Правовий інститут меліорації земель у сільському господарстві

§ 3. Правовий інститут меліорації земель у
сільському господарстві

Інститут меліорації земель в аграрному праві
отримав правове закріплення з прийняттям Закону України від 14 січня 2000 р.
“Про меліорацію земель”. Слово “меліорація” перекладається
з латини як “поліпшення”. Найпростіше визначення меліорації земель —
поліп­шення якісного стану грунтів. Закон дає більш розгорнуте визна­чення меліорації
земель — це комплекс гідротехнічних, культуртех­нічних, хімічних,
агротехнічних, агролісотехнічних та інших меліо­ративних заходів, здійснюваних
для регулювання водного, теплово­го, повітряного й поживного режиму ґрунтів,
збереження та підви­щення їх родючості й формування екологічно збалансованої
раціо­нальної структури угідь.

Меліорація широко застосовується в сільському
господарстві з давніх часів. За даними Продовольчої та сільськогосподарської ор­ганізації
ООН 1985 р. у світі налічувалося 270 млн га зрошуваних і 164 млн га осушуваних
земель. В Україні виділяють 3 природнок-ліматичні зони сільського господарства:
надмірно зволожену Лісо­ву (25% площі території України), недостатньо зволожену
Лісосте­пову (35% площі) та посушливу Степову (40% площі). 2/3 терито
рії України за природною зволоженістю
перебувають у несприят­ливих для сільськогосподарського виробництва кліматичних
умо­вах, що значною мірою впливає на його ефективність. Для змен­шення
негативного впливу кліматичних умов в Україні побудовано меліоративні системи
на площі 5,75 млн га із сумарною вартістю основних фондів близько 20 млрд грн.
Площа зрошуваних земель в Україні становить 2,45 млн га, з яких 80% (2,1 млн
га) розташо­вані в зоні Степу. В Одеській області, наприклад, 11,2% орних зе­мель
є зрошуваними. Осушувані землі займають 3,33 млн га і роз­ташовані в західних
областях і на Поліссі.

Незважаючи на те, що меліорація розглядається
чинним зако­нодавством як природоохоронний захід, спрямований на поліп­шення
екологічного стану ґрунтів, непродумані меліоративні захо­ди можуть заподіяти
істотної шкоди довкіллю. Тому будівництво меліоративних систем належить до
екологічно небезпечних видів діяльності, що можуть здійснюватися виключно за
умови поперед­нього позитивного висновку державної екологічної експертизи. Саме
тому охорона довкілля в сільському господарстві при здій­сненні меліоративних
заходів варта окремого розгляду.

Залежно від спрямування здійснюваних
меліоративних заходів, Закон поділяє меліорацію на такі види: гідротехнічна,
культуртех­нічна, хімічна, агротехнічна, агролісотехнічна.

Гідротехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшення ґрунтів
з несприятливим водним режимом (зрошувальні, осушу­вальні, протипаводкові
тощо). ДСТУ 2730 усі природні води, вико­ристовувані для зрошення земель,
поділяє на 3 класи: придатні, об­межено придатні й непридатні. Однак в останні
роки води 1 класу застосовувалися лише на 35-40 % зрошуваних земель. Більшість
зе­мель поливалося водами 2 класу, а 5 — 10 % — водами 3 класу.

Культуртехнічна меліорація передбачає заходи щодо упорядку­вання
поверхні землі (викорчовування дерев, розчищення від каме­нів, вирівнювання
поверхні, меліоративна оранка, залуження, влаштування тимчасової вибіркової
мережі каналів тощо).

Хімічна меліорація
охоплює заходи щодо поліпшення фізичних властивостей і хімічного складу ґрунтів
(вапнування, гіпсування, збагачення фосфором).

Агротехнічна меліорація передбачає заходи, спрямовані на по­ліпшення
потужності й агрофізичних властивостей кореневмісного шару Грунтів (плантажна
оранка, глибоке меліоративне розпушен­ня, аераційний дренаж, піскування,
гайнування, щілювання тощо).

Агролісотехнічна меліорація передбачає заходи щодо поліпшен­ня
ґрунтів шляхом використання ґрунтозахисних, стокорегулюючих та інших корисних
властивостей захисних лісонасаджень. При цьому можуть створюватися такі
багатофункціональні лісомеліоративні системи: а) площинні (протиерозійні)
захисні лісонасаджен­ня, що забезпечують захист земель від ерозії, а водних
об’єктів від виснаження та замулення, шляхом заліснення ярів, балок, крутос­хилів,
пісків та інших деградованих земель, а також прибережних захисних смуг і
водоохоронних зон річок та інших водойм; б) лі­нійні (полезахисні)
лісонасадження, що забезпечують захист від вітрової і водної ерозії та
поліпшення ґрунтово-кліматичних умов сільськогосподарських угідь шляхом
створення полезахисних і сто-корегулюючих лісосмуг.

Оскільки Закон “Про меліорацію
земель” передбачає можли­вість перебування меліоративних систем у
приватній власності, екологічні обмеження в цій сфері поширюються і на
фермерські господарства, сільськогосподарські підприємства, що можуть бути їх
власниками.

Згідно із Законом, меліоративні заходи повинні
здійснюватися на підставі загальнодержавних, міждержавних, місцевих програм меліорації,
виробничих програм окремих суб’єктів аграрного права та господарських
договорів, укладених відповідно до законодавства. Постановою Кабінету Міністрів
України від 16 листопада 2000 р. схвалена Комплексна програма розвитку
меліорації земель і поліп­шення екологічного стану зрошуваних та осушених угідь
у 2001-2005 роках та прогноз до 2010 року. Цією Програмою по Україні передбачається
покращити 246 тис. га ґрунтів.

Передпроектна та проектно-кошторисна
документація на будів­ництво (реконструкцію) меліоративних систем підлягає
державній комплексній експертизі, яка має включати й екологічну експерти­зу, що
здійснюється відповідно до Закону України від 9 лютого 1995 р. “Про
екологічну експертизу”. Земельні ділянки, порушені при будівництві
меліоративних систем, підлягають обов’язковій ре­культивації — тобто
відновленню в попередньому стані, придатно­му для ведення сільського
господарства.

Користувачі та власники меліорованих земель
зобов’язані вести книги історії полів, де щороку відображати дані про
призначення, розміри та основні характеристики меліорованих ділянок, якісні показники
ґрунту, а також відомості про ефективність використан­ня цих ділянок:
урожайність сільськогосподарських культур, спосо­би обробки ґрунту,
періодичність і кількість внесення добрив, здій­снені меліоративні та
природоохоронні заходи. Користувачі та власники меліорованих земель несуть
відповідальність за стан їх використання та моніторинг довкілля в зоні впливу
меліоративної системи.

Під час здійснення меліоративних заходів мають
забезпечувати­ся: захист ґрунтів від деградації, вітрової і водної ерозії,
виснажен­ня, засолення, заболочення, насичення пестицидами, нітратами,
радіоактивними та іншими шкідливими речовинами, погіршення інженерно-геологічних
властивостей; охорона поверхневих і під­земних вод від забруднення та
виснаження, запобігання негативно­му впливові меліоративних заходів на
рослинний і тваринний світ,

збереження природних ландшафтів, територій та
об’єктів природ­но-заповідного фонду України, водно-болотних угідь міжнародно­го
значення, інших територій, що підлягають особливій охороні.

Проектна документація на проведення меліорації
земель має в обов’язковому порядку містити матеріали оцінки впливу на навко­лишнє
середовище (ОВНС) і довідку про екологічні наслідки зап­роектованої діяльності,
відповідно до вимог законів від 25 червня 1991 р. “Про охорону
навколишнього природного середовища” і від 9 лютого 1995 р. “Про
екологічну експертизу”. Проектні рішен­ня мають забезпечувати оптимально
збалансоване врахування раці­онального використання природних ресурсів і
ефективної охорони довкілля. Зрошення сільськогосподарських угідь стічними
водами може бути дозволено органами Мінприроди за погодженням з ор­ганами МОЗ
та державного ветеринарного нагляду.

§ 4. Правове регулювання хімізації сільського
господарства

Хімізація сільського господарства є чи не
найбільшою його еко­логічною проблемою. І це не випадково, адже саме
застосування хімічних засобів у сільському господарстві заподіює велику шкоду довкіллю
під час ведення сільського господарства. Саме хімізація створює загрозу для
здоров’я людини. І якщо в радянські часи пе­ревагу віддавали хімізації, яка
часто здійснювалася непродумано і не давала бажаного ефекту, а навпаки — тільки
отруювала довкіл­ля й сільськогосподарську продукцію, то нині ринкові умови і
ви­бір покупця — на боці екологічно чистої продукції. Аграрне й еко­логічне
законодавство регулюють хімізацію сільського господарс­тва, що має стати
запорукою екологічно обгрунтованого його ве­дення в Україні.

Хімізацію сільського господарства можна
визначити як застосу­вання хімічних препаратів у сільському господарстві. Існує
2 нап­рями такого застосування: а) для нищення тварин, бур’янів і мік­роорганізмів,
що є шкідниками сільського господарства і б) для здійснення хімічної меліорації
земель, тобто для удобрювання грунтів. Правовий інститут хімізації сільського
господарства є скла­довою більшого правового інституту захисту рослин, а в
частині правового регулювання хімічної меліорації ґрунтів є складовою вже
розглядуваного нами правового інституту меліорації земель. Важ­ливими
нормативними актами, які регулюють хімізацію сільського господарства, є закони
України від 14 жовтня 1998 р. “Про захист рослин”, від ЗО червня 1993
р. “Про карантин рослин”(в редакції Закону від 3 квітня 2003 р.),
особливе значення щодо цього має За­кон України від 2 березня 1995 р. “Про
пестициди і агрохімікати”.

Згідно із Законом України “Про захист
рослин”, передбачаєть­ся захист сільськогосподарських рослин від
шкідників, бур’янів і хвороб (зокрема зумовлених наслідками хімічної
меліорації). Сам по собі правовий інститут захисті/ рослин має більш аграрне,
ніж екологічне, значення, тому він докладніше розглядається у відпо­відному
розділі цього підручника. У межах правового регулювання охорони довкілля в сільському
господарстві нас більше цікавить інститут хімізації сільського господарства як
складова частина інс­титуту захисту рослин, тобто власне законодавство про
застосуван­ня пестицидів та агрохімікатів. Засоби хімізації сільського госпо­дарства
мають багато різних назв: пестициди, інсектициди, гербі­циди, фунгіциди,
інсектоакарициди, десиканти, регулятори росту рослин, родентициди тощо. Але
важливо знати, що з точки зору аг­рарного права всі засоби хімізації сільського
господарства, неза­лежно від назви, поділяються на 2 групи: пестициди і
агрохімікати.

Згідно із Законом України “Про пестициди
і агрохімікати”, пес­тициди — це токсичні речовини, їх сполуки або
суміші речовин хі­мічного чи біологічного походження, призначені для знищення,
ре­гуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок ді­яльності
яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним
цінностям, а також гризунів, бур’янів, дерев­ної, чагарникової рослинності,
засмічувальних видів риб. Агрохімі­кати ж визначаються Законом як
органічні, мінеральні й бактері­альні добрива, хімічні меліоранти, реіулятори
росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості
ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької
продукції. Простіше кажучи, пестициди — всі ті хімі­кати, що застосовуються для
знищення шкідників, а агрохімікати — добрива, що використовуються для хімічної
меліорації ґрунтів.

Відповідно до ст. 4 Закону, пестициди й
агрохімікати повинні мати високу біологічну ефективність і відповідати вимогам
еколо­гічної безпеки. Закон забороняє ввозити на митну територію Укра­їни,
виробляти, реалізовувати, застосовувати та рекламувати пести­циди та
агрохімікати до їх державної реєстрації. Державна реєстра­ція пестицидів та
агрохімікатів провадиться Мінприроди, згідно з Порядком проведення державних
випробувань, державної реєстра­ції та перереєстрації, видання переліків
пестицидів і агрохімікатів, дозволених до використання в Україні, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 р. № 295. Держав­ній
реєстрації пестицидів та агрохімікатів передують:

1) державні
випробування пестицидів і агрохімікатів, які провадяться у 2 етапи: польовий і
виробничий;

2) гігієнічна
регламентація та державна реєстрація хімічної речовини, яка провадиться згідно
з Положенням про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних
чинників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995
р. № 420;

3) розробка
документації з безпечного застосування засобів захисту рослин;

4) розробка
нормативів екологічної безпеки хімічних речовин: гранично допустимих
концентрацій, мінімально допустимих рівнів, орієнтовно допустимих рівнів тощо;

5)
внесення плати за реєстрацію, розмір якої визначений
наказом Мінекоресурсів України від 22 березня 2001 р. № 116;

6) проведення
санітарно-епідеміологічної, екологічної, біологічно-господарської експертиз;

7) розробка
методик визначення залишкової кількості препаратів у сільськогосподарській
продукції, природних об’єктах.

Пестициди та агрохімікати реєструються
терміном до 5 років. Але в разі надходження нових даних про небезпеку
препаратів, Мінприроди може достроково заборонити їх використання. Для поліпшення
екологічної ситуації в окремих місцевостях МОЗ або Мінприроди можуть обмежити
або й заборонити застосування за­реєстрованих хімічних препаратів. Після збігу
терміну реєстрації препарати підлягають перереєстрації. Після державної
реєстрації засоби захисту рослин вносяться до переліків, які видаються Мін­природи
один раз на 5 років із щорічними змінами й доповнення­ми. Перелік пестицидів і
агрохімікатів, дозволених до використан­ня в Україні, затверджений наказом
Мінекоресурсів від 29 грудня 2000 р. Засоби захисту рослин, що не включені до
зазначеного пе­реліку, застосуванню не підлягають. Усі засоби захисту рослин
під­лягають спеціальному пакуванню й маркуванню, а також сертифі­кації у
^вітчизняній системі УкрСЕПРО, відповідно до Закону Ук­раїни від 17 травня 2001
р. “Про підтвердження відповідності”. Всі препарати мають
супроводжуватись інструкцією з їх застосування.

Обов’язковій державній реєстрації підлягають
також технічні за­соби застосування пестицидів і агрохімікатів. Без державної
реєс­трації вони не допускаються до виробництва. Вони також підляга­ють
обов’язковій сертифікації, згідно із вимогами Закону України “Про
підтвердження відповідності”. Порядок проведення держав­них випробувань та
державної реєстрації технічних засобів застосу­вання пестицидів і агрохімікатів
затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 1996 р. № 479.

Згідно з п. 11 ст. 9 Закону України від 1
червня 2000 р. “Про лі­цензування певних видів господарської
діяльності”, обов’язковому ліцензуванню підлягає господарська діяльність
із виробництва й торгівлі пестицидами й агрохімікатами (органом ліцензування є Мінпромполітики¹),
а згідно з п. 25 зазначеної статті — також і проведення дезінфекційних,
дезінсекційних (знищення комах) і де­ратизаційних (знищення гризунів) робіт
(ліцензія видається МОЗ України). Пункт 45 названої статті передбачає
ліцензування авіа­ційно-хімічних робіт (ліцензія видається Державним департамен­том
авіаційного транспорту України).

Особи, діяльність яких пов’язана з
транспортуванням, збері­ганням, застосуванням пестицидів і агрохімікатів та
торгівлею ни­ми, повинні мати допуск (посвідчення) на право роботи із зазна­ченими
препаратами. Порядок одержання допуску (посвідчення) на право роботи, пов’язаної із
транспортуванням, зберіганням, застосуванням та торгівлею пестицидами і
агрохімікатами, затвер­джене постановою Кабінету Міністрів України від 18
вересня 1995 р. № 746.

Екологічний ризик діяльності, пов’язаної з
ввезенням на тери­торію України пестицидів і агрохімікатів, їх транспортуванням
та використанням, підлягає обов’язковому страхуванню в порядку, визначеному
Законом України від 7 березня 1996 р. “Про страху­вання” (в редакції
Закону від 4 жовтня 2001 р).

Для дотримання вимог екологічної безпеки і
раціонального зас­тосування засобів захисту рослин, згідно з Указом Президента
Ук­раїни від 2 грудня 1995 р. № 1118/95 “Про суцільну агрохімічну пас­портизацію
земель сільськогосподарського призначення” в Україні запроваджено агрохімічну
паспортизацію земель сільськогосподар­ського призначення. Агрохімічна
паспортизація передбачає визна­чення показників якісного стану ґрунтів, їх
зміни внаслідок госпо­дарської діяльності. Зразок агрохімічного паспорту поля
(земельної ділянки) затверджений наказом Міністерства сільського господарс­тва
і продовольства України від 30 листопада 1993 р. № 321

При застосуванні пестицидів і агрохімікатів
здійснюється ком­плекс заходів відповідно до регламентів, встановлених для
певної ґрунтово-кліматичної зони, з урахуванням попереднього агрохіміч­ного
обстеження ґрунтів, даних агрохімічного паспорта земельної ділянки (поля) й
стану посівів, діагностики мінерального живлен­ня рослин, прогнозу розвитку
шкідників і хвороб. Переліки хіміч­них препаратів, дозволених для продажу
населенню й до застосу­вання авіаційним способом, мають бути затверджені
Мінприроди за погодженням з МОЗ. Наразі такі переліки поки що не затвер­джено,
що означає фактично дозвіл на продаж населенню й засто­сування авіаційним
способом усіх препаратів, дозволених до вико­ристання в Україні.

Непридатні або заборонені до застосування
пестициди й агрохі­мікати, тара від них підлягають вилученню, утилізації,
знищенню та знешкодженню в порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів
України від 27 березня 1996 р. № 354. Сільськогосподар­ська продукція,
вироблена із застосуванням засобів захисту рослин має бути екологічно
безпечною, інакше вона вилучається і знищу­ється згідно з Порядком вилучення,
утилізації та знищення непри­датних для використання сільськогосподарської
сировини та хар­чових продуктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни
від 28 грудня 1995 р. № 1065 відповідно до Методики вилу­чення, утилізації та
знищення сільськогосподарської сировини і харчових продуктів, що зазнали впливу
пестицидів та агрохімікатів і непридатні до використання, затвердженої наказом
МОЗ України від 7 березня 1996 р. № 5.08.07/306. При цьому мають враховувати­ся
вимоги Закону України від 14 січня 2000 р. “Про вилучення з обігу,
переробку, утилізацію, знищення або подальше використан­ня неякісної та
небезпечної продукції”.

Сільськогосподарські підприємства, установи й
організації зо­бов’язані вести облік наявності та використання пестицидів і
агрохімікатів і надавати інформацію органам Держкомстату в порядку періодичної
державної статистичної звітності згідно з вимогами Порядку державного обліку
наявності та використання пестицидів і агрохімікатів, затвердженого постановою
Кабінету Міністрів Ук­раїни від 2 листопада 1995 р. № 881. Слід мати на увазі,
що ця ви­мога стосується лише юридичних осіб і не поширюється на суб’єк­тів
аграрного права — фізичних осіб.

Стаття 13 Закону “Про пестициди і
агрохімікати” визначає, що пестициди й агрохімікати, які становлять
підвищену екологічну не­безпеку, застосовуються лише за спеціальним дозволом
Мінприро­ди і МОЗ. Перелік таких хімікатів має бути затверджений Кабіне­том
Міністрів України. Однак наразі цього не зроблено, позаяк до переліку
пестицидів і агрохімікатів, що дозволені до використання в Україні, особливо
небезпечні хімікати не включені.

На території, що зазнала радіоактивного
забруднення та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій застосування
пестицидів і агро­хімікатів обмежується і провадиться згідно з Порядком
застосуван­ня пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактив­ного
забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій, затвердженим
постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. При цьому
також мають враховуватися положення законодавства про зону екологічного лиха і
Закону України від 13 липня 2000 р. “Про зону надзвичайної екологічної
ситуації”. На те­риторіях природно-заповідного фонду, водоохоронних зонах
та ін­ших територіях, що підлягають особливій охороні, застосування пестицидів
забороняється.

Особливі вимоги ставляться законодавством до
умов виробниц­тва продукції дитячого харчування. Сільськогосподарська сировина для
виготовлення продукції дитячого й дієтичного харчування має вироблятися у спеціальних
сировинних зонах. Правовий режим цих зон визначений Положенням про
спеціальні сировинні зони для виробництва сільськогосподарської продукції,
затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 26 червня 1996 р. №
679. У спеціальних сировинних зонах забороняється використання пести­цидів.
Застосування агрохімікатів провадиться за спеціальними тех­нологіями, що
забезпечують отримання продукції, яка відповідає санітарно-гігієнічним вимогам
щодо дитячого та дієтичного харчу­вання.