Правове регулювання ветеринарної медицини

§ 6. Правове регулювання ветеринарної медицини

В умовах, коли у світі лютують масові
захворювання сільсько­господарських тварин: великої рогатої худоби на губчасту
енцефалопатію — в Європі та США, курей на грип — в Азії, в Україні ут­римується
сприятлива епізоотична ситуація. Перевагою вітчизня­ної системи ведення
сільського господарства є розгалужена служба ветеринарної медицини і досить
розвинутий інститут аграрного права — інститут ветеринарної медицини. Яким
важливим є цей інститут, показує досвід закордонних країн. Вітчизняна система
ве­теринарної медицини тепер особливо ретельно ставиться до вве­зення в Україну
закордонних сільськогосподарських тварин чи продукції з них. Ввезення в Україну
тваринної продукції з деяких країн заборонено. Відповідно до Указу Президента
України від 22 березня 2002 р. № 192/2001 “Про невідкладні заходи щодо
забезпе­чення стабільної епізоотичної ситуації в Україні”, в нашій країні
значно посилено режим ветеринарного нагляду та контролю. Зок­рема, згідно з
Тимчасовим положенням про ідентифікацію великої рогатої худоби, затвердженим
наказом Мінагрополітики України від 14 січня 2003 р. № 2, впроваджено режим
повсюдної ідентифі­кації великої рогатої худоби.

Важливим законодавчим актом у системі
правового регулюван­ня ветеринарної медицини є Закон України 25 червня 1992 р.
“Про ветеринарну медицину” (в редакції Закону від 15 листопада 2001
р.). Взагалі, цей Закон знає 3 редакції: 1992 р., 1996 р. і остання — 2001 р.
Така частота його перегляду засвідчує його особливе зна­чення в системі
аграрного права. Закон “Про ветеринарну медици­ну”, визначає останню
як галузь науки та практичних знань про хвороби тварин, їх профілактику,
діагностику та лікування, ветери­нарно-санітарну якість та безпеку продукції
тваринного, а на рин­ках — і рослинного походження, про збереження здоров’я і
про­дуктивності тварин, запобігання хворобам і захисту людей від зах­ворювань,
спільних для тварин і людей. Отже, правовий інститут ветеринарної медицини
регулює захист сільськогосподарських тва­рин від хвороб, забезпечення якості та
безпеки продукції тварин­ництва, а також встановлює вимоги до окремих видів
сільськогос­подарської діяльності.

Для ефективного управління ветеринарною
справою утворено спеціальний орган — Державний департамент ветеринар тої меди­цини
при Мінагрополітики України. У систему державної ветери­нарної служби входять
також його територіальні органи і регіо­нальні служби державного
ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на державному кордоні та
транспорті.

Для оперативного контролю, керівництва і
координації діяль­ності органів виконавчої влади, підприємств, установ,
організацій щодо запобігання і ліквідації масових захворювань або отруєнь тва­рин
при Кабінеті Міністрів України діє Державна надзвичайна протиепізоотична комісія. Державні надзвичайні
протиепізоотичні комісії є також при обласних, Київській та Севастопольській
місь­ких, районних державних адміністраціях. Положення про державні надзвичайні
протиепізоотичні комісії затверджені постановою Ка­бінету Міністрів України від
20 квітня 1998 р. № 517.

Закон регулює здійснення державного
ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, права й обов’язки його учасників.

Особливі правила встановлено для контролю
виробництва, реа­лізації і застосування засобів захисту тварин: державний
ветеринар­но-санітарний контроль за якістю ветеринарних препаратів, речо­вин,
готових кормів, кормових добавок та засобів ветеринарної ме­дицини здійснюється
державними установами ветеринарної меди­цини та лікарями ветеринарної медицини,
уповноваженими Дер­жавним департаментом ветеринарної медицини. Державний вете­ринарно-санітарний
контроль за розробкою, впровадженням, ви­робництвом, якістю ветеринарних
препаратів, речовин, готових кормів, кормових добавок та імунобіологічних,
діагностичних засо­бів, пробіотиків, імунобіологічних речовин здійснюють
уповнова­жені Державним департаментом ветеринарної медицини науково-дослідні та
науково-контрольні інститути.

Для ефективного управління у галузі
виробництва і застосуван­ня засобів захисту тварин при Державному департаменті
ветери­нарної медицини утворено Державну фармакологічну комісію вете­ринарної
медицини. Вона є експертно-дорадчим органом з питань регламентації
безпечного та ефективного застосування ветеринар­них препаратів, речовин,
готових кормів та кормових добавок, їх реєстрації. З урахуванням даних
експертизи й випробовувань вете­ринарних препаратів, речовин, готових кормів та
кормових добавок Державна фармакологічна комісія ветеринарної медицини видає
висновки щодо їх застосування. На підставі цих висновків Держав­ний департамент
ветеринарної медицини приймає рішення про державну реєстрацію ветеринарних
препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок.

Документом, який підтверджує реєстрацію
препарату в Україні, є реєстраційне посвідчення, яке видається на кожен
ветеринарний препарат, субстанцію, готовий корм, кормову добавку Державним
департаментом ветеринарної медицини. До кожного ветеринарно­го препарату, що
реалізується, додається настанова про його засто­сування. Забороняється
реалізація ветеринарних препаратів, що містять отруйні та сильнодіючі речовини,
а також імунобіологічних препаратів проти хвороб, спільних для тварин і людей,
без припи­су спеціаліста ветеринарної медицини. Серії біологічних препара­тів,
то не підлягали контролю в процесі виробництва або випро­буванням у порядку,
визначеному Державним департаментом вете­ринарної медицини, та визнані
неякісними, мають бути знищені з

оформленням відповідного акта за участю
спеціаліста державної ветеринарної медицини та власника цих препаратів або
уповнова­женого його представника.

Згідно з п. 10 ст, 9 Закону України від 1
червня 2000 р. “Про лі­цензування певних видів господарської
діяльності”, ветеринарні препарати можуть виробляти суб’єкти аграрного
права за наявності ліцензії, що видається Державним департаментом ветеринарної
ме­дицини. Вони провадять роздрібну та гуртову торгівлю ветеринар­ними
препаратами, готовими кормами, кормовими добавками та за­собами ветеринарної
медицини також за наявності ліцензії та сер­тифіката якості. Сертифікат якості
видається органами сертифікації згідно із Законом України від 17 травня 2001 р.
“Про підтверджен­ня відповідності”. Ліцензійні умови зазначених видів
діяльності зат­верджені наказом Держкомпідприємництва і Державного департа­менту
ветеринарної медицини від 14 жовтня 2002 р. № 108/329. Лі­цензуванню підлягає
також підлягає ветеринарна практика.

Використання ветеринарних препаратів, речовин,
готових кор­мів та кормових добавок, які не зареєстровані в Україні або не від­повідають
вимогам щодо їх якості, забороняється. Придбання, ре­алізація, зберігання,
застосування та знешкодження імунобіологічних і діагностичних ветеринаргих
препаратів, речовин реєструють­ся в спеціальному журналі, форма та порядок
ведення якого виз­начаються Державним департаментом ветеринарної медицини. За­бороняється
застосовувати з метою прискорення росту і збільшен­ня продуктивності (лактації
тощо) тварин біологічні стимулятори, антибіотики, гормональні та інші
препарати, що пригнічують фун­кцію залоз внутрішньої секреції, зокрема мають
тиреостатичну, естрогенну, андрогенну або гестагениу дію. Ці препарати можуть
застосовуватися виключно з лікувальною метою.

Українські підприємства, установи, організації,
громадяни, іно­земні суб’єкти господарської діяльності та особи без
громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, мають право вво­зити
з-за кордону ветеринарні препарати, субстанції, готові корми та кормові
добавки, зареєстровані в нашій країні. Державний вете­ринарно-санітарний
контроль за ввезенням на територію України зареєстрованих ветеринарних
препаратів, речовин, готових кормів та кормових добавок здійснюється
регіональними службами дер­жавного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду
на держав­ному кордоні та транспорті. Не зареєстровані в Україні ветеринар­ні
препарати, субстанції, готові корми та кормові добавки можуть ввозитися на її
територію для реєстрації або для експонування під контролем державних установ
ветеринарної медицини на виставках, ярмарках
і конференціях, для науково-виробничих цілей тощо (без права реалізації). У
разі стихійного лиха, катастрофи, епізоотії тощо за окремим рішенням Державного
департаменту ветеринарної меди­цини та у визначеному ним порядку може бути дозволено ввезення не зареєстрованих в
Україні ветеринарних препаратів, речовин, го­тових кормів та кормових добавок
за наявності документів, що під­тверджують їх реєстрацію і використання в
країнах-виробниках.

Державний ветеринарно-санітарний контроль за
надходженням і забоєм тварин та на всіх стадіях виробництва продукції тваринно­го
походження, її реалізації здійснюють спеціалісти державних ус­танов
ветеринарної медицини, проводячи ветеринарно-санітарну експертизу, в тому числі
лабораторні дослідження зразків продук­ції тваринного походження за
показниками, що визначені ветери­нарно-санітарними вимогами, встановленими
законодавством, стандартами, технологічними інструкціями. Лабораторне дослід­ження
зразків продукції тваринного походження відбувається в державних лабораторіях
ветеринарної медицини.

Державний ветеринарно-санітарний контроль і
нагляд на рин­ках (зоологічних ринках), інших підприємствах торгівлі, де органі­зовано
продаж тварин, продукції тваринного й рослинного поход­ження, кормів тваринного
й рослинного походження, кормових добавок, є обов’язковими. їх здійснюють лише
спеціалісти ветери­нарної медицини державних лабораторій ветеринарно-санітарної
експертизи на ринках (зоологічних ринках) або інших державних установ ветеринарної медицини.

На ветеринарно-санітарну експертизу
приймається продукція після обов’язкового подання документа, що посвідчує особу
її власника або продавця. Кожна м’ясна туша або її частини непромислового
виготовлення підлягають ветеринарно-санітарній екс­пертизі. При цьому власник
продукції (продавець) пред’являє суп­ровідні ветеринарні документи. Лікарі
лабораторій мають право затримувати продукцію, визнану непридатною для
реалізації. Така продукція підлягає відправленню її власником на утилізацію
відпо­відно до законодавства. Торгові місця на ринках (зоологічних рин­ках)
надаються лише після одержання висновків лабораторій. Про­даж тварин і
продукції без відповідних ветеринарних документів, у не відведених для цього
місцях або таких, що не пройшли ветери­нарно-санітарної експертизи,
забороняється. Торгувати готовими харчовими продуктами (м’ясними, рибними,
консервними вироба­ми тощо) домашнього виготовлення не допускається. У разі
недо­держання цих вимог продукція підлягає вилученню та конфіскації у порядку,
визначеному законодавством.

Ветеринарно-санітарні правила для ринків
затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини
України від 4 червня 1996 р. № 23.

Державний ветеринарно-санітарний контроль та
нагляд на дер­жавному кордоні та транспорті здійснюються регіональними служ­бами
державного ветеринарно-санітарного контролю на державно­му кордоні та
транспорті, їх структурними підрозділами (пункта­ми), їх проведення є
обов’язковими у разі експортування, імпорту­вання й транзитного перевезення
об’єктів державного ветеринар­но-санітарного контролю та нагляду усіма видами
транспорту. Дер­жавний ветеринарно-санітарний контроль на державному кордоні та
транспорті здійснюється за наявності оригіналів документів, ви­даних державною
ветеринарною службою країни-відправника, з урахуванням її епізоотичного стану
та за умови виконання ветери­нарних вимог України щодо імпорту вантажів. Митне
оформлення об’єктів державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду, що
надійшли за імпортом, здійснюється після проведення їх вете­ринарно-санітарної
експертизи державною лабораторією ветери­нарної медицини за місцем призначення
вантажів.

У разі експортування об’єктів державного
ветеринарно-санітар­ного контролю та нагляду ветеринарне свідоцтво підлягає
обміну на ветеринарний або санітарний сертифікат встановленого зразка після
державного ветеринарно-санітарного контролю. У разі тран­зиту об’єктів
державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду їх оформляють у пунктах
пропуску на державному кордоні за наявності ветеринарного сертифіката
країни-експортера та ін­ших супровідних документів після огляду транспортних
засобів, а в разі потреби — і вантажу та з урахуванням епізоотичного стану кра­їни-експортера.
Ввезення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства на
територію України продукції тварин­ного походження для власного споживання
забороняється.

Законодавство регулює також порядок
впровадження правового режиму карантину тварин. Закон “Про
ветеринарну медицину” визначає його особливий режим на певній території
щодо тварин, спрямований на локалізацію і ліквідацію спалахів небезпечних ін­фекційних
захворювань; він полягає також у тимчасових обмежен­нях прав фізичних і
юридичних осіб з покладанням на них додат­кових обов’язків. України.

У разі виникнення на території нашої держави
особливо небез­печних інфекційних хвороб тварин, у тому числі таких, яких рані­ше
не реєстрували, за рішенням Державної надзвичайної протиепізоотичної комісії
при Кабінеті Міністрів України хворих тварин з підозрою на хворобу враженої
ферми, отари, гурту, а в разі потре­би — тварин інших ферм, отар, гуртів, що
мали прямий або неп­рямий контакт, який може призвести до передачі збудника
інфек­ції, забивають (дорізують), а їхні туші, а також малоцінний рема­нент,
транспортні засоби, інші предмети, які можуть бути чинни­ком такої передачі,
знищують шляхом спалювання, закопування або іншим способом, що гарантує
припинення поширення зазна­чених хвороб. Перелік карантинних захворювань, у
разі виникнен­ня яких встановлюється карантин тварин затверджено постановою
Кабінету Міністрів України від 6 квітня 1998 р. № 448. До перелі­ку входять
ящур, чума, віспа, сибірка, сап, трихінельоз, губчаста енцефалопатія тощо.

Карантин триває протягом доби після виявлення
карантинної хвороби тварин. Попередні карантинні обмеження до прийняття рішення
щодо встановлення карантину можуть бути введені при­писом головного державного
інспектора ветеринарної медицини району, міста, області або його заступника.
Орган, що прийняв рі­шення про встановлення карантину, негайно повідомляє про
це підприємства, установи, організації та населення карантинної зони і
відповідні органи виконавчої влади суміжних районів, областей.

Обов’язковому профілактичному карантину
підлягають також усі тварини, що надходять до господарств. Такі тварини утриму­ються
в період карантину окремо, в спеціально відведених, ізольо­ваних місцях
(карантинні пункти) і піддаються ветеринарно-сані­тарному обстеженню, після
закінчення якого з дозволу державного інспектора ветеринарної медицини
допускаються до загальної ота­ри. Тварини, що їх завозять з-за кордону,
підлягають профілактич­ному карантину в карантинному пункті під наглядом
спеціалістів ветеринарної медицини протягом періоду, який визначається згід­но
із законодавством.

У разі встановлення карантину може
запроваджуватися повна або часткова заборона:

— провозити
або переганяти тварин через карантинну зону, ввозити
(заводити) в неї, вивозити (виводити) з неї тварин;

— вивозити або виносити (в тому числі для пересилання
посилками) з карантинної зони продукцію тваринного і рослинного походження,
корми;

— перегруповувати, переводити (перевозити)
тварин у межах карантинної зони, а також використовувати
спільні пасовища, місця водопою для хворих і здорових тварин без дозволу
головного державного інспектора ветеринарної медицини
району, міста, області;

— доступу сторонніх осіб, тварин (у тому числі
домашньої птиці) та транспорту на територію ферми і до тваринницьких приміщень,
де запроваджено карантин, крім обслуговуючого персоналу (за умови додержання ним спеціального режиму);

— організовувати ярмарки, аукціони, семінари,
виставки тварин, масові спортивні заходи, торгівлю на ринках тощо;

— пересуватися на транспортних засобах у
карантинній зоні;

— заготовляти, торгувати тваринами, продукцією
тваринного й рослинного походження в карантинній зоні.

На дорогах біля в’їзду в населені пункти, на
ферми виставляють охорону, сторожові або ветеринарно-міліцейські пости,
встановлю­ють знаки обов’язкового об’їзду карантинної зони. Положення про карантинний ветеринарно-міліцейський пост
затверджене постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. №
394. Ви­везення тварин, продукції тваринного і рослинного походження з
карантинної зони дозволяється лише за рішенням відповідної дер­жавної
надзвичайної протиепізоотичної комісії. Тварини, що заги­нули від інфекційних
хвороб, гній, підстилка, залишки кормів, а також продукція, одержана від хворих
тварин та тих, що утримува­лися разом з ними, підлягають знешкодженню або
утилізації відпо­відно до законодавства. На залізничних станціях, у морських та
річкових портах, на пристанях, в аеропортах, а також у господарс­твах,
розташованих в карантинній або загрозливій зоні, припиня­ється вантаження та
розвантаження тварин, продукції тваринного і рослинного походження, кормів та
іншої продукції, яка може бути носієм збудника інфекційної хвороби.

Особам, які постраждали під час карантину або
під час ліквіда­ції та профілактики карантинних хвороб тварин, збитки відшкодо­вуються
згідно з Порядком відшкодування матеріальних збитків особам, які постраждали
внаслідок введення карантинного режиму для тварин або у зв’язку з проведенням
робіт, спрямованих на лік­відацію та профілактику карантинних хвороб тварин,
затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2001 р. № 798.
Методика розрахунку відповідних збитків затверджена наказом Мінагрополітики
України від 29 грудня 2001 року № 395.

§ 7.
Правова охорона прав на штами мікроорганізмів

Особливим видом діяльності, яка регулюється
аграрним правом, є виробництво і використання штамів мікроорганізмів. Закон
Укра­їни “Про ветеринарну медицину” визначає штами мікроорганізмів як
генетично однорідні популяції мікроорганізмів у межах виду з певними
стабільними специфічними морфологічними ознаками і біологічними властивостями.
Інакше кажучи, штам — це різновид мікроорганізмів як порода тварин чи сорт
рослин. Штами мікроор­ганізмів використовуються у сільському господарстві для
потреб ветеринарної медицини, а також для виробництва окремих продуктів харчування
(йогурт, кефір тощо). Аграрне законодавство регулює використання таких штамів і
порядок охорони прав на них.

Про охорону прав на штами мікроорганізмів має
йтися в кон­тексті законодавства про охорону прав на винаходи й корисні мо­делі.
Річ у тім, що згідно із Законом України від 15 грудня 1993 р. “Про охорону
прав на винаходи і корисні моделі” (в редакції Зако­ну від 1 червня 2000
р.) виведення нових штамів мікроорганізмів визнається винахідництвом, а самі
нові штами мікроорганізмів — винаходом. Пріоритет, авторство і право власності
на штам мікро­організмів засвідчується патентом або деклараційним патентом.
Винахідник штаму сам вирішує, в якому порядку він бажає оформити свої права на
штам: у порядку отримання патенту чи декла­раційного патенту. Процедура
отримання повного патенту більш складна, позаяк передбачає проведення
кваліфікаційної експерти­зи, яка б установила відповідність штаму
мікроорганізмів умовам патентоспроможності, але строк його дії — 20 років від
дати подан­ня заявки до Державного департаменту інтелектуальної власності
Міністерства освіти і науки України. Одержання деклараційного патенту
відбувається у спрощеному порядку: лише за формальною експертизою заявки та
експертизою на локальну новизну, але строк його дії — лише 6 років.

Охороні підлягають лише права на штами
мікроорганізмів, які є винаходом, тобто якщо штам є новим, невідомим раніше
науці і промислово придатним. Особисте немайнове право авторства на штам
охороняється безстроково. Отримання автором патенту на штам мікроорганізмів
надає йому право на отримання майнової винагороди від використання цього штаму.
Автор може заборони­ти певним особам використання штаму, може укласти договір
на це використання, передбачивши певний розмір винагороди.

Правила складання і подання заявки на винахід
і заявки на ко­рисну модель, затверджені постановою Кабінету Міністрів України
від № 173. В них зазначаються особливості подання заявки на ви­ведений штам
мікроорганізму. Для підтвердження можливості одержання такого штаму
застосовується депонування штамів мік­роорганізмів у спеціальній колекції —
депозитарії. При цьому дата депонування має передувати даті подання заявки на
винахід. В Ук­раїні діють 3 національні депозитарії, кожен із яких
спеціалізуєть­ся на певних видах штамів мікроорганізмів: непатогенних, патоген­них
для людини і патогенних для тварин. Процедура депонування штамів
мікроорганізмів регулюється Інструкцією про порядок де­понування в Україні
штамів мікроорганізмів з метою здійснення патентної процедури, затвердженою
наказом Держпатенту та Національної академії наук України від 26 червня 1995 р.
№ 106/115.

Для депонування штамів мікроорганізмів в
Україні створено Національний центр штамів мікроорганізмів. У ньому зберігають
виробничі та контрольні штами мікроорганізмів, підтримують біотехнологічні
показники, здійснюють контроль за станом їх популя­цій, підготовка нових
штамів. Положення про Національний центр штамів мікроорганізмів і порядок
депонування штамів мікроорга­нізмів затверджене постановою Кабінету Міністрів
України від 7 травня 1998 р. № 637.

На виробництво, зберігання, транспортування,
використання чи знищення штамів мікроорганізмів треба мати дозвіл Мінприроди
відповідно до Порядку одержання дозволу на виробництво, збе­рігання,
транспортування, використання, захоронення, знищення та утилізацію отруйних
речовин, у тому числі токсичних промисло

вих відходів, продуктів біотехнології та інших
біологічних агентів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20
чер­вня 1995 р. № 440. Здійснення операцій зі штамами мікроорганіз­мів, що
використовуються для потреб ветеринарної медицини, ре­гулюється Інструкцією про
порядок зберігання, підтримання, від­пуску, завезення в Україну і вивезення з
неї штамів мікроорганіз­мів, токсинів і отрут тваринного та рослинного походження,
які використовуються для потреб ветеринарної медицини і науки, зат­вердженою
наказом Державного департаменту ветеринарної медицини від 4 грудня 2002 року №
70.