Правове регулювання бджільництва

§ 4. Правове регулювання бджільництва

Україна належить до провідних держав світу,
які мають розви­нуте бджільництво, що забезпечує запилення комахозапильних
рослин сільськогосподарського призначення, виробництво меду, воску, квіткового
пилку, прополісу, маточного молочка, бджолиної отрути для потреб населення,
харчової, медичної, парфюмерно-косметичної та інших галузей і на експорт.
Бджільництво — одна з перших галузей нашого агропромислового комплексу, де
практич­но вже завершено процеси роздержавлення і перехід до ринкових умов
господарювання. У приватному секторі нині утримується 87% бджолиних сімей, а в
Закарпатській та Івано-Франківській облас­тях — 96-97% відповідно.

У приватних і колективних пасіках на 1 січня
2001 р. налічувало­ся 2,8 млн бджолиних сімей, а 2004 р. їх кількість
планується довес­ти до 4,6 млн. Обсяги виробництва меду мають зрости з 55,4
тис. т у 1999 р. до 84,7 тис. т у 2004 р. Найближчими роками
передбачається спрямувати розвиток бджільництва на збільшення обсягів ви­робництва
товарної продукції і племінного матеріалу шляхом одночасного зростання
кількості бджолиних сімей у господарствах усіх форм власності та підвищення їх
продуктивності, ефективності за­пилення комахозапильних рослин
сільськогосподарського призна­чення, переробки продуктів бджільництва і
використання їх у нет­радиційних методах лікування та профілактики хвороб.
Сьогодні в Україні працює 2 племінних заводи, де розводять українську степо­ву
породу бджіл. Планується створити ще 2 племзаводи (дня розве­дення карпатської
породи бджіл) та 8-10 племінних бджолорозплідників.

Правове регулювання бджільництва — відносно
новий право­вий інститут в українському аграрному праві. Одним із виявів йо­го
є прийняття Закону України від 22 лютого 2000 р. “Про бджіль­ництво”
і численних підзаконних актів, які об’єднують комплекс норм аграрного права, що
регулюють порядок зайняття бджільництвом в Україні. Потреба в особливому
правовому регулюванні цієї галузі виникла у зв’язку із завданням створення
сприятливих умов для розвитку бджільництва, посилення державного контролю за
якістю і безпекою його продукції, а також у зв’язку з боротьбою з хворобами
бджіл.

Згідно із Законом України “Про
бджільництво”, бджільництво — галузь сільськогосподарського
виробництва, основою функціону­вання якої є розведення, утримання та
використання бджіл для за­пилення комахозапильних рослин сільськогосподарського
призна­чення і підвищення їх урожайності, виробництво харчових продук­тів і
сировини для промисловості. Об’єктами бджільництва є робо­чі бджоли,
бджолині матки, трутні, бджолині сім’ї, яких розводять на племінних і товарних
пасіках. Суб’єктами бджільництва, неза­лежно від форм власності, є:
племінні та товарні пасіки, племінні бджолорозплідники; підприємства з
виготовлення обладнання та пасічного реманенту; підприємства, установи й
організації із заго­тівлі, переробки, реалізації продуктів бджільництва та
препаратів із них; лабораторії сертифікації продуктів бджільництва; наукові ус­танови,
заклади освіти, дослідні господарства, які займаються бджільництвом; спілки,
асоціації та інші об’єднання, діяльність яких пов’язана з бджільництвом.

Право на утримання бджіл і зайняття
бджільництвом мають фізичні особи, які мають відповідні навички або спеціальну
під­готовку, а також юридичні особи. Щоб працювати у бджільниц­тві, не потрібно
якогось спеціального дозволу. Фізична або юри­дична особа для зайняття цією
справою формує пасіку з бджоли­них сімей, має придбати підсобне приміщення,
реманент і облад­нання на певній земельній ділянці. Кількість бджолиних сімей,
що їх можуть утримувати юридичні та фізичні особи, не обмежу­ється.

Правове регулювання бджільництва передбачає
збереження по­рідної чистоти вітчизняного бджільництва. Задля цього створюєть­ся
запобіжна система схрещування й гібридизації трьох вітчизня­них порід бджіл: української
степової, поліської і карпатської. За­кон передбачає вжиття заходів із
збереження генофонду бджіл: на пасіках мають утримуватися бджоли лише
районованих у тій чи ін­шій місцевості порід згідно з планом їх порідного
районування в Україні, затвердженим наказом Мінагрополітики і Української ака­демії
аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 184/82. Планується районування
української степової породи у південних областях, поліської — на Поліссі та
карпатської — в гірських районах Укра­їни. Згідно зі ст. 26 Закону “Про
бджільництво”, збереження, від­творення та поліпшення місцевих українських
бджіл в ареалах їх природного розселення здійснюються на основі збереження та
по­ліпшення цих порід з урахуванням природнокліматичних умов. Навколо племінних
бджолорозплідників і племінних пасік утворю­ються зони радіусом 15-20 км, на
території яких дозволяється роз­водити бджіл лише місцевої селекції.

Стаття 13 Закону “Про бджільництво”
визначає, що для обліку пасік та здійснення лікувально-профілактичних заходів
на кожну пасіку видається ветеринарно-санітарний паспорт. Пасіка реєстру­ється
один раз у рік її заснування за місцем проживання фізичної особи або за
місцезнаходженням юридичної особи, яка займається бджільництвом, у місцевих
державних адміністраціях або місцевих радах. Порядок реєстрації пасік затверджено
наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 20 вересня
2000 р. № 184/82. Під час реєстрації пасік провадиться їх обстеження ра­йонними
(міськими) управліннями державної ветеринарної меди­цини. За його результатами
заявникові видають ветеринарно-сані­тарний паспорт пасіки, котрий і є
документом, що підтверджує її реєстрацію. Ветеринарно-санітарні вимоги до
розміщення пасік і ведення бджільництва визначаються Інструкцією щодо поперед­ження
і ліквідації хвороб і отруєнь бджіл, затвердженою наказом Головного державного
інспектора ветеринарної медицини від 30 січня 2001 р. № 9. Суб’єкти аграрного
права, що вирощують кома­хозапильні рослини сільськогосподарського призначення,
для під­вищення урожайності можуть на договірних засадах використову­вати
пасіки.

За ст. 19 Закону, вироблені або заготовлені
продукти бджіль­ництва підлягають ветеринарно-санітарній експертизі. Виробниц­тво
вощини задля її реалізації здійснюється фізичними та юридич­ними
особами у порядку, визначеному Ветеринарно-санітарними вимогами щодо заготівлі
й переробки воскосировини, затвердже­ними наказом Державного департаменту
ветеринарної медицини України від 7 червня 2002 р. № 31. Позаяк існує небезпека
поши­рення хвороб бджіл, виробництво вощини контролюють органи державної
ветеринарної служби. Виробництво і застосування лікар­ських засобів із
продукції бджільництва, їх доклінічне й клінічне випробування здійснюються
відповідно до Закону України від 4 квітня 1996 р. “Про лікарські
засоби”. На деякі види продукції бджільництва в Україні затверджено
державні стандарти.

Ввезення в Україну та вивезення за її межі
бджіл і продуктів бджільництва здійснюються згідно з Правилами ввезення в Украї­ну
та вивезення за її межі бджіл і продуктів бджільництва, затвер­дженими наказом
Міиагрополітики і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. №
184/82, за наявності ветеринарного і племінного свідоцтва, а також сертифікату
відповідності, який ви­дається згідно із Законом України від 17 травня 2001 р.
“Про під­твердження відповідності”. Нерайоновані породи бджіл можна
вво­зити в Україну лише з науковою метою з дозволу Мінагрополітики за
погодженням з Українською академією аграрних наук.

Юридичні та фізичні особи, діяльність яких
може позначитися на стані бджіл, зобов’язані забезпечити їх охорону. Для цього
під час лісогосподарських робіт забороняється вирубувати липи, кле­ни, верби,
акації, каштани та інші медоноси і пилконоси у радіусі З км від місця
розташування стаціонарних пасік і населених пун­ктів — ареалів природного
розселення бджіл, крім випадків поліп­шення санітарного стану лісів та умов їх
відновлення. Щоб охоро­няти бджіл у природних умовах їх життєдіяльності, не
можна розо­рювати бджолині сім’ї, які оселилися в дуплах дерев, щілинах і
штучних спорудах. Фізичні та юридичні особи, які застосовують за­соби захисту
рослин для обробки медоносних рослин, зобов’язані не пізніше, ніж за 3 доби до
початку обробки, через засоби масо­вої інформації попередити про це пасічників,
пасіки яких розташо­вані на відстані до 10 км від оброблюваних площ. При цьому
пові­домляються дата обробки, назва препарату, міра його отруйності і строк
дії. Органи ДА1 МВС України зобов’язані сприяти переве­зенню пасік до
медоносних угідь. У разі потреби вони організову­ють супровід пасік до місць
призначення.

Особливості селекції в галузі бджільництва
визначаються Тех­нологічними вимогам! до проведення
селекційно-племінної робо­ти у галузі бджільництва, проведеня атестації пасік і
видачі пле­мінних свідоцтв (сертифікатів), затвердженими наказом Мінагро­політики
і Української академії аграрних наук від 20 вересня 2000 р. № 185/83. Існує
спеціальний план такої роботи, який складається вченими та спеціалістами і
затверджується Мінагрополітики. Зад­ля збереження, відтворення й поширення
українських степових, карпатських і поліських генотипів бджіл в ареалах їх
природного розселення створюються племінні бджолорозплідники та племінні
пасіки, призначені для селекції і відтворення бджіл та їх реаліза­ції. Вони
підлягають атестації один раз на 3 роки і одержують пле­мінні свідоцтва
(сертифікати).

§ 5. Правове регулювання виробництва рибної
продукції

Природнокліматичні умови та значний ресурсний
потенціал України сприяють розвитку рибного господарства на внутрішніх
прісноводних водоймах. Щоправда, останніми роками відбувся спад вилову риби та
обсягів виробництва рибної продукції, що не­гативно позначилося на споживанні
цих продуктів населенням (з 18,5 до 7,2 кг на рік на душу населення). Проте у
м’ясо-рибному балансі країни рибна продукція становить близько 40% у білково­му
розрахунку. Виробництво товарної риби в Україні згідно з обґ­рунтованими
нормами споживання, становить близько 1 млн т, у тому числі з прісноводних
водойм — близько 300 тис. т. При цьо­му лише 20% рибної продукції походить з
виключної (морської) економічної зони чи внутрішніх водойм. На 2004 рік
планується доведення обсягів виробництва товарної риби у
внутрішніх прісно­водних водоймах до 84,5 тис. т.

Про важливість розвитку рибної галузі йдеться
в Концепції розвитку рибного господарства України, схваленій постановою
Верховної Ради України від 13 липня 2000 р. № 1885-Ш. Зокрема, планується
розширення відтворення і розвитку товарного рибниц­тва цінних видів риб і
молюсків у рамках реалізації цільових галу­зевих програм “Осетер”,
“Піленгас”, “Аквакультура” тощо. По­тенційні можливості
вилову риби у внутрішніх водоймах наукою оцінюються в межах 100—130 тис. т на
рік, у тому числі 50 тис. т риби — у водосховищах, річках, озерах та 70—80 тис.
т у ставко­вих господарствах.

Аграрне законодавство покликане не тільки
створити належні умови для розвитку рибної галузі, але й забезпечити якість та
без­пеку вітчизняної рибної продукції. Це питання стало особливо на­гальним у
зв’язку з погіршенням екологічної ситуації в Україні й забрудненням
рибогосподарських водойм отруйними речовинами. У цьому контексті правовий
інститут рибництва набув істотного розвитку після прийняття Закону України від
6 лютого 2003 р. “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з
них”. Слід мати на увазі, що в рамках цього розділу ми розглянемо лише
власне інститут рибництва і не торкатимемось правових аспектів здійснення
рибальства. Останнє регулюється природноресурсовим правом.

Рибництво, згідно
з Тимчасовим порядком ведення рибного господарства і здійснення рибальства,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. №
1192, являє собою штучне розведення і природне відтворення водних живих
ресурсів. Рибницько-меліоративні та біотехнічні заходи, спрямо­вані на сприяння
природному відтворенню водних живих ресур­сів у стані природної волі, не
належать до рибництва і не розгля­датимуться в межах цього розділу. Об’єктамирибництва є риба та інші водні живі ресурси, які, згідно із Законом
“Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них”
охоплюють су­купність водних організмів, життя яких не можливе без перебу­вання
у воді. До водних живих ресурсів належать: прісноводні, морські, анадромні та
катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, в тому
числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні,
наземні безхре­бетні у водній стадії розвитку, головоногі, водорості та інші
вод­ні рослини.

Тимчасовий порядок визначає, що рибництво
полягає в штуч­ному розведенні чи вирощуванні водних організмів, які перебува­ють
у неволі в спеціально створених для цього штучних рибниць­ких або інших
спорудах, ізольованих природних або штучних водоймах, а також у вирощуванні
організмів “сидячих” видів на спе­ціально визначених ділянках водойм
у стані природної волі. Залеж­но від цільового призначення може здійснюватися
рибництво, спрямоване на збільшення запасів і поліпшення видового складу водних
живих ресурсів у природному середовищі через їх штучне розведення та наступне
вселення до природних водойм, а також то­варне рибництво, спрямоване на
природне відтворення, штучне розведення й вирощування водних живих ресурсів для
одержання товарної продукції.

Під час здійснення рибництва в режимі
спеціального товарного рибного господарства має бути забезпечене збереження
цінних та рідкісних видів водних живих ресурсів, які раніше перебували у ви­діленій
для рибництва водоймі (її ділянці), додержання встановле­них законодавством
вимог до охорони і використання водних та ін­ших природних ресурсів, наданих у
користування для потреб риб­ництва. Водні живі ресурси, одержані в порядку
ведення товарно­го рибництва, є власністю підприємств, установ, організацій та
громадян, які в передбаченому законодавством порядку відтворю­вали їх.
Розведення нових або генетично змінених водних живих організмів без позитивних
висновків екологічної експертизи, а та­кож рибництво за межами ізольованих
штучних водойм і споруд без погодження з органами рибоохорони Державного
департамен­ту рибного господарства Мінагрополітики України та Мінприроди
забороняється. У рибництві слід використовувати корми, що відпо­відають
державним стандартам.

Згідно із Законом “Про рибу, інші водні
живі ресурси та харчо­ву продукцію з них”, вирощування риби, інших водних
живих ре­сурсів у рибогосподарських водних об’єктах (їх ділянках) та конти­нентальному
шельфі України дозволяється суб’єктам аграрного права за наявності позитивної
ветеринарно-санітарної оцінки ста­ну водних об’єктів, що її провадять державні
органи ветеринарної медицини. Закон не конкретизує ні порядку проведення
оцінюван­ня, ні те, якими документами потрібно підтвердити це проведення. Але
Закон визначає, що якість та безпека живої риби, інших вод­них живих ресурсів,
вирощених у ставках, інших водних об’єктах (їх ділянках), підтверджуються
ветеринарним свідоцтвом, яке вида­ють державні органи ветеринарної медицини
один раз на рік на всю партію вирощеної живої риби або інших водних живих ресур­сів.
Щодо правової норми зазначене ветеринарне свідоцтво є вод­ночас і документом,
що підтверджує проведення ветеринарно-сані­тарного оцінювання водного об’єкта.

У разі виявлення державними органами
ветеринарної медицини продуктів лову, які містять токсичні речовини, що
перевищують встановлені допустимі рівні, чи за наявності паразитів понад вста­новлені
норми такі продукти за рішенням державних органів вете

ринарної медицини підлягають утилізації згідно
з вимогами Зако­ну України від 24 січня 2000 р. “Про вилучення з
обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та
не­безпечної продукції”. У період ускладнення санітарно-епідемічної або
епізоотичної ситуації у рибогосподарських водних об’єктах (во­доймах, які
використовуються для ведення рибного господарства) спільне рішення щодо
реалізації чи утилізації продуктів лову прий­мають органи державної
санітарно-епідеміологічної служби та дер­жавні органи ветеринарної медицини.

Порядок відтворення водних живих ресурсів у
рибництві визна­чається Інструкцією про порядок проведення робіт, пов’язаних з
відтворенням водних живих ресурсів, затвердженою наказом Держрибгоспу України
від. 21 вересня 1998 р. № 126. Відтворенням вод­них живих ресурсів
визнається природне або штучне відновлення чисельності популяцій водних живих
ресурсів, які скорочуються у процесі їх лову або природної смертності.

Особливими є вимоги законодавства до переробки
продукції лову. її мають право здійснювати суб’єкти аграрного права за на­явності
у них дозволу на цей вид діяльності, який видається орга­нами державної
санітарно-епідеміологічної служби та державною службою ветеринарної медицини.
Суб’єкти аграрного права, які переробляють продукти лову, підлягають обліку в
державній служ­бі ветеринарної медицини за місцезнаходженням. Суб’єкти госпо­дарювання,
котрі займаються рибоконсервним та пресервним ви­робництвом, підлягають обліку
в центральному органі виконавчої влади у сфері рибного господарства. Облік
суб’єктів господарюван­ня засвідчується номером, який присвоюється їм для
маркування продукції їх виробництва. Щоправда, нині законодавство не визна­чає
ні порядку отримання дозволу на переробку рибної продукції, ні порядку обліку
суб’єктів такої переробки, що знижує ефектив­ність цієї правової норми.

Переробляти продукти лову можуть суб’єкти
аграрного права, які мають атестат на виконання цих робіт. Атестація провадить­ся
на відповідність обов’язковим вимогам, встановленим норма­тивно-правовими
актами та нормативними документами (дер­жавними стандартами). Об’єктами
атестації переробного вироб­ництва є:

— технічна документація на продукцію та її
виробництво;

— технологічне обладнання;

— засоби вимірювальної техніки, контролю,
випробувальне обладнання та система їх перевірок;

— порядок реєстрації результатів контролю та
випробувань, складання, затвердження та зберігання
протоколів випробувань;

— порядок формування та позначення партій
харчової продукції.

Під час переробки продуктів лову мають
забезпечуватися:

— облік
надходження продуктів лову, а також облік виготовленої з них продукції;

— постійний
контроль за якістю та безпекою продуктів лову, що надходять
на переробку, а також супутніх матеріалів та харчової продукції з них;

— реалізація
виготовленої харчової продукції та використання продуктів
лову для переробки лише за наявності документального підтвердження їх якості та безпеки;

— недопустимість
введення в обіг, вилучення з обігу та утилізація неякісної та небезпечної
продукції;

— дотримання
вимог нормативних документів щодо умов добування, переробки та транспортування
і зберігання продуктів лову та
харчової продукції з них;

— недопущення
негативного впливу неякісної та небезпечної продукції
на довкілля та життя й здоров’я населення.

З метою забезпечення якості й безпеки
продуктів лову та харчової продукції задля здоров’я населення суб’єкт аграрного
права провадить контроль цієї продукції на всіх стадіях її переробки. Для цього
Закон “Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них”
пе­редбачає, що суб’єкти аграрного права, які займаються переробкою рибної
продукції, повинні мати акредитовані виробничі лабораторії для контролю за
якістю продуктів лову, харчової продукції з них та су­путніх матеріалів.
Порядок акредитації виробничих лабораторій пере­робних виробництв має бути
встановлений Державним комітетом Ук­раїни з питань технічного регулювання та
споживчої політики.

Виробнича лабораторія повинна:

— здійснювати
контроль за якістю сировини, напівфабрикатів, супутніх
матеріалів, призначених для виробництва;

— контролювати
критичні точки виробництва продукції;

— вибірково
перевіряти якість дотримання технологічної дисципліни;

— контролювати
якість готової продукції за показниками, передбаченими нормативними
документами.

Виробнича лабораторія на підставі досліджень
продуктів лову, харчової продукції з них та супутніх матеріалів (за умови їх
відпо­відності вимогам нормативних документів) видає свідоцтво про якість. Що є
обов’язковим у разі реалізації рибної продукції або направлення на переробку.

Продукти лову реалізуються або використовуються
для перероб­ки тільки за наявності: ветеринарного свідоцтва, а якщо продукт
лову реалізується або направляється на переробку вперше — також і висновку
державної санітарно-епідеміологічної експертизи. Хар­чова продукція рибництва
реалізується тільки за наявності:

— ветеринарного свідоцтва;

— свідоцтва виробника про якість;

— сертифіката відповідності чи свідоцтва про
визнання в Україні іноземного сертифіката (для імпортованої продукції);

— маркування згідно з вимогами Закону України
від 23 грудня 1997 р. “Про якість та безпеку харчових
продуктів і продовольчої сировини”.