Тема 8. Громадсько-політичні організації та рухи

Тема 8. Громадсько-політичні організації та рухи

З часу виникнення людського суспільства йому притаманний потяг до взаємодії його членів, установлення між ними різних зв’язків та відносин на основі спільних інтересів. Групи людей, які виникають внаслідок такої взаємодії і є цілісними утвореннями, називають об’єднаннями або асоціаціями.

Форми суспільних об’єднань, які відображають різні рівні внутрішньої організованості, – це громадські та громадсько-політичні об’єднання і асоціації, спілки, організації, рухи, політичні партії. Через ці утворення окремі особи та соціальні групи мають можливість впливати на інші групи, на суспільство -загалом відповідно до своїх інтересів, перетворюючись на важливі суб’єкти політики. Безперечно, найвпливовішими суб’єктами політичного процесу були й залишаються політичні партії. Але партії не можуть монополізувати всі форми політичної діяльності й політичної участі людей, а також репрезентувати все розмаїття суспільних інтересів. Після партій найпоширенішою формою політичної участі в політичному, економічному житті є громадські організації, рухи, спілки та асоціації.

Громадські об’єднання функціонують у певній атмосфері, яка формується суспільством. Ця атмосфера стимулює або гальмує розвиток громадських об’єднань. Визначальний вплив на ці процеси має тип політичного режиму. Зокрема, за тоталітарних режимів громадським об’єднанням дозволяється функціонувати тільки під контролем держави або у вигляді підпільних груп. За лібералізації режиму створюються умови для виникнення незалежних від держави суспільних об’єднань. Демократичний режим характерний наявністю широкого спектру громадських рухів, організацій, діяльність яких незалежна від держави. Чим більше таких об’єднань, тим вищий ступінь демократизації суспільства, його динамічності.

Асоціації, спілки, союзи, організації, рухи створюють складну систему громадських об’єднань, елементи якої перебувають у взаємодії та зазнають постійних взаємовпливів. У цій системі вирізняють два основних типи об’єднань: громадські організації та громадські рухи.

Громадсько-політичні організації – це об’єднання громадян, котрі виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, упорядковують суспільне життя, мають статут і характеризуються чіткою структурою.

За видами діяльності громадські організації поділяються на такі групи (за В. Бебиком):

– професійні;
– економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян та ін.);
– конфесійні (православні, католицькі, мусульманські та ін.);
– культурологічні (товариства української, російської, європейської мов та ін.);
– просвітницькі (товариство “Просвіта”);
– спортивні, туристичні, тверезості, здоров’я тощо;
– наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, спеціалізовані академії наук);
– оборонні (ТСОУ, аероклуби, мотоклуби);
– національні (товариства російської, єврейської, польської культури та ін.);
– екологічні (“Зелений світ” та ін.).

Уся розмаїтість форм громадських об’єднань може бути інтерпретована через поняття “групи інтересів”. Групами інтересів називають добровільні об’єднання людей із формальною структурою, у яких особисті вимоги поєднуються з матеріальною, духовною суспільною вигодою і котрі виражають себе всередині своєї організації або через співробітництво і впливи контактують з іншими групами та політичними інститутами. Групи інтересів функціонують як політичні організації тільки в тому разі, коли переслідують суто політичні завдання або реалізують свої інтереси політичними методами. Однак, на відміну від політичних партій, вони не прагнуть до завоювання влади, а намагаються впливати на владу, політичних діячів для прийняття потрібних їм рішень. Такий вплив здійснюється засобами тиску на сфери прийняття рішень. Тому групи інтересів, які чинять тиск на органи державної влади для законодавчого чи адміністративного забезпечення своїх інтересів, називають групами тиску або лобі (англ. lobby – колуари, вестибюль).

Функції організацій:

1) представництво й захист групових інтересів;
2) суспільної активізації;
3) формування громадської думки;
4) підбір і підготовка кадрів;
5) виховна;
6) інформаційна.

Громадсько-політичні рухи відрізняються від громадських організацій, як правило, відсутністю фіксованого членства, хоча це не є головною характерною ознакою. Громадсько-політичні рухи виникають як форми об’єднання громадян, що протидіють тоталітаризмові й монопольно правлячим партіям. З часом вони дезінтегрують, втрачають свій вплив, водночас створюючи умови

для формування багатопартійної системи. Саме такий шлях пройшли “Солідарність” (Польща), “Демократичний форум” (Угорщина), “Саюдіс” (Литва), “Союз демократичних сил” (Болгарія), “Демократична Росія” (РФ), Народний рух України (Україна) та ін.

Громадсько-політичні рухи – масові об’єднання громадян і організацій соціально-політичних орієнтацій, що структурно не оформлені, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після розв’язання першочергових завдань вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Громадсько-політичні рухи можна класифікувати таким чином:

а) політичні (антифашистські, антирасові чи національної дискримінації);
б) соціальні (проти безробіття, за безкоштовну освіту, охорону здоров’я);
в) нові (антивоєнні, екологічні, феміністичні, тендерні).

До класифікації політичних рухів можна застосувати типологію, яку запропонував американський політолог Е. Гідденс:

1) трансформаційні – спрямовані на радикальні зміни в суспільстві;
2) реформаційні – пов’язані з певними перетвореннями лише деяких аспектів суспільного життя;
3) рухи порятунку – звільнення людей від шляхів, які розцінюються як гріховні;
4) альтернативні – спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін.

Досвід існування в 70-80-х роках XX століття досить впливових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи зберігається соціальна ніша для рухів. Останні виконують функції індикаторів невдоволення громадян, є компонентом системи груп тиску на центри прийняття політичних рішень, інституціоналізованим каналом залучення громадян до політики, засобом сприяння прийняттю оптимальних рішень, спрямованих на ефективне управління державою і суспільством.

Більшість політологів розрізняють в Україні кілька груп різнотипових громадських об’єднань:

1. За спонукальними мотивами виникнення:

а) соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді);
б) ціннісно орієнтовані (товариство “Прсвіта”, спілка “Чорнобиль”);
в) традиціоналістичні (релігійні).

2. Залежно від цілей:

а) соціальні;
б) політичні;
в) культурні.

3. За характером діяльності:

а) пізнавальні;
б) творчі;
в) опозиційні;
г) спонукальні; 
ґ) національні.

4. За сферою поширення:

а) міжнародні;
б) загальноукраїнські;
в) міжрегіональні;
г) регіональні; 
ґ) місцеві.

Отже, громадсько-політичні організації і рухи є:

– однією з форм реалізації самоврядування та суспільних зв’язків;
– індикатором демократичності політичної системи й режиму;
– відображенням рівня політичної свідомості й культури;
– засобом упорядкування суспільно-політичного життя;
– особливою формою реалізації суспільних інтересів.