Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів

Розділ 22. Правове регулювання охорони довкілля в
сільському господарстві

§ 1. Загальна характеристика законодавства про охорону довкілля в сільському господарстві

Об’єктивно сільське господарство є найбільш природомісткою
цариною суспільного виробництва, адже його ведення неможливе без використання
грунтів та інших природних ресурсів. В Основ­них напрямах державної політики
України у галузі охорони довкіл­ля, використання природних ресурсів та
забезпечення екологічної безпеки, затверджених постановою Верховної Ради
України від 5 березня 1998 р. зазначено, що природно-ресурсний потенціал на­шого
сільського господарства становить 41,84 млн га сільськогос­подарських угідь
(69,3% території України), в тому числі 33,19 млн га ріллі (55%), 7,63 млн га
природних кормових угідь — сіножатей і пасовищ (12,6%). У
сільськогосподарському виробництві щороку використовуєтеся понад 10,9 млрд куб.
м води, або 36,4% її загаль­ного споживання.

Екстенсивний спосіб ведення сільського
господарства зумовив збільшення сільськогосподарського навантаження на
довкілля, яке перевищує допустимі межі. У розрахунку на одного мешканця при­падає
0,82 га сільськогосподарських угідь, у тому числі 0,65 га ріл­лі, тоді як в
середньому по Європі ці показники становлять відпо­відно 0,44 і 0,25 га.
Розораність сільськогосподарських угідь досяг­ла 72%, а в ряді регіонів
перевищує 88%. До обробки залучені ма­лопродуктивні угіддя, зокрема прируслові
луки й пасовища та схи­лові землі. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території,
то її сіль­ськогосподарські угіддя — 18,9%, а рілля — 26,9%.

Чинниками деградації природноресурсиого
потенціалу сільсько­го господарства нації є безгосподарне ставлення до землі,
тривала відсутність реального власника, помилкова стратегія максимально­го
залучення земель до обробки, недосконалі техніка й технологія обробки землі та
виробництва сільськогосподарської продукції, не-виважена цінова політика,
недотримання науково обґрунтованих систем ведення землеробства і, зокрема,
повсюдне недотримання сівозмін, внесення недостатньої кількості органічних
добрив, низь­кий науково-технічний рівень проектування, будівництва та експлу­атації
меліоративних систем, недосконала система використання і внесення мінеральних
добрив та невиконання природоохоронних, комплексно-меліоративних,
протиерозійних та інших заходів.

Із веденням сільського господарства пов’язана
ціла низка еко­логічних проблем, правові аспекти розв’язання яких і розглядати­муться
в цьому розділі. Глобальний харктер має продовольча проб­лема, позаяк за
підрахунками фахівців, використання людством бі­осфери вже перетнуло критичну
межу її спроможності прогодувати людство. Надзвичайно гострими є проблеми
виснаження ґрунтів та інших природних ресурсів, їх забруднення, ущільнення
засобами сільськогосподарської техніки; проблема використання сільсько­господарських
відходів, застосування новітніх біотехнологій у сіль­ському господарстві:
йдеться, зокрема, про технології генетичної модифікації і клонування, генної
інженерії та ін.

Слід, однак, мати на увазі, що аграрне право
розглядає сіль­ськогосподарську діяльність не тільки як джерело екологічних заг­роз,
але й як об’єкт охорони від них. Адже незважаючи на те, що ведення сільського
господарства може заподіювати істотної шкоди природі, ця діяльність залежить
від екологічних чинників. І це тіль­ки підсилюється ринковою економікою:
покупець вибирає продукт з екологічно чистих районів. Екологічну загрозу для
сільського гос­подарства становлять не лише стихійні сили природи, а й госпо­дарська
діяльність людини, зокрема сільскогосподарська. Тому право захищає природу від
негативного впливу цієї діяльності й ос­танню від негативних екологічних
чинників.

За своєю правовою природою правовий інститут
охорони дов­кілля в сільському господарстві є складним Інститутом одночасно
аграрного й екологічного права як комплексних галузей права. Це, так би мовити,
точка їх перетину. Окремо слід говорити про таке явище, як екологізація аграрного
права. Процес екологізації, тобто наповнення екологічним змістом правових
приписів охопив прак­тично всі галузі вітчизняного права. Еколого-правові норми
і при­писи ми можемо відшукати у цивільному, кримінальному, адмініс­тративному
та інших галузях права. Цей процес послідовно охопив і аграрне право. Якщо на
початку 90-х рр. минулого століття еко­логічні приписи в аграрному
законодавстві розвивалися окремо від екологічного законодавства, то вже з
другої половини 90-х наміти­лася тенденція до уніфікації норм екологічного
права е єдину сис­тему, у зв’язку з чим було внесено зміни до аграрного
законодавс­тва. Наразі аграрні законодавчі акти з питань охорони довкілля або
містять відсильні норми до екологічного законодавства, або прий­маються
законодавчі акти, які стоять на межі аграрного й екологіч­ного законодавств і
можуть бути віднесені як до першого, так і до другого. Наприклад, такими є
закони від 2 березня 1955 р. “Про пестициди і агрохімікати”, від 14
жовтня 1998 р. “Про захист рос­лин”, від 14 січня 2000 р. “Про
меліорацію земель”.

Говорячи про інститут охорони довкілля в
сільському госпо­дарстві як про складний правовий інститут, варто звернути
увагу на його будову. Аналіз законодавства показує, що правова охорона довкілля
здійснюється у двох напрямах: через встановлення право­вих приписів щодо
охорони окремих видів природних ресурсів, які використовуються
в сільському господарстві та через правове регу­лювання самої
сільськогосподарської діяльності. Таким чином еко­логізація в праві
позначається на екологізації самої сільськогоспо­дарської діяльності.

Перший напрям правового регулювання
виявляється в таких правових інститутах: охорони земель сільськогосподарського
приз­начення, охорони водних об’єктів, що використовуються в сіль­ському
господарстві, охорони сільськогосподарських лісів, охорони надр під час
здійснення сільськогосподарської діяльності, охорони диких тварин і рослин
тощо. Другий напрям правового регулюван­ня знаходить свій вияв у таких правових
інститутах, як застосуван­ня пестицидів і агрохімікатів у сільскому
господарстві, меліорації земель, поводження з відходами сільського
господарства, застосу­вання біотехнологій в сільському господарстві тощо.
Надалі ми роз­глянемо найважливіші правові інститути аграрного права,
діяльність яких спрямована на охорону довкілля в сільському господарстві.

§ 2. Правова охорона ґрунтів та інших природних ресурсів у сільському господарстві

Охорона ґрунтів

Як вже зазначалося, перший напрям правової
охорони довкілля в сільському господарстві пов’язаний зі встановленням правових
вимог щодо охорони окремих видів природних ресурсів, які вико­ристовуються в
сільському господарстві. На жаль, руйнівні проце­си в цій сфері мають тенденцію
до інтенсифікації: якщо у 1960 р. рівень гумусу у грунтах становив 3,5%, то у
1996 р. — лише 3,1%. Ерозія грунтів охопила 40% території України, 68 тис. га
земель повністю втратили гумусовий шар. Площа еродованих земель що­річно
зростає більш як на 80 тис. га. Практично по всій площі ріл­лі спостерігається
переущільнення грунтів. Близько 20% земель забруднені шкідливими речовинами
понад гранично допустимі концентрації, встановлені законодавством. Значні площі
земель підтоплені, засолені через нераціональний полив, залишені внаслі­док їх
деградації, зайняті відходами виробництва, відвальними по­родами тощо. Через
абразію щорічно втрачається до 100 га родю­чих земель. У 2-3 рази знизилася
швидкість ґрунтоутворення. По­силений механічний вплив сільськогосподарської
техніки призвів до руйнування структури орного шару ґрунтів. Негативні геологіч­ні
явища охопили понад половину території нашої країни.

На думку фахівців, важливим питанням охорони
природи при веденні сільського господарства є спосіб його ведення. Як зазнача­ється
в Концепції розвитку землеробства Української РСР на пері­од до 2005 р.,
схваленій постановою Ради Міністрів УРСР від 8 травня 1990 р. № 107, зональні
системи землеробства, що застосо­вуються в Україні і грунтуються на
рівнинно-прямолінійному зем­лекористуванні без урахування природних комплексів
і рельєфу місцевості, не здатні забезпечити відтворення родючості грунту та надійний
його захист від ерозії, ефективне використання матері­ально-технічних засобів,
підвищення продуктивності галузі.

На зміну застарілій системі ведення сільського
господарства Концепція пропонує впровадження ґрунтозахисної контурно-меліо­ративної
системи землеробства. Сутність нової системи і механізм переходу до неї
описані в зазначеній Концепції. Власне ідея нової системи землеробства зародилася
ще у 70-80-і рр. XX ст.,
коли у вчених виникла думка про певну єдність функціонування аграрних і
природних ландшафтів. Це об’єктивувалося в ідею ґрунтозахисно­го
контурно-меліоративного землеробства. Суть його — у приве­денні існуючої
системи землеробства у відповідність із ґрунтово-е­кологічними чинниками шляхом
локалізації інтенсивного земле­робства на рівнинній частині території,
застосування біологічних засад землеробства на схилах, а на землях, що межують
з гідрогра­фічним фондом — природних агрофітоценозів. Система передбачає диференційоване
використання земель залежно від ступеню їхньо­го змиву, контурну організацію
території, впровадження ґрунтоза­хисних технологій. Ведення сільського
господарства прив’язується до рельєфу місцевості. За даними Національної
доповіді про охо­рону навколишнього природного середовища в Україні, 1998 р. проекти землевпорядження з
контурно-меліоративною системою організації території розроблені в 2471
господарстві на площі 9,36 млн га.

Разом з тим, із часу прийняття Концепції наука
пішла далі. Наступним кроком у розв’язанні проблеми оптимізації агронаван-таження
на земельні ресурси була розробка системи адаптативно-ландшафтного
землеробства. Така система будується на ландшаф­тному розподілі водозборів
і визначенні інтегральних показників трансформації енергії за компонентами:
рілля, ліс, луки й пасови­ща. Агроландшафт являє собою інженерну споруду, що
має проек­туватися і будуватися переважно інженерними методами на розра­хунковій
кількісній основі. Це вимагає наявності відповігних мате­матичних верифікованих
моделей і процесів, що визначають ста­лість і продуктивність земель.

Новітніми досягненнями аграрної науки є
досконаліші екологобіосферні методи ведення сільського господарства.
Екологобіосферна система поновлюваного землекористування прив’язує веден­ня
сільського господарства до таких структурних одиниць, як ба­сейни рік.
Концепція впровадження цієї системи передбачає за­гальну організацію
господарювання в басейнах малих, середніх і великих
річок. Вона будується на засадах рівнозначності для люди­ни всіх штибів рельєфу
в цих басейнах.

Незважаючи на наявність цікавих наукових
розробок фахівців сільського господарства, на жаль, законодавчої системи
стимулю­вання переходу на прогресивні методи ведення сільського госпо­дарства
поки що не створено. Хоча певні кроки в цьому напрямі вже зроблено. Йдеться,
зокрема, про такі важливі законодавчі ак­ти, як закони України від 19 червня
2003 р. “Про охорону земель” і від 19 червня 2003 р. “Про
державний контроль за використанням та охороною земель”. Прийняті
відповідно до положень ЗК, вони покликані започаткувати нову систему охорони
фунтів у сільсько­му господарстві.

Передбачається встановлення злагодженої
триланкової системи контролю за забезпеченням належної охорони грунтів у
сільському господарстві: Державна інспекція з контролю за використанням та охороною
земель при Держкомземі України, Державна екологічна інспекція Мінприроди
України і Державна служба охорони родю­чості ґрунтів Мінагрополітики України.
Кожен цей орган контро­люватиме дотримання режиму охорони сільськогосподарських
ґрунтів у межах своєї компетенції.

Закон “Про охорону земель”
передбачає систему заходів щодо охорони ґрунтів та інших природних ресурсів у
сільському госпо­дарстві. Важливою складовою цієї системи є налагодження повно­цінного
моніторингу за станом використання земель у сільському господарстві.
Передбачається комплекс заходів із сільськогосподар­ського районування земель,
господарське стимулювання ґрунтоохоронних і ресурсоощадних заходів,
удосконалення системи норму­вання використання ґрунтів. Встановлюються заборони
та обме­ження на діяльність, що може негативно вплинути на якісний стан ґрунтів.
Передбачається відшкодування збитків заподіяних власни­кам або користувачам
сільськогосподарських ґрунтів у зв’язку з їх використанням для
несільськогосподарських цілей. Разом з тим, для ефективної дії Закону необхідно
прийняти ряд підзаконних ак­тів різного рівня, зокрема, державні програми
охорони ґрунтів.

Охорона надр

Якщо раніше екологічні проблеми охорони надр
при веденні сільського господарства пов’язувалися, в основному, з хімізацією сільського
господарства і проникненням залишків пестицидів або агрохімікатів у надра, що
спричиняло забруднення підземних вод, то тепер надра використовуються і для
ведення сільськогосподар­ської діяльності. Зокрема, на Донбасі недіючі шахти
використову­ються для вирощування грибів, квітів, овочів та інших рослин під землею.
Надра використовуються й для витримування виноматері-алів, зберігання харчової
продукції тощо. Це також породжує пев­ні екологічні проблеми.

Важливим законодавчим актом, який регулює
охорону надр при веденні сільськогосподарської діяльності є Кодекс України про надра.
Стаття 23 Кодексу надає власникам земельних ділянок і зем­лекористувачам право
без отримання спеціальних дозволів (ліцен­зій) та гірничих відводів видобувати
для сільськогосподарських потреб корисні копалини місцевого значення і торф
загальною глибиною розробки до 2 м і прісні підземні води — до 20 м та ви­користовувати
надра для сільськогосподарських потреб. Слід зазна­чити, що у багатьох
сільськогосподарських підприємствах і фер­мерських господарствах цим правом
активно користуються. Водно­час, це може мати негативні наслідки у вигляді
порушення геоло­гічної структури, і можливості виникнення зсувів або інших неба­жаних
явищ. Через це Кодекс встановлює обмеження на видобу­вання корисних копалин
місцевого значення і торфу із застосуван­ням спеціальних технічних засобів, які
можуть призвести до неба­жаних змін у довкіллі. Суб’єкти сільськогосподарської
діяльності зобов’язані погоджувати таке видобування корисних копалин з міс­цевими
радами та органами Мінприроди на місцях.

Використання надр для захоронення відходів
сільського госпо­дарства, засобів хімізації, скидання стічних вод
сільськогосподар­ських підприємств допускається на підставі ст. 22 Кодексу про
над­ра у виняткових випадках із дотриманням вимог законодавства про відходи і
про пестициди й агрохімікати. При цьому надра для заз­начених потреб повинні
надаватися за результатами спеціальних досліджень та на підставі проектів,
виконаних на замовлення таких сільськогосподарських підприємств.

Закон покладає на користувачів надр при
здійсненні сільсько­господарської діяльності обов’язок охороняти надра,
забезпечувати безпеку людей, майна та довкілля. Відповідно до ст. 55 Кодексу ко­ристування
надрами для сільськогосподарської діяльності здійсню­ється за відповідними
проектами, в яких мають передбачатися за­ходи, що забезпечують знешкодження
стічних вод, шкідливих ре­човин і відходів сільського господарства або
локалізацію їх у виз­начених межах, а також запобігають їх проникненню в інші
при­родні об’єкти. Невиконання цих обов’язків може поте гнути за со­бою
позбавлення права надрокористування чи обмеження сіль­ськогосподарської
діяльності в надрах.

Охорона вод

Водні об’єкти широко використовуються в
сільському госпо­дарстві: для рибництва, водопою, меліорації, скидання стічних
вод та інших сільськогосподарських потреб. Така діяльність часто є не­безпечною
для довкілля. Тому законодавство встановлює певні об­меження на ЇЇ здійснення.
Важливим законодавчим актом, який ре­гулює порядок охорони вод при веденні
сільськогосподарської ді­яльності, є ВК. Ним передбачено нормування
водокористування, зокрема, встановлення нормативів гранично
допустимого скидан­ня сільськогосподарських стічних вод, лімітів забору води
для сіль­ськогосподарських потреб, нормативів якості води, обмеження сільськогосподарської
діяльності у водоохоронних зонах тощо.

Відповідно до ст. 65 ВК, користування водами
для потреб сіль­ського господарства може здійснюватися як у порядку загального,
так і спеціального використання водних ресурсів. Під час зрошен­ня земель
сільськогосподарського призначення водокористувачі зо­бов’язані здійснювати
заходи щодо попередження підтоплення, за­болочення, засолення та забруднення
цих земель. Передбачається встановлення нормативів якості поливної води.
Зрошення сіль­ськогосподарських угідь стічними водами може бути дозволено ор­ганами
Мінприроди за погодженням з державними органами сані­тарного й ветеринарного
нагляду. Зрошення сільськогосподарських угідь і скидання дренажних вод у водні
об’єкти здійснюється на підставі дозволу на спеціальне використання водних
об’єктів. Під час осушення земель сільськогосподарського призначення мають
здійснюватися заходи щодо запобігання деградації та вітровій еро­зії цих
земель, а також погіршення стану водних об’єктів.

Особливі вимоги законодавство ставить до
водних об’єктів, що використовуються для рибництва. Так, згідно зі ст. 2 Закону
Укра­їни від 6 лютого 2003 р. “Про рибу, інші водні живі ресурси та хар­чову
продукцію з них” вирощування риби чи інших водних живих ресурсів у рибогосподарських
водних об’єктах (їх ділянках) та кон­тинентальному шельфі України дозволяється
суб’єктам господарс­тва за наявності позитивної ветеринарно-санітарної оцінки
стану водних об’єктів державними органами ветеринарної медицини. Відповідно до
ст. 68 ВК на водних об’єктах, що використовуються для рибного господарства,
права водокористувачів можуть бути об­межені в інтересах останнього. На
водокористувачів покладається обов’язок поліпшувати екологічний стан
рибогосподарських вод­них об’єктів та дотримуватися санітарного режиму
прибережних захисних смуг. Проведення гідромеліоративних робіт у місцях, де перебувають
водоплавні птахи, хутрові звірі, а також промисловий вилов риби в місцях
розведення бобрів і хохулів здійснюється за погодженням з державними органами
рибного й мисливського гос­подарства.

Законодавство регулює скидання
сільськогосподарських стічних вод у водні об’єкти. Зокрема, ставляться вимоги
щодо отримання дозволів на спеціальне використання водних об’єктів для цих пот­реб,
встановлення і дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій шкідливих
речовин у стічних водах і гранично допус­тимого скидання забруднюючих речовин у
водні об’єкти. Заборо­няється скидати стічні води без встановлення нормативів
гранично допустимого скидання та використовувати для цього рельєф місце­вості:
балки, пониззя, кар’єри тощо. У разі перевищення встанов­лених нормативів
скидання сільськогосподарських стічних вод мо­же бути обмежене або й
заборонене.

Закон встановлює особливий режим
сільськогосподарської ді­яльності у водоохоронних зонах. Зокрема, в них
забороняється зменшувати природний рослинний покрив і лісистість, розорюва­ти
заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації, прова­дити осушувальні
меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів’ях річок,
здійснювати сільськогосподарську ді­яльність, що може негативно вплинути на
стан водного об’єкта. За­конодавство передбачає впровадження водоощадних
технологій ве­дення сільського господарства, встановлює порядок створення штучних
водних об’єктів для сільськогосподарських потреб (став­ків, загат, гребель,
водосховищ тощо). Сільськогосподарські під­приємства мають право створювати у
басейнах річок штучні водой­ми та водопідпірні споруди лише з дозволу місцевих
рад за погод­женням з органами Державного комітету водного господарства Ук­раїни
та Мінприроди на місцях.

Охорона тварин і рослин

Законодавство встановлює вимоги щодо охорони
об’єктів тва­ринного і рослинного світу при веденні сільського господарства.
Йдеться про дикі тварини і дикорослі рослини, які хоча не є об’єк­тами
аграрного права, але підлягають охороні від негативних нас­лідків
сільськогосподарської діяльності. Важливими законодавчими актами в цій галузі є
закони України від 13 грудня 2001р.”Про тва­ринний світ”, від 9
квітня 1999 р. “Про рослинний світ”, від 7 лю­того 2002 р. “Про
Червону книгу України”, а також Положення про Зелену книгу України,
затверджене постановою Кабінету Мі­ністрів України від 29 серпня 2002 р. №
1286.

Зазначені закони передбачають обов’язок
суб’єктів аграрного права під час ведення сільськогосподарської діяльності
зберігати умови існування видового й популяційного розмаїття тваринного й рослинного
світу, не допускати погіршення середовица існування, шляхів міграції та умов
розмноження диких тварин, а також умов місцезростання дикорослих рослин.
Законодавство встановлює за­гальний обов’язок запобігати негативному впливу
сільськогоспо­дарської діяльності на рослинний і тваринний світ.

При веденні сільського господарства, зокрема,
бджільництва, до­пускається використання корисних властивостей диких тварин,
нап­риклад, здатність диких комах запилювати сільськогосподарські рос­лини. При
цьому забороняється вилучати та знищувати диких тва­рин, погіршувати середовище
їх існування, заподіювати їм іншої шкоди. Введення в експлуатацію
сільськогосподарських об’єктів і застосування аграрних технологій без
забезпечення їх засобами за­хисту тварин та середовища їх існування
забороняються. Випалю­вання сухої рослинності або її залишків допускається лише
в разі господарської потреби за відповідним дозволом місцевих органів Мінприроди.
Для окремих місцевостей, що є середовищем проживання особливо цінних або
рідкісних тварин місцеві органи Мінпри­роди можуть встановлювати більш суворі
екологічні нормативи, ніж ті, що встановлені для всієї території України.
Гідромеліоративні ро­боти та промислове рибальство в місцях, які за рішенням
органів Мінприроди визнані за особливо значимі для перебування водноболотних
птахів та напівводних ссавців, здійснюються за погодженням з Державним
комітетом лісового господарства України та Держав­ним департаментом рибного
господарства Мінагрополітики України.

Відповідно до ст. 47 Закону “Про
тваринний світ”, суб’єкти аг­рарного права у разі виникнення надзвичайних
екологічних ситуа­цій, що загрожують існуванню диких тварин, зобов’язані
надавати допомогу їм і негайно інформувати про це Мінприроди. Застосу­вання
засобів хімізації у сільському господарстві має здійснювати­ся безпечним для
диких тварин способом. При цьому, для запобі­гання заподіяння шкоди тваринам,
Мінприроди за погодженням з Мінагрополітики й місцевими державними
адміністраціями можуть визначати окремі території, на яких обмежується або
забороняєть­ся застосування пестицидів і агрохімікатів.

Важливою з точки зору екологічних аспектів
ведення сільсько­го господарства є ст. 50 Закону України “Про тваринний
світ”, яка передбачає заборону на самовільне переселення, акліматизацію і
схрещування диких тварин. Непродумане переселення тварин у місцевості, не
властиві для їхнього проживання, може бути згубним для довкілля. Показовим є
досвід Австралії з завезення кроликів, що обернулося загальнонаціональним
екологічним лихом: кролики розмножилися в умовах практичної відсутності
природних ворогів і нищили рослинність, заподіюючи значної шкоди сільському гос­подарству
Австралії. В Україні переселення нових для неї видів ди­ких тварин допускаються
з урахуванням науково обґрунтованих експертних висновків наукових організацій з
дозволу Мінприроди за погодженням із Держкомлісгоспом і Державним департаментом
рибного господарства Мінагрополітики. Сільськогосподарські тва­ринницькі
підприємства зобов’язані вживати заходів до запобіган­ня виходу цих тварин у
природне середовище. Аналогічна норма міститься також у ст. 33 Закону України
“Про рослинний світ”: пе­реселення рослин у місцевості, не властиві
для їх зростання, здій­снюється з дозволу місцевих органів Мінприроди на
підставі вис­новків наукових організацій, а також Державної служби карантину рослин.

Випасання худоби вважається спеціальним видом
використання рослинних ресурсів і потребує отримання дозволу органів Мінпри­роди
на місцях (для рослинних ресурсів загальнодержавного зна­чення) або місцевих
рад (для рослинних ресурсів місцевого значен­ня). На сільськогосподарські
підприємства покладається обов’язок здійснювати відтворення природних рослинних
ресурсів у межах наданих їм земельних ділянок. Випалювання сухої природної рос­линності
або її залишків без дозволу органів Державної екологічної інспекції
забороняється.

Особливі правила встановлені для ведення
лісового господарс­тва і для охорони лісів України від вирубки, забруднення та
засмі­чення, хвороб та шкідників, пожеж та інших негативних впливів. Важливим
актом у цій царині є ЛК. ЛК і численні підзаконні ак­ти, що прийняті на його
виконання, регулюють порядок лісокорис­тування і ведення лісового господарства,
а також режим охорони лісів України.

Охорона атмосферного повітря

Законодавство про охорону атмосферного повітря
спрямоване на розв’язання багатьох проблем: викиду шкідливих речовин в ат­мосферне
повітря сільськогосподарськими підприємствами (нап­риклад, під час спалення
сільськогосподарських відходів), пробле­ми впливу на погоду і клімат для потреб
сільського господарства, запаху, шуму, вібрації тощо. Важливим законодавчим
актом, спря­мованим на їх розв’язання, є Закон України від 16 жовтня 1992 р. “Про
охорону атмосферного повітря” (в редакції Закону від 21 чер­вня 2001 р.).
Для тих сільськогосподарських підприємств, техноло­гічні процеси яких
передбачають наявність стаціонарних джерел викидів в атмосферне повітря
шкідливих речовин, Закон передба­чає необхідність отримання дозволів і
встановлення нормативів гранично допустимого викиду шкідливих речовин. Для
стаціонар­них джерел фізичних або біологічних впливів на атмосферне повіт­ря,
наприклад, тваринницьких ферм зі стійким запахом, закон пе­редбачає встановлення
нормативів гранично допустимого впливу фізичних і біологічних чинників.
Сільськогосподарські підприємс­тва часто є .джерелом шуму і вібрації, а також
поширення непри­ємного запаху (смороду). Закон передбачає регулювання такого
впливу на довкілля.

Усі суб’єкти аграрного права, які здійснюють
викиди забруд­нюючих речовин в атмосферне повітря чи забруднюють довкілля смородом,
шумом, іншими фізичними чи біологічними чинника­ми (практично всі
сільськогосподарські підприємства палять ба­гаття), зобов’язані вдаватися до
заходів щодо зменшення обсягів викиду забруднюючих речовин, смороду і шуму,
вести постійний облік шкідливих речовин, які викидаються в атмосферне повітря.
Виконання заходів щодо охорони атмосферного повітря не повин­но призводити до
забруднення ґрунтів, вод та інших природних об’єктів.

Згідно зі ст. 16 Закону “Про охорону
атмосферного повітря”, ді­яльність, спрямована на штучні зміни стану
атмосфери та атмосфер­них явищ для потреб сільського господарства (виклик дощу,
розстріл із гармат хмар із градом тощо) може провадитися тільки за дозвола­ми,
виданими органами Мінприроди за погодженням з органами Міністерства охорони
здоров’я, місцевими державними адміністра­ціями та місцевими радами. Дозвіл на
такий вид діяльності надається відповідно до Порядку погодження і видачі
дозволів на провад­ження діяльності, пов’язаної із штучними змінами стану
атмосфери та атмосферних явищ у господарських цілях, затвердженого поста­новою
Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 р. № 301.

Пестициди та агрохімікати мають
використовуватися способами, які не впливають негативно на стан атмосферного
повітря. Складу­вання, розміщення, зберігання або транспортування сільськогоспо­дарських
відходів, які є джерелами забруднення атмосферного по­вітря смородом або іншого
шкідливого впливу, допускається лише за наявності спеціального дозволу на
визначених місцевими дер­жавними адміністраціями й радами територіях із
додержанням нор­мативів екологічної безпеки й законодавства про відходи.
Всупереч широко поширеній практиці, ст. 20 Закону “Про охорону атмос­ферного
повітря” забороняє спалювати відходи сільського госпо­дарства на території
сільськогосподарських підприємств і населених пунктів, за винятком випадків,
коли це здійснюється з використан­ням спеціальних установок при додержанні
екологічних нормативів. Сільськогосподарські підприємства зобов’язані
забезпечувати пере­робку, використання та своєчасне вивезення
сільськогосподарських відходів на підприємства, що використовують їх як
сировину, або на спеціально відведені місця чи об’єкти.