Політична кібернетика як макрорівнева концепція політичної комунікації

Політична кібернетика
як макрорівнева концепція політичної комунікації, її функціональний аспект. Модель
гомеостатичної стійкості системи Д. Істона

Поняття «політична кібернетика»
позначає область теоретичних і прикладних політологічних досліджень, пов’язану з
вивченням, моделюванням і прогнозуванням політичних процесів і явищ шляхом використання
комунікаційно-кібернетичних моделей.

Політична кібернетика – це науковий напрям, в рамках якого політичні явища досліджуються за допомогою
наукового апарату кібернетики: науки про управління, отримання, передачу та перетворення
інформації в кібернетичних системах, в цьому сенсі її можна визначити як науку про
управління в політиці чи в політичному управлінні. Предметом політичної кібернетики
є функціонування механізму політичного управління.
Будучи структурною наукою, політична кібернетика займається політичними структурами
і процесами, абстрагуючись від змістовного аналізу взаємозв’язків нижче досліджуваного
рівня. Досліджуються реакції вихідних величин на зміну вхідних, і навпаки. Такий
підхід відкриває можливість вивчати і моделювати політичні системи. У політичному
управлінні зворотній зв’язок виступає як контроль «знизу» за суб’єктом політичного
управління, як політичний зворотній зв’язок. В рамках класичної кібернетики дія
принципу зворотного зв’язку розглядається як механізм, що стабілізує систему, що
забезпечує її гомеостазис.

Гомеостазис в політиці
– це рухливий рівноважний стан політичних систем, який зберігається шляхом протидії
їх владних структур та інтегрованих в них суб’єктів політики будь-яким зовнішнім
і внутрішнім чинникам, що порушують дану рівновагу і основні принципи функціонування
системи. Політичний гомеостазис полягає у стійкій динамічній рівновазі, що проявляється
у підтримці в допустимих межах істотно важливих для її збереження параметрів. Гомеостатична
взаємодія політичної системи з соціальним середовищем, обумовлює її адаптивність
до оточуючого світу двоякого роду: з одного боку, певні внутрішні зміни, з іншого
– активний вплив системного об’єкта на середовище, її «пристосування» до своїх «потреб»
шляхом вилучення і засвоєння необхідних ресурсів. Подібна адаптивність виступає
основою механізму саморегуляції і самоорганізації політичної системи суспільства,
що, в свою чергу, зумовлює наявність у розглянутого складноорганізованого об’єкта
таких функціональних властивостей, як інтегративність, латентність і досягання цілей

У системи є вхід,
на який ззовні поступають імпульси — вимоги й підтримка. На виході системи
— політичні
рішення, з допомогою яких авторитарно розподіляються цінності, а також здійснюються
політичні дії. Сигнали, що поступають на вхід системи, їх характер і інтенсивність
залежать від здатності системи до задоволення потреб громадян і від реакції на скарги
й невдоволення. Підтримка системи посилюється тоді, коли система задовольняє запити
й вимоги людей. Якщо цього немає, підтримка системи слабне, що може призвести до
часткової або повної кризи політичної системи. Вимоги й підтримка повинні постійно
надходити в систему, інакше вона через недовантаження перестає функціонувати. Завищені
вимоги до системи можуть призвести до її перевантаження і стагнації. Вони являють
собою думку про обов’язкове розподілення ресурсів владою і можуть бути широкими
й вузькими.

На виході системи — зобов’язуючі рішення, дії, спрямовані на
їх реалізацію і пов’язані з ними типи поведінки. Вихідні дії політичної системи,
за Істоном, обумовлені її головним призначенням, самою природою політичної влади.
Вона полягає в обов’язковому показі, авторитарному розподілі цінностей і забезпеченні
прийняття їх населенням. Формою авторитарного розподілу цінностей є політичне рішення,
що приймається одним з учасників політичної системи.

Крім вимог, на вхід політичної системи надходить і підтримка.
Вона може виражатись у матеріальній формі (виплаті податків, праці на громадських
засадах або військовій службі, в дотриманні законів та інших політичних норм, участі
в голосуванні та інших формах політичної діяльності, уваги до політичної інформації,
лояльному ставленні до державної влади і її символів).

Політична система, за
Д. Істоном, це засоби, за допомогою яких вимоги за підтримки суб’єктів і об’єктів
політики перетворюються в реальні дії. При цьому політична система забезпечує мобілізацію
суспільних ресурсів на досягнення цілей і координацію зусиль членів суспільства
у вирішенні політичних, економічних, соціальних і культурних проблем. Механізм функціонування
політичної системи має в собі й елементи зворотного
зв’язку, через які продукти виходу системи впливають на наступні вимоги й підтримку.
Зворотний зв’язок є основним механізмом усунення напруження в суспільстві, але здійснити
це можна лише за наявності у влади здатності реагувати на імпульси, що надходять
до системи.

Нормальне функціонування
системи, яка формує власні механізми адаптації та модернізації з притаманними їм
специфічними способами й засобами трансформації вимог і підтримки, перетворює політичну
систему на певний історичний період у саморегулюючий механізм, шо забезпечує її
самозбереження.