстрації статутів новостворених
кооперативів, які виник­ли внаслідок поділу певного кооперативу, до них
переходять від розділеного кооперативу права та обов’язки згідно з постановою
за­гальних зборів. Розподілений кооператив вважається припиненим з моменту
державної реєстрації всіх новостворених кооперативів.

Виробничі кооперативи можуть перетворюватися
на господар­ські товариства різних видів. Головна відмінність кооперативів від господарських
товариств полягає в тому, що в перших обов’язко­вою є трудова участь (виробничі
кооперативи) або участь у госпо­дарських операціях (обслуговуючі кооперативи)
їхніх членів, а в господарських товариствах — ні. Виробничі кооперативи — це об’єднання
осіб, а господарські товариства — коштів (капіталів) різних осіб. Проте,
визначивши частку кожного члена кооперативу у вартісному вираженні його майна,
можна перетворити його у то­вариство з обмеженою відповідальністю, акціонерне
товариство чи інший вид господарського товариства.

Надзвичайно важливе значення має документальне
(юридичне) закріплення реорганізації. Обов’язково повинен бути правочин (якщо
має місце злиття чи приєднання), рішення загальних зборів, статути
новостворених внаслідок реорганізації кооперативів. Ці до­кументи можна вважати
установчими, які необхідно представити для державної реєстрації.

Питання ліквідації сільськогосподарського
кооперативу врегу­льовано в Законі “Про сільськогосподарську
кооперацію” лише в загальних рисах.

Ліквідація кооперативу зачіпає інтереси не
тільки самого коопе­ративу та його членів, але й його партнерів у господарських
відно­синах, їх кредиторів та ін., а сільськогосподарських кооперативах ще й інтереси багатьох приватних
товаровиробників. Тому підста­ви й процедура припинення діяльності кооперативів
мають особ­ливе значення.

Ліквідація кооперативу спричинює припинення
його діяльності без переходу прав та обов’язків до інших осіб у порядку
правонаступництва. Оскільки кооператив є добровільним об’єднанням, то і діяльність
його, за загальним правилом, може бути припинена в добровільному порядку за
рішенням загальних зборів.

У випадках, передбачених законом, кооператив
може бути лік­відовано за рішенням суду.

Єдиною підставою для ліквідації кооперативу за
рішенням за­гальних зборів є воля більшості членів кооперативу. Жоден держав­ний
орган не має права примусити кооператив до самоліквідації або заборонити йому
це зробити. Добровільний порядок створення кооперативу передбачає і
добровільний порядок його ліквідації.

Можна вирізнити такі підстави ліквідації
кооперативів:

1) за
рішенням загальних зборів членів кооперативу, зокрема у зв’язку з досягненням
мети, заради якої він був створений, на який було створено кооператив, та ін.;

2) за
рішенням суду, якщо діяльність здійснювалась без ліцензії, була заборонена
законом, або супроводжувалась іншими грубими чи неодноразовими порушеннями
законодавства;

3) у разі
визнання кооперативу банкрутом у судовому порядку;

4) якщо
припинено право власності чи право користування земельною ділянкою (для
виробничих кооперативів);

5) в
інших випадках, встановлених чинним законодавством. Важливе значення має також
правова регламентація процедури

ліквідації сільськогосподарських кооперативів
та її наслідки. Сьо­годні вона не достатньою мірою врегульована законодавством.
За­кон України “Про сільськогосподарську кооперацію” лише в до­сить
загальних рисах визначає порядок проведення ліквідації коо­перативу.

Рішення про ліквідацію можуть прийняти
загальні збори членів кооперативу або суд.

Ліквідаційна комісія обирається загальними
зборами членів ко­оперативу або призначається судом (якщо рішення про
ліквідацію кооперативу ухвалив суд).

Обов’язками ліквідаційної комісії є: точне встановлення
пасиву й активу кооперативу, розшук, оцінювання та реалізація майна, стягнення
боргів, складання ліквідаційного балансу, вироблення плану ліквідації майна і
задоволення вимог кредиторів, виконання цього плану й складання ліквідаційного
звіту.

З моменту призначення ліквідаційної комісії
вона одержує від правління правомочності з управління справами цього кооперати­ву.
Комісія користується всіма правами правління відповідно до статуту і може
укладати всі правочини, якщо вони потрібні для лік­відації кооперативу,
представляти кооператив, що ліквідується, в інших випадках. Правління припиняє
свою діяльність.

Ліквідаційна комісія, обрана загальними
зборами членів коопе­ративу, підлягає контролю з боку ревізійної комісії
кооперативу до завершення ліквідації.

Для вирішення окремих питань, що стосуються
процесу лікві­дації, затвердження звіту про проведену ліквідацію, ліквідаційна
комісія має право скликати загальні збори. Від імені кооперативу ліквідаційна
комісія виступає в суді.

Надзвичайно важливим у процесі ліквідації
кооперативу є вста­новлення черговості задоволення претензій, яка повинна бути
виз­начена в законодавстві. За ст. 38 Закону “Про сільськогосподарську кооперацію”,
майно кооперативу, яке залишилося після розрахун­ків із бюджетом, банками та
іншими кредиторами, розподіляється між членами кооперативу пропорційно вартості
їх паю. Разом з тим, у зазначеному положенні не передбачено розрахунки із най­маними
працівниками та ін. Найперше треба розрахуватися з най­маними працівниками,
ліквідувати борги перед бюджетами, уста­новами банку, компенсувати витрати на
відновлення природного середовища, якому завдана шкода ліквідованим
кооперативом.

Ліквідація вважається завершеною, а кооператив
таким, що припинив свою діяльність, з моменту внесення органом державної реєстрації
запису про це до державного реєстру.