Правове становище фермерських господарств

Розділ 15. Правове становище фермерських господарств

§ 1. Поняття та загальна характеристика правового
статусу фермерських господарств

Фермерське господарство — одна з перспективних
організацій­но-правових форм ведення сільського господарства, яка сприяє самостійності
й зацікавленості виробника в кінцевих результатах ро­боти. Існування фермерства
в Україні пов’язане передусім із виникненням інституту приватної власності на
землю, а відповідно — зі зміною юридичної природи майнових відносин на селі.
Тобто во­но стосується найважливіших положень аграрної реформи в Укра­їні й
формує нового та перспективного суб’єкта аграрно-правових відносин.

За даними Державного комітету статистики
України, загальна кількість зареєстрованих фермерських господарств на 1 липня 2003
р. становила 43042 юридичні особи (на 1 липня 2002 р. — 42774 юридичні особи).

Незважаючи на це практика засвідчує, що процес
становлення й розвитку фермерських господарств в Україні здійснюється по­вільно.
Більшість із них господарює неефективно, деякі — низько­рентабельні. Приблизно
2 тис. фермерських господарств щороку припиняють свою діяльність. За даними
Міністерства аграрної по­літики це, ймовірно, пов’язано також і з тим, що для
ефективного товарного господарювання фермерам треба мати не менше 350-400 га
земельних угідь. Але такі розміри площ потребують і належного комплексного
технічного забезпечення, якого більшість фермер­ських господарств не має.

Закон України від 19 червня 2003 р. “Про
фермерське господарс­тво” дає визначення поняття “фермерське
господарство”. Згідно зі ст. 1 цього закону, фермерське господарство є
формою підприєм­ницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти
товар­ну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та ре­алізацію
з метою отримання прибутку на земельних ділянках, нада­них їм для ведення
фермерського господарства. Фермерське госпо­дарство є юридичною особою. Воно
може бути створене одним або кількома громадянами України, які є родичами або
членами сім’ї.

Фермерське господарство має своє найменування,
печатку та штамп і діє на основі Статуту. У Статуті зазначаються найменуван­ня
господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета ді

яльності, порядок формування майна (складеного
капіталу), орга­ни управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до
господарства та виходу з нього та інші положення, що не супе­речать чинному
законодавству.

Відповідно до ст. З Закону України “Про
фермерське госпо­дарство” членами фермерського господарства можуть бути
подруж­жя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім’ї, родичі,
які об’єдналися для спільного ведення фермерського гос­подарства, визнають і
дотримуються положень Статуту фермер­ського господарства. Членами фермерського
господарства не мо­жуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).
Якщо фермерське господарство створене одноособо­во, тобто одним із членів
сім’ї, інші члени сім’ї, а також родичі мо­жуть стати членами цього
фермерського господарства після внесен­ня змін до його Статуту. Склад членів
фермерського господарства не має кількісних обмежень. Нові родичі можуть
вступати до цьо­го господарства за згодою всіх його членів. Кожний член госпо­дарства
самостійно вирішує питання про вихід із нього. Дозволу ін­ших членів для цього
не потрібно. Зміст правового інституту членс­тва у фермерському господарстві
полягає в обов’язковості особис­тої трудової участі всіх його членів у процесі
господарювання, в їх­ньому праві на участь в управлінні справами даного
господарства, на оплату праці, укладання угоди про спільну діяльність всіх його
членів тощо.

Головою фермерського господарства є його
засновник або інша визначена в Статуті особа. Голова фермерського господарства
репрезентує його у відносинах з органами державної влади, підприємс­твами,
установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями, а також
укладає від імені господарства угоди та вчи­няє інші юридично значимі дії. Він
може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства
або особі, яка працює за контрактом.

Виробничо-економічні відносини фермерського
господарства з підприємствами і організаціями всіх форм власності, господарськи­ми
товариствами та фізичними особами будуються на основі дого­ворів.

Держава гарантує додержання і захист майнових
та інших прав і законних інтересів фермерського господарства, забезпечує пільго­ві
умови для кредитування, оподаткування, страхування, матеріаль­но-технічного
забезпечення останнього в період його становлення. Втручання в господарську або
іншу діяльність господарства з боку державних або інших органів, а також
посадових осіб не допускається. Збитки, завдані господарству неправомірним
втручанням в його діяльність, підлягають відшкодування за рахунок винних. Спори
про відшкодування збитків вирішуються судами загальної компетенції,
господарськими та третейськими судами.

Фермерське господарство є рівноправним
учасником аграрного ринку. Воно має право бути засновником або членом
асоціацій, консорціумів, корпорацій, акціонерних товариств, інших об’єднань,
кооперативів, спільних підприємств з виробництва, переробки і реалізації
сільськогосподарської продукції, які обслуговують агропро­мисловий комплекс, а
також несільськогосподарських підприємств та організацій, в тому числі за
участю іноземних партнерів, брати участь у створенні комерційних банків або
бути їх членом.

На основі аналізу правового статусу
фермерського господарства можна виокремити такі притаманні йому ознаки:
фермерське господарство складається з трьох компонентів — майнового комплек­су,
земельної ділянки та громадян, які об’єдналися для здійснення товарного
сільськогосподарського виробництва; воно є юридичною особою з наявністю всіх
притаманних юридичній особі ознак; во­но є суб’єктом підприємницької діяльності
у сфері товарного сіль­ськогосподарського виробництва, тобто діє на аграрному
ринку з метою отримання прибутку.

§ 2. Умови і порядок створення фермерського господарства та припинення його діяльності

Право на створення фермерського господарства
має кожний ді­єздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив відповідне
бажання, має документи, що підтверджують його здат­ність займатися сільським
господарством, і витримав професійний відбір. Першочергове право на створенім
такого господарства нада­ється громадянам, які проживають в сільській
місцевості, мають від­повідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському
господарстві.

Фермерське господарство створюється виключно
на добровіль­них засадах. Конкурсний відбір осіб, які виявили бажання створи­ти
таке господарство, здійснює районна (міська) професійна комі­сія з питань
створення фермерських господарств, склад якої фор­мує і затверджує районна
(міська). До складу професійної комісії входять представники органів державної
влади, органів місцевого самоврядування території, на якій передбачається
відведення зе­мельної ділянки для створення фермерських господарств, пред­ставники
Асоціації фермерів та приватних землевласників і громад­ських організацій.

Висновок професійної комісії з питань створення
фермерських господарств про наявність у громадянина достатнього досвіду ро­боти
у сільському господарстві або потрібної сільськогосподарської кваліфікації є
умовою для державної реєстрації фермерського гос­подарства і надання (передачі)
громадянину у власність або оренду земельних ділянок для ведення фермерського
господарства із зе­мель державної і комунальної власності відповідно до чинного
ЗК.

Земельні ділянки для ведення фермерських
господарств переда­ються в приватну власність і надаються в користування на
умовах

оренди із земель державної або комунальної
власності, а також зе­мель, вилучених (викуплених) в установленому порядку. Щоб
одержати таку ділянку, громадяни подають заяву до відповідної ра­йонної
державної адміністрації або місцевої ради. У заяві зазнача­ються: бажаний
розмір і місце розташування ділянки, кількість членів фермерського господарства
та наявність у них права на бе­зоплатне одержання земельних ділянок у
власність, обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив
діяльності фермерського господарства. До заяви додається рішення професій­ної
комісії з питань створення фермерських господарств про наяв­ність у громадянина
достатнього досвіду роботи у сільському гос­подарстві або відповідної
сільськогосподарської кваліфікації. Ра­йонна або міська державні адміністрації
або орган місцевого самов­рядування розглядають заяву у місячний строк і в разі
її задоволен­ня дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проек­ту
відведення земельної ділянки. Проект відведення земельної ді­лянки
розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських
господарств.

У разі відмови органів державної влади та
органів місцевого са­моврядування надати земельну ділянку для ведення
фермерського господарства, а також у інших спірних випадках, відповідно до ст. 118
ЗК і ст. 7 Закону України “Про фермерське господарство”, справа
розв’язується в судовому порядку. Оскільки рішення суду про задоволення позову
є підставою для відведення ділянки в на­турі (на місцевості), видачі документа,
що засвідчує право власнос­ті на землю, а також для укладення договору оренди
земельної ді­лянки, в резолютивній частині рішення повинне бути вказано міс­це
розташування ділянки, її розмір і межі. Відведення земельної ділянки в натурі
(на місцевості) провадиться після збирання вро­жаю на цій ділянці попереднім
землекористувачем.

Відповідно до ст. 121 ЗК, безоплатно у
приватну власність фер­мерського господарства передаються земельні ділянки в
розмірі зе­мельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств,
розташованих на території сільської, селищної, місь­кої ради, де знаходиться
фермерське господарство. Якщо на тери­торії сільської, селищної, міської ради
розташовано декілька сіль­ськогосподарських підприємств, розмір земельної
частки (паю) визначається як середній у цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських
підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю)
визначається як середній по району. Така передача здійснюється один раз, про що
рада, котра передає земельну ділянку, робить відмітку в паспорті або документі,
який його заміняє. Земельні ділянки, розмір яких перевищує розмір, встановлений
у ч. 1 ст. 121 ЗК, передаються громадянам у приватну власність для ведення
фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод.

Земельні ділянки виділяються, як правило,
єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, якомога
можливості наближеними до існуючих шляхів, електрич­них і радіотелефонних мереж,
газових і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.
Відповідно до ст. ст. 56, 59 ЗК та ст. 7 Закону України “Про фермерське
господарство”, землі лісового і водного фондів, що належать до угідь
фермерського гос­подарства, не можуть передаватися в приватну власність, за
винят­ком невеликих — до 5 га ділянок лісів і невеликих — до 3 га діля­нок під
замкненими природними водоймами. Фермерське госпо­дарство має право здійснювати
залісення частини земель та буду­вати замкнену водойму на земельній ділянці, що
належить цьому господарству чи його членові на праві приватної власності.

Фермерське господарство підлягає державній
реєстрації у вико­навчому комітеті міської, районної у місті ради або в
районній, ра­йонних міст Києва і Севастополя державних адміністраціях за міс­цем
проживання особи або місцезнаходженням земельної ділянки. Спеціальний порядок
державної реєстрації фермерських господарств визначається ст. 8 Закону України
“Про фермерське господарство”. Для реєстрації фермерського господарства
до органу державної реєстрації подаються: установчі документи (засновницький
договір про створення господарства та його Статут. Підписи громадян на
установчих документах про створення фермерського господарства посвідчуються
нотаріусом); реєстраційна картка встановленого зразка, яка є заявою про
державну реєстрацію фермерського госпо­дарства; копія документа, що засвідчує
наявність у громадянина на праві власності чи оренди земельної ділянки
сільськогосподарсько­го призначення; документ, що посвідчує внесення плати за
держав­ну реєстрацію фермерського господарства.

Державна реєстрація фермерського господарства
здійснюється за наявності всіх потрібних документів протягом не більше 5 робо­чих
днів. Органи державної реєстрації зобов’язані в межах цього терміну внести дані
з реєстраційної картки до Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності та
видати Свідоцтво про державну ре­єстрацію фермерського господарства. Це
свідоцтво та копія доку­мента, що підтверджує взяття господарства на облік у
державному податковому органі, є підставою для відкриття рахунків у будь-я­ких
банках України та інших держав за вибором суб’єкта підпри­ємницької діяльності
і за згодою цих банків у порядку, що встанов­люється Національним банком
України.

Після відведення земельної ділянки в натурі
(на місцевості), от­римання Державного акту на право власності на землю або
укла­дення договору оренди земельної ділянки й державної реєстрації фермерське
господарство одержує печатку зі своїм найменуванням і адресою, відкриває
поточні та вкладні (депозитні) рахунки в уста­новах банку і вступає у відносини
з підприємствами, установами та

організаціями, визнається органами державної
влади та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник, пла­нуючи
економічний і соціальний розвиток регіону.

Відповідно до ст. 35 Закону України “Про
фермерське госпо­дарство” діяльність фермерського господарства
припиняється в ра­зі: реорганізації; ліквідації; визнання фермерського
господарства неплатоспроможним (банкрутом); якщо не залишається жодного члена
фермерського господарства або спадкоємця, який бажає про­довжити діяльність
господарства.

Рішення про припинення діяльності фермерського
господарства приймається:

— власником — у разі реорганізації або
ліквідації фермерського господарства;

— якщо не лишається жодного члена фермерського
господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства, —
виконавчим комітетом міської, районної у місті ради або районною, районними
міст Києва і Севастополя державними адміністраціями за місцем проживання особи
або місцезнаходженням земельної ділянки;

— у разі банкрутства фермерського господарства —
господарським судом.

Спори про припинення діяльності фермерського
господарства та розподілу його майна вирішуються судом.

Процедура банкрутства фермерського
господарства має певні особливості. Відповідно до ст. 50 Закону України від 14
травня 1992 р. “Про відновлення платоспроможності боржника або виз­нання
його банкрутом” (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) підставою для
визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити
протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду
сільськогосподарських робіт вимо­ги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та
(або) виконати зо­бов’язання щодо сплати податків і зборів.

Голова фермерського господарства, за наявності
письмової зго­ди всіх його членів, подає до господарського суду заяв;’ про пору­шення
справи про банкрутство. Заява має містити: найменування господарського суду, до
якого подається заява; найменування (прізвище, ім’я та по батькові голови
господарства} господарства, його поштову адресу; найменування кредитора, його
поштову ад­ресу, якщо кредитором є юридична особа, якщо кредитор — фізич­на
особа, в заяві зазначаються прізвище, ім’я та по батькові, а та­кож місце його
проживання; номер (код), що ідентифікує кредито­ра як платника податків і
зборів; виклад обставин, які підтверджу­ють неплатоспроможність господарства, з
зазначенням суми борго­вих вимог кредиторів, а також строку їх виконання,
розміру неус­тойки (штрафів, пені), реквізитів розрахункового документа про списання
коштів з банківського або кореспондентського рахунку господарства та дату його прийняття банківською
установою бор­жника до виконання; перелік документів, що додаються до заяви.

До заяви додаються документи, які містять
відомості: про склад і вартість майна фермерського господарства; про склад і
вартість май­на, яке належить членам господарства на праві власності; про
розмір доходів, які можуть бути одержані господарством по завершенню від­повідного
періоду сільськогосподарських робіт. Зазначені документи додаються також
головою фермерського господарства до відзиву на заяву про порушення справи про
банкрутство, подану кредитором.

Голова фермерського господарства у 2-місячний
строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство
господарства може подати до господарського суду план відновлення
платоспроможності фермерського господарства. У разі, якщо здійснення заходів,
передбачених цим планом, дасть змогу фермерському господарству, зокрема за
рахунок доходів, які можуть бути ним одержані після закінчення відповідного
періоду сільсько­господарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов’язання­ми
та зобов’язаннями щодо сплати податків і зборів, господарський суд затверджує
процедуру розпорядження майном господарства.

Процедура розпорядження майном фермерського
господарства запроваджується на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських
робіт із врахуванням часу, потрібного для реа­лізації вирощеної (виробленої,
виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк
не може перевищу­вати 15 місяців. У разі, якщо після застосування процедури
розпорядження майном погіршилося фінансове становище фермерсько­го
господарства у зв’язку зі стихійним лихом, епізоотіями та іншими
несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути
продовжено на 1 рік.

Процедура розпорядження майном фермерського
господарства може бути достроково припинена господарським судом за заявою розпорядника
майна чи будь-кого з кредиторів у разі: невиконан­ня заходів, передбачених
планом відновлення платоспроможності господарства; наявності інших обставин,
які засвідчують неможли­вість відновлення платоспроможності господарства. Після
достро­кового припинення процедури розпорядження його майном фер­мерське
господарство визнається господарським судом банкрутом і відкривається
ліквідаційна процедура.

Для здійснення процедури розпорядження майном
фермерсько­го господарства господарським судом призначається розпорядник майна.
Його повноваження можуть здійснюватися і головою фер­мерського господарства за
погодженням з призначеним розпоряд­ником майна.

У разі визнання господарським судом
фермерського господарс­тва банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до
складу лікві­даційної маси господарства включаються: нерухоме майно, яке зна­ходиться
у спільній власності членів господарства, в тому числі — насадження,
господарські та інші будівлі, меліоративні та інші спо

руди, продуктивна й робоча худоба, птиця,
сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар
та інше майно, придбані для фермерського господарства на спільні кошти його
членів, а також право оренди земельної ділянки та інші май­нові права, які
належать господарству і мають грошову оцінку.

Звернення стягнення за вимогами кредиторів на
земельні ділян­ки, надані у власність фермерському господарству, допускається тоді,
коли у господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

Майно, що належить голові та членам
фермерського господарс­тва на праві приватної власності, а також інше майно,
стосовно якого доведено, що воно було придбане на доходи, які не є в спіль­ній
власності членів фермерського господарства, не включаються до складу
ліквідаційної маси. Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого
майна, які належать до складу ліквідацій­ної маси фермерського господарства,
можуть бути продані тільки за конкурсом, обов’язковими умовами якого є
збереження цільово­го призначення сільськогосподарських об’єктів, що
продаються.

З дня прийняття постанови про визнання
фермерського госпо­дарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури його діяль­ність
припиняється. Господарський суд направляє копію постанови про визнання
фермерського господарства банкрутом до органу, який здійснив державну
реєстрацію господарства, та органу місцевого са­моврядування за
місцезнаходженням фермерського господарства.

Кошти, одержані від продажу майна фермерського
господарс­тва, спрямовуються на задоволення вимог кредиторів у порядку,
встановленому Законом України “Про відновлення платоспромож­ності боржника
або визнання його банкрутом”.

Майно, що залишилося після задоволення вимог
кредиторів, розподіляється між членами фермерського господарства відповідно до
його Статуту.

У разі припинення діяльності фермерського
господарства до за­кінчення терміну надання господарству податкових пільг госпо­дарство
сплачує до бюджету за весь період своєї діяльності суму по­датку, обчислену в
розмірі, встановленому для фермерського гос­подарства, крім випадків, коли не
лишається жодного члена фер­мерського господарства або спадкоємця, який бажає
продовжити діяльність господарства, а також у разі викупу земельної ділянки для
суспільних потреб чи примусового відчуження її з мотивів сус­пільної
необхідності.